Амазонка (ріка)

Амазонка
Витік	Злиття рік Мараньйон та Укаялі)
Гирло	Атлантичний океан
Країни басейну	Бразилія (62.4%), Перу (16.3%) Болівія (12.0%), Колумбія (6.3%) Еквадор (2.1%)
Довжина	6400 км
Висота витоку	5 597 м
Середньорічний стік	219 000 м³/с
Площа басейну	6 915 000 км²
Притоки	Пурус, Ріу-Негру, Мадейра, Тапажос, Шінгу, Токантінс

Амазонка — ріка в Південній Америці, друга за довжиною (6400 км) і найповноводніша ріка нашої планети. Її основні витоки, Мараньйон і Укаялі беруть початок у Перуанських Ан­дах і об’єднуються в один потік довжиною 4 тис. км, що тече на схід через Бразилію. Система має близько 48280 км навігаційних шляхів, басейн ріки складає 7 млн. кв. км, біля половини загальної площі Південної Америки. Впадає в Атлантичний океан у районі екватора, створюючи у гирлі острів Маражо. Її дельта має ширину 80 км, через яке проходить таку величезну кількість води, що на відстані 64 км від берега вода на поверхні океану залишається прісною. У басейні Амазонки 5 млн. кв. км займають тропічні ліси, у яких зустрічаються 30 % усіх відомих видів тварин і рослин. Це сама волога область Землі; середній рівень опадів — 2,54 м у рік. Незалежні дослідження показали, що з 1985 відбувається інтенсивна вирубка лісів (12 % проти 0,6 % у 1975), що може порушити екологічну систему регіону.

Амазонка — найбільша річка на нашій планеті, її витоки — могутні гірські річки Мараньйон і Укаялі — беруть початок у Перуанських Ан­дах. Після їх злиття Амазонка протягом кількох тисяч кілометрів тече рівниною і біля міста Белена впадає в Атлантичний океан.

На цьому довгому шляху, який простягнувся від одного краю південноамериканського материка до другого, велику річку живлять сила-силенна приток, причому 17 із них являють собою великі річки зав­довжки від 1500 до 3500 кілометрів. Наймогутніші притоки — Пурус, Ріу-Негру, Мадейра, Тапажос, Шінгу, Токантінс. До недавнього часу ніхто до пуття не знав, яка довжина Амазонки і яка її водоносність. Сперечалися також, який витік Амазонки голов­ний — Мараньйон чи Укаялі? Суперечка розв’язалась на користь пер­шої з цих річок, бо в місці їх злиття Мараньйон несе води в кілька разів більше, ніж Укаялі.

Протягом довгого часу велася суперечка, яка ріка найдовша у світі, Амазонка чи Ніл (6671). Довжина Амазонки від початку Мараньйону до підненного заходу острова Маражо близь­ко 6500 км, та коли її заміряли від витоків Укаялі, виявилося, що Ама­зонка може вважатися довшою за Ніл, тобто найдовшою річковою системою у світі — понад 7000 км, хоча традіційно прийнято вимірювати її довжину до півночі острова Маражо, і тому вона трохи уступає Нілу.

В Амазонки найбільший басейн — близько 6,9 мільйона км 2 . Ця площа майже досягяє площі Австралія (цілого материка!) або США її займають Бразилія, Болівія, Перу, Еквадор і Колумбія.

Колиска Амазонки лежить в Андах, де переважають скелясті без­лісі гори, а клімат суворий і несприятливий для людини. Мараньйон довго тече в горах паралельно до берега океану по дну глибокої гірської складки. Перетворившись на могутній потік, він починає єди­ноборство з гірськими кряжами і виривається на простір із тісних обіймів Анд.

Місце прориву Мараньйону — одне з найчудовіших на всій земній кулі. Місцевість — дика й надзвичайно мальовнича; вона вже нічим не нагадує суворого і пустельного району витоків річки. Що далі тече Мараньйон на схід через Монтану (так називається тут гірсько-лісова місцевість), то жаркішим і вологішим стає клімат, буйнішою і розкіш­нішою рослинність, багатшим і різноманітнішим тваринний світ.

На ділянці прориву Мараньйон утворює 27 понго — скелястих каньйо­нів, таких вузьких, що по їх дну немає місця навіть для стежки. У кожному понго Мараньйон кипить, нуртує і шалено мчить свої води, стиснені прямовисними скелястими стінами ущелин.

Останнє і найвідоміше звуження називається Понго де Мансеріче — «Ворота папуг». Поминувши його, річка назавжди залишає Анди і ви­ходить на безмежну рівнину Амазонії, де стає судноплавною.

Амазонські вологі ліси

Амазонія, чи Амазонська низовина,— одна з найбільших рівнин на земній кулі, царство лісів, боліт і води.

Після злиття своїх гілок, ще за кілька тисяч кілометрів до океану, Амазонка уже являє собою величезну ріку, до 2 км завширшки. Вона тече поміж високих берегів, підмиваючи і руйнуючи їх. Час від часу в різних місцях чути глухий гуркіт: це сталася терра каїда (зсув) — з гуркотом обвалилася підмита річкою ділянка берега. Чов­нярі і капітани суден дуже бояться таких обвалів і тому стараються триматися далі від небезпечних ділянок берега.

Слід відзначити ще одну дивовижну рису Амазонки: у світі немає другої великої річки з такою великою кількістю кольорових вод. Вода Ріу-Негру дуже темна, а Ріо-Бранко — біла, як молоко; є потоки з жовтим, сірим, зеленуватим, червонуватим забарвленням. У річковиків є цікавий звичай: відзначати перетин лінії, яка ділить кольорові води Амазонки і Ріу-Негру, своєрідним, дуже веселим святом. У цей час на пароплавах панує гомінке пожвавлення, усі кричать, спі­вають, танцюють, обливають одне одного водою, пустують, як діти.

У районі впадіння Ріу-Негру Амазонка стає такою величезною, що вже жодна з найбільших річок світу не може зрівнятися з нею: ширина потоку перевищує 5 км, а глибина сягає 30—50 м. Ще величніша Амазонка після впадіння Мадейри. Вона така широка тут, що коли плисти по середині річки, майже не видно берегів.

Є в Амазонки ще одна дивна властивість — вона повноводна протягом усього року і цим відрізняється від багатьох великих річок світу, що багатоводні або навесні чи влітку, коли в їх басейнах тануть сніги і льодовики, або в інші сезони року, залежно від випадання опа­дів.

Вивчаючи життя річки, вчені довідалися, що Амазонка має притоки, які несуть їй воду з південної і північної півкуль, і що ці річки за своїм режимом є антиподами.

Будинок на березі Амазонки

Розлив Амазонки, супутниковий знімок

Європейці, що прибули в XVI столітті до центральних районів басейну Амазонки, зустріли індіанські племена, які стояли на низькому ступені розвитку. Надзвичайно важкі умови життя в лісах Амазонки, найдикіших на земній кулі, постійна жорстока боротьба за існування, відір­ваність од районів стародавньої цивілізації — ось основні причини цієї відсталості.

За минулі віки відбулося змішання рас, і нині басейн Амазонки має досить строкате населення. Тут живуть люди усіх кольорів і відтінків шкіри, які тільки можна зустріти на Землі: білі (європейці), чорні (негри), червоношкірі (індіанці), «кольорові» — метиси, мулати і т. д. Нащадків білих і індіанців на­зивають метисами, на­щадків білих і негрів — мулатами тощо

Панівне становище в житті країн амазонського басейну належить білим — нащадкам іспанських, португальських та інших «цивілізова­них» колоністів. Решта жителів — аборигени-індіанці й нащадки заве­зених сюди рабів-негрів — безправні, пригноблені, зазнають расової дискримінації. Рабство існує й нині, але в завуальованому ви­гляді. Із усіх великих річок Землі природа особливо щедро нагородила басейн Амазонки. В ньому є все необхідне, щоб забезпечити життєві потреби населення майже всієї нашої планети.

Річки амазонського басейну багаті на рибу. Кажуть, Амазонка— рай для рибалок. Вчені визначили, що жодна річка в світі не має такої багатої і різноманітної фауни прісноводних риб. Тільки у водах самої Амазонки, не рахуючи приток, налічується близько 750 видів риб, біль­ше третини того, що взагалі зустрічається на земній кулі.

До чудес Амазонки належать «співучі» риби, схожі на сомів. Туристи розповідають, що їм доводилось у надвечірні години чути «спів» цих риб, схожий на тихі дзвони.

Епоха великих відкриттів у басейні Амазонки, почата Пінсоном, продовжена Орельяною, Гумбольдтом, ла Кондаміном, Бейтсом та ін­шими мандрівниками й дослідниками, ще не знайшла свого логічного завершення. Вона триватиме доти, доки скарби Амазонського басейну і могутні сили її річок не будуть поставлені на службу людині, поки справжні господарі природних багатств не стануть повноправними чле­нами великого братства свободи народів світу, що будують справді щасливе життя і користуються досягненнями передової науки, техніки і культури.

Слід зупинитися ще на двох питаннях, пов’язаних із сьогоднішнім днем Амазонки: на проекті «Великий Каражас» і першій радянській комплексній експедиції в гирло цієї річки.

Останнім часом на сторінках світової преси почали з’являтися по­відомлення про новий проект XX сторіччя — «Великий Каражас».

Цим проектом передбачено широкий розвиток у найближчі 10—15 років гірничорудної промисловості в районі Каражасу, розташованому на бразильській території в північній частині басейну Амазонки. Тут розвідані казково багаті родовища корисних копалин: заліз­ної руди, міді, марганцю, бокситів, олова, золота. Біля гирла Амазонки на протязі кількох місяців у першій половині 1983 року працювала перша радянська комплексна експедиція, якій було підпорядковане наукове судно «Профессор Штокман».

Область гирла Амазонки — чудовий об’єкт для вивчення, бо за своїми велетенськими розмірами, великими глибинами, винятковою різ­номанітністю рослинного і тваринного світу являє собою щось серед­нє між річкою і морем. За впливом на природні, процеси, які відбу­ваються у воді, над суходолом і морем, її можна порівняти лише з морською течією Гольфстрім.

Експедиція була організована Інститутом океанології ім. П. П. Ширшова та Інститутом Латинської Америки Академії наук СРСР. У її роботах взяли участь кілька спеціалістів із Бразілії.

Дослідження річки проводилися в 67 точках, де бралися проби води і ґрунту, а також велися гідрологічні, гідрохімічні, гідробіологічні та інші спостереження. Крім того, дослідженням були охоплені області шлейфу і окремі глибоководні ділянки океану.

Група біогеохіміків вивчала органічні речовини, які виносяться Ама­зонкою в океан із глибин Амазонської низини і їх вплив на навколишнє океанське середовище. Відкладення в основному являють собою про­дукти життєдіяльності амазонських джунглів: білки, жири, цукроподібні речовини; залягаючи на дно океану, вони сприяють утворенню родовищ корисних копалин.

Історія відкриття

Амазонка поблизу м. Манаус

Гирло Амазонки, супутниковий знімок

Восени 1499 року від берегів Іспанії відпливла флотилія з чотирьох каравел і взяла курс на південний захід. Нею ко­мандував Вісенте Яньєс Пінсон, який брав участь у пер­шому поході Колумба. Пі­знавши смак подорожей і вже заражений бацилами често­любства, він вирушив шукати в далеких країнах золото і коштовності.

Каравели перетнули Атлантич­ний океан і в січні 1500 року підійшли до східного виступу Південної Америки приблизно близько 6° південної широти. Одного разу флотилія збилася з дороги і втратила землю з поля зору. Невдовзі стався ди­вовижний випадок: океан, по якому пливли каравели, був повен… прісної води.

Порадившись, моряки дійшли висновку, що перебувають у районі впадіння в океан якоїсь величезної річки, їхні припущення підтвердились. Знайшовши один із рукавів гирла, іспанці піднялися по ньому вгору на кілька кілометрів. По дорозі їм зустрілося кілька індіанських селищ, їхні жителі привітно зустріли прибульців, однак ті мали зовсім не мир­ні наміри: висаджувались на берег і влаштовували полювання на індіанців, їм удалося захопити в полон понад тридцять чоловік. Цей живий «товар» вони збиралися вигідно продати після повернення.

Так було покладено початок «страхітливій чумі» — рабству і рабо­торгівлі на південноамериканському континенті.

Одного разу, немовби з метою помститись за вчинені злочини, на каравели піднялася величезної сили хвиля, яка прийшла з океану. Це була страхітлива амазонська поророка. Вона пошкодила і розкидала судна іспанців.

Приголомшені моряки довго не могли прийти до тями. Тільки-но вода спала, уцілілі каравели з’єдналися і поквапились піти з небез­печного місця.

Не знайшовши ні золота, ні коштовностей, втративши половину фло­тилії і частину екіпажу, Пінсон у вересні 1500 року повернувся на бать­ківщину. В трюмах уцілілих кораблів було трохи сандалового дерева, цукрової тростини, різних дивовиж та полонені напівживі інді­анці.

Зате географічні результати подорожі дуже великі: були відкриті північно-східне узбережжя Південної Америки і гирло Амазонки. Одного разу, це було 24 червня 1542 року, мандрівники безшумно пристали до одного із селищ, маючи намір поповнити запаси провіанту. Довкола панувала тиша, та щойно люди зійшли на берег, як на них посипався град списів і стріл. Натовп індіанців навально атакував зайд і так само швидко розсіявся після залпів із мушкетів. Однак незваним гостям довелося поквапливо відступити.

Після бою іспанці розповідали, що їм довелося битися із лютими індіанцями, які спритно володіли списами і луками. Довге волосся вкривало їхні плечі і спини, а на стегнах вони мали короткі спіднички.

У щоденнику Карвахаля з’явився відповідний запис, в якому ви­словлювалося припущення, що іспанці потрапили в країну амазо­нок.

Епізод бою іспанців з «амазонками» мав свої наслідки. По-перше, Велику ріку назвали рікою Амазонок, а пізніше переінакшили в Ама­зонку.

Источник