Атлантичний океан найглибший жолоб

Атлантичний океан найглибший жолоб

Атлантичний океан наймолодший, хоча за розмірами посідає друге місце у світі. Він доволі солоний, попри те, що порівняно з іншими океанами приймає найбільше річкових вод. Атлантичний океан дуже теплий, хоча в окремих його частинах температура води знижується до -1,8 °С. Тільки він має море без берегів, води якого одні з найпрозоріших у Світовому океані. Саме в Атлантиці рухається найтепліша й одна з найпотужніших морських течій планети.

ПРОЧИТАЙТЕ І ДІЗНАЄТЕСЯ

• Про географічне положення та історію відкриття Атлантичного океану.

• Про особливості природи Атлантичного океану.

• Як впливає Атлантичний океан на життєдіяльність людей прилеглих материків.

• Про географічне положення та історію відкриття Атлантичного океану.

У географічному положенні Атлантичного океану багато спільного з Тихим. Він також має величезні розміри, його площа — 91,7 млн км 2 . Як і Тихий, Атлантичний океан видовжений у меридіональному напрямку. Його центральна частина розташована в екваторіальному поясі, а крайні північ і південь перебувають у протилежних півкулях — у холодних полярних широтах (мал. 184).

На простори власне Атлантичного океану першими вийшли через Гібралтарську протоку фінікійці, які були вмілими мореплавцями. Саме вони проклали морський шлях на північ до Британських островів, на захід фінікійці доходили в Атлантичному океані до Азорських островів.

Важливі наукові дослідження поверхневих вод океану були здійснені у другій половині XVIII ст., коли американський учений Б. Франклін склав першу карту найпотужнішої теплої течії Атлантики — Гольфстріму.

Перші точні відомості про глибини Атлантичного океану з’явилися лише на початку XIX ст. їх здобули відомі англійські полярні дослідники -Джон Росс і Джеймс Росс. Однак особливо великих успіхів досягла експедиція на англійському судні «Челленджер» у 1870 роках. їй вдалося відкрити серединно-океанічний хребет, найглибший жолоб Атлантики тощо. Утім, лише у XX ст. вдалося нарешті отримати достовірні уявлення про характер дна Атлантичного океану.

• Про особливості природи Атлантичного океану. Рельєф дна. Рельєф дна Атлантичного океану, як і Тихого, дуже різноманітний. Найпомітнішою формою рельєфу дна океану є Північноатлантичний і Південно-

атлантичний хребти. Разом вони утворюють єдиний серединно-океанічний хребет, який перетинає ложе океану з півночі на південь. Ширина його сягає 300 км, а висота — 2 км. Майже через увесь серединно-океанічний

хребет простягається величезна поздовжня розколина земної кори — рифпг — завглибшки близько 2 км і завширшки до ЗО км.

Серединно-океанічний хребет Атлантичного океану розчленований також численними поперечними розломами. До них тяжіють центри землетрусів і підводні вулкани, які часто височать над поверхнею океану. Яскравим прикладом є вулканічний острів Ісландія, що здіймається безпосередньо над серединно-океанічним хребтом. Як і в Тихому океані, в Атлантиці часті землетруси.

Виверження вулканів відбуваються також у перехідній зоні, тут розташовані й найглибші місця в океані. Біля східного узбережжя Північної Америки розташований найглибоководніший жолоб Атлантичного океану -Пуерто-Рико (8742 м).

Клімат і води. Як і в Тихому океані, на північ і південь від центральних областей клімат і води Атлантичного океану стають холодніші. На сході й заході одного географічного поясу клімат і води також дещо відрізняються. Так, у західній частині помірного поясу вони холодніші, ніж у східній частині. На заході випадає менше й атмосферних опадів. Таке явище пояснюється циркуляцією атмосфери й поверхневих вод, яка тісно пов’язана з областю низького атмосферного тиску. У тропічному поясі, навпаки, на заході клімат тепліший і вологіший, ніж на сході. Так само тепліші на заході й води (мал. 185). Це зумовлено рухом повітря і водних мас навколо областей високого атмосферного тиску — Північноатлантичного максимуму в Північній півкулі і Південноатлантичного максимуму в Південній півкулі.

Значно посилюють різницю температур між західною та східною частинами тропічного поясу морські течії (мал. 186). Головну роль тут відіграє

Гольфстрім,. Це найбільша і найпотужніша тепла течія з-поміж усіх теплих течій Світового океану. Гольфстрім разом з Канадською та Північною Пасатною течіями утворює в північному тропічному поясі величезний колообіг течій. Водні маси в ньому під впливом атмосферної циркуляції, так само як і в Тихому океані, рухаються за годинниковою стрілкою. Водночас подібно до Тихого океану в південному тропічному поясі Атлантики морські течії — Течія Західних Вітрів і Південна Пасатна — рухаються в колообігу проти годинникової стрілки.

Неоднорідність клімату океану певною мірою віддзеркалюють береги Атлантики (мал. 187).

Атлантичний океан дуже солоний, але в різних його частинах солоність вод неоднакова. Найбільшою вона є в тропічних широтах — 37,5 %о. У місцях, де в океан впадають потужні річки, солоність вод океану знижується до 18 %о, а в Балтійському морі вона становить тільки 8 %о.

НОТАТКИ ДО ТЕМИ

Володар найпрозоріших вод. Води Атлантики найпрозоріші серед вод Світового океану. Предмети в морі Ведделла видно до глибини 79 м. Це своєрідний рекорд прозорості води. Одним з найпрозоріших морів Світового океану є також Саргасове море, у якому предмети видно до глибини 66,5 м.

Органічний світ і природні ресурси. Між органічним світом Атлантики і Тихого океану багато спільного. Життя в Атлантичному океані також розподіляється зонально й зосереджене в основному біля узбережжя материків та у приповерхневих водах.

Атлантичний океан дещо бідніший на біологічні ресурси. Однією з причин цього є його відносна молодість. Але все ж океан дає 20 % світового вилову риби і морепродуктів. Це передусім оселедець, тріска, морський окунь, мерлуза, тунець тощо. У помірних і полярних широтах багато китів, зокрема кашалотів і косаток, характерні морські раки — омари, лангусти.

Господарське освоєння океану пов’язане з мінеральними ресурсами (мал. 188). Значна частина їх видобувається на шельфі. Тільки в Північному морі виявлено понад 100 родовищ нафти і газу, пробурено сотні свердловин, прокладено по дну нафто- й газопроводи. Понад 3000 спеціальних платформ, з яких добувають нафту й газ, працюють на шельфі Мексиканської затоки. У прибережних водах Канади, Великої Британії видобувають кам’яне вугілля, а біля південно-західних берегів Африки — алмази. Здавна з морської води добувають кухонну сіль. Останнім часом не лише на шельфі, а й на значних глибинах Атлантичного океану відкрито величезні запаси нафти і природного газу. Багатими на паливні ресурси виявилися, зокрема, прибережні зони Африки.

Так само надзвичайно багаті на нафту й газ інші ділянки дна Атлантики — біля північно-східних берегів Північної Америки, неподалік від східних берегів Південної Америки тощо.

Атлантичний океан у різних напрямках перетинають важливі морські траси. Не випадково тут розташовані найбільші порти світу. Серед найважливіших й український — Одеса.

Активна господарська діяльність людини в басейні Атлантичного океану спричинила значне забруднення його вод. Особливо воно помітне в окремих морях Атлантичного океану. Так, Середземне море часто називають «стічною канавою», адже сюди скидають відходи промислові підприємства. Велика кількість бруду надходить також з річковим стоком. Крім того, щорічно в його води через аварії та з інших причин потрапляє близько сотні тисяч тонн нафти й нафтопродуктів.

• Як впливає Атлантичний океан на життєдіяльність людей прилеглих материків. Повітряні маси, що формуються над океаном, зумовлюють формування на узбережжях Америки, Європи та Африки областей з вологим та сезонно-вологим кліматом.

За картами атласу знайдіть, як пролягають морські шляхи через океан. Нанесіть їх на контурну карту. Позначте найбільші портові міста на берегах Атлантики.

Атлантичний океан омиває береги близько 70 найнаселеніших країн чотирьох континентів — Євразії, Африки, Північної та Південної Америки. Не випадково в Атлантиці проходять морські шляхи, якими перевозять більше вантажів, ніж будь-яким іншим океаном. Щоб поліпшити морські шляхи сполучення з Тихим океаном було побудовано Панамський канал (мал. 189). Суецький канал з’єднує Атлантичний океан з Індійським (мал. 190).

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 12 (продовження)

Позначення на контурній карті географічних об’єктів і течій Атлантичного океану

Позначте на контурній карті підводні хребти: Північноатлантичний, Південноатлантичний; течії: Гольфстрім, Північноатлантичну, Канарську, Лабрадорську, Бразильську, Бенгельську.

ПРОЧИТАЛИ — ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Які найбільші форми рельєфу дна Атлантичного океану?

2. Яка найпотужніша тепла течія Атлантики?

3. Чи потрібно продовжувати господарську діяльність людини в Атлантичному океані?

4. Наскільки важливим є подальше дослідження Атлантичного океану?

5. Де саме і чому в Атлантиці часто відбуваються землетруси?

6. У чому полягає подібність зміни клімату в межах Атлантичного й Тихого океанів?

7. Позначте на контурній карті в зошиті райони видобутку корисних копалин у прибережних водах Атлантичного океану.

8. Визначте із членами своєї родини види діяльності в морях Атлантичного океану, що омивають територію України.

Источник

Желоб Пуэрто-Рико — самая глубокая впадина Атлантического океана

Океанологи еще с прошлого века озадачились вопросом о том, какая глубина в Мировом океане самая большая. Поиски привели их к многочисленным впадинам, многие из которых уже имеют подробные описания. Самые глубокие точки океанического дна нанесены на карту, они позволяют лучше узнать о процессах, протекавших миллионы лет назад. Также благодаря им можно предсказывать будущее геологии Земли. Одна из самых интересных глубин находится в Атлантическом океане — это желоб Пуэрто-Рико, являющийся самым глубоким местом Атлантического океана.

Желоб Пуэрто-Рико — самое глубокое место Атлантики

Океаническая впадина имеет глубину 8742 м. При этом средняя глубина составляет 3736 м. Если сравнивать Атлантику по этому показателю, то она находится на 2 месте после Тихого океана. При том Мировой океан имеет среднюю глубину 3711 м.

Место расположения желоба Пуэрто-Рико приходится на границу 2 тектонических плит, они движутся по траектории, максимально приближенной к горизонтальной. Местный район является непростым с точки зрения геологии. Место движения Карибской и Северо-Американской плит на данной глубине характеризуется высокой сейсмической активностью. Более того, островная дуга на юго-востоке Пуэрто-Рико отличается повышенной вулканической активностью. Все это создает риск для жителей близлежащих населенных пунктов.

Опасность района желоба Пуэрто-Рико

В связи с обнаружением высокой частоты землетрясений начиная с 1988 года для местных жителей регулярно проводится информирование о возможных землетрясениях. Одно из максимально разрушительных природных явлений застигло жителей прибрежных районов Индийского океана. Цунами 2004 года стало прямым следствием движения океанических плит района желоба Пуэрто-Рико.

Мощные разрушения принесли землетрясения 1918 и 1953 года. Последнее затронуло прибрежный район Санто-Доминго. Сам остров Пуэрто-Рико и его жители регулярно испытывают воздействие землетрясений. За последние десятилетия наибольшей по разрушительной мощи стало землетрясение 2010 года, средняя магнитуда которого остановилась на отметке 7.

Движение Карибской и Северо-Американской литосферных плит повлекло землетрясение, ставшее одним из самых масштабных в истории человечества. Оно разрушило тысячи жилых домов, инфраструктуру города Порт-о-Пренс, унесло жизни миллионов людей. Устранением последствий занимались десятки государств. Спасательные работы считаются одними из самых сложных за всю историю наблюдений за землетрясениями. Максимально возможное число погибших равнялось 500 тысячам человек. Ученые утверждают, что в 1787 году произошло еще более мощное землетрясение, средняя отметка магнитуды которого держалась на уровне 8,1. Именно поэтому необходимо исследовать самое глубокое место в Атлантическом океане, поскольку желоб может раскрыть многие подробности особенностей тектонической активности.

Вулканическая активность самого глубокого места Атлантического океана

На территории Атлантики расположено множество вулканов, многие из которых являются действующими. В 2004 году результатом вулканической активности, эпицентр которой пришелся на желоб Пуэрто-Рико, стало огромное цунами, принесшее наибольшие разрушения государствам, расположенным вдоль побережья Индийского океана. Местные вулканы тесно связаны с вулканической системой Карибского моря. Расположенные на больших глубинах, они характеризуются нестабильными флангами, которые способны приносить огромные по масштабам разрушения. Исследование океанических вулканов вместе с желобом Пуэрто-Рико может помочь в изучении наземных вулканов, располагающихся на островах Мартиника, Монтсеррат, Сент-Винсент и других.

Другие глубокие впадины Мирового океана

На свете существует немало глубоких впадин. Желоб Пуэрто-Рико Атлантического океана относится к рейтингу самых глубоких впадин мира, однако в мировом списке он занимает практически последнее место. Уступает ему лишь Японский желоб, причем исследование его глубины продолжается до сих пор. При проведении измерений оказалось, что средняя длина Японского желоба превышает 1000 км. Последнее измерение глубины было осуществлено в 2008 году. Тогда ученые выяснили, что она равна примерно 8 400 м. Максимальный показатель пока остается загадкой.

Не меньший интерес для ученых-океанологов представляет Курило-Камчатский желоб. Его максимальная глубина составляет 9 717 м. Наибольшая ширина всего 59 км, что считается довольно скромным показателем. Это глубокое место в океане имеет долины и каньоны, характеризуется неровным дном, множеством впадин, подробные исследования пока не проводились.

В Тихом океане значительной глубиной отличается желоб Идзу-Бонина. Это глубокое место Тихого океана было обнаружено еще на рубеже 19 и 20 столетий. Наибольшая глубина здесь превышает 9 800 м. Желоб послужил для прокладки телефонного кабеля, причем сначала наибольшая глубина была определена неверно, и из всех замеров выбрали 8 500 м. Затем в ходе детальных исследований установили, что место имеет глубину куда большую.

Желоб Кермадек прославился не только тем, что является глубоким местом, но и одними из самых крупных ракообразных. Средняя величина каждого обитателя желоба Кермадек превышает 30 см в длину. В ходе исследований удалось установить, что максимальная глубина превышает 10 тысяч метров. Удивительно, но желоб стал местом обитания и других морских созданий, некоторые из которых даже неизвестны науке.

Курило-Камчатский желоб

Филиппинский желоб имеет максимальную глубину 10 540 м. Находится впадина в Тихом океане. Детальные исследования не проводились, наибольший интерес глубокое место представляет для геологического изучения.

Совсем другая ситуация обстоит с желобом Тонга, который считается одним из наиболее важных объектов изучения океанического дна. Его глубина превышает 10 880 м, это практически максимальный показатель, превзойти который удалось только знаменитой Марианской впадине. Средняя скорость движения плит составляет более 25 см за год. Ученые также изучали маленький остров, расположенный на местности. Средняя скорость перемещения островка также составила 25 см. Это прямо указывает на то, что литосферные плиты обладают одной из наибольших активностей. Желоб Тонга прославился застрявшей в нем ступенью «Аполлона-13». Это место Тихого океана также приняло источник электроэнергии, работающий на плутонии. Есть мнение, что с распадом плутония, который окончится к 2060 году, может случиться настоящее экологическое бедствие. Наконец, стоит рассмотреть место, которое имеет наибольшую глубину в Мировом океане. Речь идет о Марианской впадине.

На свете нет более глубокого места, чем Марианская впадина. Ее максимальная глубина превышает 11 тысяч метров. Средняя же составляет 10 994 м. Исследование впадины началось с 1960 года. Американские ВМС отправили экспедицию из 2 человек в батискафе, которым удалось достигнуть максимально возможной глубины (10 918 м). Неизвестность представляла наибольшую опасность, а с учетом отсутствия современных технологий отважные путешественники подвергали себя значительным угрозам. Тем не менее они сумели вернуться в целости и сохранности и сообщили, что даже самое глубокое место имеет своих обитателей. Увы, но каких-либо подтверждений, кроме их слов, до сих пор нет. Впрочем, телеканал National Geographic отправил самого Джеймса Кэмерона на исследование Марианской впадины. Гениальный режиссер говорил, что на основе полученных им видеоматериалов снимет фильм о чуде природы. Уже сейчас известно, что океаническое дно имеет горы, средняя высота которых превышает 2 км, а наибольшая — 2,5 км.

Другие глубокие впадины Атлантического океана

Сейчас уставлено, что у Атлантического океана насчитывается 4 впадины:

Южно-Сандвичев желоб занимает не только часть Атлантического океана, но и часть Южного. Его средняя длина составляет 1 380 км, а максимальное значение глубины — 8 264 м.

Впадина Романш представляет собой желоб, расположенный рядом с экватором. Среднее значение измерений глубины показывает, что Романш имеет показатель 7 758 м. Кайманова впадина считается одной из самых интересных. Она причислена к зонам, имеющим наибольшую геологическую сложность. Желоб Кайман оказывает влияние на формирование тектонической границы (Карибская и Северо-Американская плиты). Максимальная глубина желоба — 7 686 м. В Каймановой впадине есть уникальная экосистема, недавно в ней были обнаружены особые вулканы. Океанографы из Великобритании нашли уникальные гидротермальные источники, которые находятся ниже отметки 5 000 м.

Именно изучение Каймановой впадины помогает определить, насколько велика геологическая активность плит. Пока установлено, что среднее значение скорости движения превышает 10 мм за год для данного участка Атлантического океана. Именно из-за движения плит появляются разломы и образуются вулканы, которые постоянно извергают магму (лаву). Вулканы, обнаруженные на значительной глубине, называют очень интересно — «черными курильщиками». Образуются они благодаря просачиванию холодной морской воды по трещинам хребтов. Длительный процесс формирования приводит к снижению проницаемости пород, вулканический пепел поднимает окружающую температуру до 360°C и вместе с давлением приводит к реакции, в которой вода взаимодействует с горными породами. В результате мощные струи воды стремительно вырываются, а черный цвет объясняется высоким содержанием сульфидов и сульфатов вместе с окисями металлов.

Большинство глубоководных желобов располагается в Тихом океане. Однако Атлантический тоже сумел обзавестись парой интересных впадин. Для всех желобов характерны узкая ширина, отвесные склоны, протяженность на значительные расстояния, превышающие сотни километров. Пуэрториканский желоб наибольший интерес представляет как важный геологический объект, позволяющий лучше понять и спрогнозировать сейсмическую активность. Сейчас известно, что, как и другие впадины, Пуэрториканский желоб Атлантического океана повторяет островную дугу. Обнаружение новых экосистем в различных глубоководных участках Атлантического и других океанов позволяет рассуждать о возможности жизни в невероятных с точки зрения обывателя условиях. Несмотря на всю грозность, связанную со свидетельством образования огромных разломов, эти участки могут открыть удивительные тайны, о которых раньше люди не могли даже догадываться. Однако в связи со сложностью исследований такие места остаются загадкой.

Источник