Чорне море впадає до
Чорне море є внутрішньоконтинентальним морем Атлантичного океану. Омиває береги України, Росії (Краснодарський край), Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини. Море займає площу 420,3 тис. км 2 , об’єм водної маси становить 547 тис. км 3 .
Він перевищує об’єми Каспійського у шість, а Балтійського – у 16 разів, хоча за площею всі три моря майже однакові.Найбільша ширина Чорного моря – від Батумі до Бургаса – 1150 км, найменша між мисом Сарич і мисом Керемпе – 265 км.
Здавна Чорне море вважалось непривітним та негостинним. Це пояснює походження його першої назви – “Pontos Axeinos” (Негостинне море). Коли ж під час грецької колонізації мореплавство тут дещо пожвавилось, то і назва змінилась: з того часу воно стало називатись “Pontos Euxenius” (Гостинне море). Пануючи на Чорному морі, греки вели торгівлю з Іраном, Середньою Азією і Східною Європою. Наступниками греків у чорноморській торгівлі були генуезці. Під час турецького панування Чорне море опустіло – шторми і тумани лякали турецьких мореплавців, які дали морю у 13 ст. назву Караденіз (“Kara Deniz”, Чорне – тобто Погане море).
Виникнення Чорного моря пов’язане з тектонічними перетвореннями, що відбулися на початку третинного періоду у східному районі Середземного моря. Ще у ранньому пліоцені увесь понтійський простір був частиною великого прісноводного озера, яке виникло внаслідок поділу Сарматського моря на окремі басейни. Пізніші зміни перетворили басейн майбутнього Чорного моря у самостійне озеро, однак на межі пліоцену і плейстоцену відбулися останні вертикальні переміщення ділянок земної кори, внаслідок чого море набуло теперішніх обрисів та глибини. На початку четвертинного періоду подальші тектонічні зміни надали остаточну форму берегової лінії і перетворили річкову долину Босфора у протоку.
Береги Чорного моря, крім північно-західних, порізані мало. Прилеглі до України акваторії Чорного моря утворюють великі лимани: Дністровський, Тілігульський, Дніпровсько-Бузький; затоки: Одеську, Каламіцьку, Кіркінітську, Феодосійську. Довжина берегової лінії в межах нашої країни становить 1540 км. Значна її частина припадає на Кримський півострів. Найбільші з островів Чорного моря – Джарилгач, Довгий. Березань, Зміїний.
Середня глибина моря становить 1256 м, а максимальна – 2245 м. У північно-західній частині є широка смуга (до 200 км) мілководдя з глибинами до 100 м. Морське ложе з глибинами понад 2000 м займає понад 30 % площі моря.
Щорічно річки приносять у Чорне морс близько 310 км 3 прісної води, причому понад 130 км 3 річного стоку припадає на Дунай, що більше, ніж річні атмосферні опади. Верхньою течією з Азовського моря у Чорне надходять опріснені води, а глибинною течією через Босфор вливаються солоні води з Мармурового моря. Щорічно Чорне море віддає у вигляді випаровування в атмосферу 360 км 3 води, решта виноситься поверхневим стоком у Мармурове та нижньою течією – в Азовське моря.
У результаті цих процесів солоність поверхневих вод моря становить 17-18 ‰, біля дна вона збільшується до 22-22,5 ‰.
Клімат Чорного моря має риси субтропічного, тобто спекотне і сухе літо та теплу і вологу зиму. Безхмарна й спекотна погода влітку зумовлена Азорським максимумом. Лише зрідка проходять грози і смерчі. Взимку середземноморські, рідше – атлантичні циклони спричиняють дощі та тумани. В окремі роки арктичне повітря викликає замерзання моря в Одеській затоці. Вітри й притік річкових вод призводять до виникнення двох кілець постійних морських течій, спрямованих проти годинникової стрілки.
Температура чорноморської води біля поверхні підвищується влітку до 24-26°С, в мілководних затоках – іноді до 29°С, взимку вона знижується до 5-7°С, а у північно-західній частині – до нуля і навіть нижче (з утворенням льоду). Температура глибинних вод протягом року зберігається майже без змін і становить 9°С.
Чорне море – унікальне через наявність у ньому сірководню. У центральних районах з глибин 100-150 м, а ближче до берегів – від 150-200 м і до самого дна вода насичена сірководнем. Сірководнева «подушка» займає 87 % об’єму всього моря й заселена лише бактеріями, які споживають сірководень. Верхня частина вод містить кисень і заселена тваринами, рослинами та мікроорганізмами.
У Чорному морі живе понад 660 видів рослин. Більшість із них – це донні та планктонні водорості. Тваринний світ Чорного моря – значно бідніший, ніж Середземного. У верхньому, багатому на кисень, шарі води живе понад 180 видів риб, серед них промислові – хамса, ставрида, шпроти, скумбрія, кефаль, камбала, тунець. Є у Чорному морі дельфіни (афаліна, білобочка, азовка), а також тюлень-монах. Цих тюленів залишилося в морі не більше як десять особин.
Неоціненною є здатність Чорного моря зміцнювати і поліпшувати здоров’я людей. Тепле і лагідне море, яскраве і ніжне сонце, напоєне пахощами трав і морською вологою повітря, унікальні лікувальні грязі заохочують сюди щороку сотні тисяч людей. Найвідомішими курортами Чорного моря є Ялта, Алушта, Євпаторія, Гурзуф, Одеса.
Господарська діяльність людини значно погіршила природний стан моря. Великої шкоди завдають викиди в моря стоків промислових підприємств, міських каналізаційних мереж, тваринницьких комплексів, змиті з полів мінеральні добрива та отрутохімікати тощо. Це призводить до скорочення видового складу органічного світу морів, а також поширення бактерій, які викликають захворювання у людей.
Основними забруднювачами Чорною моря є господарські об’єкти, розміщені на його узбережжі та вздовж річок Дунаю, Дністра, Дніпра. Значну частку забруднення становлять відходи, що нагромаджуються при розвідці та освоєнні морського дна. Каламутна вода моря із збільшеним вмістом відмерлої органіки забруднена також бактеріями і нафтопродуктами.
Специфічною особливістю екологічної ситуації у Чорному морі є підняття отруйного сірководню середовища. Вже зараз в окремих місцях це призводить до заморів (масової загибелі риб та інших мешканців вод). Зокрема, значно скоротилася у морі чисельність риб-хижаків і дельфінів.
До басейну Чорного моря належать річки Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай та ін.
Источник
Чорне море
Чорне море
— внутрішнє море басейну Атлантичного океану, омиває береги України, Росії, Грузії, а також Румунії, Болгарії та Туреччини. Керченською протокою сполучене з Азовським морем, протокою Босфор з Мармуровим морем і протокою Дарданелли — з Середземним морем.
- Площа 422 тис. км 2
- Загальний об’єм води 547 тис. км 3
- Пересічна глибина 1271 м, максимальна — 2245 м.
- Довжина берегової лінії 4090 км.
- Протяжність Чорного моря між західними і східними точками близько 1167 км, між північною і південною — 624 км.
Береги Чорного моря розчленовані мало, переважно гористі, урвисті. Північно-західні береги — від дельти Дунаю до Каркінітської затоки (у межах України низовинні). Найбільший півострів — Кримський, найбільші затоки (біля берегів України) — Каркінітська, Каламітська, Феодосійська, Ягорлицька, Джарилгацька. Островів мало (Зміїний, Березань, Джарилгач). Поширені намивні піщані коси (Кінбурнська, Тендрівська та інші).
У межах України у Чорне море впадають Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, які мають великий вплив на формування його водного балансу. Існування Чорного моря бере початок з океану Тетіс (30-40 млн. років тому), з якого утворювалися солоні Сарматське й Меотичне та прісне Понтичне моря. Сучасних рис Чорного і Азовського морів набув Давньоевксинський басейн 400-500 тис. років тому. Зв’язок із Середземним морем виник 100-150 тис. років тому (Карангатське море), припинився 18-20 тис. років тому (Новоевксинське опріснене море), встановився 7-5 тис. років до н.е. і існує донині. Є й інші припущення щодо виникнення Чорного моря. В геоструктурному відношенні територія Чорного моря належить до Середземноморського рухливого поясу. Тектонічні рухи проявляються тут до нашого часу. Морфоструктури дна відзначаються різною геологічною будовою. На шельфі у північно-західній частині та південніше від Керченської протоки переважають черепашкові відклади і мули. На материковому схилі відслонюються корінні породи, біля його підніжжя — відклади підводних зсувів. У Чорноморській субокеанічній западині встановлено наявність земної кори як платформенного, так і субокеанічного типу. Дно Чорного моря у межах западини вкрите вапняковим мулом та глинами.
Кліматичні умови Чорного моря визначаються положенням значної його частини в субтропічному поясі. Зима тепла і волога, літо сухе і жарке. Взимку бувають сильні штормові вітри північно-східного напряму (крім південно-східної частини моря), пов’язані з проходженням циклонів, влітку переважають помірні південно-західні вітри. Температура повітря над акваторією моря у січні від 0°С, -1° до +8°С, у серпні +22°С, 4-25°С і вище. Пересічна кількість опадів зростає із заходу на схід від 200-600 до 2000 мм і більше. На формування водних мас Чорного моря найбільший вплив має надходження вод з Мармурового моря у вигляді придонної течії та зустрічна поверхнева течія з Чорного моря. Швидкість обох течій приблизно однакова (0,6-0,8 м/с); протягом року у Чорне море надходить 170 км 3 води, витікає 360 км 3 . Ці величини зазнають певних коливань, в цілому ж переважають фактори опріснення морських вод. Поверхневі води Чорного моря крім пригирлових ділянок великих рік, мають солоність 14-18,3‰, глибинні — 22,3-22,6‰ за рахунок солоних (до 35‰) вод з Мармурового моря. Пересічна солоність Чорного моря 21,8‰. Температура поверхневих вод влітку 4-24, +26°, у мілководних затоках +27, 4-29°, у центральній частині моря — до +22°. Пересічна температура поверхневих вод взимку 4-8, 4-9°, крім північно-західних і північно-східних частин, де у суворі зими море замерзає. Коливання температури спостерігається до глибини 150 м, нижче протягом року вона залишається практично сталою (4-8, 6, 4-9,1°). Значний вертикальний градієнт солоності і відповідно густоти вод Чорного моря утруднює переміщення глибинних і поверхневих вод і обмежує надходження кисню на глибину, чим пояснюється розшарування чорноморських вод й існування сірководневої зони.
Загальний об’єм насичених сірководнем вод становить 87% (475 км 3 ) від загального об’єму моря, що негативно впливає на його органічне життя. Циркуляція поверхневих вод визначається системою замкнутих циклонічних кругообігів, циркуляція глибинних вод в основному узгоджується з поверхневою. Припливно-відпливні коливання рівня Чорного моря не перевищують 8 см, крім деяких районів. Зокрема, біля Південного берега Криму під дією вітрівколивання рівня моря становить 10-15 см. Амплітуда згінно-нагірних коливань переважно 40-60 см (біля північно-західних берегів — до 1,5 м), сейшевих — до 60 см. Прозорість води у відкритому морі пересічно 15-20 м, у прибережних водах зменшується до 5-7 м і менше внаслідок наявності значної кількості мінеральних і органічних частинок. Хвильові процеси найпоширеніші при проходженні циклонів; восени і взимку під час штормів висота морських хвиль досягає 5-6 м, іноді — 10-14 м (див. Вітрові хвилі).
Чорне море багате на біогенні речовини, вміст і розподіл яких змінюється протягом року. Найвища концентрація нітратів і нітритів припадає на осінньо-зимовий період, мінімум — на літо і характерний для зон впливу річкового стоку. Спостерігається порівняно високий вміст фосфатів азоту, мікроелементів та інших речовин, особливо у глибинних водах Чорного моря. У верхні шари (до 50-100 м) вони найчастіше надходять у січні-лютому, у травні-червні, з розвитком фітопланктону, їхній вміст різко зменшується. Рослинний і тваринний світ зосереджений головним чином у поверхневому шарі Чорного моря, оскільки на глибині 200 м і нижче води перенасичені сірководнем, тут розвиваються лише анаеробні бактерії. Всього у Чорному морі нараховується понад 660 видів рослин та понад 2 тис. видів представників тваринного світу. Промислове значення мають хамса, ставрида, шпроти, кефаль, камбала, деякі водорості (філофлора, цистозира, зостера тощо) та безхребетні (мідії, креветки, устриці). У північно-західній частині моря зосереджене філофорне поле Зернова.
Інтенсивне освоєння морського узбережжя, зарегулювання річкового стоку, скидання дренажних вод із зрошуваних масивів зумовлюють погіршення екологічної ситуації в басейні Чорного моря. У північно-західній частині Чорного моря, біля берегів України, бувають замори, змінюється видовий склад морських організмів, зростає біомаса фітопланктону і окремих видів зоопланктону. Наприклад, спостерігається розмноження медузи аурелії та інфузорії мезодіниум, проте різко скоротилося поголів’я дельфінів, практично зникла пеламіда і скумбрія та інші традиційні для Чорного моря риби, потребує охорони філофорне поле Зернова. Для збереження і відтворення біологічних ресурсів Чорного моря важливе значення мають науково обгрунтовані правила рибальства, запровадження сучасних методів очищення морських вод від забруднюючих речовин, акліматизація і штучне розведення цінних промислових видів риб, молюсків тощо. Частина акваторії моря — у складі заповідників Дунайські Плавні, Мис Мартьян, Чорноморського біосферного заповідника, Карадазького заповідника.
Чорне море відіграє велику роль у внутрішніх і зовнішніх транспортних зв’язках. Найбільші порти України: Одеса, Іллічівськ, Миколаїв, Херсон, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч. Узбережжя Чорного моря — район рекреації міжнародного значення, зокрема в Україні — Одеський рекреаційний район та Південний берег Криму.
Історія чорного моря
Чорне море відоме здавна. За сучасними даними, першими мореплавцями, що прийшли у Чорне море, були крітяни (у 1975 році біля Каліакри знайдено кам’яний якір крітського корабля, датований XVI-XV століттями до н. е.). До перших відомих карт Чорного моря належать карти світу Анаксимандра та Гекатея Мілетського V-IV століття до н. е.), вирізьблені на мідних дошках. У IV столітті до н. е. з’явився перший посібник з плавання по Чорному морю — «Периплив Внутрішнього моря», що охоплює Середземне, Чорне й Азовське моря. Пізніше, з розвитком мореплавства, з’являються докладніші описи і карти Чорного моря. Плавання слов’янських мореплавців відомі ще з IV століття, тривалі морські походи здійснювали вони за часів Київської Русі; є відомості про плавання запорізьких козаків, які виходили й у Середземне море. Під час переходу російського корабля «Крепость» від Керчі до Стамбулу і назад (1699-1700 pp.) були здійснені різноманітні гідрографічні спостереження, і на цьому матеріалі 1703-1704 pp. створено Атлас Чорного й Азовського морів. З остаточним виходом Росії до берегів Чорного моря після російсько-турецької війни 1768-1774 pp. почалися систематичні гідрографічні роботи. У 1773 р. досліджена Севастопольська Бухта, 1775 р. — Дніпровський лиман, у 1793 р. — Одеська затока. У 1799 р. створено атлас північного узбережжя Чорного моря.
Систематизований опис усього Чорного моря вперше-здійснила експедиція Є. Манганарі (1825-1836 pp.), результатом якої став, зокрема, Атлас Чорного моря (1841 р.). У 1851 р. створено першу лоцію Чорного моря. Важливе місце у вивченні Чорного моря посідають дослідження С. Макаровим 1881-1882 pp. Босфорських течій, а також відкриття під час комплексних експедицій 1890 і 1891 глибоководної западини Чорного моря й сірководневого шару на глибині понад 200 м. Наприкінці XIX — на початку XX століття проведено комплексні дослідження Чорного моря (під керівництвом К. Мякишева, К. Андрєєва), за матеріалами яких доповнено і перевидано більшість карт Чорного моря. Велике значення мали гідрологічні експедиції 1924-1936 pp. під керівництвом Ю. Шокальського і В. Снежинського. Значний внесок у вивчення Чорного моря зробили А. Колесников, Г. Неуймин, Б. Скопинцев, В. Бєляєв та інші. На поч. XX століття геодезист А. Бухтєєв зв’язав тріангуляційну сітку всього північно-західного узбережжя моря. Вивчення магнітного поля на берегах Чорного моря почалося з 1928 р. і проводилося систематично. З 60-х pp. XX століття вимірювання складових магнітного поля здійснюється на акваторії моря (зокрема, за допомогою немагнітної шхуни «Зоря»). Спеціальні геологічні дослідження Чорного моря наприкінці XVIII століття почав М. Андрусов. У 60-80 pp. XX століття комплексні геологічні роботи в межах морського дна, особливо на шельфі, проводяться, зокрема, установами АН України. Серед основних напрямів — виявлення перспективних районів прибережних родовищ нафти і газу, вивчення будови і рельєфу морського дна, тощо. Велика увага приділяється дослідженню динаміки морських берегів. Вивчення фауни Чорного моря наприкінці XVIII — на початку XIX століття почав П. Паллас. Систематичні гідробіологічні дослідження Чорного моря пов’язані зі створенням Севастопольської біологічної станції 1871-1872 pp.
Серед вчених, що вивчали біологічні ресурси Чорного моря, — М. Ратке, О. Остроумов, О. Ковалевський, С. Зернов, В. Водяницький, М. Кніпович, В. Грезе, Ю. Зайцев, Г. Полікарпов. В Україні проблемами Чорного моря займаються Морський гідрографічний інститут та Інститут біології південних морів АН України, Севастопольське відділення Державного океанографічного інституту, Одеське відділення Державного океанографічного інституту, Інститут геологічних наук АН України, Південний науково-дослідний інститут рибного господарства і океанографії та інші установи. Зокрема у міжвідомчій програмі СКОДЧ (сумісне комплексне океанографічне дослідження Чорного і Азовського морів) 1980-1986 pp. брали участь 16 науково-дослідних установ. Розроблено довгостроковий проект «Чорне море».
Велике значення має міжнародне співробітництво, оскільки сучасний стан Чорного моря внаслідок тотального антропогенного пресингу і зростаючої загрози екологічної катастрофи потребує вирішення багатьох наукових і практичних проблем глобального масштабу.
Источник