Меню

Господарська діяльність світового океану

Географія — Гілецький Й. Р. — Господарське використання

Географія / Географія — Гілецький Й. Р.

Тихий океан

Загальні відомості та фізико-географічне положення

Тихий (Великий) океан розташований у всіх півкулях Землі, між материками Євразія й Австралія на заході, Північна і Південна Америка на сході й Антарктида на півдні.

Тихий океан займає більш як 1/3 поверхні планети і майже половину Світового океану. Берегова лінія відносно прямолінійна біля берегів Північної і Південної Америки і сильно розчленована біля берегів Євразії. До складу Тихого океану входить ряд окраїнних морів Східної і Південно-Східної Азії. В океані розташована велика кількість архіпелагів і окремих островів.

Рельєф дна

Тихий океан має дуже складний рельєф дна. Шельф займає невелику площу. Біля берегів Північної і Південної Америки його ширина не перевищує десятків кілометрів, а поблизу берегів Євразії вона виміряється сотнями кілометрів. У периферійних частинах океану розташовані глибоководні жолоби. У Тихому океані розміщені більшість глибоководних жолобів Світового океану (25 х 35, що мають глибину більш як 5 км) і всі чотири жолоби глибиною понад 10 км. Серед останніх Маріанський жолоб з найглибшою відміткою дна Світового океану — 11022 м. Великі підняття, окремі гори і хребти розділяють ложе океану на улоговини. На південному сході розташоване Східнотихоокеанське підняття, що входить в систему серединно-океанічних хребтів.

Більша частина океану лежить на Тихоокеанській літосферній плиті, що взаємодіє із сусідніми

плитами. Саме із зонами взаємодії пов’язані глибоководні жолоби та острівні дуги.

Із системою глибоководних жолобів і гірських споруд на материках і островах, що оточують океан, пов’язаний майже безперервний ланцюг діючих вулканів, що утворюють Тихоокеанське «Вогняне кільце». У цій зоні частими є наземні і підводні землетруси, що спричиняють хвилі цунамі.

Клімат

Тихий океан розташований майже в усіх кліматичних поясах. Велика його частина лежить в екваторіальному, субекваторіальному і тропічному поясах. Температура повітря над цими акваторіями протягом року становить +16°. +24 °С. На півночі океану взимку вона опускається нижче за 0 °С, біля берегів Антарктиди низька температура характерна й для літніх місяців. У тропічних широтах над океаном панують пасати. У помірних широтах над океаном переважають західні вітри, а біля берегів Євразії — мусони. Над океаном часто дмуть сильні вітри — шторми і тропічні циклони — тайфуни. Максимальна кількість опадів (близько 3000 мм) випадає в західній частині екваторіального поясу, мінімальна—- у східних районах між екватором і південним тропіком (близько 100 мм).

Властивості вод та океанічні течії

У Тихому океані утворюються всі типи поверхневих водних мас, крім арктичних. Середньорічна температура вод між тропіками становить +19 °С, біля екватора — +25°. +29 °С, в Антарктиці вона опускається до -1 °С. Льодові явища в північній частині океану й у субантарктичному поясі носять сезонний характер. Поблизу Антарктиди морські льоди тримаються увесь рік.

Опади, що випадають над океаном, у цілому переважають над випаровуванням. Солоність поверхневих вод Тихого океану трохи нижча, ніж в Атлантичному.

Океан досить сильно витягнутий із заходу на схід, тому в ньому переважають широтні потоки вод. У Тихому океані утворилася система океанічних течій, яка у Північній півкулі має форму величезної вісімки. Ця система включає течії: Північну Пасатну, Куросіо, Північнотихоокеанську і Каліфорнійську. На південь від екватора вона переходить у кільцеподібну форму, охоплюючи Південну Пасатну, Східноавстралійську, Західних Вітрів і Перуанську течії.

Органічний світ

За числом видів і біомаси органічний світ Тихого океану багатший, ніж в інших океанах. Це пояснюється його розмірами, різноманітністю природних умов і тривалою геологічною історією. Особливо багатим є органічне життя в екваторіально-тропічних широтах, в областях поширення коралових рифів. Для північної частини океану характерні різні види риб, у тому числі лососевих.

Природні комплекси

У Тихому океані є майже всі природні пояси, крім північного полярного.

Північний субполярний пояс займає невелику частину Беринґового й Охотського морів. У цьому поясі відбувається інтенсивна циркуляція прохолодних вод, а тому вони багаті киснем, а відповідно і рибою.

Північний помірний пояс охоплює великі акваторії між Євразією та Північною Америкою. Для нього характерна взаємодія теплих і холодних водних мас. Особливо великим видовим різноманіттям організмів характеризується Японське море.

Північний субтропічний пояс у Тихому океані виражений не так чітко, як помірний. Західна частина поясу тепла, східна — холодна. Води слабко перемішуються, вони прозорі, сині, кількість планктону і риб невелика.

Північний тропічний пояс формується під впливом потужної Північної Пасатної течії. У цьому поясі розташована велика кількість окремих островів та архіпелагів.

В екваторіальному поясі відбувається складна взаємодія різних течій. На стиках потоків

водовороти сприяють підйому вод, зростає їхня біологічна продуктивність.

У Південній півкулі формуються такі ж природні пояси, що й у Північній. Однак вони відрізняються деякими властивостями водних мас і видовим складом організмів. Наприклад, у водах субантарктичного й антарктичного поясів живуть нототенієві і білокровні риби. У південному тропічному поясі біля берегів Південної Америки між 4 і 23° пд. ш. формується особливий водний комплекс. Він характеризується стійким та інтенсивним підйомом глибинних вод, активним розвитком органічного життя. Це один із найпродуктивніших районів усього Світового океану.

Господарське використання

Тихий океан відіграє важливу роль у житті багатьох країн і народів. Океан і його моря омивають узбережжя континентів, на яких розташовано понад 30 прибережних держав із загальною кількістю населення понад 2 млрд осіб.

У водах Тихого океану, на дні і берегах багато різноманітних природних ресурсів. До основних видів багатств належать біологічні ресурси. Водам океану властива висока продуктивність (близько 200 кг/км ). Вилов риби в океані складає більш як 60 % світового обсягу.

Із морської води видобувають кухонну і калійну солі, магній, бром; діють установки з опріснення морських вод. На шельфі океану розробляються родовища руд олова та інших металів, видобувають велику кількість нафти і газу.

Енергетичні ресурси тихоокеанських вод великі і різноманітні, але використовуються поки що слабо.

Читайте также:  Что то странное происходит с океанами

Тихим океаном проходять траси світового і регіонального судноплавства, на берегах океану розташовано багато портів.

За останні роки господарська діяльність призвела до сильного забруднення деяких акваторій океану, особливо біля берегів Японії і Північної Америки. Виснажилися запаси риб, китів й інших тварин, причому деякі з них втратили промислове значення.

Источник

Мандри

Географія, природа, світ навколо нас.

Географія, природа, світ навколо нас.

Вплив господарської діяльності людини на природу Тихого океану

В результаті активної експлуатації ресурсів Світового океану в окремих його регіонах відбувається поступове перетворення та деградація екосистем.

Внаслідок багаторічних наукових досліджень величезних просторів Тихого океану вдалось виявити, що створені на протязі тривалих геологічних епох сприятливі для розвитку живих організмів природні умови швидко руйнуються в останні десятиріччя. Такі негативні явища зумовлені надходженням забруднюючих речовин в морське середовище океану. В останні роки вченими виявлено близько 4 млн. хімічних речовин, з яких 30 тис. різноманітних сполук виробляються хімічною промисловістю і в більшості випадків становлять серйозну загрозу живим організмам.

Шкідливі речовини надходять в Світовий океан з атмосферними опадами, промисловими та сільськогосподарськими відходами, побутовими та річковими стоками, а також в процесі морських перевезень, видобутку нафти та інших корисних копалин. Зокрема в атмосферних опадах, що потрапляють в океан було виявлено цілий ряд небезпечних речовин, серед яких бензопірен, поліхлоровані біфеніли, ртуть, свинець, кадмій. Найбільш небезпечним є забруднення Тихого океану важкими металами, серед яких ртуть відіграє особливо небезпечну роль.

Накопичення та передача по харчовому ланцюгу важких металів є достатньо серйозною екологічною проблемою. Зокрема цинк досягає надзвичайно високих концентрацій в устрицях, кадмій – в мідіях, а ртуть – в планктоні.

Ще в серпні 1977 року в результаті спільної наукової радянсько-американської експедиції в Берінговому морі було встановлено значне перевищення норм вмісту важких металів в планктонних організмах. Відомо, що висока концентрація важких металів призводить до важких захворювань а також викликає генетичні порушення в живих організмах.

За рахунок значних перевезень акваторією Тихого океану біля його берегів формуються значні осередки забруднень нафтопродуктами. Значні площі океану затягнуті нафтовою плівкою в межах Панамського каналу, Південно-Китайського та Жовтого морів, відомої течії Куросіо, а також між Гавайськими островами та узбережжям Північної Америки. Особливу небезпеку нафта становить для розвитку морських організмів. В наслідок появи нафтопродуктів в океані інтенсивно розвивається вуглеводнеокислююча мікрофлора, яка згубно діє на природну фауну і флору океану. Крім того, нафтова плівка акумулює пестициди та іони важких металів, що в свою чергу призводить до небезпечних захворювань та загибелі морських організмів.

Забруднення океану призвело до появи червоних припливів, викликаних розвитком небезпечних планктонних організмів, які в період цвітіння насичують води океану токсичними речовинами. Ці отруйні сполуки акумулюються в двостулкових молюсках. Червоні припливи в останні роки особливої інтенсивності набули в Тихому океані в затоках біля берегів Японії.

Фізична карта Тихого океану

Отже, в результаті активного господарського втручання відбувається інтенсивне забруднення Тихого океану, що веде до виснаження його біологічних ресурсів та становить небезпеку їх використання для людства. Незважаючи на природну здатність океану до самовідновлення, важливим завданням нинішніх поколінь є збереження багатств Світового океану та не тільки зменшення а й уникнення всіх видів його забруднення.

Коментувати Скасувати відповідь

Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

Источник

Світовий океан, моря та іх геологічна діяльність.

Геологічна діяльність океанів, морів озер і боліт

1 Світовий океан, моря та іх геологічна діяльність.

2 Озера та їх геологічна діяльність.

3 Болота та їх геологічна діяльність.

Світовий океан – це безперервна водна оболонка земної кори, що оточує материки та острови і характеризується загальністю сольового складу. Світовий океан займає більше 361 млн. км 2 (70,8%) земної поверхні і у ньому зосереджено 1370 млн. км 3 (96,5%) усіх вод планети. Все це зумовлює необхідність вивчення геологічної діяльності морів та океанів як одного з найважливіших факторів, який впливає на формування осадових гірських порід та корисних копалин, пов’язаних з ними, і форми рельєфу суші та підводних океанічних просторів.

За особливостями розподілу водного басейну й суходолу розрізняють океанічну півкулю, де океан займає 91% площі, і материкову півкулю, де площа океану становить 53% (рис. 7.68). У північній півкулі Землі на водну поверхню припадає 60,7%, а на материки – 39,3%. У південній півкулі це співвідношення відповідно становить 80,9% і 19,1%. Північніше 81°північної широти в Північному Льодовитому океані й приблизно між 56°і 63° південної широти води Світового океану покривають земну кулю безперервним шаром льоду.

За морфологічними особливостями твердої оболонки Землі Світовий океан умовно ділять на чотири окремих океани: Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий. Виділяють також Південний океан, що включає південну частину Світового океану, прилеглу до Антарктиди.

Складовими Світового океану є й моря, що відокремлені від нього суходолом, підводними підвищеннями або островами і мають своєрідний гідрометеорологічний режим. Всього на земній кулі нараховується біля 60 морів, включаючи в них відкриті частини океанів (Саргасове море), великі затоки (Мексиканська, Перська) та озера (Аральське і Каспійське моря).

Світовий океан являє собою величезний акумулятор сонячного тепла і вологи, завдяки чому на Землі згладжуються різкі коливання температури і зволожуються віддалені райони суші, що створює сприятливі умови для розвитку життя.

Світовий океан – це найбагатіше джерело продуктів харчування, що містять білкові речовини. Він служить джерелом енергетичних, хімічних і мінеральних ресурсів, які зараз частково використовуються людиною.

Води Світового океану за фізичними і хімічними властивостями і якісним хімічним складом являють собою єдине ціле, але за кількісними показниками гідрологічних і гідрохімічних режимів характеризуються великою різноманітністю. Як частина гідросфери Світовий океан знаходиться в безперервній взаємодії з атмосферою і земною корою.

Середньорічна температура поверхневих океанічних вод становить +17,5°C, змінюючись від –(1,5…2)°С у полярних широтах до +35°С у тропічних. На глибинах розподіл температури визначається процесами горизонтальної та вертикальної циркуляції морських вод, які можуть підвищити або понизити температуру басейну.

Читайте также:  Северно ледовитый океан признаки

Постійна інтенсивна циркуляція вод забезпечує нормальний газовий режим Світового океану. При його порушенні проходить різке скорочення розчиненого кисню в нижніх горизонтах водних басейнів та до утворення в них сірководневих зон. Такі зони утворились у Чорному та Балтійському морях. Тому тут, починаючи з глибини 150-200 м, морська вода містить лише сліди кисню, внаслідок чого тут проходять відновлювальні процеси і утворюється сірководень, кількість якого з глибиною різко зростає і в придонній частині досягає значних розмірів. Так, у Чорному морі загальний об’єм насичених сірководнем вод становить 87% (435 км 3 ) від загального об’єму моря, що негативно вплинуло на його органічне життя.

Води Світового океану постійно піддаються впливу вітру, притяганню Місяця і Сонця, а також змінам температури і солоності. Ці фактори зумовлюють в ньому постійний рух води, який здійснюється у вигляді течій, хвиль, припливів та відпливів. Внаслідок цих рухів проходить переміщення величезних мас біогенної і мінеральної речовини у вигляді розчинів, зважених частинок та великих уламків, що призводять до утворення нового комплексу осадових гірських порід і вирівнювання дна Світового океану.

Течія – це горизонтальне переміщення водних мас в океанах і морях. Характеризуються вони певним напрямом розповсюдження, швидкістю й сталістю у часі.

Поряд з морськими течіями існують морські протитечії, які спрямовані проти переважаючих у даному районі морських течій, як правило, поверхневих. Морські протитечії у підповерхневих, глибинних і придонних шарах вод океану зумовлені особливостями вітрового режиму, градієнтами тиску, пов’язаними з кліматичними умовами та іншими причинами.

Морські течії й протитечії утворюють у Світовому океані замкнуті кругообіги, сприяючи обміну енергією в системі океан-атмосфера-материк.

Морські хвилі являють собою коливні рухи води у морях та океанах, які виникають внаслідок дії вітру, змін атмосферного тиску, підводних землетрусів, припливотворних сил Сонця і Місяця, нерівностей дна та при переміщенні суден.

Морські та океанічні хвилі досягають великої висоти і часто набирають значної швидкості. У відкритому океані нормальна висота хвилі сягає 1,5-4,5 м, збільшуючись при сильних штормах до 15-30 м. Максимальну висоту хвилі до 37 м зафіксовано у Тихому океані.

Потужні морські хвилі виникають при землетрусах на дні водойми. Їх називають цунамі. Такі хвилі розповсюджуються зі швидкістю від 50 до 1000 км/год. Висота хвиль в області виникнення цунамі сягає 0,1-5 м, а біля узбережжя збільшується до 10-50 м і більше. Вони мають надзвичайно велику руйнівну силу. Досягаючи узбережжя, цунамі викликають руйнування, іноді катастрофічні, як, наприклад, Курильське (1952 р.), Чілійське (1960 р.), Аляскінське (1964 р.).

Припливи та відпливиявляють собою періодичні підняття та опускання рівня вод Світового океану під дією сил тяжіння, що виникають між Землею, Сонцем і Місяцем. Характер припливів і відпливів залежить від взаємного розташування Землі, Місяця і Сонця, а також географічної широти, глибини моря, обрисів берегової лінії. Під дією припливотворних сил Місяця і Сонця Землі набуває форми еліпсоїду.

Двічі на добу, приблизно через 12 год 26 хв, рівень води у морях та океанах піднімається, утворюючи припливи, і двічі

опускається, утворюючи відпливи.

Одночасно з припливом в одній точці Землі вода відтікає з іншої точки. В міру обертання Землі кожний меридіан почергово зазнає високого і низького стояння води з інтервалом 24 год 52 хв. Неповна відповідність цього інтервалу добі пояснюється тим, що сам Місяць за добу встигає дещо відійти від свого колишнього положення.

Інтенсивність припливів також пов’язана із формою океанічної котловини – розміром, глибиною, положенням на Землі. Ці параметри визначають періодичність припливних коливань рівня, які можуть бути півдобовими, добовими або змішаними.

Поверхня твердої оболонки Землі на континентах і під океанами має досить складний рельєф. На материках зустрічаються рівнини, плоскогір’я і гірські хребти. Встановлено, що найбільш високою точкою на земній кулі є гора Джомолунгма (Еверест) з абсолютною відміткою над рівнем моря +8882 м. На дні океанів також виявлено підводні хребти, окремі вулканічні конуси і плоскогір’я, глибоководні котловини й западини. Максимальна глибина в Маріанській западині Тихого океану знаходиться на абсолютній відмітці – 11034 м.

В центральній частині дна океанів простягаються середньо-океанічні хребти, схили яких, понижуючись, переходять в океанічні котловини. Вони утворюють єдину систему довжиною 60000 км. Ширина хребтів змінюється від декількох сотень до 1000-1500 км, а піднімаються вони над океанічними котловинами на 3-4 км. Окремі вершини океанічних хребтів досягають рівня океану і навіть виступають у вигляді островів океанічного походження. Гребінна зона хребта шириною до 100 км переважно характеризується розчленованим рельєфом і дрібноблоковою будовою. Осади невеликої товщини і молодого віку зустрічаються переважно лише в занурених блоках.

Вздовж осі хребта зазвичай простягається рифтова долина шириною 25-30 км, дещо опущена відносно гребенів хребта. Глибина осьової рифтової долини становить 1,5 км. В неї входить осьовий рифт у вигляді щіли-ни шириною 4-5 км із стінками висотою декілька сотень метрів.

Вздовж окраїн до глибини 200 м простягається шельф шириною від декількох десятків до перших сотень кілометрів.

Шельф – це відносно мілководні ділянки дна океанів, окраїнних та внутрішніх морів, які обрамляють континенти та острови. Границею шельфу зі сторони суші служить берегова лінія, а зовнішня границя по брівці – перегину з океанічної сторони, нижче якої глибина океану різко збільшується. При цьому висота утвореного уступу становить 2-4 км, ширина – 30-40 км і крутизна в середньому 10°.

Загальна площа шельфу морів та океанів становить 31199 км 2 або 8% від загальної площі Світового океану. Середня глибина шельфу 132 м, а ширина від 1-3 км до 1500 км. Пересічний кут нахилу поверхні шельфу становить 7¢, а максимальний 1°45¢.

Води Світового океану безперервно знаходяться в русі. На їх поверхні виникають вітрові хвилі, цунамі, припливні хвилі тощо, які виконують величезну геологічну роботу, маючи колосальні запаси кінетичної енергії. Наявна кінетична енергія в першу чергу спрямовується на руйнування морських берегів та утворення нових форм рельєфу. Процес механічного руйнування і знесення уламків гірських порід в береговій зоні озер, морів та океанів хвилями і прибоєм, а також перенесеним уламковим матеріалом називається абразією.

Читайте также:  Таблица по мировому океану 6 класс

В результаті різного режиму висхідних і низхідних рухів і пов’язаних з ним трансгресії або регресії моря, а також внаслідок різної будови берега і складових його порід формуються береги різної конфігурації. За формою берегової лінії виділяють побережжя атлантичного та тихоокеанських типів.

Береги атлантичноготипу переважно сильно розчленовані і порізані. В них спостерігається чергування бухт і заток з мисами і півостровами. Прибережно-морська смуга має достатньо велику кількість островів і кіс. При зануренні морських берегів цього типу утворюються глибокі, порізані затоки – фіорди та екстуарії.

У Світовий океан щорічно виноситься 27,1 млрд. т осадового матеріалу, який поставляється ріками (19,5 млрд. т), вулканами (1,7 млрд. т), вітром (2 млрд. т), льодовиками (1,2 млрд. т) і власною морською діяльністю (2,7 млрд. т). Весь цей матеріал, що знаходиться у вигляді уламків, а також у складі дійсних та колоїдних розчинів, осідає на різних ділянках моря, підпорядковуючись особливостям гідродинамічного і гідрохімічного режимів басейну.

Крім привнесеного матеріалу, в утворенні морських осадків беруть безпосередню участь скелетні залишки організмів, які населяють морський басейн.

Весь привнесений в морський басейн матеріал переробляється, внаслідок чого формуються нові осадові породи морського походження. На долю морських відкладів припадає 3/4 всіх осадових порід земної кори. Вони відрізняються одні від одних розміром уламкових частинок, кількісним співвідношенням уламкового матеріалу та матеріалу хімічного походження, мінеральним складом тих чи інших компонентів, а також фауністичною характеристикою. В одних районах залишки фауни і флори містяться в осадках у великій кількості, а в інших – в одиничних примірниках або зовсім відсутні. Така різновидність характеру морських відкладів є наслідком надзвичайної різноманітності фізико-географічних умов, в яких проходить їх накопичення.

Вивчення сучасних осадків дало змогу встановити основні фактори, які визначають тип морських відкладів. Головними серед них є рельєф і глибина морського дна, а також ступінь віддаленості берегової лінії та кліматичні умови. У відповідності з цими особливостями в межах Світового океану виділяють такі зони із специфічними умовами осадконакопичення: літоральна – в припливно-від-пливній зоні; мілководна – в області шельфу; батіальна – в області континентального схилу та абісальна, яка охоплює області ложа Світового океану та глибоководних западин.

Осадки, які формуються в літоральній та мілководній зонах, називаються неритовими, а в батіальній та абісальній зонах – пелагічними.

Неритові осади. В межах літоральної та мілководної зон формуються теригенні, органогенні та хемогенні осадки.

Теригенні осадки, які на 70% складаються із теригенного матеріалу, переважно алюмосилікатного складу, уламково-глинисті й глинисті, розповсюджені в морях і в прилеглих до континенту районах океанів на будь-яких глибинах.

Біля пологих плоских берегів переважно формуються органогенні, карбонатні за складом осадки і так звані осадки пляжів. Органогенні осадки утворюються за рахунок накопичення залишків фауни і флори, яка досить широко населяє літораль на плоских узбережжях. В утворенні цих осадків особливо велика роль належить рослинності та прикріпленим організмам.

Багаторазове переміщення уламків призводить до їх диференціального відкладання за масою. Найбільш великі уламки (валуни, галька) переносяться на незначну відстань і складають в основному береговий вал. Дальше від нього в море відносяться піщані частинки різної величини, а потім алевритові та глинисті різновидності.

Водна товща, дно і надра Світового океану містять різноманітні тверді, рідкі та газоподібні мінеральні утворення, які стали об’єктами промислового використання. Найбільше значення мають нафта і газ, розсипні родовища олова, рідкісних металів, золота, алмазів, залізомарганцеві конкреції, намули та масивні сульфіди, фосфорити, нерудні будівельні матеріали тощо.

В надрах Світового океану зараз знаходиться не менше половини світових ресурсів нафти і газу.

На шельфі Світового океану виявлено сотні родовищ нафти і газі, зокрема понад 500 родовищ у Північному морі, близько 40 родовищ – Персицькій затоці та в інших частинах Світового океану.

Перспективи нафтогазонасності пов’язуються з осадовими товщами на підніжжях континентальних схилів і на дні глибоководних котловин деяких окраїнних морів.

Морські розсипи золота, платини, алмазів, каситериту, циркону, монациту, рутилу, ільменіту, титаномагнетиту та ін. формуються також в прибережних зонах шельфів на пляжах в умовах інтенсивного перемивання осадків береговими хвилями або виявились реліктовими алювіальними в затоплених морем річкових долинах.

В межах Світового океану знаходяться величезні запаси залізо-марганцевих конкрецій, продуктивність яких змінюється від менше 1 кг/м 2 до 50-70 кг/м 2 . Найбільш широко вони розповсюджені в пелагічних районах Світового океану. За середнім вмістом основних рудних компонентів залізо-марганцеві конкреції в межах окремих вивчених океанічних районів співставимі з рудами родовищ, які розробляються на континентах.

Видобуток корисних копалин із вод Світового океану сягає сивої давнини. Сьогодні в ньому видобувається близько 30% загальносвітового обсягу видобутку нафти і 15% газу. Із морських розсипів видобуваються руди заліза в Японії і Новій Зеландії, платини – в США, каситериту – в країнах Південносхідної Азії. У Світовому океані видобувається 100% циркону та рутилу, 80% ільменіту, понад 40% каситериту. Близько 95% світового видобутку рутилу, 77% циркону, 25% монациту припадає на розсипні родовища шельфу Австралії. Розсипні родовища алмазів у різний час розроблялись на пляжах і в шельфовій зоні біля берегів Намібії.

Із дна моря видобуваються різні будівельні матеріали – пісок, гравій, ракушник, корали тощо. У США щорічно видобувається до 500 млн. т піску і гравію, у Великобританії – 100 млн. т.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Источник

Про моря и океаны © 2021
Внимание! Информация, опубликованная на сайте, носит исключительно ознакомительный характер и не является рекомендацией к применению.

Adblock
detector
| наступна сторінка ==>
Культура, формація і цивілізація, їх взаємозв’язок. Проблема спрямованості історії | Озера та їх геологічна діяльність