Готуйся серйоЗНО
до географії
АФРИКА
СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА АФРИКИ
Особливості економіко-географічного положення Африки
Африка є третім за площею регіоном світу й займає 20,4 % поверхні суходолу . Його площа становить 30,3 млн км ² . Населення регіону неухильно зростає. За його кількістю Африка поступається лише Азії. Там проживає 1,25 млрд осіб, тобто понад 16,6 % населення світу . Разом з тим у регіоні виробляється лише 2,9% ВВП світу . Усі суверенні країни Африки є членами ООН .
Економіко-географічне положення (ЕГП) країн Північної та Тропічної (на південь від Сахари) Африки є суттєво різним. На економічний розвиток Північної Африки найбільший вплив чинить наближеність до розвинутих країн Європи та транзитне транспортно-географічне положення на перетині морських шляхів з Європи до Азії . Середземне та Червоне моря відокремлюють північну частину Африки від Європи та Західної Азії. Особливо поліпшилося транспортно-географічне положення регіону після відкриття Суецького каналу . Великі морські порти працюють у Єгипті (Александрія, Порт-Саїд) та Марокко (Танжер).
ЕГП країн Тропічної Африки є менш вигідним . Вони відділені значними морськими просторами та Сахарою від економічно розвинутих регіонів світу. Більшість країн мають широкий вихід до морів або океанів . Універсальні морські порти-велетні (вантажообіг яких – понад 50 млн тонн на рік) існують лише у Південно-Африканській Республіці (Річардс-Бей, Дурбан). Водночас 16 країн є континентальними. Це суттєво стримує їхній економічний розвиток.
Майже усі країни Африки є союзниками в організації Африканський Союз (АС). Основними цілями організації є забезпечення в Африці демократії, прав та стабільної економіки, припинення всіх міждержавних конфліктів і створення ефективного спільного ринку. Серед пріоритетних планів Африканського Союзу – введення єдиної валюти (афро) та створення спільних збройних сил. Африканські країни-експортери нафти є членами організації ОПЕК.
Водночас для розвинутих країн Європи, США, Китаю, Індії важливими чинниками їх подальшого економічного розвитку та збереження геополітичного впливу у ХХІ ст. є проникнення на африканські ринки та інтеграція з їх національними економіками. Необхідність співпраці з Африкою зумовлюють як ресурсний, так і геополітичний складники, а також ринки збуту продукції та послуг.
Райони збройних конфліктів
Важким спадком епохи колоніалізму залишаються в Африці територіальні та міжетнічні конфлікти , що виснажують і без того бідні бюджети країн. Характерною ознакою політико-географічного положення Африканського регіону є наявні райони збройних конфліктів. За їх загальним числом Африка опинилася на 1-му місці в світі. За останні півстоліття в регіоні сталося 186 державних переворотів, 26 великомасштабних воєн й незліченна кількість різного роду конфліктів меншого масштабу, а кількість загиблих перевищила 7 млн. Окрім того, Африка – це єдиний район світу, де число конфліктів рік від року не лише не зменшується, а навіть зростає. За це Африку називають «киплячим континентом». При цьому більшість конфліктів відбувається у бідних і найбідніших країнах на тлі гострого дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів, величезного зовнішнього боргу . Там часто при владі перебувають представники однієї з місцевих народностей, яка має привілейоване становище й дискримінує інші етнічні групи.
Прикладом країни з особливо затяжним конфліктом може слугувати Ангола , де збройна боротьба Національного союзу за повну незалежність Анголи (УНІТА) з урядом почалася ще в 1966 р., а закінчилася лише в 2002 р. У ході громадянської війни в Руанді , що спалахнула на міжетнічному підґрунті, людські втрати перевищили 1 млн осіб, ще 2 млн стали біженцями. В результаті громадянської війни зі складу Ефіопії у 1993 р. виокремилася Еритрея . Розпадом на дві країни завершилася у 2011 р. тривала війна, що її вели урядові війська Судану з народами південної частини країни, які виступають проти насильницької ісламізації. В останні роки відбулися політичні перевороти в ряді арабських країн Північної Африки (Лівія, Єгипет). В Алжирі уряд веде збройну боротьбу з Ісламським фронтом порятунку.
Територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН.
Райони проявів тероризму
До кінця ХХ ст. Африка була регіоном, вільним від тероризму. Все змінилося в 1998 р., коли зазнали нападів посольства США у Кенії та Танзанії. Будівлі посольств було зруйновано, загинуло понад 200 людей, понад 4000 було поранено. При цьому жертвами терористів стало лише 12 американців.
Нині Африка стала ледь не головною ареною міжнародного тероризму , в основі якого лежать здебільшого релігійні причини. В регіоні посилюються ісламський фундаменталізм та екстремізм. В Африці діють десятки великих міжнародних терористичних організацій.
Найбільшу небезпеку для світу має дестабілізація в Нігерії , де виникла ісламська терористична організація «Боко Харам» («Західна освіта гріховна») , яка закликає до викорінення моделі світського розвитку країни та проголошення ісламської держави. Ознакою діяльності організації стали скоординовані терори стичні акти в країні та прикордонних районах з використанням терористів-смертників, жертвами яких стають мирні люди різного віросповідання.
У Сомалі існує ісламська терористична організація «Аш-Шабаб» («Молодіжний рух моджахедів») , мета якої – визволення країни від іноземних військ, створення ісламської держави та поширення істинної віри в країні та поза її межами. Під контролем організації перебуває південна частина Сомалі. Для боротьби з нею сусідня Кенія ввела свої війська в Сомалі. Відповіддю на це були терористичні акти в столиці Кенії – Найробі та інших містах. Районом піратського тероризму є територіальні води Сомалі.
Ісламістське терористичне угруповання туарегів «Ансар ад-Дін» діє також на території Малі , яка силоміць прагне примусити частину країни жити за законами шаріату. Особливістю африканських терористичних організацій є їх висока мобільність. Кордони більшості держав, особливо у Сахарі, терористи вільно долають. Через те в Африці нині важко провести межу між міжнародним та місцевим тероризмом.
Склад регіону
На сучасній політичній карті Африки – 59 держав і територій . З них 53 суверенні країни, які є членами ООН . У регіоні існують різні за площею держави: від дуже великих (Алжир, Демократична Республіка Конго, Судан) до країн-карликів (Сейшельські Острови – 455 км ² , Сан-Томе і Принсипі – 1000 км ² ).
Дві африканські країни – Нігерія та Ефіопія – належать до групи найбільших за кількістю населення країн світу (понад 100 млн осіб) . Водночас у ряді країн живе менш ніж 1 млн осіб (Джибуті, Екваторіальна Гвінея, Коморські Острови та ін.).
На політичній карті Африки початку ХХ ст. було лише дві незалежні країни – Ефіопія та Ліберія . Всі інші території було поділено між європейськими країнами. Найбільші площі колоній дісталися Франції, Великій Британії та Португалії. Свої володіння мали в Африці Німеччина, Італія, Іспанія та Бельгія. Перші дві африканські країни здобули незалежність у першій половині ХХ ст. – Південно-Африканська Республіка (ПАР) та Єгипет. Масова деколонізація континенту розпочалася в 50-х рр. ХХ ст. з Північної Африки.
Нині від колишніх колоніальних імперій в Африці залишилося кілька невеликих за площею залежних територій, що перебувають під контролем Великої Британії (Острів Святої Єлени), Франції (острови Реюньйон та острів Майотта), Іспанії (міста Сеута і Мелілья на території Марокко) .
За геосхемою регіонів ООН, Африка поділена на 5 субрегіонів (мал. 167): Північна Африка (6 держав), Західна Африка (16 держав), Центральна Африка (9 держав), Східна Африка (18 держав) та Південна Африка (5 держав).
Форми державного правління й територіального
устрою країн Африки
За формою правління більшість держав Африки є республіками . В Африці переважають президентські республіки , в яких президент є не лише головою держави, а й очолює уряд. Крім того, в Африці багато змішаних республік, де президент залежний від законодавчої влади. На материку небагато парламентських республік, в яких роль президента є переважно представницькою, а уряд очолює прем’єр-міністр (Туніс, Ефіопія, Еритрея). У ПАР та Зімбабве до 80 – 90-х рр. ХХ ст. зберігався режим апартеїду , що дискримінував місцеве корінне темношкіре населення. Нині у більшості африканських країн правлять режими, які є дискримінаційними щодо білого населення. В ряді країн (Нігерії, Мавританії, Сенегалі, Демократичній Республіці Конго, Екваторіальній Гвінеї) спостерігається відступ від демократичних досягнень у бік авторитаризму.
В Африці збереглися 3 монархії. Вони є конституційними . Королівства Марокко та Есватіні – дуалістичні монархії . В них монарх має свободу прийняття рішень, але в заданих Конституцією рамках. Королівство Лесото є парламентською монархією . Там монарх не має влади. Законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду. Монарх виконує лише представницьку та церемоніальну роль.
Типи країн Африки за рівнем економічного розвитку
Африканський регіон є одним з найменш розвинутих . Лише одна держава ПАР належить до типу високорозвинутих країн. Господарство країни склалося під упливом колоніального минулого та економічного порядку, запровадженого англійськими колонізаторами. ПАР є переселенською країною, яка зберігає свою аграрно-сировинну спеціалізацію.
Усі інші держави Африканського континенту є країнами, що розвиваються. Середній рівень ВВП у них на одну особу майже у 8 разів нижчий від середньосвітового показника. Значна соціально-економічна відсталість країн зумовлена їх тривалою колоніальною залежністю. Внаслідок цього господарство функціо нувало в інтересах країн-метрополій, що виявлялося у нещадній експлуатації природних ресурсів, ігноруванні розвитку обробної промисловості, інфраструктури, соціальної сфери. Це стримувало процес формування національних економік, зумовило їх залежність від світового ринку та іноземного капіталу.
Найменш розвинуті країни займають 56,4 % площі Африки , в них проживає 52,6 % населення регіону . Водночас ці країни виробляють 26 % ВВП Африки. 14 держав Африки відносять до групи країн великого потенціалу . У більшості з них переважають первинний сектор економіки, а також харчова та легка промисловість . В окремих країнах (Єгипет, Туніс, Марокко) значну частку ВВП створює міжнародний туризм. Найвищі прибутки мають країни-дрібні острови (Сейшельські Острови), які відомі своїм туристичним бізнесом, та нафтодобувні країни (Габон, Лівія, Алжир, Нігерія).
ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ РЕГІОНУ.
Природні умови
Для рельєфу материка характерні величезні плато та плоскогір’я , які займають близько 90 % площі . Невисокі гори лежать лише на крайній півночі та крайньому півдні континенту . Кліматичні умови Африки характеризуються високими температурами . Близько 40 % території займають савани з тривалим сухим сезоном, близько 1/3 площі – пустелі (Сахара, Наміб, Калахарі) . В екваторіальній смузі за надмірного зволоження сформувалися вологі екваторіальні ліси.
Мінеральні ресурси
Регіон посідає провідні місця в світі за покладами багатьох видів мінеральних ресурсів . Вони зазвичай вирізняються високою якістю та низькою собівартістю видобутку.
З паливних ресурсів вирізняються запаси нафти та природного газу . За їх покладами Африка поступається Азії та Америці. Особливе значення мають відкриті у середині ХХ ст. басейни: Сахарський (Лівія, Алжир, Єгипет) та Гвінейської затоки (Нігерія, Ангола, Габон ).
Понад 90 % запасів кам’яного вугілля Африки сконцентровано в південній частині материка . Так, близько 80 % покладів припадає на ПАР, решта 10 % – на Зімбабве. ПАР посідає 5-те місце у світі за покладами кам’яного вугілля . Там сконцентровано понад 10 % його світових запасів, у т. ч. антрацитів .
Рудні ресурси континенту переважно пов’язані з виходами кристалічних порід фундаменту давньої платформи на поверхню . Так, великими запасами залізних та марганцевих руд вирізняються ПАР та країни Гвінейської затоки . Промислові поклади уранових руд відомі в ПАР (10 % світових запасів), Намібії, Нігері. Величезними покладами алюмінієвих руд відомі країни Гвінейської затоки (Гвінея, Гана, Сьєрра-Леоне) . В надрах ПАР зосереджено близько 60 % світових покладів золота . До системи розломів земної кори на сході материка приурочено великі поклади мідних руд (ДРК, Замбія) , що їх називають Мідним поясом Африки . Крім міді ці руди містять кобальт, свинець, цинк, уран. Запаси олов’яних руд відомі в ДРК та Нігерії, поліметалічних руд – у ПАР, Марокко та Тунісі, хромових руд – у ПАР та Зімбабве.
З нерудних ресурсів особливе значення мають африканські алмази, як технічні, так і ювелірні. За їх покладами вирізняється ДРК, яка дає 30 % технічних алмазів світу . Якісними ювелірними алмазами відома ПАР (20 % світових покладів) . Значне місце посідає видобування алмазів у Ботсвані, Намібії, Анголі, Гані. «Коморою фосфоритів» називають Марокко , в якому сконцентровано близько 70 % їх світових запасів . Цю цінну хімічну сировину також знайдено в Тунісі, Алжирі, Того.
Серед африканських країн бідними на мінеральні ресурси вважаються Чад, Судан, Центрально-Африканська Республіка та ряд інших країн .
Якщо в минулому Африканський континент був традиційною зоною політичних та економічних інтересів Франції та Великої Британії, то згодом до них приєдналися США, а в останні роки, – Китай та Індія, зростаюча економіка яких потребує значних обсягів природних ресурсів. Так, Китай уже захопив африканський ринок збуту товарів і послуг, витіснивши звідти США і значно послабивши позиції Франції.
Водні ресурси
В Африці водні ресурси розподілено вкрай нерівномірно . Великі площі пустель і саван відчувають нестачу води. Там річки не мають постійного стоку, а основним джерелом водопостачання є підземні води. Водночас найбільші африканські річки розташовані в західній та центральній частинах материка. Це такі річки, як Ніл, Конго, Замбезі, Нігер, Оранжева. Починає розвиватися гідротехнічне будівництво. Зведено тисячі дамб і водосховищ. Гідроенергопотенціал африканських річок великий, але використовується поки на 1,5 %. На материку є великі озера: Вікторія, Танганьїка, Ньяса.
Земельні ресурси
В Африці земельні ресурси достатньо обмежені . Хоча під розорювання придатна 1/3 ґрунтів, використовується для цих потреб лише 7 % земель. Це пов’язано з нестачею води та великими просторами пустель. Окрім того, значні території зайнято лісами. Значна частина ґрунтів зазнає вітрової та водної ерозії.
У більшості субрегіонів Африки частка орних земель у структурі земельного фонду менша за середньосвітовий показник . У Північній та Центральній Африці частка становить лише 4 – 5 %, в Південній – близько 6 %, в Східній – 8,5 % і лише в Західній Африці сягає 11 %. Найбільш родючі коричневі ґрунти розміщені на крайньому Півдні та Півночі Африки . У зоні саван родючі червоно-бурі ґрунти через недосконалі форми їх обробітку зазнають спустелення. Родючі алювіальні ґрунти трапляються вздовж річок.
Лісові ресурси
Африка має 17 % усіх лісових масивів планети . Ліси концентруються переважно в екваторіальній частині Африки в зоні гілей (вологих екваторіальних лісів ). Запасами лісових ресурсів вирізняються ДРК, Нігерія, Габон, Камерун, Кот-д’Івуар . Нині загрозливих масштабів набуло знеліснення африканської гілеї через надмірне її вирубування заради цінних порід деревини та для очищення територій під орні землі. Окрім того, донині 80 % енергії у країнах Західної та Центральної Африки добувають завдяки спалюванню дров, а на півдні цей показник сягає 70 %. Лісовідновлення та поширення заповідних зон поки не дають очікуваних результатів, і ліси Африки перебувають під загрозою зникнення.
Рекреаційні ресурси
Своїми природно-рекреаційними та культурно- історичними ресурсами відомі країни Північної Африки . Це морські узбережжя Червоного та Середземного морів, культурні пам’ятки світового значення Єгипту, Марокко, Тунісу . Ряд острівних країн приваблюють туристів своїми пляжами, круїзами на яхтах, дайвінгом, океанічною риболовлею, екотуризмом . Це Сейшельські Острови, Маврикій, Кабо-Верде . В Африці створено численні національні парки, відомі унікальними краєвидами, екзотичними тваринами та рослинами . Передусім це стосується Кенії, в якій існує близько 60 національних парків . Найбільший з них Тсаво, частиною якого є вулкан Кіліманджаро. Прибутки від міжнародного туризму в Кенії поступаються лише експорту кави. Найбільш масштабні та цікаві сафарі проходять саме там і в Танзанії з її національними парками Серенгеті та Нгоронгоро.
НАСЕЛЕННЯ АФРИКИ
Загальними рисами населення Африканського регіону є дещо спадаючий «демографічний вибух», велике етнічне розмаїття та переважання сільського населення . До європейської колонізації в Африці проживало понад 20 % населення планети. Проте із середини ХХ ст. помітно знизилася смертність і почалося стрімке зростання населення.
Для демографічної ситуації більшості африканських країн характерний ІІ тип відтворення з дуже високими показниками народжуваності – 31,12 осіб/тис. Завдяки тому, що в останнє десятиліття в Африці значно поліпшилися соціально-економічні умови життя, зокрема рівень медичного обслуговування, значно зменшилися показники смертності й нині становлять 9,16 осіб/тис. Скоротилася дитяча смертність. Залишається високим рівень смертності від інфекційних захворювань, зокрема від СНІДу. В деяких африканських державах (Лесото, Замбія, Зімбабве, ПАР) носієм ВІЛ є кожна 5-та особа. В Африці найвищі у світі показники природного приросту – 21,96 осіб/тис. За темпами приросту населення Африки випереджає всі інші регіони світу.
Статево-вікова піраміда Африканського регіону має типові ознаки зростаючого типу . Характерні дуже велика частка дітей (понад 40 %) та незначна – людей літнього віку (3 – 5 %) . Середня тривалість життя людей невелика: 61,14 року . Все це змушує уряди країн проводити демографічну політику, але її ефективність є незначною. Людей працездатного віку в країні близько 50 %. Рівень безробіття дуже високий: в деяких країнах до 40 %.
Більшості країн Африки притаманне негативне сальдо міграції. Значні потоки емігрантів прямують до країн Європи (особливо до Франції та Великої Британії) та Західної Азії (з арабських країн). Всередині регіону населення з найменш розвинутих країн переїжджає до країн з розвинутою промисловістю, зокрема до ПАР, Алжиру, Нігерії.
Расова та національна структура населення Африки дуже складна. За її особливостями значно різняться Північна та Тропічна Африка. На півночі регіону живуть представники європеоїдної раси – араби, бербери, туареги .
У Тропічній Африці , на південь від Сахари, поширені численні негроїдні народи , які говорять мовами трьох різних мовних сімей . Лише на крайньому південному заході ПАР є представники європеоїдної раси – бури (африканери) – нащадки переселенців з Нідерландів.
Африка забезпечена дешевими трудовими ресурсами низької кваліфікації. Регіон посідає останнє місце у світі за рівнем писемності : близько 40 % населення є неписьменним. Там приблизно 80 % населення позбавлено медичної допомоги, понад 70 % перебуває за межею бідності, найнижчий рівень науково-технічного розвитку.
Система розселення
Незважаючи на стрімке зростання кількості населення Африки, його середня густота мала – 39,6 осіб/км ² . На величезних просторах пустель та вологих екваторіальних лісів цей показник знижується менш ніж до 1 особи/км ² . Найгустіше заселено долину Нілу (400 – 700 осіб/км ² ), невеликі острови (150 – 500 осіб/км ² ) та деякі морські узбережжя . Серед країн найбільшу густоту населення має острівна держава Маврикій (650 осіб/км ² ), найнижчу – Намібія (3 особи/км ² ).
Урбанізаційні процеси
За рівнем урбанізації Африка поступається всім іншим регіонам світу . Її середній показник становить 43,5 % . Однак темпи урбанізації в регіоні найвищі . Якщо на початку 90-х років минулого століття 2/3 африканців жили в сільській місцевості, то до 2025 р. понад половину людей житиме в містах, а до 2030 р. кількість нинішніх городян подвоїться. Основною причиною «міського вибуху» є жебрацькі умови життя на селі.
Африка має найменші показники, що характеризують економічний розвиток міст . Через те для багатьох африканських країн характерна хибна урбанізація , за якої притік міського населення значно випереджає розвиток міської інфраструктури та промислових підприємств, що не сприяє підвищенню рівня добробуту містян. При цьому в промисловому розвитку країн зазвичай домінує одно місто , яке водночас є столицею, а часто й великим портом. Околиці величезних міст перетворюються на перенаселені нетрі. В Африці їх називають «бідонвілями» . В них немає доріг, вуличного освітлення, водогону, каналізації, утилізації побутових відходів. Оскільки вік понад 40 % африканців менший за 15 років, ці квартали перетворилися на неконтрольовані місцевими органами влади перенаселені безробітної молоддю території, що підживлює злочинність, наркоторгівлю, зміцнює зв’язки з транснаціональними організованими злочинними групами та екстремістами, сприяє поширенню інфекційних хвороб, підсилює політичну нестабільність.
Найбільш урбанізованими є арабські країни Північної Африки: Лівія (78,4 %), Алжир (70,1 %), Туніс (66,6 %). Там переважає давно сформований тип арабського міста з традиційними для нього центром (мединою) та критими базарами , що їх у XIX – XX ст. було доповнено кварталами європейської забудови. Для Тропічної Африки характерний найнижчий рівень урбанізації, зокрема для східної частини континенту: Бурунді (11,8 %), Уганда (15,8 %), Ефіопія (19 %), а також сахарських країн: Нігер (18,5 %), Чад (22,3 %). Багато міст Тропічної Африки вирізняються надзвичайною скупченістю населення. У них значна частка жителів зайнята в сільському господарстві , що робить їх подібними до великих сіл. Квартали розкоші в них чергуються з перенаселеними, позбавленими елементарних вигод районами. У матеріальному вигляді міст Південної Африки відображено як африканські, так і європейські риси, а соціальні контрасти залишаються дуже відчутними.
Нині в Африці є 36 міст-мільйонерів . Переважно це промислові центри. Найбільші з них – Каїр (10,2 млн осіб), Кіншаса (9,5 млн осіб), Лагос (7,9 млн осіб), Луанда (5,2 млн осіб), Александрія (4,5 млн осіб), Йоганнесбург (4,4 млн осіб), Кано (3,8 млн осіб), Абіджан (3,8 млн осіб), Гіза (3,4 млн осіб), Кейптаун (3,4 млн осіб), Касабланка (3,4 млн осіб), Аддис-Абеба (3,3 млн осіб), Найробі (3,1 млн осіб) .
Навколо великих міст сформувалися великі міські агломерації . Найбільшими серед них є агломерації Каїру (16,2 млн осіб), Лагосу (13,4 млн осіб), Кіншаси (11,9 млн осіб), Йоганнесбург – Екурхулені (11,9 млн осіб), Луанди (7,3 млн осіб), Найробі (5,5 млн осіб), Хартуму (5,3 млн осіб) .
До категорії світових міст в Африці відносять Йоганнесбург і Кейптаун (ПАР), Каїр (Єгипет), Порт-Луї (Маврикій), Касабланка (Марокко), Лагос (Нігерія), Найробі (Кенія), Туніс (Туніс).
ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇН АФРИКИ
Источник