Атлантичний океан корисні копалини
Площа океану – 91,7 млн.км. 2 Максимальна глибина – 8742 м (жолоб Пуерто-Ріко). Кількість морів – 16. Найбільші моря – Саргасове, Карибське, Середземне. Найбільша затока – Мексиканська. Найбільші острови та групи островів – Великі Антильські, Великобританія, Ньюфаундленд, Ісландія, Ірландія.
Найпотужніші течії – Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні (теплі), Бенгальська, Лабрадорська, Канарська, Західних Вітрів (холодні).
Атлантичний океан простягається від субарктичних широт до Антарктиди. Він межує з Тихим океаном на південному заході, Індійським – на південному сході та Північним Льодовитим – на півночі.
Берегова лінія материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована тільки у Північній півкулі. Тут є багато внутрішніх морів, особливо на сході. Більша частина островів розташована біля суходолу і має материкове походження. Шельфова зона океану невелика – 7 % його площі.
Атлантичний океан люди почали освоювати ще з прадавніх часів. Починаючи з XV ст. Атлантичний океан стає головним водним шляхом людства і свого значення не втрачає й нині.
Перший період дослідження океану тривав до середини XVIII ст. Він характеризувався вивченням розподілу океанічних вод і встановленням меж океану. Пізніше проводились глибоководні дослідження і вивчались властивості водних мас. Комплексні дослідження природи Атлантики розпочались з кінця XIX ст.
У наш час понад 40 наукових кораблів з різних країн продовжують вивчати природу океану. Океанологи ретельно досліджують взаємодію океану і атмосфери, спостерігають за Гольфстрімом та іншими течіями, за рухом айсбергів.
Згідно з теорією літосферних плит Атлантичний океан є відносно молодим. Майже меридіонально простягається Серединно-Атлантичний хребет, який розділяє ложе океану на дві приблизно рівні частини. На півночі окремі вершини хребта підносяться над водою у вигляді вулканічних островів, найбільшим з яких є Ісландія.
Материкова обмілина найбільшу ширину має у Північному та Балтійському морях. Тут шельф простягається на 200-400 км.
Оскільки Атлантичний океан знаходиться в усіх кліматичних поясах, клімат його просторів досить різноманітний. Більша частина океану розташована у тропічних та помірних широтах. Кліматичні умови тут визначають пасати і західні вітри. Найбільшої сили вітри досягають у помірних широтах південної частини Атлантичного океану.
У районі Північної Атлантики поблизу о. Ісландія знаходиться центр зародження циклонів, які значною мірою впливають на природу всієї Північної півкулі.
Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Це пояснюється впливом холодних вод і льоду, що надходять з Північного Льодовитого океану та з Антарктики.
Течії в Атлантичному океані, внаслідок значної його протяжності з півночі на південь, мають майже меридіональне спрямування. Вони характеризуються надзвичайною активністю переміщення водних мас з одних широт в інші. Найпотужнішими теплими течіями є Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні, холодними – Течія Західних вітрів, Бенгальська, Лабрадорська, Канарська.
У високих широтах трапляється багато айсбергів та дрейфуючої криги. Айсберги на півночі сповзають з Гренландії, а на півдні – з Антарктиди. Тепер за рухом айсбергів спостерігають за допомогою штучних супутників Землі.
Органічний світ Атлантичного океану за видовим складом бідніший, ніж Тихого. Це пояснюється геологічною молодістю першого і дещо прохолоднішими кліматичними умовами. Але, незважаючи на обмежену кількість видів, запаси риби та інших морських тварин у цьому океані досить значні.
В Атлантичному океані є майже всі природні пояси. Своєрідністю виділяються природні комплекси окремих морів та заток. Особливо це стосується внутрішніх морів: Середземного, Чорного, Північного та Балтійського.
Органічний світ більш багатий у помірних широтах. Найсприятливіші умови життя багатьох видів риб склались у північній та північно-західній частині океану, де змішуються потоки теплих і холодних течій. Тут промислове значення мають тріска, оселедець, морський окунь, скумбрія, мойва.
У північному субтропічному поясі знаходиться Саргасове море, відоме велетенськими саргасовими водоростями.
Через Атлантичний океан пролягають найважливіші морські шляхи, що сполучають країни Європи й Африки з Новим Світом. На узбережжі і островах Атлантичного океану знаходяться всесвітньовідомі райони відпочинку та туризму.
Історично склалося, що Атлантичний океан давно став місцем інтенсивного рибальства і звіропромислу на китів, тюленів, моржів. Більша частина вилову риби припадає на північну частину океану. Крім риби в океані добувають крабів, кальмарів, омарів, устриць, лангустів.
Дно Атлантичного океану багате на корисні копалини. Підводні родовища кам’яного вугілля видобувають Велика Британія і Канада. З морського дна видобувають нафту в Мексиканській та Гвінейській затоках, Північному морі.
Останнім часом надмірний вилов риби і промисел морських тварин призвели до значного скорочення біологічних ресурсів Атлантики, а тому необхідні термінові заходи, спрямовані на відновлення їх запасів. Викликає тривогу екологічний стан Середземного та Північного морів. Найбільшим джерелом забруднення Північного моря є нафта, робота бурових платформ. Атлантичний океан вже не в змозі самоочищатись та відновлювати свої біологічні ресурси.
Источник
Реферат: Атлантичний океан
| Название: Атлантичний океан Раздел: Рефераты по географии Тип: реферат Добавлен 04:43:51 28 февраля 2011 Похожие работы Просмотров: 1531 Комментариев: 18 Оценило: 14 человек Средний балл: 3.8 Оценка: 4 Скачать | ||
 |
| Океан на карті |
Берегова лінія материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована тільки у Північній півкулі. Тут є багато внутрішніх морів, особливо на сході. Більша частина островів розташована біля суходолу і має материкове походження. Шельфова зона океану невелика – 7 % його площі.
Атлантичний океан люди почали освоювати ще з прадавніх часів. Починаючи з XV ст. Атлантичний океан стає головним водним шляхом людства і свого значення не втрачає й нині.
Перший період дослідження океану тривав до середини XVIII ст. Він характеризувався вивченням розподілу океанічних вод і встановленням меж океану. Пізніше проводились глибоководні дослідження і вивчались властивості водних мас. Комплексні дослідження природи Атлантики розпочались з кінця XIX ст.
У наш час понад 40 наукових кораблів з різних країн продовжують вивчати природу океану. Океанологи ретельно досліджують взаємодію океану і атмосфери, спостерігають за Гольфстрімом та іншими течіями, за рухом айсбергів.
Згідно з теорією літосферних плит Атлантичний океан є відносно молодим. Майже меридіонально простягається Серединно-Атлантичний хребет, який розділяє ложе океану на дві приблизно рівні частини. На півночі окремі вершини хребта підносяться над водою у вигляді вулканічних островів, найбільшим з яких є Ісландія.
Материкова обмілина найбільшу ширину має у Північному та Балтійському морях. Тут шельф простягається на 200-400 км.
Оскільки Атлантичний океан знаходиться в усіх кліматичних поясах, клімат його просторів досить різноманітний. Більша частина океану розташована у тропічних та помірних широтах. Кліматичні умови тут визначають пасати і західні вітри. Найбільшої сили вітри досягають у помірних широтах південної частини Атлантичного океану.
У районі Північної Атлантики поблизу о. Ісландія знаходиться центр зародження циклонів, які значною мірою впливають на природу всієї Північної півкулі.
Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Це пояснюється впливом холодних вод і льоду, що надходять з Північного Льодовитого океану та з Антарктики.
Течії в Атлантичному океані, внаслідок значної його протяжності з півночі на південь, мають майже меридіональне спрямування. Вони характеризуються надзвичайною активністю переміщення водних мас з одних широт в інші. Найпотужнішими теплими течіями є Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні, холодними – Течія Західних вітрів, Бенгальська, Лабрадорська, Канарська.
У високих широтах трапляється багато айсбергів та дрейфуючої криги. Айсберги на півночі сповзають з Гренландії, а на півдні – з Антарктиди. Тепер за рухом айсбергів спостерігають за допомогою штучних супутників Землі.
Органічний світ Атлантичного океану за видовим складом бідніший, ніж Тихого. Це пояснюється геологічною молодістю першого і дещо прохолоднішими кліматичними умовами. Але, незважаючи на обмежену кількість видів, запаси риби та інших морських тварин у цьому океані досить значні.
В Атлантичному океані є майже всі природні пояси. Своєрідністю виділяються природні комплекси окремих морів та заток. Особливо це стосується внутрішніх морів: Середземного, Чорного, Північного та Балтійського.
Органічний світ більш багатий у помірних широтах. Найсприятливіші умови життя багатьох видів риб склались у північній та північно-західній частині океану, де змішуються потоки теплих і холодних течій. Тут промислове значення мають тріска, оселедець, морський окунь, скумбрія, мойва.
У північному субтропічному поясі знаходиться Саргасове море, відоме велетенськими саргасовими водоростями.
Через Атлантичний океан пролягають найважливіші морські шляхи, що сполучають країни Європи й Африки з Новим Світом. На узбережжі і островах Атлантичного океану знаходяться всесвітньовідомі райони відпочинку та туризму.
Історично склалося, що Атлантичний океан давно став місцем інтенсивного рибальства і звіропромислу на китів, тюленів, моржів. Більша частина вилову риби припадає на північну частину океану. Крім риби в океані добувають крабів, кальмарів, омарів, устриць, лангустів.
Дно Атлантичного океану багате на корисні копалини. Підводні родовища кам’яного вугілля видобувають Велика Британія і Канада. З морського дна видобувають нафту в Мексиканській та Гвінейській затоках, Північному морі.
Останнім часом надмірний вилов риби і промисел морських тварин призвели до значного скорочення біологічних ресурсів Атлантики, а тому необхідні термінові заходи, спрямовані на відновлення їх запасів. Викликає тривогу екологічний стан Середземного та Північного морів. Найбільшим джерелом забруднення Північного моря є нафта, робота бурових платформ. Атлантичний океан вже не в змозі самоочищатись та відновлювати свої біологічні ресурси.
Источник
Повышение оригинальности
Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.
Результат поиска
Наименование:
Информация:
Описание (план):
План
Вступ………………………………………………………… ……………………….…3
Розділ 1. Загальні відомості та фізико-географічне положення океан. …4
Розділ 2. Основні риси геологічної будови та рельєфу дна океану………….8
Розділ 3. Характеристика мінеральних ресурсів океану…………………….12
Загальні висновки по темі………………………………………………………. 18
Список використаних джерел………………………………………………..….. 21
Додатки
Тема даної індивідуальної науково – дослідницької роботи : «Мінеральні ресурси Атлантичного океану».
Мета – дослідити та охарактеризувати основні корисні ресурси океану.
Об’єкт дослідження – родовища корисних копалин океану.
Предмет дослідження – загальні закономірності та умови залягання основних мінеральних ресурсів Атлантичного океану.
Завдання :
- Охарактеризувати основні родовища корисних копалин океану.
Виявити закономірності утворення та залягання мінеральних ресурсів у надрах океанічної плити.
Визначити проблеми видобутку корисних копалин зі дна океану.
Охарактеризувати перспективи та проблеми розвитку видобувної промисловості в межах океану.
Розділ 1. Загальні відомості та фізико-географічне положення океану
1. Географічне положення і розміри
Атлантичний океан розміщений між Північною і Південною Америками на заході та Євразією і Африкою на сході. На півночі Атлантичний океан межує з Північним Льодовитим океаном по лінії: півострів Лабрадор – острів Баффінова Земля – острів Гренландія – острів Ісландія – Фарерські острови – Шетландські острови – Скандинавський півострів. Межа з Індійським океаном проходить по меридіану від мису Доброї Надії до Антарктиди. Межа з Тихим океаном проходить по меридіану від мису Горн до Антарктичного півострова. На півдні води Атлантичного океану омивають береги Антарктиди. [ 4 ]
Атлантичний океан другий за величиною океан нашої планети. Його площа – 91,7 млн. км 2 , середня глибина – 3597 м, максимальна глибина – 8742 м (жолоб Пуерто-Рико). Океан має витягнуту в меридіональному напрямку форму і простягається з півночі на південь на 16000 км. Максимальна ширина океану сягає 13000 км разом з Мексиканською затокою і Чорним морем. [ 1 ]
2. Історія вивчення
Назву океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного Атланта, який стояв на краю Землі і тримав на плечах небесне склепіння. Але перші відомості про узбережні води біля берегів Європи і Північної Африки зібрали фінікійці ще за 1200 років до н. е. Кращі на той час фінікійські кораблі виходили через Гібралтарську протоку в Атлантичний океан. На півночі вони досягали Британських островів, на півдні гирла р. Нігер. Потім східне узбережжя океану досліджували Карфагені (V ст.. до н. е.), греки (IV-II ст.. до н. е.), римляни (III-I ст.. до н. е.). [ 5 ]
У XV ст. н. е. іспанці на чолі з Христофором Колумбом досягли берегів Центральної Америки (1492-1503 рр.), а португальці на чолі з Бартоломеу Діашем (1488 р.) досягли південноафриканського берега і вперше побачили миси Доброї Надії і Голковий. На початку XVI ст. перша навколосвітня експедиція Фернана Магеллана дослідила східне узбережжя Південної Америки і відкрила Магелланову протоку, яка зв’язує Атлантичний океан з Тихим (1519-1521 рр.). У XVIII ст. кругосвітня експедиція Джеймса Кука обігнула Південну Америку з півдня (1768-1771 рр.) і завершила відкриття американських берегів Атлантичного океану. [ 4 ]
На початку ХІХ ст., в 1819-1821 рр. перша російська антарктична експедиція під керівництвом Ф. Беллінсгаузена і М. Лазарева відкрила південні межі Атлантичного океану – Антарктиду. В 1866 році був установлений регулярний телеграфний зв’язок між Європою та Америкою через кабель, укладений на дні Атлантичного океану. Оскільки для прокладки кабелю потрібно було знати особливості дна, це стало поштовхом до вивчення океанічних глибин. З цього часу почалися комплексні океанографічні дослідження на спеціально обладнаних експедиційних кораблях. [ 7 ]
3. Клімат
Кліматичні умови Атлантичного океану обумовлені розподілом основних баричних центрів. На півночі розміщується область зниженого тиску – Ісландський мінімум, на крайньому півдні – область високого тиску (Антарктичний максимум). В субтропічних широтах розміщуються постійні області високого тиску – Північно-Атлантичний (Азорський) і Південно-Атлантичний максимуми, між ними – екваторіальний пояс зниженого тиску. У відповідності до їх розміщення склалася і система пануючих вітрів. [ 5 ]
В помірних широтах панують західні вітри, з якими зв’язана найбільша кількість штормів. В помірних широтах північній півкулі шторми відбуваються переважно взимку внаслідок того, що значний розвиток циклональна діяльність отримує саме взимку. В південній півкулі штормові вітри в помірних широтах панують на протязі всього року. [ 1 ]
В тропіках дмуть пасати – вітри дуже стійки, але вони рідко досягають штормової сили. В районі екватору відбувається конвергенція пасатів і виникають могутні висхідні токи повітря, які обумовлюють значну хмарність і найбільшу для Атлантичного океану кількість атмосферних опадів – понад 2000 мм на рік. Найменша кількість опадів випадає в тропічних широтах біля північно-західних і південно-західних берегів Африки.
Деякі райони характеризуються частими туманами. Це райони островів Ньюфаундленд (120 днів на рік), Ісландія, Великобританія, та води біля південно-західного узбережжя Африки. [ 8 ]
Найбільш високі температури повітря над Атлантичним океаном (понад +20 0 С) спостерігаються в екваторіальних, субекваторіальних і тропічних широтах, найбільш низькі – в приполярних районах. [ 5 ]
Як і в Тихому океані, спостерігається значна різниця температур повітря в західній і східній частинах океану. В тропічних широтах обох півкуль середня річна температура повітря над східною частиною океану майже на 5 0 холодніша, ніж над західною. А в помірних широтах північної півкулі навпаки – над східною частиною океану повітря майже на 10 0 тепліше, ніж над західною. [ 4 ]
5. Води
Температура і солоність вод. Найбільш теплі води – в екваторіальних, субекваторіальних і тропічних широтах. Наприклад, в Гвінейській затоці температура вод не знижується нижче +26 0 С. На північ і на південь йде зниження температури води, але в південній півкулі океан холодніший, ніж у північній. Найбільша солоність вод (37,5 ‰) відмічається в субтропічних і тропічних широтах, де переважають області високого атмосферного тиску з ясною і жаркою погодою. В екваторіальних широтах солоність вод знижується до 34 ‰, у прибережних водах Антарктиди із-за опріснення вод від танення криги – до 33 ‰. А найменша солоність вод (18-19 ‰) відмічена в пригирлових районах великих річок (Міссісіпі, Амазонки, Ла-Плати, Конго). [ 5 ]
Льодовий покрив. Льодоутворення в Атлантичному океані відбувається в приантарктичних водах, в Гренландському морі і морі Баффіна. Плавучі льоди в північній півкулі досягають в липні 40 0 пн. ш., в південній – 30 0 пд. ш., а південніше 55 0 пд. ш. плавучі льоди поширені протягом всього року. [ 4 ]
Поверхневі течії. В тропічних широтах пасати формують могутні потоки теплих вод, створюючи Північну і Південну Пасатні течії. Північна Пасатна течія роздвоюється біля Малих Антильських островів. Північна гілка утворює теплу Антильську течію, південна вливається в Карибське море, проходить його і через Юкатанська протоку вливається в Мексиканську затоку, виходить через Флоридську протоку, створюючи стічну Флоридську течію. Остання і дає початок славнозвісному Гольфстріму. Гольфстрім йде вздовж східного узбережжя Північної Америки. На 40 0 пн. ш., внаслідок впливу західних вітрів і сили Коріоліса, Гольфстрім набуває східного, а потім північно-східного напряму і отримує назву Північноатлантичної течії. Остання проходить повз Ісландію і Великобританію і вливається в Північний Льодовитий океан, що в значній мірі пом’якшує клімат в Європейському секторі Арктики. Північний Льодовитий океан, в свою чергу, живить північну частину Атлантики трьома могутніми потоками холодних вод – Східно-Гренландською, Лабрадорською і Канарською течіями. [ 8 ]
Південна Пасатна течія роздвоюється біля берегів Південної Америки на дві гілки. Північна гілка формує Гвіанську течію, яка вливається в Карибське море і разом з Антильською формує стічну Флоридську течію. Південна гілка утворює теплу Бразильську течію, яка обігріваю південно-східне узбережжя Південної Америки.
Течія Західних Вітрів утворює біля південних узбереж Південної Америки і Африки два розгалуження. Одне з них формує холодну Фолклендську течію, яка направляється на північ вздовж південно-східного узбережжя Південної Америки на зустріч з теплою Бразильською течією і чинить помітний охолоджуючий вплив на клімат Патагонського плато. Друге розгалуження формує біля південно-західного узбережжя холодну Бенгельську течію, яка як і Фолклендська течія спрямована на північ і охолоджує африканське узбережжя, формуючи разом з Південноатлантичним максимумом холодну берегову пустелю Наміб . [ 1 ]
Розділ 2. Основні риси геологічної будови та рельєфу дна океану.
Геологічна будова дна океану тісно пов’язана з дрейфом материків. Захоплива гіпотеза про дрейф материків зародилася саме наприкладі Атлантичного океану. Нагадаємо, що першим аргументом при поясненні творення Атлантичного океану був збіг берегових ліній материків по обидва боки цього океану. На це почали звертати увагу вчені ще в епоху великих географічних відкриттів.Серед них французький абат Плассе, який 1668 р. видав книгу під назвою «Докази того, що перед всесвітнім потопом Америка не була відділена від інших частин світу». Англійський філософ Ф. Бекон наприкінці 16 – на початку 17 ст. відзначав не випадковість паралельного положення берегів Алантичного океану. В 1830 р. англійський геолог Ч. Ляйєль у праці «Прнципи геології» писав про необхідність вивчення наслідків переміщення материків, які, на його думку, відбувались упродовж геологічних епох. На обрис берегів та причини їхнього збігу в Атлантиці звертав увагу також знаменитий німецький природознавець А. Гумбольт. В 1858 р. Е. Снідер пішов іще далі. Він пояснив походження океану розривом древнього материка і зробив реконструкцію первинного материка. Подібні ідеї незалежно один від одного опублікували 1910 р. Ф.Тейлор, а 1917 р. – російський любитель – самоук Е. В. Биханов та інші. Але гіпотеза, що пояснювала розколювання древнього материка Гондвани (назву запропонував австрійський геолог Е. Зюсс 1909 р. на честь індійського племені гондів з місцевості Вана), належить, як уже зазначалось, австрійському вченому альфредові Вегенерові, який виклав її 1912 р. спочатку в наукових статтях, а потім детальніше в книзі «Походження континентів і океанів», яка вперше вийшла в світ 1915 р. в Німеччині, а потім ще двічі перевидавалась там же 1920 р. і 1922 р. Російською мовою її було вперше перекладено 1922 р. в Берліні, а потім і в Москві в 1925 і 1984 рр. [ 5 ]
Для аргументації дрейфу континентів автор гіпотези взяв до уваги геоморфологічні, геологічні, палеонтологічні та палеокліматичні факти. Проаналізувавши їх, учений дійшов висноків , що на початку мезозойської ери, тобто біля 200 млн р тому, всі материки були з’єднані в один гігантський материк – Пангею. Існування його досі ще не доведено. Є тільки припущення, що Гондвана і Лавразія з’єднувались між собою наприкінці палеозою і на початку мезозою в районі Піренейського півострова (материк Лавразія виник наприкінці палеозойської ери, коли внаслідок завершення герцинського періоду горотворення з’єднались материки Північно – Атлантичний і Антарктида.) [ 8 ]
Коли англійський геофізик Е. Буларт і радянський геолог П. М. Кропоткін наприкінці 60 – х рр. «з’єднали» материки без картографічних спотворень по ізобаті 580 м континентального схилу, то збіг контурів усіх материків по обидва боки Атлантики і Гренландії виявився ще більшим, ніж по береговій лінії. Важливе значення на користь гіпотези дрейфу материків мало серединне положення підводного хребта, що його Вегенер вважав залишком шва, від якого материки відійшли н азахід і на схід.
Геологічні дані свідчать, що деякі докембрійські і палеозойські геологічні структури виявились розірваними. Останнім часом докембрійськими називають кільцеві структури – Центрально – африканську і Південно – африканську. До палеозойських належать сьєри Буенос – Айреса в Аргентині та Капські гори вПівденній Африці, Аппалачі Північної Америки і структури Британських островів. [ 5 ]
Зіставлення розрізів Південної Африки (системи Карру) з розрізами Бразилії (системи Санта — Катаріна) показало, що фундаментом континентальних відкладів є давні моренні відклади (так звані тілліти) пізньокарбонових відкладів, які до того ж , містять розсипи алмазів.
Палеонтологічні дані свідчили Вегенерові про велику схожість палеозойської та ранньомезозойської флори і фауни на різних континентах, які колись були в Пангею. [ 1 ]
Так, у пермському періоді (біля 250 млн років тому) на Гондвані набули поширення близькі види голонасінних рослин (переважно голосоптериди), що їх потім у викопному стані було знайдено на всіх гондванських материках. У тріасовому періоді (біля 200 млн років тому) на Гондвані жили плазуни – листозаври, залишки яких виявлено ще на початку 20 ст. в Африці й Південій Америці, а наприкінці 60 – х рр.. ціле кладовище їх було відкрио в Антарктиді, на захід від льдовика Бірдмора. [ 7 ]
На користь гіпотези про дрейф материків переконливо свідчать дані про палеомагнітність магматичних порід, що складають Серединно – Атлантичний хребет. На початку 60 – х рр. було встановлено, що вздовж хребта по обидва боки від рифтової долини існують смуги різноспрямованої намагніченості магматичних порід. Вона виникає під час остигання виверженої магматичної породи, при температурі нижче очки Кюрі, коли феромагнітні мінерали, що є в породі, намагнічуються і орієнтуються відповідно до наявного в данний час магнітного поля. Було виявлено смуги, в яких породи намагнічені прямо, тобто на північ, і смуги, які мали зворотну намагніченість, тобто на південь. Це виникло тому, що наша планета має здатність міняти напрямок головного магнітного поля. Було встановлено, що тільки за останні кілька мільйонів років магнітні полюси Землі міняли свою полярність більше 20 разів. Отже, стало зрозуміло, що односпрямовано намагнічена смуга утворилась у певному інтервалі часу. Позаяк таких смуг по обидва боки рифтової долини багато, це свідчить про періодичність надходження магматичної речовини на поверхню дна і про різний вік цих намагнічених смуг: що далі знаходяться вони від осі хребта – то давніші. А це значить, що дно Атлантики розростається. [ 7 ]
За даними вчених МДУ С. Ушакова і Ю. Галушкіна, темп розширення дна в різних широтах океану коливається від 17 до 40 мм на рік.
Внаслідок глибоководного буріння в Атлантичному океані з американських бурових суден «Гломар Челінджер» і «Дойде Резольюшен» встановлено, що базальтовий шар укритий відладами мезозойської та кайнозойської ер. Серед цих порід тріасового періоду немає. Отже, океану в цей час не було, а юрські відклади мають обмежене поширення – тільки поблизу східного узбережжя США (між узбереям і меодовжується до широти ридіаном Бермудських островів). Абсолютний вік їх 160 – 170 млн років. Але в південній частині дна океану найдавніші відклади (120 – 130 млн років) крейдового періоду. Отже, за найновішими даними, північна частина океану утворилась на 40 млн років рвніше, ніж південна. А це значить, що палеозойський суперматерик Лавразія розколовся на ствлки ж раніше, ніж Гондвана. Далі серединний хребет продовжується до широти окраїни Південної Америки, розширяючись у центральній (осьовій) частині, куди періодично вклинюється мантійна речовина через глибинні розломи. Морські [ 5 ]
Геологи встановили, що хребет складений переважно з бальзатів, але є включення дунітів, перидотитів, діабазів, габро. Потужність бальзамового шару на краях хребта 4 — 5 км, але в межах гребеня його немає, натомість залягають змішані осадово – вулканічні й метаморфізовані породи поужністю 2 – 3 км.
Поверх базальтового шару на хребті, який тут має висоти переважно від 2 до 4 км, залягають відклади плейстоцену (проте на максимальних висотах х зовсім немає), далі від рифтової долини з’являються неогенові, потім (під останніми) – палеогенові з підрозділом їх на палеоценові, еоценові та олігоценові, а ще нижче та біля берегів – крейдові з поділом на ранньо- і пізньокрейдові. Юрські породи також представлені повним розрізом, тобто трьома епохами, і поширені, як уже зазначалося, тільки локально біля узбережжя США, а точніше – в західній частині Саргасового моря. [ 8 ]
Загальна потужність осадових порід у межах океану коливається від 0,3 до 1,0 км, але в межах хребта, смугою в 400 – 800 км, осадовий шар майже відсутній або залягає невеликою верствою.
Вздовж гребеня серединного хребта групуються епіцентри землетрусів і проявляються аномально високі теплові потоки, які в кілька разів перевищують фон абісальних рівнин. [ 5 ]
Розділ 3. Характеристика мінеральних ресурсів океану.
В надрах і на поверхні морського дна знайдено запаси нафти и горючих газів, запаси сірки, вугілля, залізних і марганцевих руд, фосфоритів, олова, нікелю, міді, калійних солей і інших мінеральних ресурсів. [ 8 ]
Найважливіші корисні копалини, які видобувають у світовому океані – нафта і газ. За даними 1970 – 1971 рр., вони вироблялись 25 країнами, а геолого – геофізичні дослідження нафтогазовості проводились на шельфах и материкових схилах більшості (більше 80) країн, які мали кордони з морем. [ 2 ]
В 1970 р. видобування нафти в морі досягла 19, 2 % загального видобутку, а до 1980 р. вона збільшилась до 30 – 35% загального видобутку. В зв’язку з нестачею енергетичних ресурсів в ряді країн можна допустити ще більші темпи росту морського нафтогазовидобутку. До 1974 р. в шельфових зонах виявлено 137 великих родовищ з початковими запасами більше 70 млн. т нафти (близько 50 % всіх великих родовищ Землі). [ 6 ]
Згідно даних ООН видобуток корисних копалин на морських площах в 1969 р . становила ( в млн. дол.) : нафти і газу – 6100, сірки – 26, вугілля – 335, залізної руди – 17, піску, гравію, раковин – 130, олова – 24, важких пісків (ільменіт, циркон, монацит) – 13, алмазів – 9, магнетиту – 4 (всього близько 6,6 млн. дол.) Є підстави припускати наявність промислових запасів нафти і газу в межах материкового схилу, материкового підніжжя і в деяких котлованах (потужні товщини осадів, структури які сприятливі для накопичення нафти і газу, в тому числі соляні куполи і т.д) [ 3 ]
Нафтогазаносність Атлантичного океану вивчена краще ніж нафтогазоносність інших океанів. Тут знаходяться найбільші центри морського видобутку: Венесуельська затока, лагуна Маракайбо, Мексиканська затока, Північне море. По периферії океану розташовані найбільші нафтогазоносні басейни: Західно – Європейський, Ньюфаундленд — Лабрадорський, Канарсько – Атласний, Аргентинський, Гвіанський, Бразильський, Гвінейський, Ангольський, Колумбійський, Мексиканський і ін.
В Західно – Європейському епіпалеозойському мегабасейні розвідувальні роботи в Ла – Манші і Біскайській затоці.
Останнім часом були пробурені свердловини, які дали притоки нафти і газу на продовженні суші. [ 2 ]
В Західно – Європейському епіпротерозойському мегабасейні найбільшу цікавість викликає Північне море. Тут відкрито 5 нафтогазоносних родовищ в палеогеновій товщині, 13 – в крейдовій, 7 – в пермській. Найбільше родовище з запасами не менше 400 млн.т – Екофіск (норвежський сектор). За даними 1974 р. в британському секторі пробурено 475 свердловин, в норвежському – 80. В Північному морі видобувається 90 % газу для Великобританії.
Ньюфаундленд – Лабрадорський епіпротеозойський мегабасейн включає шельф і материковий нахил Північної Америки, в тому числі Велику Ньюфаундлендську і Флеміш – Кап, Ньюфаундлендський хребет. Тут розвинуті потужні товщини осадових порід. Свердловина на о. Сейбл відкрила газове родовище на глибині 4290 м. [ 3 ]
Північно — Американський мегабасейн включає південно — східну частину шельфу та схилу материка, материкове підніжжя, котловини її підняття Північно-Американської котловини, в тому числі Бермудські підняття, плато Блсйк і ін. Є відомості що біля Лонг — Айленда виявлено родовище.
Найважливіше значення має нафтогазоносннй басейн Мексиканської затоки. Тут розвинена потужна осадова товща, виявлена солянокупольна тектоніка, особливо на шельфі і схилі. Тільки біля берегів штату Луізіана пробурено не менше 20 тис. розвідкових і експлуатаційних свердловин У Мексиканській затоці виявлено 300 нефтегазоносних залежей в опадах міоціна і 20 у крейдових. [ 6 ]
У Колумбійському мегабасейні нафтогазоносні породи крейди, еоцену і олігоцену. У надрах лагуни Маракайбо (Венесуельський мегабасейн) виявлені сотні продуктивних горизонтів зі всієї осадової товщі мезозою і кайнозою (потужність — до 9 км), найбільш нафтогазоносні породи еоцену і міоцену. Нафта розробляється з використанням 3 тис. морських свердловин. Гвіанський мегабасейн включає заглиблені області Бразильської платформи, площі шельфу, зокрема затоку Ларія (о. Тринідад), де продуктівні міоценові породи. За даними 1971 р., в Бразильському мегабасейні на шельфі виявлено три великих родовища. У Аргентинському мегабасейне продуктивні породи верхнього палеозой, тріасу, юри, крейди і еоцену, відкрито родовище в затоці Сан-.Хорхе.
На шельфі і материковому схилі Африки розташований цілий ряд перспективних мезокайнозойських осадових басейнів. У Нігерійскому басейні з 49 свердловин 26 дали притоки нафти з 13 морських родовищ (дані 1968 р.). У Гвінейскому заливі відкрито три родовища. [ 6 ]
Промислові морські родовища сірки відомі тілько на шельфі Мексиканської затоки в структурах типу соляних куполів. У одпому з них — у куполі Гранд-Айл біля берегів Луізіани сірконосні горизонти залягають на глибинах до 800 м нижче дна, потужність їх — до 90 м, запаси становлять ЗО — 40 млн. т (видобуток ведеться за допомогою накачування в породу гарячої води, розплавлена ??сірка надходить на поверхню по трубопроводах) [ 8 ]
Вугілля з надр морського дна добувається за допомогою шахт закладених на суші, горизонтальні виробки ідуть під дно на кілька кілометрів. За даними ООН, вартість щорічного видобуваня вугілля під дном моря досягає 335 млн. доларів.
Найбільш активне добування «морського» вугілля відбувається у Великобританії (до 10% національного видобутку 23 млн. т в 1957 р.). Ряд родовищ на суші, продовжуються в шельфовій зоні. Запаси місцями досить великі, наприклад біля берегів північно-східної Англії, де розташовано Нортумберленд-Дерхемське родовище не менше 550 млн. т. вугілля з — під морського дна в менших масштабах
добувається в Канаді (Нова шотландія) — близько 6 млн. т щорічно. [ 3 ]
В Атлантичному океані знаходиться одне з найбільших в світі залізорудних родовищ — Вабана (у затоці Консепшен біля східного узбережжя о. Ньюфаундленд). Тут розташовується система пологопадаючих у бік моря пластин оолітових сидерит-шамозит — гематитових руд нижньоордовикського віку загальною потужністю до 360 м. Достовірні запаси Вабана складають не менше 2 млрд. т, видобуток — до 3 млн. т на рік. Залізні руди з — під морського дна добуваються також у Нормандії, в 25 км на південь р. Шербура (в 1958 р. — 124 тис. т) [ 6 ]
Корінні оловорудні родовища розробляються на західному узбережжі півострова Корнузлл (Великобританія). Тут до дайк дрібнозернистих гранітів і кварцових порфірів причетні олово-вольфрамо-мідні і лоліметалічні жили. Вміст олова в рудах — 0,7-1,2%. На дні затоки Маунтс- Бей можливі розсипи у яких міститься олово.
На багатьох узбереж Атлантичного океану широко розповсюджені розсипи важких мінералів, високі концентрації яких виникли в результаті сортувальної і транспортної діяльності вітрового хвиль і течій. Частина розсипів розташовується на поверхні дна у вигляді смуг між лініями припливу і відпливу, інші — на великих глибинах або в товщу шельфових осадів. Зазвичай важкі мінерали зустрічаються у вигляді певних асоціацій, які є комплексними рудами на кілька корисних компонентів. Із ільменіту і рутилу отримують титан, з циркону — цірконій, з монациту — торій та інші рідкісні елементи, магнетитові піски являються залізною рудою, з титаномагнетитових видобувають титан і залізо. [ 3 ]
Найбільші розсипи ільменіту, рутилу, циркону і монациту екплуатуються біля узбережжя Флориди. Вміст важких мінералів тут всього 2,5-4,0%, але потужність продуктивного шару до 36 м. У районі Джексонвілю розсип довжиною 9,6 км
і при ширині 0,8 км розташована на мілині в 20 км від берега. Запаси цінних пісків у Флориді становлять 5,5 млн. т циркону, більше 20 млн. т ільменіту і 3-3,5 млн. т рутилу (дані 60-х років). Подібні розсипи відомі в мексиканській затоці біля східного узбережжя США. Уздовж узбережжя Бразиліі вони простягнулися на відстані 1600 км, від штату Ріо-де-Жанейро до штату Ріу-Гранді-ду-Норті. Джерело цінних мінералів у Флориді і Бразилії — докембрійські межі і гнейси. У 1963 р. Бразилія дала 37% світового видобутку монациту. Розсипні родовища цього типу відстежуються і південніше — в Уругваї, Аргентині та на Фолклендських островах.
Порівняно невеликі прибережно-розсипні родовища відомі біля берегів Норвегії, Данії, Іспанії, Портуталіі, Південно-Африканської Республіки (в 1961 р. видобуток склав 100 тис. т), Сенегалу та ін. [ 6 ]
Єдиний район развитку промислових прибережно — морських розсипів алмазів — шельф Південно-Західної Африки. Від р. Оліфантс до р. Людериц 1 т гравійно-піщаних осадів містить у середньому 5 каратів алмазів (до 14). На 99% алмазів представлені ювелірним камінням високої якості. Між річками Людериц і Оранжевою відслідковуються дві полоси прибережно — морських алмазоносних відкладень. Перша смуга завширшки близько 1 милі займає прибережжя частини шельфу до глибини ЗО м, інша лежить на глибинах 60-90 м і, можливо, глибше. Потужність алмазоносннх відкладень — від декількох метрів до декількох десятків метрів. Загальні запаси оцінюються в 12 млн. каратів.
Біля південно — східних берегів Нової Шотландії на глибинах 25 — 45 м були виявлені і золотоносні розсипи об’ємом 30 млн. м з вмістом золота 540 мг/м (дані 1969 р.).
У прибережній зоні океану добуваються також пісок для будівельних потреб і виробництва скла, гравій, раковини молюсків, об’єми видобутку в США і Великобританії — багато десятків млн тонн. [ 6 ]
Фосфоритоносні осади виявлені на шельфах східного узбережжя США, західного узбережжя Африки та інших районів. У Марокко з глибини 180 м були пдняті уламки фосфоритових порід і конгломератів. Ранньоміоценові фосфорити підняті з глибин 850-1250 м материкового схилу у Ліберії. Плитові фосфорити (товщиною 10-15 см) подняті з банки Агульяс (з глибини — 300-400 м). Загальна маса фосфоритів на континентальному шельфі оцінюється в З00000000000 т. Однак це переважно малорентабельні поки для експлуатаціі фосфатні піски. [ 7 ]
Великий цікавість викликають залізо-марганцевих конкрецій, що представляють собою комплексну сировину. Середній вміст марганцю в конкреціях Атлантичного океану — 16,3%, заліза -17,5, кобальту — 0,31, нікелю — 0,42, міді —
0,20% (39). Як джерело марганцю конкреції є руда низької якості, але концентрації кольорових металів у них близькі до концентрацій руд, які видобувають на суші. Експериментальний видобуток залізомарганцевих конкреції в Тихому океані проводиться вже з 1970 р. Найбільші поля конкреції в Атлантичному океані знаходяться в його північно-західній частиніі на дні Північно-Американської котловини і на глибинах 200 — 1000 м на плато Блейк , тобто в районах з низькими темпами чи відсутністю сучасного осадконакопичення. Сумарні запаси відомих покладів залізо — марганцевих конкреції в Атлантичному океані оцінюються в 45 млрд. т. [ 3 ]
Як відомо, в Червоному морі виявлені впадини з рудоносними розсолами і мулами, що містять високі концентрації заліза, марганцю, цинку, міді і свинцю. Передбачається гідротермальне надходження розсолів з земних надр. Не виключено, що в рифтової зоні Серединно-Атлантичного хребта по замкнутих улоговинах можливі знахідки подібних осадів і розсолів. В одній з свердловин, пробурених на хребті, виявлені осади, що містять до 10% заліза. Відомі жилові рудопрояви в магматичних породах Серединно-Атлантичного хребта, але масштаби їх поки не вияснені. [ 2 ]
и т.д.
Перейти к полному тексту работы
Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru
Смотреть полный текст работы бесплатно
Смотреть похожие работы
* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.
Источник