§ 39. Частини Світового океану. Суходіл в океані
Світовий океан. Світовий океан — безперервний водний простір на поверхні Землі, що оточує материки й острови. Це — найбільша водойма нашої планети, що становить більшу частину води гідросфери, займає 70,8 % земної поверхні. Світовий океан єдиний. Оскільки в ньому розташовані материки й острови, то його умовно поділяють на чотири частини — океани: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий (мал. 103).
Тихий океан — найбільший з океанів нашої планети (49 % площі Світового океану). Тихим його назвав Ф. Магеллан, експедиція якого перетнула океан у південних широтах, жодного разу не потрапивши в шторм. Проте ця назва не відповідає характерові океану. У помірних широтах Північної півкулі океану шторми бувають протягом усієї холодної нори року. Часом воно трапляються й улітку. У Південній півкулі сильні вітри нерідко переходять я урагани, здіймаючи хвилі висотою до 35 м. У західній частині океану щороку проносяться спустошливі тропічні урагани.
Мал. 103. Океани Землі
Тихий океан — найглибший серед океанів. Тут міститься найглибша западина Світового океану — Маріанська, її глибина становить 11 022 м.
Атлантичний океан — другий за величиною водний басейн нашої планети. Його довжина перевищує ширину я кілька разів. Назву океанові дали давні греки за ім’ям міфічного героя Атланта, який нібито стояв на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння.
Індійський океан — третій за площею басейн Світового океану. Він незвичайний тим, що майже повністю розміщений у Південній півкулі між берегами Африки, Азії, Австралії й Антарктиди.
Північний Льодовитий океан — найменший з-поміж океанів, займає 1/20 Світового океану. Уперше його визначив як окремий океан у 1650 р. голландський географ Б. Вареніус. У 1845 р. Лондонське географічне товариство дало назву океанові — Північний Льодовитий, який кіший з усіх, проте найсуворіший і наймогутніший океан (мал. 104).
Деякі вчені пропонують виокремлювати ще Південний океан, який омиває Антарктиду. Його північну межу вони проводять по лінії, яка з’єднує південні точко Африки, Південної Америки й о. Тасманія.
- Покажіть цю межу на карті океанів.
Моря та затоки. Моря — це частина океану, що відрізняється від нього властивостями води, течіями, організмами. За рівнем відокремленості від Світового океану розрізняють внутрішні й окраїнні моря.
Внутрішні моря заходять далеко я суходоли й з’єднуються з океанами протоками (мал. 105). Такими морями є Чорне, Азовське, Середземне, Балтійське, Червоне.
- Відшукайте ці моря на карті.
Мал. 104. Льодохід прокладає шлях через Північний Льодовитий океан
Мал. 105. Внутрішнє море
Мал. 106. Окраїнне море
Окраїнні моря не дуже заглиблюються в суходіл і відокремлюються від океану островами чи нерівностями дна (мал. 106). До окраїнних морів належать Північне, Норвезьке, Баренцове, Берингове та ін.
- Відшукайте ці моря на карті.
Відносно вузька частина водного простору, що сполучає дві сусідні водойми, називається протокою. Відомими протоками Світового океану є Берингова, Дрейка, Магелланова, Гібралтарська. В Україні Керченська протока з’єднує Азовське та Чорне моря.
- Відшукайте ці протоки на карті.
Частина океану або моря, що заглиблюється в суходіл, але має широкий зв’язок з океаном, називається затокою. Тихий океан біля західних берегів Північної Америки утворює затоку Аляска, Атлантичний біля берегів Європи — Біскайську. В Індійському океані глибоко заходить у суходіл Євразії Бенгальська затока.
- Відшукайте ці затоки на карті.
Невелика затока, захищена від бур і хвиль, називається бухтою.
Шкала глибин — це шкала кольорових тонів, яку використовують для гіпсометричного фарбування глибинних щаблів. Шкали побудовані за принципом: «чим глибше, тим темніше». Для щаблів морських глибин використовують блакитні й сині кольори. Чим більша глибина океану, тим темніший відтінок синього кольору використовують для її зображення. Шкалу глибин застосовують на гіпсометричних, навчальних, загальних географічних і фізичних картах. Шкалу з вказівкою глибини дають на полях карти.
Суходіл в океані. На суходіл припадає тільки 29 % земної поверхні. Найбільші масиви суходолу — материки або континенти. їх існує шість: Євразія, Африка, Північна Америка, Південна Америка, Австралія, Антарктида.
Відносно невелика ділянка суходолу, з усіх боків оточена водою, називається островом. Група островів, розташованих недалеко один від одного, утворює архіпелаг. Найбільший архіпелаг Землі — Малайський. Його острови розміщені між Євразією та Австралією.
- Відшукайте ці острови на карті.
На земній кулі існує кілька десятків тисяч островів. Вони різні за площею, природою та заселеністю людьми. Найбільшим на Землі є о. Гренландія. За площею він у 3,5 раза за територію України, проте через суворі природні умови на ньому живе дуже мало людей. Великими островами є Калімантан, Нова Гвінея, що розташовані в приекваторіальній частині земної кулі.
За походженням острови поділяють на три групи: материкові, вулканічні й коралові.
Материкові острови — це ділянки суходолу, що колись були частиною материка, а потім відокремилися від нього внаслідок руху земної кори. Вони мають подібну до материкової природу: склад гірських порід і рослинність, розміщені в основному на шельфі. Такими островами є, наприклад, Мадагаскар, Шрі-Ланка (Цейлон), Сахалін, Куба.
- Відшукайте ці острови на карті.
Вулканічні острови утворилися внаслідок вулканічних вивержень на дні океанів і морів. Вони невеликі за площею, часто формою подібні до вулкана. Вулканічні острови розміщені групами й утворюють ланцюг гірських вершин. Особливо багато вулканічних островів у Тихому океані (Курильські, Гавайські та ін.).
- Відшукайте ці острови на карті.
Коралові острови — результат життєдіяльності морських тварин — коралових поліпів (мал. 107). Такі острови утворюються внаслідок скупчення вапнякових скелетів відмерлих поліпів. Формою вони здебільшого нагадують суцільне або розірване кільце, що оточує мілководдя. Цим мілководдям може бути вершина підводного вулкана. Острів такої форми називають атолом.
Коралові поліпи можуть жити в океанічній воді, температура якої не нижча за +20 °С. Тому коралові острови здебільшого знаходяться в теплих морях між 30° пн. ш. і 30° пд. ш.
Найбільшим кораловим островом є Великий Бар’єрний риф біля східних берегів Австралії.
- Відшукайте цей острів на карті.
Півостровом називається ділянка суходолу, що оточена з трьох боків водою, а з четвертого є продовженням материка. Півострови утворюються переважно під впливом рухів земної кори — опускання окремих ділянок суходолу або підняття частин морського дна. Найбільший півострів на Землі — Аравійський, розміщений у південно-західній частині Азії. Більше як на 1000 км заглиблюється в Індійський океан півострів Індостан. На північному заході Європи розташований Скандинавський півострів. На півдні Європи знаходяться Піренейський, Апеннінський, Волконський півострови. Водами Чорного й Азовського морів омивається Кримський півострів (мал. 108). Незначний виступ берега в бік моря чи океану називають мисом.
Мал. 107. Кораловий риф
Мал. 108. Кримський півострів
Практична робота 7
Позначення на контурній карті морів, проток, заток, островів, річок, озер, водоспадів
Позначте на контурній карті географічні об’єкти: моря: Чорне, Азовське, Середземне, Червоне, Балтійське;
протоки: Керченську, Гібралтарську, Магелланову, Дрейка, Берингову;
затоки: Біскайську, Бенгальську, Meкcиканськy, Гвінейську;
острови: Велика Британія , Гренландія, Нова Гвінея;
півострови: Аравійський, Кримський, Індостан, Лабрадор, Сомалі, Скандинавський.
ПОВТОРИМО ГОЛОВНЕ
- Світовий океан становить основну частину гідросфери.
- Частинами Світового океану є океани, моря, затоки, протоки.
- Світовий океан умовно поділяють на чотири частини — Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий океани.
- Шкала глибин — шкала кольорових тонів, яку використовують для гіпсометричного фарбування глибинних щаблів.
- У Світовому океані розташовані материки, острови й півострови.
- Найбільшими частинами суходолу є материки: Євразія, Північна Америка, Південна Америка, Африка, Австралія, Антарктида.
- Групи островів, розташованих неподалік один від одного, утворюють архіпелаг.
- За походженням острови бувають: материкові, вулканічні, коралові.
- Півострів є частиною материка, яка з трьох боків омивається водою.
Ключові терміни та імена
Ф. Магеллан, Б. Вареніус, внутрішні й окраїнні моря; затока, (бухта; острови: материкові, вулканічні, коралові; півострови, мис.
Запитання та завдання
- 1. З яких частин складається Світовий океан?
- 2. Дайте коротку характеристику одного з океанів.
- 3. Що таке море ? Чим воно відрізняється від затоки?
- 4. Що таке протока? Наведіть приклади.
- 5. Що таке острів? На які групи поділяються острови за походженням?
- 6. Що спільного та відмінного між материками й островами?
- 7. Чим відрізняється острів від півострова?
- Назвіть і покажіть на карті внутрішні й окраїнні моря.
- Розгляньте карту Європи. Які півострови є в її південній частині?
Підберіть відповідну карту та здійсніть віртуальну подорож Чорним морем. Які затоки, протоки, острови та півострови є в ньому? Назвіть їх і нанесіть на контурну карту. Визначте середню глибину Чорного моря. У якій його частині вона найбільша?
СКАРБНИЧКА ДОСЛІДНИКА
Найнезвичайнішим морем Світового океану є Саргасове море. Воно знаходиться в Атлантичному океані, у нього зовсім немає берегів. Саргасове море — це район Атлантики, де у великій кількості ростуть особливі саргасові водорості, що можуть жити, не прикріплюючись до дна.
Источник
Світовий океан та його частини
Однією з важливих особливостей Землі, що відрізняє її від інших планет Сонячної системи, є наявність величезних мас води у вільному стані. Так, з усієї маси вільної води на Землі в Світовому океані зосереджено від 93,9% до 98,3% ( за різними підрахунками).
Океан – частина Світового океану, яка розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідрологічний режим.
За розрахунками І.Суттєвої, загальна площа Землі становить 510.08 млн. км 2 . При цьому на Світовий океан припадає 71% поверхні планети, а на сушу – 29%. Інакше кажучи, на кожен квадратний кілометр суші припадає 2.4 км 2 води. У північній півкулі на океан припадає 60.7% всієї поверхні Землі, в південній – 80.9%. Отже, обидві півкулі, особливо південна, є переважно океанічними.
Світовий океан, хоч і єдиний, проте ділиться на більш-менш самостійні частини, що має істотне значення для розв’язання наукових практичних завдань.
У 1967 р. Світовий океан стані поділяти на чотири частини: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.
У результаті тривалих досліджень установлено великі відмінності антарктичних вод від інших океанів і пропонується виділити п’ятий океан – Південний Льодовитий. Але деякі спеціалісти не підтримують цих доводів, виходячи з того, що океани з усіх боків мають оточувати материки і тому відповідні райони Південного Льодовитого океану вони відносять до тихоокеанського, атлантичного та індійського секторів.
Найбільший за площею, об’ємом та глибиною є Тихий океан. «Тихий» океан назвав Ф. Магеллан, який жодного разу не потрапив у шторм, перетнувши його в низьких широтах. Але ця назва не відповідає характерові океану. У помірних широтах Північної півкулі шторми переважають усю холодну пору року і часом здіймаються влітку. У Південній півкулі між 40° і 60° пд.ш. сильні вітри нерідко переходять в урагани. Тропічні урагани у південній півкулі спустошують береги островів океанів та завдають шкоди східній частиш Австралії. У західній частині океану щороку проносяться тропічні урагани, які іноді захоплюють береги Японських і Філіппінських островів, досягають території Китаю, Корейського півострова і навіть Примор’я.
На частку Тихого океану припадає майже 50% поверхні Світового океану і трохи більше половини всієї маси його вод. Це разом з тим і найбільш глибокий океан. Переважаючі глибини від 3000 до 6000 м займають 78, 9% його площі. На моря припадає близько 18% загальної площі океану. Тут знайдена й найбільша глибина Світового океану – Маріанський жолоб (11 022 м).
Атлантичний океан – другий за величиною водний басейн нашої планети. Назву океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного Атланта, який стояв буцімто на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння.
Атлантичний океан від Північного полярного кола до берегів Антарктиди простягається на 16 000 км. Між західним узбережжям Мексиканської затоки і східними берегами Чорного моря ширина океану досягає 13 000 км, а у найвужчому місці між мисом Сан-Рокі (у Південній Америці) та узбережжям Сьєрра-Леоне (в Африці) ширина його не перевищує 2 900 км.
Атлантичний океан займає друге місце за своїми розмірами, площа і об’єм якого складають близько 1/4 по відношенню до Світового океану. На переважаючі глибини (3000 — 6000 м) в цьому океані припадає 71,3%. Загальна площа морів від усієї акваторії океану – близько 16%. Найбільша глибина – 8 742 м – жолоб Пуерто-Рико.
Індійський океан – третій за розмірами басейн Світового океану, розташований переважно в Південній півкулі, Назву океанові дав португальський учений С. Мюнстер у 1555 р. у своїй праці «Космографія».
Площа і об’єм Індійського океану дещо перевищують 1/5 від усього Світового океану в цілому. Переважаючі глибини (3000 — 6000 м) складають близько 75,7%. Загальна площа морів океану – 15% від усієї площі океану. Максимальна глибина – 7 209 м зареєстрована в Зондському жолобі.
Північний Льодовитий океан – найменший з усіх океанів. Розташований переважно за полярним колом. Серединну частину океану займає Арктичний, або Центральний, полярний басейн.
Північний Льодовитий океан займає навколополярну частину північної півкулі і на півдні обмежений берегами Європи, Азії, Північної Америки.
Північний Льодовитий океан – найменший океан, його площа складає 4,1%, а об’єм – 1,2% від усього Світового океану. Тут переважають глибини від 0 до 200 м (42,3%), глибини більше 3000 м (16,7%). На частку морів в океані припадає близько 52% всієї поверхні океану. Тому багато вчених вважають цю водойму Середземним морем Атлантичного океану. Найбільша глибина океану – 5 440 м.
Якщо так важко прийти до єдиної думки щодо поділу Світового океану на окремі океани, то складнішою є справа з виділенням морів, заток і проток. За даними Географічного управління виділено 140 морів, заток і проток, з них 44 належить до Атлантичного, 29 – до Північного Льодовитого, 50 – до Тихого і 17 – до Індійського океану.
Але ці показники дуже відносні, бо, наприклад, до складу Середземного моря входять моря, які мають свої назви – Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне та Егейське. Приблизно така картина і з виділенням морів Філіппінського та Зондського архіпелагів.
Міжнародне географічне бюро та Міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО виділяють 59 морів.
Море – це невелика частина океану, яка врізається в сушу чи відмежована від нього берегами материків, півостровами та островами і має певні геологічні, гідрологічні та інші риси, що суттєво відрізняються від рис океану.
За розташуванням відносно суші моря поділяються на внутрішні (внутрішньоматерикові та міжматерикові), окраїнні та міжострівні.
Середземноморські – це моря, що мають ускладнений водообмін з океаном через порівняно вузькі протоки.
Внутрішні моря – це замкнуті реліктові моря (озера-моря), які не зв’язані з океаном, (Каспійське і Аральське), їхні води різко відрізняються від океанічних вод.
Міжматерикові моря розташовані між різними материками (наприклад, Середземне, Червоне моря).
Внутрішньоматерикові моря знаходяться всередині одного материка (наприклад, Азовське, Балтійське, Біле).
Окраїнні моря відокремлюються від океану островами чи заходять в материк і мають вільний зв’язок з океаном. Гідрологічний режим цих морів має більшу схожість з режимом суміжних частин відкритого океану. Це – Баренцове, Чукотське (Північний Льодовитий океан), Берингове, Японське (Тихий океан), Північне (Атлантичний океан) моря.
Міжостровні моря розміщені серед великих островів чи архіпелагів (наприклад, моря Фіджі, Філіппінське, Банду).
Є моря, які розташовані в відкритій часті океану, без ярко виражених меж, прикладом є Саргасове море.
В океанах і морях є ще окремі частини та райони, що відрізняються обрисами, морфологією дна та гідрологічним режимом. Це затоки, бухти, лимани, лагуни, фіорди та протоки.
Затока – це частина океану чи моря, що врізається в сушу і слабо відмежована від океану чи моря (наприклад, Гвінейська в Атлантичному, Аляска в Тихому, Бенгальська в Індійському океані). Затока за гідрологічним режимом мило відрізняється від прилеглого моря чи океан.
Бухта – невелика затока, що чітко відділена мисами чи островами від океану чи моря, добре захищена від вітрів (наприклад, Севастопольська в Чорному морі, Золотий Ріг, Находка – в Японському морі.
Лиман – затока, що відокремлена від моря піщаною косою (пересипом), в якій є вузька протока, котра з’єднує лиман з морем. Частіше лиман – це затоплена частина ділянки річкової долини, найближчої до моря (наприклад, Дніпровський, Дністровський). На гідрологічний режим лиману значною мірою може впливати річка, яка в нього впадає.
Лагуна – це мілководна частина океану (моря), що відокремлена від нього баром, косою, кораловим рифом; часто з’єднується з морем вузькою протокою або декількома протоками.
Губа – затока, що глибоко врізається в сушу (наприклад, Чошська в Баренцовому морі, Обська в Карському).
Фіорд – вузька та глибока морська затока з високими крутими берегами (наприклад, Согнефіорд у Норвезькому морі).
Протока – водний простір, що розділяє дві ділянки суші та з’єднує окремі океани і моря чи їхні частини. Наприклад, Берінгова протока з’єднує Тихий та Північний Льодовитий океани і розділяє Азію та Америку.
Найширшими протоками Світового океану можна вважати безіменні проїздові зони між Африкою і Антарктидою та між островами Тасманією і Антарктидою. З тих, що мають назви найширшою є протока Дрейка, найменша ширина якої 890 км. Найвужчою протокою є протока Босфор (шириною близько 700 м ). Найдовшою протокою вважається Мозамбіцька, завдовжки 1 670 км.
Берега океану. Сухопутні й водні простори Землі розділені берегами. Межею між сушею й водоймою служить берегова лінія. Вона являє собою лінію перетинання земної поверхні з поверхнею океану (моря). З боку суши до неї прилягає берег – смуга земної поверхні, на якій є форми рельєфу, створені хвилюванням і прибережними плинами при даному середньому рівні моря. Мілководна прибережна смуга морського дна між сушею й відкритим морем називається підводним береговим схилом. Його рельєф формується тими ж названими факторами. Сукупність берега й підводного берегового схилу утворить берегову зону. Саме в ній постійно взаємодіють суша й море.
Границею морської берегової зони з боку суши служить лінія, яку досягають заплескоти прибою під час найбільш високого припливу й сильних штормів, а з боку моря – ізобата (лінія рівних глибин), нижче якої припиняється дія хвильових рухів на дні.
Границя континентів і океану становлять 450 тис. км. Вона характеризується тимчасовою мінливістю й змінює своє положення залежно від пори року, штормових умов, фази припливу, атмосферного тиску й багатьох інших причин.
Досить мінливі границі берега й підводного берегового схилу. Вони переміщаються в досить широких межах залежно від тривалості й сили хвилювання, припливів, згонів і нагонів, зміни ухилів поверхні дна й прибережної смуги суши.
Утворення, розвиток і формування берегів відбувається в результаті довгострокового впливу багатьох природних факторів. Формування сучасної берегової зони океанів і морів почалося близько 6 тис. років тому, коли в результаті складних геологічних процесів відбулося настання моря на сушу й пішло затоплення окраїн континентів. Рівень океану підвищувався тоді приблизно на 90 — 100 м. Відповідно видозмінювались обриси берегів, утворилися їхні різні типи, які із часом перетворювалися й трансформувалися.
У цей час все різноманіття берегів систематизоване, створена їхня класифікація по різних ознаках. У цілому вона досить велика й докладна, тому тут можливо обмежитися лише деякими типовими прикладами.
Так, до берегів з льодовиковим типом розчленовування відносяться фіордові й шхерні. З берегів ерозійного розчленовування треба відзначити ріасові береги. Ріаси – це затоки, що виникли в результаті підтоплення гірських ерозійних долин. Цей тип розповсюджений на Піренейському півострові.
Лиманні береги утворюються при затопленні морем долин рік, що розчленовують прибережні низовини.
Дельтові береги характерні для районів річкових дельт, пов’язаних з морем. Дельти утворюються в результаті виносу ріками уламкового матеріалу.
Біогенні береги формуються в результаті життєдіяльності рослинних і тваринних організмів. До цього типу відносяться очеретяні (Аральське й Каспійського моря), мангрові й коралові береги. Останні два типи берегів поширені в основному в тропічному й екваторіальному поясах.
Техногенні береги характеризуються значною довжиною (до десятків кілометрів) інженерних споруджень для зміцнення й захисту берега від руйнувань.
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет
Источник