АИС «Экологический Атлас
Азовского моря»
Работа подготовлена в рамках реализации ГЗ ЮНЦ РАН на 2018 г., № гр. проекта 01201363188
Вы здесь: АИС «Экологический атлас Азовского моря» → Геоморфологическое строение дна и берегов Азовского моря → Характеристика побережья, типы берегов
Характеристика побережья, типы берегов
Береговая линия Азовского моря образует плавные изгибы, и только длинные песчаные косы придают ей некоторую изрезанность.
Берега Азовского моря сложены основными материковыми породами (преимущественно четвертичными лёссовидными суглинками и скифскими глинами), которые в процессе абразионной деятельности моря служат исходным материалом для образования морских отложений. Протяженность аккумулятивных берегов с песчано-ракушечными пляжами не превышает 10 % общей длины береговой линии.
К тектонически стабильным участкам с однородным геологическим строением тяготеет абразионный тип берега (Рисунок 1). Он распространен в пределах всех областей, кроме Кубанской дельты и Арабатской стрелки. При малой высоте клифа (3–5 м) в однородных суглинистых породах формируется абразионный берег с фестончатым расчленением (г. Приморско-Ахтарск); при высоте берега 6–10 м в более плотных разностях суглинков, глин, конгломератах и песчаниках образуются волноприбойные ниши и гроты (участки берега от ст. Должанской до ст. Камышеватской, берега Бердянского и Обиточного заливов) (Рисунок 2); при высоте клифа более 10–15 м и относительно однородном строении обычно формируется отвесная стенка берегового обрыва с обвалами суглинков в основании (абразионно-обвальный берег) (Мамыкина, Хрусталёв, 1980) (Рисунок 3).
Рисунок 1 — Абразионный тип берега 
Рисунок 2 — Абразионный тип берега с волно-пробойными нишами 
Рисунок 3 — Абразионно-обвальный тип берега
На северном побережье моря и Таганрогского залива большая крутизна берега наблюдается к востоку от кос, где налицо явные следы интенсивного разрушения (Рисунок 4). Западная сторона кос изрезана бухтами. Уступ коренного берега прорезан балками, оврагами и долинами ручьев и речек. В устьевых участках их наблюдаются конусы выноса. Вершины кос и периферия конусов выноса характеризуются неустойчивыми очертаниями, резко меняющимися под влиянием штормов, ливневых потоков, паводков.
Рисунок 4 — Абразионные уступы на северном побережье Азовского моря (фото Г.Г. Матишова, 1965)
Южное побережье Азовского моря представлено территорией Керченского и Таманского полуостровов, между которыми располагается Керченский пролив, соединяющий Азовское и Чёрное моря. Керченский пролив неглубокий (глубина около 4 м) и сравнительно неширокий (4–15 км), имеет длину 41 км.
Побережье Таманского полуострова представляет собой сочетание абразионных берегов с широким развитием песчаных аккумулятивных образований (косы Чушка, Тузла и др. участки), местами со слоем водорослей мощностью 30–50 см и более, частично поросших тростником (Рисунок 5). На Керченском побережье развит абразионно-бухтовый берег. Ряд мысов (Казантип, Зюк, Тархан), сложенных мшанковыми известняками, стойко сопротивляется натиску морских волн. Между мысами расположены небольшие открытые бухты, выработанные в рыхлых четвертичных и неогеновых отложениях, – заливы Арабатский и Казантипский, за которыми располагаются соленые озера Акташское, Чокракское и др.
Рисунок 5 — Типы берегов Керченского пролива (Матишов и др., 2008в)
Абразионно-оползневый тип берега широко распространен в Таганрогском заливе (Рисунок 6), особенно вдоль его южного побережья, а также в Керченско-Таманской области. Этот тип берегов приурочен к относительно приподнятым участкам, в основании которых обнажаются неогеновые песчано-глинистые отложения. Относительная высота и мощность горизонтов песка иглин определяют морфологию оползней. Наиболее распространены на побережье непрерывно развивающиеся глубокие оползни, которые представляют собой несколько оползневых террас или ступеней, расположенных одна над другой, с высокой стенкой отрыва (с. Порт-Катон, с.Приморка, г. Мариуполь, мыс Ахиллеон и др.) (Рисунок 7). Этот подтип приурочен к наибольшей высоте берега (более 45 м), где в осно- вании выходит песчано-глинистая толща. Оползневые зоны имеют протяженность до десятков километров. Поверхностные оползни типа оплывин, потоков распространены в районах с большой мощностью песка, перекрытого лёссовидными суглинками (участки берега в районе пос. Маргаритово, Миусского лимана, Керченского полуострова) (Мамыкина, Хрусталёв, 1980).
Рисунок 6 — Абразионно-оползневый тип берега 
Рисунок 7 — Оползневый тип берега
Аккумулятивный берег – это пересыпи и бары (Арабатская стрелка длиной в 120 км и шириной 0,3–4,0 км, которая отчленяет соленую лагуну Сивашского лимана; пересыпи озер Молочного и Ханского, Ахтанизовского, Миусского лиманов; коса Ясенская), косы азовского типа, примкнувшие формы в Таганрогском заливе. Морфологические особенности этих форм аккумуляции обусловлены местоположением источников поступления материала и его составом, гидродинамическими условиями.
Косы Очаковская, Чумбурская, Сазальницкая, Маргаритовская, Маркитантская являются разновидностью аккумулятивных террас, простирающихся параллельно подошве обрыва (Рисунок 8). Они имеют треугольную форму, эволюционируют в условиях выровненного берега и узких мелководных акваторий, хорошо сохраняются во времени. Такие формы – «наволоки» – смещаются вдоль обвального берега по направлению результирующих нагонных ветров и волнений: наветренный берег отступает, а подветренный нарастает. Многие из них возникли в пределах активных оползневых участков, где песок в подошве обрыва обеспечивал их питание. Под защитой косы оползневый берег стабилизируется и зарастает, осваивается людьми, но так как коса смещается, этот берег вскоре оказывается вновь во власти оползневого процесса. По мнению Ю.В. Артюхина (2007), это одна из причин эволюции сел Павло-Очаково и Семибалки в течение 1778–1950 гг.
Рисунок 8 — Косы Таганрогского залива
На участках, где линия обвального берега резко изгибается, формируются косы «изгиба», или настоящие косы – Беглицкая, Петрушина, Глафировская, Ейская, Камышеватская, Чушка. Они развиваются в результате подачи наносов сначала на корневой участок, а затем под действием волн и течений – на оконечность формы. Коса Ясенская и пересыпь Молочного лимана на начальных этапах развивались как косы «изгиба», впоследствии трансформировались в пересыпь, изолирующую устьевую область Бейсугского и Молочного лиманов (Рисунок 9). Разные части пересыпи при полноценной поставке пляжеобразующих наносов нарастают, а в условиях дефицита могут размываться по всей длине. На косах «изгиба» прикорневой и средний участки наветренного берега отступают, оконечность нарастает, а ее ось изгибается внутрь перекрываемой акватории (Артюхин, 2007).
Рисунок 9 — Косы восточного побережья Азовского моря
В пределах северного берега Азовского моря существует пять аккумулятивных форм азовского типа. Для них характерно наличие треугольного основания, расширенной оконечности и тонкой перемычки, связывающей эти части форм (Рисунок 10). Особую роль в их генезисе играют структурнотектонический план подводного склона и примыкающего участка коренного берега (Артюхин, 1987).
Рисунок 10 — Косы северного побережья Азовского моря
Узкие и длинные косы, вытянутые далеко в море, такие как Долгая и Тузла, называют стрелками. Особенностями динамики этих береговых форм являются их удлинение и нередко размыв на обоих берегах. В условиях дефицита наносов оконечности стрелок могут дробиться на отдельные острова и отмели.
Обширная дельта р. Кубань начинается на расстоянии более 80 км от моря. Ее северо-восточная часть от р. Протоки возвышена и не затопляется водой, юго-западная часть чрезвычайно низменна и заболочена. До начала интенсивного сельскохозяйственного освоения в 1950-х гг. дельта Кубани представляла собой знаменитые «Приазовские плавни» – целый лабиринт мелководных озер и лиманов, заросших камышом и осокой, соединенных между собой протоками, или по-местному ериками, которые образовывали причудливые петли между низменными участками болотистой суши. После введения в строй Кубанской оросительной системы (1952 г.) пейзаж изменился: вместо камышей и лиманов на многие километры простираются квадраты рисовых чеков.
Морской край дельты Кубани, где песчаный материал аллювиального происхождения в значительной мере переработан и обогащен биогенным (ракушей), а рельеф создается главным образом волновым и уровенным режимом моря, относят к аккумулятивному типу берега, сложенному преимущественно морскими отложениями.
Северо-восточный берег Таганрогского залива – низменные острова и многочисленные протоки (гирла) дельты р. Дон. Последняя имеет треугольную форму и занимает площадь около 350 км 2 . Характерными породами дельты являются пески со сложными прослойками пылеватых и илистых грунтов.
© 2018 При полном или частичном
использовании материалов ссылка на
«Экологический атлас Азовского моря» обязательна.
ФГБУН «Федеральный исследовательский центр
Южный научный центр
Российской академии наук» (ЮНЦ РАН)
Адрес: 344006 г.Ростов-на-Дону,
пр. Чехова, 41
Источник
§ 38. Азовське море (підручник)
§ 38. Азовське море
1. Пригадайте, якими водними об’єктами Азовське море з’єднується з Атлантичним океаном.
2. Які річки впадають в Азовське море?
Географічне положення та берегова лінія . На південному сході Україна виходить на відстані майже 400 км до берегів Азовського моря. Його площа як для моря мала – 39 тис. км 2 . На карті воно виглядає великою затокою Чорного моря, з’єднаною з ним вузькою та короткою Керченською протокою. Обидва моря є внутрішніми морями басейну Атлантичного океану. Акваторія Азовського моря належить Україні та Росії, морський кордон між ними ще не встановлений.
Азовське море має слабко порізані береги. Найбільша затока – Таганрозька, вона лише частково омиває Україну. Великими затоками біля українських берегів є Обитічна та Бердянська, які відділені від моря невеликими півостровами і косами. Сильно врізається в суходіл Утлюцький лиман, відділений косою Бирючий Острів. Затоку Сиваш відгороджує від Азовського моря довга (112 км) піщана коса Арабатська Стрілка, а водообмін з ним здійснюється через вузьку Генічеську протоку. На вузькому Перекопському перешийку, що з’єднує Кримський півострів з материком, людині достатньо 1,5 год , щоб перейти від Сиваша до узбережжя Чорного моря.
Середня глибина Азовського моря становить лише 8 м, а найбільша – 14 м. Унаслідок річкових наносів та руйнування берегів у морі щорічно нагромаджується близько 12 млн т твердих речовин. В результаті цих осадів відбувається поступове обміління.
Азовське море у різні часи і в різних народів мало різні назви. Меоти й інди , які жили на узбережжі ще до нашої ери, називали його Тамарунда – Годувальниця Чорного моря; стародавні греки – Меотида (від назви племені); римляни – Меотійське болото, слов’яни – Сурозьке або Синє, араби – Бар-ель-Азов – Темно-синє море; татари – Азов – кінець, гирло (за розташуванням моря у гирлі Дону).
Рекорди України
Азовське море – наймілкіший морський басейн в світі. За площею це дуже мале, але не найменше море: воно більш як утричі більше від Мармурового.
Вузька (до 4 км) Керченська протока відділяє Керченський півострів, що географічно знаходиться в Європі, від Таманського півострова, який лежить вже в Азії. Посеред протоки є острів Коса Тузла , що належить Україні. На початку ХХ ст. острів дійсно був косою, з’єднаною з таманським берегом. Проте в 1925 р. під час шторму перемичка була розмита промоїною. Отож в Україні є невеликий клаптик азіатської території довжиною 6,5 км і шириною 500 м.
Дивовижна Україна
Затока Сиваш має найбільш порізані береги серед водойм України завдяки великій кількості півостровів і островів У затоці багато мілководь, які затоплюються лише періодично під час східних вітрів, що наганяють воду з моря. Велика солоність води і переважно стоячий її стан спричиняють неприємний запах, через що затока й дістала назву Гниле море .
Клімат і водні маси. Клімат узбережжя Азовського моря подібний до клімату Причорноморської низовини. Температури повітря влітку становлять в середньому +22°С, взимку – від –5 до 0°С. Взимку бувають бурі. У Керченській протоці цілорічно стелються густі тумани. На узбережжях влітку дмуть бризи.
Азовське море значно відрізняється від Чорного властивостями води. Влітку азовські води внаслідок незначних глибин прогріваються до +32°С. Взимку поблизу берегів море замерзає майже на 3 місяці. В Азовському морі нерідко буває дрейф криги (переміщення пануючим вітром). При сильному вітрі утворюються тороси – нагромадження брил льоду.
Середня солоність води в Азовському морі дуже низька – не більш як 13‰, а в прибережній смузі може зменшуватися до 2‰. Натомість у затоці Сиваш вона у 10 – 15 разів вища від середньої в морі. Вода у затоці тепліша, ніж у морі, швидше випаровується під спекотним південним сонцем і доходить до стану ропи та перетворюється на сіль. Влітку поверхня затоки виблискує соляною кіркою, ніби льодяна ковзанка. Сіль у Сиваші видобували здавна, чумацькі валки розвозили по всій Україні і навіть за її межі. Тепер сіль використовують і як хімічну сировину.
Прозорість води Азовського моря невисока через те, що в ній є велика кількість планктону і твердих завислих частинок. Колір води у відкритому морі синьо-зелений, а біля берегів – жовто-зелений.
Рух води. В Азовському морі напрямок течій визначається вітром. Переважає рух води у південно-західному та північно-східному напрямках. Проте такі течії є нетривалими і нестійкими.
Найбільші хвилі виникають поблизу Арабатської Стрілки. На всій акваторії моря постійно спостерігаються нагінно-згінні явища. Притік прісної води в Азовське море з річками Кальміусом, Бердою, Обитічною , Салгиром та іншими невеликий, основну масу води несуть Дон і Кубань. Значна частина прісної води потрапляє в акваторію моря з опадами: за рік в море додається 50 км 3 води (20% його водного об’єму). Деяка частина води відходить у Сиваш, значна частина випаровується з поверхні моря, ще якась кількість течією через Керченську протоку виноситься у Чорне море. В посушливі роки, навпаки, коли надходження прісної води невелике і море міліє, через протоку посилюється притік більш солоної чорноморської води. Припливи у морі незначні через те, що воно не має безпосереднього сполучення з океаном.
Через невелику глибину води Азовського моря добре перемішуються, вони насичені киснем. Дно вкрите мулом і черепашником, що зумовлено багатством молюсків. Черепашник вкриває також береги моря і коси.
Природні ресурси і охорона природи. В Азовському морі ростуть червоні і зелені водорості, водні квіткові рослини. Тваринний світ небагатий. Із риб поширені судак, хамса, тюлька, осетер, севрюга, білуга, оселедці, камбала, кефаль. У море на нерест та підгодівлю заходить риба з Чорного моря. Найбільше риби – поблизу берегів Керченського півострова. Звідти її сотнями тисяч тонн відправляють в усі кінці нашої країни. За біологічною продуктивністю (кількістю тонн морепродуктів, яка припадає на одиницю площі) Азовське море ще зовсім недавно було на першому місці серед усіх морів світу. Проте в останні десятиріччя маса планктону в морі зменшилася майже на третину, що призвело до значного зниження його рибопродуктивності. Це сталося внаслідок збільшення стоків неочищених вод від промислових і комунальних підприємств, інтенсивного використання сільським господарством мінеральних добрив та отрутохімікатів в басейнах річок, забруднення від аварії кораблів.
На погіршення екологічного стану моря вплинуло також зменшення прісного стоку річок, особливо Дону та Кубані, після побудови на них гідровузлів (ГЕС, водосховищ, зрошувальних каналів). У результаті цього зменшилося надходження із суходолу поживних речовин, необхідних для водоростей і планктону, а також збільшилась солоність води. Загибелі багатьох видів організмів сприяло також проникнення густішої чорноморської води у придонні шари Азовського моря, внаслідок чого вода стала погано перемішуватися, і кисень не потрапляє у глибинні шари. Велику небезпеку для організмів становлять насичені отруйними речовинами дренажні води з рисових полів, які стікають в Азовське море.
Дно Азовського моря перспективне для видобутку нафти і природного газу. Цілющу грязь Сиваша використовують для лікування, а з її ропи виробляють соду, бром, магній.
Узбережжя Азовського моря з теплим кліматом, піщаними пляжами – важливий рекреаційний район України, де розміщені бази відпочинку, санаторії. Невеликі острови, півострови та коси зберегли непорушними природно-територіальні комплекси, вони слугують місцями гніздування багатьох птахів. Для їх охорони створені Казантипський природний заповідник та Азово-Сиваський національний природний парк.
Наприкінці ХХ ст. в Азовському морі розповсюдилася хижа чорноморська медуза. Вона пожирає планктон, а після відмирання її отруйні рештки нагромаджуються на дні. Це призвело до утворення в морі мертвих зон, в яких спочатку зникли рачки, а потім і промислові риби.
Азовське море належить до найменших за площею і є наймілкішим морем в світі. Воно має низьку солоність, добре прогрівається і насичене киснем та поживними для тварин речовинами по всій водній товщі.
Затока-озеро Сиваш має дуже високу (до220 ‰) солоність води і є великим резервуаром натрієвої, магнієвої, бромної солей.
Азовське море має високу рибопродуктивність, але внаслідок забруднення і зміни хімічного складу вод вона постійно зменшується.
Запитання і завдання
1. Чому Азовське море схоже на затоку Чорного моря?
2. Користуючись картою, визначте протяжність Азовського моря із заходу на схід та з півночі на південь.
3. Дайте порівняльну характеристику температурного режиму і солоності вод Азовського та Чорного морів.
4. У чому подібність і відмінність органічного світу Чорного і Азовського морів?
5. Чим зумовлені екологічні проблеми Азовського моря? Назвіть шляхи їх подолання.
6*. Перелічіть фізико-географічні особливості затоки Сиваш. До яких відомих вам водойм світу вона подібна за деякими характеристиками?
Источник