§ 9. Атлантичний океан (підручник)
§ 9. Атлантичний океан
Площа океану – 91, 7 млн км 2 .
Середня глибина – 3 600 м.
Максимальна глибина – 8 742 м.
1. Пригадайте, береги яких материків омивають води Атлантичного океану.
2. Які протоки сполучають Атлантичний океан із Середземним морем та Тихим океаном?
3. Які відомі мореплавці торували простори Атлантичного океану?
ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І РОЗМІРИ. Атлантичний океан лежить між Америкою на заході та Європою і Африкою на сході. Межі з Індійським і Тихим океанами проведені умовно – по меридіанах від мисів на південних краях Африки і Південної Америки до Антарктиди. Назву Атлантичному океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного титана Атласа (Атланта), який нібито стояв на краю Землі і тримав на плечах небозвід. У різний час океан називали «Море за Геракловими стовпами», «Західний океан», «Море мороку». Назва Атлантичний океан утвердилася в географії з 1507 р.
Атлантичний океан – другий за величиною океан планети. Як і Тихий, він простягається від субарктичних широт до Антарктиди (на 16 000 км). Його відмінними рисами є витягнута форма та вузькість. І на півночі, і на півдні він має широке водне сполучення з холодними полярними водами. За глибиною Атлантичний океан є другим після Тихого. Максимальна глибина відмічена у глибоководному жолобі Пуерто-Рико (8 742 м).
Серед морів Атлантичного океану вирізняють внутрішні ( Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське) та окраїнні ( Північне, Карибське). Найбільшими затоками є Мексиканська, Біскайська і Гвінейська. За розмірами вони не поступаються морям.
Більшість островів розташована поблизу суходолу і має материкове походження ( Ірландія, Великобританія, Великі Антильські). Вулканічними є острови Ісландія, Канарські. Коралове походження мають Бермудські острови.
Саргасове море одне з найзагадковіших морів світу. Свою назву воно отримало за скупчення у поверховому шарі води плаваючих бурих водоростей саргасів. Їх пучки зелено-бурими плямами проступають на синій поверхні моря. У 1492 р. Христофор Колумб у своєму щоденнику записав: «Стільки трави, що здавалося, все море кишить нею». Іспанським морякам водорості, вкриті повітряними пухирцями, нагадували сорт винограду сарга. Отже, назва Саргасове море дослівно означає Виноградне море. Цікаво, що воно не має берегів, а його межі визначають океанічні течії.
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Атлантичний океан – найбільш вивчений і освоєний людьми. Перші відомості про нього зібрали фінікійці ще за тисячу років до н. е. Проте тільки у Х ст. вікінгам вдалося перетнути океан і дістатися від берегів Європи до Гренландії і Північної Америки. Початок швидкому освоєнню океану поклав у XV ст. Христофор Колумб. Слідом за ним здійснювали плавання португальці, іспанці, англійці. Відтоді Атлантичний океан став головним водним шляхом на Землі.
Мал. Маршрути подорожей Христофора Колумба
На початку ХІХ ст. російська експедиція Івана Крузенштерна та Юрія Лисянського провела вивчення проб води з глибин. Всебічні ж дослідження Атлантики почалися тільки наприкінці століття за допомогою спеціально обладнаних експедиційних суден. Англійська експедиція на судні «Челленджер» здійснила проміри глибин, дослідила властивості водних мас, органічний світ океану. У наш час океанологи різних країн світу продовжують вивчати дно, властивості води та течії Атлантичного океану.
БУДОВА ТА РЕЛЬЄФ ДНА. Геологи за зразками порід дна встановили, що Атлантичний океан – наймолодший океан Землі. Майже посеред океану з півночі на південь тягнуться серединно-океанічні хребти – Північноатлантичний і Південноатлантичний. Вони утворюють єдиний підводним гірський ланцюг завдовжки 17 000 км, вершини якого підносяться над дном на 2 000 м. Окремі вершини здіймаються вище рівня океану, утворюючи вулканічні острови. Уздовж середини хребтів проходить розлом земної кори – рифтова долина – завширшки близько 50 км. Вона є однією з найбільших тріщин на поверхні Землі. У цьому місці проходить межа літосферних плит, рухи яких супроводжуються виверженнями вулканів і землетрусами. Виливи магми у рифтовій зоні нарощують краї плит. Завдяки цьому дно Атлантичного океану розширюється зі швидкістю 2 см за рік.
Обабіч серединних хребтів розташовується плоске ложе океану з глибинами 4 – 6 км. На ньому височать сотні підводних гір вулканічного походження. Порівняно з Тихим океаном Атлантичний має ширший шельф, особливо уздовж берегів Європи і Північної Америки.
Мал. Атлантичний океан
Цікава географія
Куди зникла Атлантида
Стародавні легенди, яким понад 3 тис. років, розповідають про Атлантиду –острів-материк, що нібито колись існував у Атлантичному океані. Про нього розповідається в працях давньогрецького філософа Платона, що жив у І V ст. до н. е. Він пише про суходіл, розташований за Середземним морем, який зненацька поглинуло море. Вже в наші часи багато дослідників намагалися відшукати затонулу Атлантиду. Одні шукали її на заході Африки, другі – в Егейському морі, треті – в Індійському океані. Проте пошуки виявилися марними. До цього часу вчені сперечаються про те, була Атлантида чи не було, і якщо була, то де саме.
Робота з картою
1. В яких півкулях розташований океан?
2. Які з морів Атлантичного океану шельфові?
3. Наведіть приклади материкових островів?
4. Назвіть теплі течії північної частини Атлантики. Як вони вливають на формування клімату в Європі?
5. Який напрямок простягання мають серединно-океанічні хребти в Атлантичному океані?
КЛІМАТ . Кліматичні умови Атлантичного океану дуже різноманітні. Це обумовлено його розміщенням в усіх кліматичних поясах земної кулі. Північні та південні райони океану, що розміщуються в полярних і субполярних широтах, мають суворий клімат з від’ємними температурами протягом більшої частини року. При цьому південна частина океану холодніша за північну, оскільки Антарктида є потужнішим охолоджувачем, ніж Арктика.
В помірних широтах на формування клімату впливають західні вітри, які породжують велику кількість штормів (особливо взимку). У тропічних широтах панують пасати. Там спостерігаються н айвищі температури повітря над океаном (+30 0 С) і н айменш а кількість опадів . Північніше екватора виникають тропічні циклони, які іноді перетворюються на урагани. Зароджуючись біля берегів Африки, вони переміщуються до Карибського моря, де набувають максимальної сили. В екваторіальних широтах випадає найбільше опадів – понад 2 000 мм за рік.
Мал. Атлантичний океан біля берегів Антарктиди
ВОДНІ МАСИ Й ТЕЧІЇ. Водні маси різняться температурою і солоністю. Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Найтепліші води (+26 0 С) – в екваторіальних і тропічних широтах. Далі на північ і південь температура води знижується.
Найбільша солоність вод (37,5 ‰) спостерігається в тропічних широтах, де переважає бездощова і спекотна погода. У прибережних водах Антарктиди вона знижується до 33 ‰ через опріснення внаслідок танення криги. Найменшу солоність вод (18 ‰) мають райони океану, куди впадають прісні води великих річок. Наприклад, Амазонка у місці впадіння в Атлантичний океан так опріснює його води, що навіть за кілька кілометрів від берега її можна пити. Особливістю Атлантичного океану є численні айсберги.
Течії в Атлантичному океані, як і в Тихому, утворюють два кола циркуляції води. На відміну від Тихого океану вони спрямовані не по широті, а майже уздовж меридіанів. Причиною цього є витягнутість Атлантики з півночі на південь. Течії переносять водні маси, а з ними тепло і холод з одних широт у інші. Найвідоміша тепла течія – Гольфстрім, яка жене теплі тропічні води на північ. Північніше 40˚ пн. ш. вона повертає на північний схід і називається Північноатлантичною. Обидві течії обігрівають не тільки північну частину Атлантики, а й значно пом’якшують клімат на півночі Європи. За це їх називають „водяними обігрівачами”. Над ними формуються більш теплі і вологі повітряні маси, тому виникають хмари, опади, циклони. Західні вітри переносять їх далі на схід – в Європу. З Північного Льодовитого океану в Атлантичний приходить холодна Лабрадорська течія, яка сильно знижує температуру повітря у прилеглих районах.
Мал. Течії Атлантичного океану
ОРГАНІЧНИЙ СВІТ. Рослини і тварини Атлантичного океану бідніші видами, ніж у Тихому. Це пояснюється геологічною молодістю океану. В Атлантиці поширені різні види водоростей – червоні, зелені, бурі (серед яких і саргассові).
Найбільше різноманітних тварин мешкає в екваторіальних і тропічних водах. Тільки там зустрічаються летюча риба, меч-риба, морська черепаха. Серед коралових рифів живуть баракуда, спиноріг, риба-метелик, риба-ангел. Тільки в Саргасовому морі на глибині 700 м нерестяться вугри, які припливають туди з річок Європи і Північної Америки. Із ссавців є кити, тюлені. В холодних водах різноманітність видів незначна, але загальна кількість тварин дуже велика. На узбережжях материків і островах безліч птахів (чайки, кайри), які живляться рибою.
Мал. Морський сувенір
Мал. Завдяки акціям екологів за останнє десятиріччя в Атлантичному океані збільшилась популяція китів
ГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ. Атлантичний океан омиває береги найрозвинутіші країни світу. Його просторами пролягли найжвавіші морські шляхи, якими курсують сотні пасажирських і вантажних суден. На його узбережжях виникли найбільші порти світу. Узбережжя і острови є прекрасними місцями відпочинку і туризму.
Біологічні ресурси використовуються людиною з давніх-давен. Серед риб найбільше промислове значення мають оселедець, тріска, тунець, анчоус, мойва, морський окунь, хек, камбала, сардина. Крім риби виловлюють устриць, кальмарів, крабів, лангустів, креветок. У деяких районах внаслідок надмірного вилову скоротилися запаси риби. Для їх відновлення необхідно на кілька років скоротити промисел.
З мінеральних ресурсів на шельфах є поклади нафти і природного газу. Їх розробляють у Північному морі, Мексиканській і Гвінейській затоках. Видобування здійснюється за допомогою бурових платформ, установлених у морі. Потім нафто- і газопроводами, прокладеними дном, сировину перекачують у сховища. Підводні родовища вугілля розробляють Велика Британія і Канада. На шельфі поблизу Південної Африки відкрито родовища високоякісних алмазів. Їх видобувають на спеціально обгороджених і осушених ділянках. Використовують і будівельні матеріали – пісок, гравій, вапняк-черепашник. З води отримують кухонну сіль та інші речовини.
Енергетичні ресурси Атлантичного океану мало освоєні. Біля узбережжя Франції працює електростанція, що використовує енергію припливів. Країна Кот-д’Івуар отримує електроенергію за рахунок різниці температур поверхневого (+30 0 С) і глибоководного (+8 0 С) шарів води.
ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ ВОД. Води Атлантичного океану забруднюються річковими водами, стоками прибережних міст, нафтою. Найбільш забрудненими акваторіями є морські шляхи, якими транспортують нафту. Північне море і прибережні води Північної Америки вкриті багатокілометровими нафтовими плямами.
Забруднення води призводить до скорочення чисельності риби. У забруднених прибережних водах, особливо поблизу великих портів, розвиваються віруси небезпечних хвороб: гепатиту, холери, черевного тифу. Через це численні пляжі Чорного, Балтійського, Середземного морів небезпечні для купання.
Боротьбу із забрудненням води ведуть різними способами. Для збереження природи океану необхідно повсякчас здійснювати спостереження і контроль за його станом. В багатьох країнах заборонено скидати в океан неочищені води з промислових підприємств і суден. Варто пам’ятати, океан і суходіл – нерозривне ціле. Не зумівши зберегти океан, навряд чи люди зможуть зберегти і суходіл.
Запитання і завдання
1. Порівняйте географічне положення і розміри Атлантичного та Тихого океанів.
2. Чому посеред Атлантичного океану виникли серединноокеанічні хребти?
3. Чому води Атлантичного океану поблизу узбережжя Антарктиди мають меншу солоність?
4. Розкажіть про органічний світ Атлантичного океану.
5. Які багатства криються у водах Атлантичного океану?
6. Внаслідок чого води океану забруднюються?
7. Поміркуйте, чому Північну Атлантику називають кухнею погоди Європи.
8. Користуючись картою «Будова земної кори», визначте:
а) які літосферні плити утворюють дно Атлантичного океану;
б) в якому напрямку і з якою швидкістю вони рухаються;
в) які форми рельєфу утворюються на дні внаслідок цих рухів.
1. Підпишіть на контурній карті назви: островів – Ісландія, Бермудські, Зеленого Мису; підводних хребтів – Північноатлантичний, Південноатлантичний.
2. Позначте відповідними кольорами теплі і холодні течії та підпишіть їх назви – Гольфстрім, Північноатлантична, Лабрадорська, Канарська.
Источник
Історія дослідження Атлантичного океану
Перші відомості про природу Атлантичного океану з’явилися за багато століть до початку океанічних досліджень. Жителі узбережжя постійно спостерігали хвилі, припливи і відливи, течії і були знайомі з деякими представниками фауни.
Перший етап досліджень Атлантичного океану
Початковий період освоєння – від найдавніших часів до початку епохи Великих географічних відкриттів може бути названий передісторією наукового дослідження Атлантичного океану.
Найдавніші мореплавці – фінікійці, єгиптяни, жителі о. Крит мали непогане уявлення про вітри, течії, береги відомих їм акваторій. У другому тисячолітті до н. е. центральним об’єктом дослідження було Середземне море. У VI ст. до н. е. фінікійці вже плавали навколо Африки. Перші письмові та картографічні документи датовані першим тисячоліттям до н. е., це були праці стародавніх греків, а потім римлян.
У IV в. до н. е. уродженець міста Массалія (Марселя) Пифей здійснював плавання в Північну Атлантику, де визначав у тому числі висоту припливів і відливів. Пліній Старший (початок нової ери) зробив першу спробу пов’язати явище припливів і відливів з фазами Місяця. Аристотель писав про різницю температури води на поверхні і на глибині. Античні вчені багато знали про географію та фізику океану, залишилися досить докладні описи і карти з промірами глибин.
У X ст. нашої ери норманський мореплавець Ерік Рудий першим перетнув Північну Атлантику, досяг берегів о. Ньюфаундленду, проплив до 40 ° пн. ш. і побував на узбережжі Північної Америки. Однак ці дослідження за кількістю зібраної інформації багато в чому поступалися античним.
Другий етап досліджень Атлантичного океану
Епоха Великих географічних відкриттів (XV -XVIII ст.) – Час більш фундаментального пізнання природи Світового океану і, в першу чергу, Атлантичного.
У цей час європейці почали ґрунтовно освоювати шлях в Індійський океан, огинаючи берега Африки. У 1498 р. Васко-да-Гама відкрив шлях до Індії. Шістьма роками раніше Христофор Колумб досяг берегів Америки та скоїв ще три плавання – в 1493, 1498 і 1501 рр. Досить точно була встановлена відстань від берегів Європи до Карибського басейну, виміряні швидкості Північної екваторіальної течії, зроблені перші проміри глибин, взяті проби ґрунту, дано перші описи тропічних ураганів, встановлені аномалії магнітного відхилення у Бермудських о-вів. У 1529 р. в Іспанії була видана перша батиметрична карта з позначенням рифів, банок, мілководдя. У цю епоху були відкриті:
- Північна Пасатна течія;
- Гольфстрім;
- біля берегів Південної Америки – Бразильська і Гвіанська течії.
Третій етап досліджень Атлантичного океану
У XIX і першій половині XX ст. вже проводилися планомірні експедиції, під час яких здійснювалися загальногеографічні і спеціальні океанографічні дослідження. У плаваннях часто брали участь вчені-натуралісти.
Визначалися температура і питома вага морської води на різних глибинах, збиралися відомості про панівні вітри, рельєфи дна і морські ґрунти. У 1848 р. була опублікована карта вітрів і течій. Особливе місце в дослідженнях Атлантики кінця XIX ст. належить спеціалізованій океанографічній експедиції Британського королівського товариства на паровому корветі «Челленджер» (1872-1876). Великі роботи проводилися в самих різних напрямках:
За прикладом «Челленджера» стали проводитися роботи й іншими державами.
У 1886 р. корабель «Вітязь» під командуванням адмірала С. О. Макарова проводив дослідження вод Атлантики:
- визначалися температура;
- щільність;
- питома вага.
На початку XIX ст. були проведені дослідження для прокладки підводного кабелю між Старим і Новим Світом.
Четвертий етап досліджень Атлантичного океану
В даний час йде детальне вивчення океану та його морів. Основні напрямки експедиційних досліджень:
- вивчення кліматів;
- накопичення стандартних даних;
- комплексні дослідження в маловивчених регіонах;
- вивчення динаміки вод океану;
- роботи, безпосередньо пов’язані з обслуговуванням господарства, тобто вирішальні практичні завдання (виявлення матеріальних ресурсів, обслуговування суден, виявлення косяків риб і т. п.).
З 1951 по 1956 р. англо – американська експедиція проводила великомасштабні зйомки структури і динаміки вод в помірних і тропічних широтах Північної півкулі, одночасно робилися проміри глибин. Керував роботами відомий океанолог Г. Дітріх. У 1959 р. радянське судно «Михайло Ломоносов» виявило на 30 ° з. д. протитечію в пріекваторіальних широтах, яке отримало ім’я М. В. Ломоносова. У 1962-1964 рр. були проведені міжнародні дослідження тропічної Атлантики між 20 ° пн. ш. і 20 ° півд. ш. У 1974 р. проводився міжнародний експеримент з вивчення тропічної Атлантики (АТЕ).
Зараз ведуться великі роботи з програмою дослідження глобальних атмосферних процесів. У результаті були отримані дані про фізичні і хімічні процеси в атмосфері Землі над океаном і в океані до глибини 1,5 км. Загальна площа дослідження склала 52 млн. км2 (між 20 ° пн. ш. і 10 ° півд. ш.). Зроблено важливі висновки про роль тропічних районів океану в тепловому балансі Землі. Вивчення океану триває.
Источник