Форми рельєфу індійського океану

Географічне положення

Цей водний об’єкт має досить своєрідне розташування. Значна частина знаходиться у Південній півкулі. З північної частини обмежений євразійським континентом Індійський океан. Географічне положення цього об’єкта має наступну особливість: з Північним Льодовитим океаном він не має ніякого зв’язку.

Водний об’єкт, про який йде мова в цій статті, є третім за величиною. Яке географічне положення Індійського океану щодо тропіків? На північному сході, як вже було сказано, він межує з Євразією. На південно-сході, якщо визнавати існування Південного океану, – з антарктичної зоною конвергенції. Площа водного об’єкта становить більше шістдесяти двох мільйонів квадратних кілометрів.

Острови

Слабка ізрезанность берегів характерна для африканського континенту. Другий за площею материк з східного боку омиває Індійський океан. Географічне положення його має ще одну особливість: мала кількість великих островів. Берегова лінія порізана слабо. Великі острови знаходяться переважно на кордоні океану. До коралових відносяться Кокосові, Мальдівські, Андаманські, Чагос. До вулканічним – Сейшельські, Маскаренские, Принс-Едуард, Крозе.

Источник

Геологічна будова і рельєф дна

Тема 5.

ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН

1. Фізико-географічне положення, розміри і характер берегової лінії.

2. Історія вивчення.

3. Геологічна будова і рельєф дна.

Питання для самоопрацювання:

1. Донні відклади і мінеральні ресурси.

3. Органічний світ.

4. Природні ресурси.

5. Екологічні проблеми.

6. Фізико-географічне районування.

1. Волошин І.І., Чирка В.Г. Географія Світового океану: Навч. посібник для вчителів серед. загальноосвіт. шк. – К.: Перун, 1996. – 224 с.

2. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Ю.Г.Ермаков, Г.М.Игнатьев, Л.И.Куракова и др.; Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988. – 592 с.

Фізико-географічне положення, розміри і характер берегової лінії

Індійський океан розташований переважно в південній півкулі між берегами Африки, Азії і Австралії. На заході він межує з Атлантичним океаном. Межу між ними проводять по умовній лінії – меридіану 20 0 сх. д. – від мису Голкового на крайньому півдні Африки до Антарктиди. На сході Індійський океан межує з Тихим океаном по умовній лінії, яку проводять від мису Південного на острові Тасманія до берегів Антарктида по 147 0 сх. д. Індійський океан є третім за розмірами океаном на Землі. Його площа – 76,17 млн. км 2 , середня глибина – 3711 м.

Береги океану порізані слабо. На півночі в суходіл врізаються Бенгальська і Перська затоки, Аравійське море. Островів порівняно мало. Найбільший з них – материковий острів Мадагаскар (уламок Африканської платформи), є четвертим за площею серед всіх островів земної кулі (616 тис. км 2 ) після Гренландії, нової Гвінеї і Калімантана. В океані є вулканічні (Великі Зондські, Коморські, Маскаренські) і коралові (Сейшельські, Андаманські, Нікобарські) острови.

Історія вивчення

Освоєння Індійського океану почалося з півночі індійськими, єгипетськими і фінікійськими мореплавцями, які ще за 3000 років до н. е. плавали в Аравійському і Червоному морях та Перській затоці.

В 1340 р. арабський учений-мандрівник Ібн-Баттута обійшов майже все західне та північне узбережжя. Наприкінці XV сторіччя Індійський океан почали вивчати європейці, насамперед португальці. У 1497-1499 рр. Васко да Гама пройшов Атлантичним океаном до південного узбережжя Африки, обігнув його і пройшовши крізь Індійський океан досягнув Індії. Після Васко да Гами португальці почали освоювати і східні береги океану і встановлювати морські торгівельні зв’язки з народами Суматри, Яви та інших островів Малайського архіпелагу.

В 1555 р. океан отримав свою назву – “Індійський”, яку йому дав португальський вчений С.Монстер у праці “Космографія” в 1555 р.

Глибоководні спостереження започаткував в Індійському океані Дж.Кук в 1772 р. Комплексні океанографічні дослідження Індійського океану почалися з 1873 р.

Геологічна будова і рельєф дна

Дно Індійського океану має земну кору океанічного типу потужністю до 12 км. Але в її межах містяться ділянки материкової кори, тобто кори з гранітним шаром. Вони виходять на поверхню океану у вигляді островів – Сейшельських, Маскаренських, Кергелен і, можливо, Мальдівських. У межах цих мікроконтинентів потужність земної кори збільшується до 30-35 км.

Материкові окраїни майже скрізь виражені досить чітко. Перехідна зона виражена лише на північному сході. Тут знаходиться улоговина Андаманського моря, острівна дуга, що включає Андаманські й Нікобарські острови, та глибоководний Зондський жолоб, який має максимальну для Індійського океану глибину – 7729 м.

Ложе океану системою підводних хребтів поділене на великі улоговини. Найважливіші з них – Центральна, Сомалійська, Аравійська, Кокосова, Західно-Австралійська, Південно-Австралійська, Австрало-Антарктична, Африкансько-Антарктична, Мадагаскарська, Мозамбікська, Маскаренська. Є ще ряд менших за розмірами улоговин, а всього в океані 24 улоговини. Рельєф дна улоговин складають переважно абісально-горбисті рівнини. Аравійська та Центральна улоговини є плоскими абісальними рівнинами.

Найбільш характерною особливістю рельєфу дна Індійського океану є наявність трипроменевої системи серединно-океанічних хребтів. Північна гілка цієї системи – Аравійсько-Індійський хребет, південно-західна гілка – Західно-Індійський хребет, південно-східна гілка – Центрально-Індійський хребет.

Ще однією цікавою особливістю океану є наявність багатьох асейсмічних, не зв`язаних з серединно-океанічними, хребтів. Такими є Мальдівський хребет, Маскаренський хребет, Мадагаскарський хребет, Східно-Індійський хребет, хребет Кергелен.

Клімат

Клімат Індійського океану визначається, насамперед, його географічним положенням. Завдяки впливу Азіатського континентального масиву для північної частини океану характерна мусонна атмосферна циркуляція. Високий атмосферний тиск над Азією в зимовий час викликає утворення сухого північно-східного мусону з континенту. Влітку він змінюється вологим південно-західним мусоном з океану. В південних тропічних широтах над океаном панує південно-східний пасат. Для помірних широт океану на протязі всього року характерний західний перенос повітряних мас. Сильні і тривалі західні вітри є там причиною частої штормової погоди. В західній частині океану, в районах острова Мадагаскар і Маскаренських островів до 8 разів на рік виникають тропічні урагани.

Північна частина океану добре прогрівається, не має притоку холодних вод і тому є найбільш теплою. Температура води тут вище, ніж на тих же широтах в інших океанах (до +30 0 С). На півдні океан відчуває охолоджуючий вплив Антарктиди, тут розміщуються найбільш суворі райони океану.

Максимум опадів (понад 2500 мм на рік) випадає в східній частині екваторіального поясу. Найменша кількість опадів випадає в тропічних районах південної півкулі.

11 березня 2005 р. Лекція з навчального курсу “Фізична географія материків і океанів” доцента Міхелі С.В.

Источник

ТЕМА 3. ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН

Конспект № 50

Індійський океан. Географічне положення. Рельеф дна. Клімат і води. Органічний світ і природні ресурси. Види господарської діяльності в океані. Охорона природи океану. Вплив океану на життєдіяльність людей на прилеглих материках

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає характерні риси географічного положення океану, його природні ресурси;

• наводить приклади форм рельєфу дна океану, течій, представників органічного світу;

• позначає і показує на карті вже відомі географічні об’єкти, а також:

підводні хребти: Західно-Індійський, Аравійсько-Індійський, Австрало-Антарктичний; Зондський глибоководний жолоб;

течії: Сомалійська, Мадагаскарська, Мусонна, Західно-Австралійська;

• характеризує особливості рельєфу дна, клімату, водних мас, руху океанічних течій океану;

• порівнює особливості географічного положення Індійського океану з Тихим та Атлантичним океанами;

• пояснює вплив океану на прилеглі материки, своєрідність органічного світу;

• оцінює вплив людської діяльності на природу океану.

Індійський океан. Географічне положення. Індійський океан розташовано переважно в Південній півкулі. Він є третім за величиною у світі з площею близько 76 млн км 2 . На південному сході та заході широкими водними коридорами його з’єднано з Атлантичним і Тихим океанами. Умовна межа між ними від Африки й Австралії проводиться відповідно по 20° сх. д. і 147° сх. д. Із заходу на схід і з півночі на південь у найширших місцях Індійський океан простягнувся від берегів Австралії до Південної Африки майже на 11 000 км.

Берегова лінія океану окреслена слабо, переважають часто урвисті корінні береги з вузькою мілководною прибережною частиною. Шельфові мілководні ділянки порівняно з іншими океанами займають найменшу площу. Великі річки виносять в океан значну кількість мулу, утворюючи багатокілометрові підводні дельти, які постійно просуваються в океан.

В Індійському океані є материкові, вулканічні та коралові острови, але порівняно з іншими океанами їх тут дуже мало. Найбільше їх зосереджено у західній частині океану. Мадагаскар належить до найбільших островів світу та має площу 590 тис. км 2 . Широкою Мозамбіцькою протокою його відділено від Африки. Поблизу узбережжя Індії є великий острів Шрі-Ланка.

На північному заході в глибокому вузькому розломі простерлося Червоне море. Далі на схід лежить глибоке Аравійське море, продовженням якого є мілководна Перська затока, що глибоко врізається в суходіл. Ще далі розташована Бенгальська затока, а на крайньому сході — Тиморське й Арафурське моря. Біля узбережжя Антарктиди лежать холодні моря Співдружності та Дейвіса. Південне узбережжя Австралії омиває Велика Австралійська затока.

Рельєф дна океану. Загальна протяжність серединно-океанічних хребтів, що простягнулися дном океану, сягає 20 000 км, а висота — 2,5-4,0 км. Ложе — найглибша центральна частина океану, поділена системою підводних хребтів на кілька великих улоговин. Своєрідну будову мають ділянки в межах ложа океану, утворені з гранітів.

Середня глибина океану — 3897 м. На сході в Зондському жолобі виявлено його найбільшу глибину — 7729 м. Чималі улоговини різних частин океану мають глибину 5000-6000 м. У багатьох місцях дна Індійського океану здіймаються вулкани. Північніше острова Мадагаскар вони з’єднуються в цілі масиви.

Історія дослідження. За 3 тис. років до н. е. індійські, єгипетські, фінікійські мореплавці інтенсивно освоювали північну частину океану. Річкові цивілізації Африки й Азії використовували з цією метою судна типу джонок і катамаранів та вітрила з використанням попутних мусонів із Східної Африки у напрямі до Індії й назад.

З VI ст. до н. е., за свідченням грецького історика Геродота, фінікійці здійснювали морські походи з Червоного моря океаном до Індії та навколо Африки. Пізніше перські купці вели морську торгівлю від гирла річки Інд уздовж східного узбережжя Африки. У 325 р. до н. е. греки, після закінчення індійського походу Александра Македонського, з величезним флотом здійснили багатомісячне плавання між гирлами річок Інд та Євфрат. Існують письмові свідчення цих плавань із описом особливостей природи океану. Але спеціальних наукових досліджень до 1772 р. в океані не проводили.

У 1772-1775 рр. експедиція Д. Кука вперше провела глибоководні дослідження океану. У XVIII-XIX ст. в Індійському океані побувало чимало європейських експедицій, які вивчали якісь конкретні його природні особливості.

З кінця XIX ст. науково-дослідні кораблі різних країн розпочали комплексне дослідження рельєфу дна, клімат, течії, солоність і температуру води, тваринний і рослинний світ океану. Попри значний обсяг робіт, проведений ученими різних країн із вивчення океану, він ще зберігає багато таємниць. Наприклад, 1938 р. біологи були вражені сенсацією, спіймавши в океані живу кистеперу рибу — латимерію. Багато років уважали, що риби цієї групи вимерли понад 70 млн років тому. Нещодавно вчені виявили, що дельфіни Індійського океану розуміють «мову» черепах, які не виходять на берег без сигналу дельфінів, і таким чином оберігаються від ворогів. Дельфіни охороняють і новонароджених черепашенят, відганяючи потенційних ворогів.

Клімат і особливості води океану сформувалися під впливом географічного положення.

Клімат північної частини океану мусонний. Більша частина океану перебуває у тропічних і екваторіальних широтах, де цілий рік висока температура повітря. Улітку тут панує південно-західне повітря з екватора, яке рухається до Азії. Взимку над північною частиною океану панують північно-східні потоки тропічного повітря із суходолу. Південніше 10° пд. ш. у тропічних широтах цілоріч дмуть південно-східні пасати. В західній частині океану влітку та восени бувають урагани. В помірних широтах із заходу на схід переміщуються циклони.

У районі екватора середня температура повітря становить 4-25. +27 °С. На півдні вона нижча 0 °С. Поблизу екватора над океаном випадає від 2000-3000 до 100 мм опадів за рік (на заході Аравійського моря).

Улітку в північній частині океану температура води досягає +29 °С, узимку південніше 55° пд. ш. вона знижується до -1 °С. Із поверхні океану випаровується вологи набагато більше, ніж випадає опадів чи приносять річки. Тому солоність води в океані висока. Найвища в світі солоність у Червоному морі — 40-41 %о.

Поблизу Антарктиди в океані завжди багато криги, яка вітрами та течіями разом із айсбергами виноситься далеко на північ, узимку — до 55° пд. ш.

Під впливом мусонної циркуляції атмосфери у північній частині океану спостерігається сезонна зміна течій.

Схема руху води в Індійському океані: течії

У Південній півкулі немає сезонних коливань і течії мають постійний характер. Під впливом пасатів Південна Пасатна течія перетинає океан зі сходу до Мадагаскару. Тут вона розгалужується, даючи початок Екваторіальній протитечії, Мозамбіцькій і Мадагаскарській течіям. На півдні океану з Атлантичного океану до берегів Австралії рухається течія Західних Вітрів.

Органічний світ Індійського океану багатий і різноманітний у відкритих просторах океану до глибини 100 метрів. На поверхні води часто розвиваються синьо-зелені водорості, що викликає цвітіння води. Тут багато тунців, акул, медуз, кальмарів, отруйних морських змій, риб-вітрильників, які використовують потужний вітер і за допомогою спинного плавника, схожим на вітрила, дрейфують на великі відстані. Вночі океан випромінює світло від анчоусів.

Водяться в океані великі ссавці — ластоногі, зубаті та беззубі кити. Серед птахів виділяють фрегатів та альбатросів, а також декілька видів пінгвінів, які населяють узбережжя Південної Африки, Антарктиди й островів помірного поясу океану.

Індійський океан багатий і на морських черепах, на яких полюють у східній частині Африки, використовуючи місцеві риб-причеп, які чіпляються до акул, тунців, меч-риби. Вони без зусиль мандрують на великі відстані. Причеп прив’язують міцною мотузкою за хвіст і випускають із човна, коли акула чи черепаха з’являються поблизу. Залишається лише витягнути причепу разом з її жертвою у човен.

Лише на Сейшельських островах океану росте пальма, яка є рекордсменом за величиною плоду. Її горіх масою 13 кг досягає в довжину 75 см. Його заборонено вивозити з території островів.

На замулених і мілких ділянках північного тропічного узбережжя у воді ростуть вічнозелені мангрові ліси, які заливає під час припливів морська вода. Постійні припливи та відпливи не сприяють багатству органічного світу мангрових лісів, але тут живуть цікаві риби — мулисті стрибуни, здатні тривалий час дихати атмосферним повітрям і перебувати поза водою.

Природні ресурси Індійського океану використовують переважно прибережні країни. Рівень освоєння цих ресурсів залежить від рівня розвитку їхньої економіки. Найрозвиненішими державами басейну Індійського океану є Австралійський Союз, Південна Африка, Індія, Єгипет і Пакистан.

Рибальство та морські промисли тут розвинено значно менше, ніж в інших океанах планети і поширені переважно в прибережній зоні. На океан припадає менше 5 % світового промислу морської риби.

Поблизу екватора ловлять тунця, у південних, наближених до Антарктиди, водах океану виловлюють китів. Поблизу узбережжя Шрі-Ланки, островів Бахрейн, у Перській затоці та на мілководді біля північно-західного узбережжя Австралії, як і століття тому, добувають перли, але тепер значно меншими обсягами.

Основна їжа для китів — маленькі рачки криль — заповнює антарктичні води Індійського океану. З виловом криля пов’язують розв’язання світової продовольчої проблеми. Ресурси цього надзвичайно цінного харчового продукту величезні, але не безмежні, тому виловлювання в Індійському й інших океанах потребує міжнародного регулювання.

Шельфові ділянки океану багаті на родовища нафти, найбільші запаси якої зосереджені в басейні Перської затоки. На дні океану є родовища іншої промислової сировини — руди металів, природного газу, фосфоритів тощо. Практично необмежені запаси різноманітних розчинних у воді солей.

Важливим природним ресурсом океану є енергія припливів і відпливів. До узбереж із найбільшою різницею рівня води між припливом і відпливом належить східне узбережжя Африки, частина південного берега Азії, північно-західне узбережжя Австралії. Тут можливе будівництво припливних електростанцій.

Не менш важливими є й рекреаційні ресурси. Практично все океанічне узбережжя Африки, Азії, Австралії, більшість островів придатні для цілорічного відпочинку. Останніми роками ці природні ресурси почали освоювати. Дивовижні за формою та кольорами риби, різнобарвні корали, теплі води та сонце роблять Індійський океан одним із кращих районів відпочинку у світі.

За загальними обсягами морських перевезень Індійський океан значно поступається Атлантичному та Тихому.

Разом із тим значення морських транспортних магістралей океану постійно зростає. Найбільші транспортні потоки йдуть із портів Перської затоки до США, Японії та країн Західної Європи, доставляючи нафту та продукти її переробки.

Через Індійський океан проходять і транзитні шляхи, які пов’язують Атлантичний океан із Тихим. Для зв’язків Тихого океану з Атлантичним неабияке значення має Панамський канал. Не менше значення й у Суецького каналу. Найбільші торгові порти знаходяться в Перській затоці, Індії, Пакистані та на західному узбережжі Австралії.

Источник