Частину океану або моря що вдається у суходіл і має із ним вільний водообмін називають

Мандри

Географія, природа, світ навколо нас.

Географія, природа, світ навколо нас.

Частини Світового океану

Світовий океан – це водна оболонка нашої планети, оточена материками. Оскільки Світовий океан займає близько 71% всієї Землі, будова його дна, рух океанічних вод та берегова лінія в різних його частинах неоднакові. Тому Світовий океан поділяють на окремі частини, а саме: окремі океани, моря, затоки та протоки. Крім того, в океані виокремлюють ділянки суші, а саме: острови та півострови.

Кожен з окремих океанів обмежений певними материками. Найбільшим серед усіх океанів є Тихий океан, який омиває береги Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії та Антарктиди. Крім того, що Тихий океан є найбільшим, він вважається і найглибшим. Адже саме в його межах знаходиться найглибша в світі Маріанська западина. Друге місце за розмірами посідає Атлантичний океан, який омиває береги Північної та Південної Америки, Євразії, Африки та Антарктиди. Майже половина площі Індійського океану знаходиться в межах тропічного теплового поясу. Тому цей океан вважають найтеплішим. Найменшим і найхолоднішим є Північний Льодовитий океан. Крім того, цей океан відрізняється від інших найменшими глибинами.

Море – це частина Світового океану, яка відокремлена від нього ділянками суші, групою островів, або підняттям океанічного дна та характеризується певними гідрометеорологічними умовами. Всі моря поділяються на внутрішні та окраїнні. Внутрішні моря знаходяться в межах суходолу і мають зв’язок із Світовим океаном за рахунок проток. Прикладом внутрішніх морів є Середземне море, яке сполучається з Атлантичним океаном Гібралтарською протокою, а з Індійським океаном – за допомогою Суецького каналу та Баб-ель-Мандебської протоки. Азовське море сполучається з Атлантичним океаном кількома протоками, серед яких, окрім Гібралтарської слід назвати Керченську протоку, Босфор та Дарданелли.

Окраїнні моря не вдаються глибоко в суходіл, а відокремлені від Світового океану островами, півостровами та підняттям дна океану. До таких морів належить Карське, Карибське, Північне, Південнокитайське моря.

Як уже було сказано, протока – це частина Світового океану, за допомогою якої здійснюється зв’язок морського басейну з океаном, чи інші будь-які водні об’єкти в океані чи морі. Крім того протока роз’єднує певні ділянки суходолу. Наприклад Керченська протока роз’єднує Керченський та Таманський півострови, але з’єднує Чорне та Азовське моря.

Затока – це частина Світового океану, що глибоко вдається в суходіл, але від основного водного басейну не відокремлена островами чи підняттям дна. Затоки можуть відрізнятись одна від одної своєю формою, солоністю та глибиною. Прикладом може слугувати Каркінітська затока, яка омиває північно -західні береги Кримського півострова та південну частину материкової України.

До водних об’єктів Світового океану слід віднести і канали, які створені штучно і виконують роль природних проток. До найбільш відомих відносять Суецький та Панамський канали.

До суходолу в океані відносять острови та півострови.

Острови – це оточені з усіх сторін водою ділянки суші. Залежно від умов формування всі острови поділяють на материкові, вулканічні та коралові.

Прикладом материкових островів є Нова Гвінея, Гренландія, Шрі-Ланка та інші. Такі острови відрізняються значними розмірами і утворились в результаті опускання ділянки суші материка.

Вулканічні острови утворились в результаті вулканічної діяльності. Як правило, такі острови утворюють ланцюжки невеликих за розмірами ділянок суші. На таких островах існують вулканічні гори. Яскравим прикладом вулканічних островів є Гавайські та Курильські.

Коралові острови утворюються за рахунок життєдіяльності колоній коралових поліпів, які відмираючи, залишають по собі вапняковий скелет, на основі якого і формуються майбутні острови, які називають кораловими рифами. Якщо такі острови набирають в процесі формування кільцеподібної форми, їх називають атолами. Коралові острови невисокі та невеликі за розмірами і формуються лише в тропічних морях. Серед коралових островів варто назвати острови Великого Бар´єрного рифу біля східних берегів Австралії. Також більшість островів Океанії мають коралове походження.

Коментувати Скасувати відповідь

Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

Источник

Географія — Зовнішнє незалежне оцінювання

ЗАГАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Гідросфера

Світовий океан та його частини: океани, моря, затоки, протоки

Світовий океан є основною частиною гідросфери (він займає приблизно 71 % поверхні планети). Ділянками суходолу він поділений на Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий океани (останнім часом виділяють п’ятий — Південний океан, до якого належать води Південної півкулі Землі між Антарктидою і південними краями материків Південної Америки, Африки і Австралії).

Океани Землі

Площа з морями (млн км 2 )

Середня глибина (м)

Максимальна глибина (м)

Частка в об’ємі води Світового океану (%)

3980 (найглибший океан)

11022 (Маріанський жолоб)

8742 (жолоб Пуерто-Ріко)

7729 (Зондський жолоб)

5527 (Гренландське море)

Море — це частина океану, відділена від нього підняттями дна, островами або іншими ділянками суходолу. Єдиним винятком є Саргасове море у Північній Атлантиці, яке розташоване всередині Атлантичного океану. Моря займають близько 10 % площі Світового океану і пов’язані з одним із океанів. Так, Жовте море є частиною Тихого океану, отже, належить до його басейну.

Розрізняють внутрішні й окраїнні моря. Окраїнними називають моря, які розташовані вздовж окраїн материків, як правило, на їхньому підводному продовженні (Баренцове, Східно- китайське й ін.). Внутрішні моря — це ті, які далеко вдаються в суходіл одного чи двох материків. Тому серед них виділяють міжматерикові (наприклад, Середземне, Червоне) і внутрішньоматерикові (наприклад, Чорне, Азовське, Балтійське). Існують і міжострівні моря, оточені більш або менш щільним кільцем островів, пороги між якими заважають вільному водообміну цих морів із відкритою частиною океану. Більшість міжострівних морів розташована серед островів Малайського архіпелагу. Найбільші з них: Яванське море, Банда, Сулавесі.

Частина океану (моря), яка вдається в суходіл і має з ним вільний водообмін, називається затокою (наприклад, Біскайська, Бенгальська, Гвінейська).

Протока — це відносно вузький водяний простір, який розділяє ділянки суходолу і з’єднує суміжні водні басейни та їхні частини (наприклад, Гібралтарська, Малаккська, Ла-Манш, Дрейка).

Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм «повідомлення-видалення» для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.

Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.

© 2008-2021 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

Источник

Готуйся серйоЗНО
до географії

Гідросфера

Гідросфера — це сукупність вод планети, переривчаста водна оболонка Землі між атмосферою і земною корою. Водні ресурси планети в рідкому, газоподібному і твердому станах становлять 1,6 млрд. куб. км. Це 1/800 об’єму Землі. Близько 96,5% маси гідросфери складають Світовий океан.

Основну частину гідросфери становить Світовий океан, його води вкривають 71 % поверхні Землі. Середня глибина Світового океану 3700 м, найбільша — 11022 м (Маріанський жолоб). Об’єм вод Світового океану 1338 млн. км3.

На Землі умовно виділяють 4 океани:

— Тихий — складає майже половину площі Світового океану (178,7 млн км2) і понад половини його об’єму (740 млн км3) — 50%;

— Атлантичний — складає приблизно 1/4 частину Світового океану за площею (91,6 млн км2) і об’ємом (330 млн км3) — 25%;

— Індійський — складає дещо більше 1/5 частини Світового океану за площею (76,2 млн км2) і об’ємом (283 млн км3) — 21%;

— Північний Льодовитий — складає лише 1/25 частину Світового океану за площею (14,7 млн км2) і 1/75 його частину за об’ємом (18 млн км3) — 4%.

Межі океанів проводять по береговій лінії материків і островів, а у водних просторах умовно по меридіанах мисів. Зараз виділяють п’ятий — Південний океан . У нього входять води південної півкулі Землі між Антарктидою і південними краями материків Південної Америки, Африки і Австралії. Для цього регіону Світового океану характерне перенесення вод із заходу на схід (течія Західних вітрів).

Дно океанів

Дно Світового океану має значні відмінності у глибинах, будові.

Підводна окраїна материків утворює материкову відмілину — шельф, та материковий схил. Шельф має глибини до 200 м. Дно утворене відкладами, які, переважно, принесені із суші — піски, гравій, галька й ін. Шельф багатий на нафту, газ, розсипні родовища металів, алмазів тощо. Материковий схил також є затопленою частиною континенту з земною корою материкового типу до глибини близько 3,5-4 км. Він часто східчастий, розсічений зверху донизу підводними каньйонами.

На стику материкової і океанічної частин літосферних плит виділяється перехідна зона. До неї відносять улоговини окраїнних морів, ланцюжки островів переважно вулканічного походження, глибоководні жолоби.

В усьому Світовому океані жолобів є понад тридцять. Найглибший із них Маріанський жолоб — 11022 м, а найдовший — Алеутський — 3570 км. З перехідною зоною пов’язані основні діючі вулкани Землі, а також осередки землетрусів. Найкраще перехідна зона виражена уздовж Тихоокеанського узбережжя Азії (Охотське море — Курильські острови і Камчатка — Курильсько-Камчатський жолоб; Японське море — Японські острови — Японський жолоб).

Основна зона дна Світового океану — ложе океану . Вона займає більше половини його площі з переважаючими глибинами до 6 км. В основі цієї зони лежить земна кора океанічного типу. Гряди, плато, височини розділяють ложе на улоговини. Донні відкладення утворені мулами органогенного походження, глиною.

Центральну частину океанів займають серединно-океанічні хребти . Загальна довжина їх складає понад 60 тис. км. Висота хребтів над ложем океану — до 3000-4000 м, ширина — 1000-2000 км. Уздовж осьових частин хребтів є глибокі ущелини — рифти. Вони мають ширину декілька кілометрів, а глибину — 1-1,5 км. Уздовж рифтів є багато діючих підводних вулканів, часті землетруси, спостерігається посилений тепловий потік.

• 
• 

Світовий океан та його частини: моря, затоки, протоки. Суходіл в Океані.

У Світовому океані виділяються окремі частини: моря, протоки, затоки .

Море — це більш-менш відокремлена ділянками суходолу або підводними підняттями частина океану. Єдиним винятком є Саргасове море («Море без берегів») у Північній Атлантиці, яке розташоване всередині океану. Моря займають близько 10% площі Світового океану. Найбільші серед них за площею Філіппінське, Аравійське, Коралове.

За розташуванням моря бувають: окраїнні, внутрішні та міжострівні. Окраїнними називають моря, які розташовані вздовж окраїн материків, як правило, на їхньому підводному продовженні (Баренцеве, Східнокитайське й ін.). Внутрішні моря це ті, які далеко врізаються в сушу одного чи двох материків. Тому серед них виділяють міжматерикові (Середземне, Червоне і ін.) і внутрішньоматерикові (Чорне, Азовське, Балтійське). До міжострівних морів належать Яванське, Філіппінське і ін.

Берегова лінія — межа суші і моря, може мати різну ступінь порізаності. Ускладнюють її затоки і півострови, а також острови і протоки.

Затоки — частина моря, океану (річки, озера), що глибоко врізається у суходіл. Вони менше відокремлені від нього, ніж моря.

Протоками називають порівняно вузьку смугу води, що розділяє частини суходолу і сполучає суміжні водні басейни. Найширша і найглибша- протока Дрейка — 1120 км, глибина — 5249 м. Найбільша, найдовша — Мозамбіцька протока — 1760 км.

Півострів — частина суші, що вдається у водний простір. Найбільший за площею півострів — Аравійський (2730 тис. км2).

Невелика, порівняно з материками, ділянка суходолу, що з усіх сторін омивається водою, називається островом . Найбільший серед них — Гренландія (2176 тис. км2). Скупчення островів називають архіпелагами (Канадський архіпелаг, Шпіцберген, Вогняна Земля).

Острови бувають за походженням материковими, вулканічними і кораловими.

Материкові острови утворились в результаті руху літосферних плит і є уламками материків, які в певний геологічний час відколись від них і посунулись на певну відстань.

Вулканічні є виступами підводних окраїн материків. За розмірами вони найбільші. Острови вулканічного походження — результат виверження підводних вулканів. Часто вони витягнуті у вигляді ланцюжків уздовж океанічних жолобів або серединно-океанічних хребтів.

Коралові острови утворюються в океанах між Північним і Південним тропіками з температурою води не нижче + 20°С і глибиною до 50 м. Найчастіше існують у формі окремих рифів або скупчень рифів у вигляді розірваних кілець — атолів. Всередині атолів – мілководні водойми – лагуни. Найбільше коралове утворення на земній кулі — Великий Бар’єрний риф , що простягається вздовж східного узбережжя Австралії на 2000 км.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Властивості вод Світового океану

Солоність вод Океану. В океанічній воді розчинені майже всі відомі на Землі речовини, але в різних кількостях. Більшість їх через малий вміст важко знайти. Серед розчинених в океанічній воді солей переважають хлориди (89 %) і сульфати (майже 11 %), значно менше карбонатів (0,5 %). Кухонна сіль (NaCl) додає воді солоний смак, солі магнію (МаСl) — гіркий. Загальна кількість всіх солей, розчинених у воді, називається солоністю. Вона вимірюється в тисячних частинах грама — проміле (°/оо). Середня солоність Світового океану близько 35 °/оо, тобто в кожному кілограмі води міститься в середньому 35 г солей. Солоність води океану залежить від співвідношення кількості атмосферних опадів і випаровування. Знижують солоність морських і океанічних вод річкові води і вода льодів, що тануть. У відкритому океані розподіл солоності в поверхневих шарах води (до 1500 м) має зональний характер. У екваторіальному поясі, де випадає багато опадів, вона знижена, в тропічних широтах — підвищена. У помірних і полярних широтах солоність знову знижується. У Північному Льодовитому океані вона становить 32 °/оо.

Помітно відрізняються за солоністю внутрішні моря. Солоність води в Балтійському морі до 11 °/оо , в Чорному — до 19 °/оо, а в Червоному — до 42 °/оо (найвища серед внутрішніх). Пояснюється це різним співвідношенням надходження (атмосферні опади, річковий стік) і витрат (випаровування) прісної води, тобто кліматичними умовами.

Температура води. Температура вод Світового океану залежить від географічної широти і розподіляється на його поверхні зонально. Зональність порушується океанічними течіями, впливом суші, постійними вітрами. Найвищі середньорічні температури води (27-28°) спостерігаються в екваторіальних і близьких до них широтах. Із збільшенням широти зменшується величина сонячної радіації і в приполярних областях температура вод Світового океану знижується до 0° і навіть нижче. Для всього Світового океану середня температура приповерхневого шару океанічних вод становить +17,5°С. З зануренням вглиб вона знижується і поблизу дна не перевищує 2°С. Середня температура всієї маси води океану — 4°С. Кригоутворення із солоної води відбувається при -2°С.

Вода має велику теплоємність, тому в океані накопичується величезна кількість тепла. Тільки верхній 10-метровий шар океанічних вод містить тепла більше, ніж вся атмосфера.

Найтепліші води у Тихому океані, найхолодніші – у Північно Льодовитому Найтепліше море – Червоне, найхолодніше – Гренландське. Крига покриває близько 15% всієї акваторії (водного простору) Світового океану, тобто 55 млн. км2; зокрема 38 млн. км2 у Південній півкулі. За походженням крига, що зустрічається в морях і океанах, не тільки морська, тобто утворюється шляхом замерзання солоної води; прісний лід виноситься річками і сповзає з материків і островів. Великі плавучі брили льоду в океанах і морях, які утворюються в результаті відламування від сповзаючих із суші покривних льодовиків, називаються айсбергами.

Водні маси – великі об’єми води з певними властивостями: температурою та солоністю. Залежно від району утворення, розрізняють екваторіальні, тропічні, помірні, полярні.

Рух води в океані

Води Світового океану перебувають в постійному русі. Види руху: вітрові хвилі, течії, припливи і відпливи, цунамі.

Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль — до 4 м, рідше — до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.

Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води у певному напрямку і на великі відстані. Причиною течій здебільшого бувають постійні вітри. Розрізняють теплі течії , температура води яких вища від температури оточуючих океанічних вод (Гольфстрім, Куросіо та ін.), і холодні течії — із температурою води, нижчою ніж у океанічних водах (Лабрадорська, Бенгельська та ін.).

Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води в океанах і морях, що спричиняються силами тяжіння Місяця і Сонця. Максимальний приплив — 18 м (у затоці Фанді , біля берегів Північної Америки).

Цунамі — хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних землетрусів! Швидкість цунамі — до 800 км/год, висота хвиль біля берегів може сягати 15-30 м.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Ресурси Світового океану

Ресурси Світового океану поділяють на біологічні, мінеральні і енергетичні. За масштабами використання і значенням провідне місце серед біологічних ресурсів займає нектон . Переважна частина (80-85%) його біомаси представлена рибами. Бентос використовується поки-що недостатньо: в основному двохстулкові молюски (гребінці, устриці, мідії і ін.), голкошкірі (морські їжаки), ракоподібні (краби, омари, лангусти). Все більше застосування знаходять водорості. Мільйони людей вживають їх в їжу. З водоростей одержують ліки, крохмаль, клей, виготовляють папір, тканини. Водорості — добрий корм для домашніх тварин і хороше добриво.

Біологічні ресурси Світового океану (рослинний і тваринний світ) складають 43 % біомаси планети. Рослинні ресурси океану оцінюються у 430 млрд. т за рік. У водах океану близько 20 тис. видів рослин та 180 тис. тваринних організмів.

До останнього часу експлуатація мінеральних багатств дна океанів і морів обмежувався районами континентальних шельфів. Тепер у ряді країн проводяться дослідження для організації промислового видобутку мінеральної сировини на великих глибинах.

У водах океану є запаси дейтерію — палива для майбутніх термоядерних електростанцій. Невичерпні потенційні ресурси дешевої енергії акумульовані в хвилях, течіях, припливах і можуть бути перетворені в електричну енергію.

У Світовому океані міститься основна частина водних ресурсів Землі. У багатьох аридних країнах здійснюється опріснення морської води. У майбутньому води Світового океану стануть основним джерелом води для потреб людини.

У морській воді знаходиться велика кількість мінеральних речовин. Головною з них є кам’яна сіль, яка міститься в кількості 20 млн. т на 1 км3 води. Випаровувати сіль з морської води китайці навчилися ще 4 тис. років тому. Зараз в такий спосіб в світі одержують біля 1/3 усієї солі, особливо в Японії, Китаї.

40 % магнію, що споживається у світовому господарстві зараз одержують з морської води.

У морській воді міститься багато сірки, брому, алюмінію, срібла, золота. Загальні запаси золота Світового океану оцінюються у 10 млн. т, що набагато перевищує його поклади на суші. Всього у морській воді понад 60 хімічних елементів.

Серед мінеральних ресурсів дна Світового океану перше місце належить нафті і газу, які дають понад 90 % прибутків, що одержують нині від видобутку морських корисних копалин. Загальна кількість розвіданих нафтогазоносних басейнів на морському шельфі сягає біля 300. За оцінками спеціалістів під водою Світового океану є до 65-70% світових запасів нафти.

За даними ООН на морському дні є 43 млрд т алмазів, 358 млрд т марганцю, 7,9 млрд т міді, 5,2 млрд т кобальту. Цих запасів вистачить на десятки тисяч років.

Морські поклади досить широко використовуються. Прикладом може бути: видобуток олов’яної руди — каситериту — у шельфовій зоні Індонезії, Малайзії та Таїланду; рутилу та цирконію біля узбережжя Австралії; ільменіту — біля узбережжя Індії; алмазів — біля узбережжя Намібії; бурштину — у Балтійському морі. Щорічно з морських глибин видобувають майже 1 млрд. т піску і гравію, в тому числі США — 500 млн. т. Розробляються технології видобутку залізомарганцевих конкрецій, запаси яких обчислюються у трильйонах тонн.

Своєрідними ресурсами дна Світового океану можна вважати скарби затонулих кораблів.

До енергетичних ресурсів Світового океану належать енергія припливів та відпливів, хвиль, морських течій, термальних градієнтів та ін. Потенційним джерелом енергії є ізотоп водню-дейтерію, запаси якого складають майже 300 млрд. т.

Источник