Найбільша затока
Особливості туру
Питання і відповіді, повністю
Ця затока за своїми розмірами перевершує деякі моря. На її берегах розташовані прекрасні пляжі з чистою водою і теплим піском. На її береги приїжджають відпочити, поплавати в теплій водичці і помилуватися красивими заходами сонця. А ще саме у її узбережжя знаходиться найдовший пляж. Mapme.club розповість про найбільшу затоку нашої дивовижної планети.
Чотири країни
Найбільша затока омиває береги чотирьох країн: Індії, Бангладеш, Шрі-Ланку і М’янму. Як ви могли здогадатися, мова йде про Бенгальську затоку.
ЇЇ площа перевершує за своїми розмірами багато морів ― це 2 172 000 квадратних кілометрів. За сумісництвом Бенгальська затока є і найглибшою: його максимальна глибина ― 4 694 метра, а середня ― 2 600 метрів.
Водойма омиває Андаманські і Нікобарські острови, а також берега М’янми.
Затока отримала свою назву завдяки історичній області, в якій вона знаходиться ― Бенгалія. До речі, цей регіон існував аж до кінця Другої світової війни, поки ці території не розділили. Зараз тут знаходяться Бангладеш і індійський штат Західна Бенгалія.
Бенгальська затока є рекордсменом не тільки за своїми розмірами і глибиною. На її північно-східному березі знаходиться найдовший у світі пляж ― 120 кілометрів. Спробуйте прогулятися вздовж нього))
Про небезпеку
Бенгальська затока чарівна, але в той же час небезпечна. Справа в тому, що вона знаходиться якраз на стику двох літосферних плит. І знаєте, що це значить? Що тут просто ідеальне місце для цунамі, землетрусів і тайфунів. Справа в тому, що ці плити постійно рухаються, і іноді занадто швидко. Так 26 грудня 2004 року різке ковзання плит викликало дуже потужний землетрус магнітудою 9,3, яке викликало найстрашніше цунамі в сучасній історії. Всього за кілька годин вода змила частину берегів Шрі-Ланки та Індії, а також країн Південно-Східної Азії і Східної Африки.
Досі не відома точна кількість жертв, вони обчислюються тисячами: кількість загиблих оцінюється від 235 до 300 тисяч осіб.
Тропіки і болота на узбережжі затоки сприяють всяким екзотичним хворобам, а у води затоки заходять небезпечні морські мешканці ― акули. Але, не зважаючи на все це, сюди все одно їдуть туристи, адже екзотика і чарівність затоки дуже привабливі для багатьох мандрівників.
Але не тільки в цунамі і в морських хижаків вся небезпека і привабливість. Тут небезпечні і люди) Так, затока омиває Андаманські і Нікобарські острови. Всього цих островів 570. І вони по-своєму унікальні, оскільки дуже довгий час перебували далеко від цивілізації. Жителі островів розмовляють своїми мовами, які не відносяться ні до однієї мовної сім’ї. А це значить, що досі у них не встановлено родинні зв’язки з жодною існуючою сьогодні мовою. Та й взагалі, будь-якою з тих, що коли-небудь існували.
Ну а ще аборигени не особливо доброзичливі, деякі так взагалі войовничо налаштовані проти будь-якого втручання людини.
Про багатство
Але варто сказати, що затока не тільки несе руйнування. Завдяки клімату, який тут панує, а також численним річкам, які впадають в Бенгальську затока, землі цього регіону дуже родючі. Про них було відомо ще древнім грекам. На північному узбережжі затоки знаходиться загальна дельта річок, найбільша в світі: гирлі Брахмапутри і Гангу. І це 500 кілометрів по ширині і 370 кілометрів по меридіану. Вона так і називається ― Бенгальська рівнина.
У річках водиться багато видів риб, у водах затоки ― ракоподібні, восьминоги, скати, молюски, дельфіни, кити й інші морські мешканці. А теплий і вологий клімат — це не тільки розсадник хвороб, але і відмінний грунт для сільського господарства. Саме цим і займається більшість місцевих жителів.
Ну і, звичайно, корисні копалини. Дно затоки потенційно нефтегазоносне, тому цією територією цікавляться найбільші корпорації.
Кілька цікавих фактів про Бенгалію і Бенгальську затоку
Факт №1. В Бенгалії англійці довгий час вирощували опіум. Вони вели торгівлю з Китаєм.
Факт №2. М’янма входить в так званий «Золотий Трикутник» і є другим у світі виробником незаконного опіуму.
Факт №3. Бенгальська затока «вирішила» територіальну суперечку між Індією і Бангладеш. Дві держави довго не могли визначитися, кому належить невеликий острівець розміром 3 на 3 кілометри в затоці. Поки суперечка тягнувся, через глобальне потепління рівень води піднявся настільки, що потопив острівець.
Факт №4. За всіма гідрологічними і гідрохімічними параметрами Бенгальська затока ― море.
Факт №5. З бенгальської мови Бангладеш перекладається як «країна Бенгалія».
Факт №6. Як ми вже говорили, на Андаманських островах живуть аборигени. Деякі групи їх дуже маленькі (є острова з населенням до 50 осіб). А в 2010 році взагалі на одному з островів померла єдина представниця племені боа. Вона була останньою з племені.
Источник
Чорне море
Чорне море
— внутрішнє море басейну Атлантичного океану, омиває береги України, Росії, Грузії, а також Румунії, Болгарії та Туреччини. Керченською протокою сполучене з Азовським морем, протокою Босфор з Мармуровим морем і протокою Дарданелли — з Середземним морем.
- Площа 422 тис. км 2
- Загальний об’єм води 547 тис. км 3
- Пересічна глибина 1271 м, максимальна — 2245 м.
- Довжина берегової лінії 4090 км.
- Протяжність Чорного моря між західними і східними точками близько 1167 км, між північною і південною — 624 км.
Береги Чорного моря розчленовані мало, переважно гористі, урвисті. Північно-західні береги — від дельти Дунаю до Каркінітської затоки (у межах України низовинні). Найбільший півострів — Кримський, найбільші затоки (біля берегів України) — Каркінітська, Каламітська, Феодосійська, Ягорлицька, Джарилгацька. Островів мало (Зміїний, Березань, Джарилгач). Поширені намивні піщані коси (Кінбурнська, Тендрівська та інші).
У межах України у Чорне море впадають Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, які мають великий вплив на формування його водного балансу. Існування Чорного моря бере початок з океану Тетіс (30-40 млн. років тому), з якого утворювалися солоні Сарматське й Меотичне та прісне Понтичне моря. Сучасних рис Чорного і Азовського морів набув Давньоевксинський басейн 400-500 тис. років тому. Зв’язок із Середземним морем виник 100-150 тис. років тому (Карангатське море), припинився 18-20 тис. років тому (Новоевксинське опріснене море), встановився 7-5 тис. років до н.е. і існує донині. Є й інші припущення щодо виникнення Чорного моря. В геоструктурному відношенні територія Чорного моря належить до Середземноморського рухливого поясу. Тектонічні рухи проявляються тут до нашого часу. Морфоструктури дна відзначаються різною геологічною будовою. На шельфі у північно-західній частині та південніше від Керченської протоки переважають черепашкові відклади і мули. На материковому схилі відслонюються корінні породи, біля його підніжжя — відклади підводних зсувів. У Чорноморській субокеанічній западині встановлено наявність земної кори як платформенного, так і субокеанічного типу. Дно Чорного моря у межах западини вкрите вапняковим мулом та глинами.
Кліматичні умови Чорного моря визначаються положенням значної його частини в субтропічному поясі. Зима тепла і волога, літо сухе і жарке. Взимку бувають сильні штормові вітри північно-східного напряму (крім південно-східної частини моря), пов’язані з проходженням циклонів, влітку переважають помірні південно-західні вітри. Температура повітря над акваторією моря у січні від 0°С, -1° до +8°С, у серпні +22°С, 4-25°С і вище. Пересічна кількість опадів зростає із заходу на схід від 200-600 до 2000 мм і більше. На формування водних мас Чорного моря найбільший вплив має надходження вод з Мармурового моря у вигляді придонної течії та зустрічна поверхнева течія з Чорного моря. Швидкість обох течій приблизно однакова (0,6-0,8 м/с); протягом року у Чорне море надходить 170 км 3 води, витікає 360 км 3 . Ці величини зазнають певних коливань, в цілому ж переважають фактори опріснення морських вод. Поверхневі води Чорного моря крім пригирлових ділянок великих рік, мають солоність 14-18,3‰, глибинні — 22,3-22,6‰ за рахунок солоних (до 35‰) вод з Мармурового моря. Пересічна солоність Чорного моря 21,8‰. Температура поверхневих вод влітку 4-24, +26°, у мілководних затоках +27, 4-29°, у центральній частині моря — до +22°. Пересічна температура поверхневих вод взимку 4-8, 4-9°, крім північно-західних і північно-східних частин, де у суворі зими море замерзає. Коливання температури спостерігається до глибини 150 м, нижче протягом року вона залишається практично сталою (4-8, 6, 4-9,1°). Значний вертикальний градієнт солоності і відповідно густоти вод Чорного моря утруднює переміщення глибинних і поверхневих вод і обмежує надходження кисню на глибину, чим пояснюється розшарування чорноморських вод й існування сірководневої зони.
Загальний об’єм насичених сірководнем вод становить 87% (475 км 3 ) від загального об’єму моря, що негативно впливає на його органічне життя. Циркуляція поверхневих вод визначається системою замкнутих циклонічних кругообігів, циркуляція глибинних вод в основному узгоджується з поверхневою. Припливно-відпливні коливання рівня Чорного моря не перевищують 8 см, крім деяких районів. Зокрема, біля Південного берега Криму під дією вітрівколивання рівня моря становить 10-15 см. Амплітуда згінно-нагірних коливань переважно 40-60 см (біля північно-західних берегів — до 1,5 м), сейшевих — до 60 см. Прозорість води у відкритому морі пересічно 15-20 м, у прибережних водах зменшується до 5-7 м і менше внаслідок наявності значної кількості мінеральних і органічних частинок. Хвильові процеси найпоширеніші при проходженні циклонів; восени і взимку під час штормів висота морських хвиль досягає 5-6 м, іноді — 10-14 м (див. Вітрові хвилі).
Чорне море багате на біогенні речовини, вміст і розподіл яких змінюється протягом року. Найвища концентрація нітратів і нітритів припадає на осінньо-зимовий період, мінімум — на літо і характерний для зон впливу річкового стоку. Спостерігається порівняно високий вміст фосфатів азоту, мікроелементів та інших речовин, особливо у глибинних водах Чорного моря. У верхні шари (до 50-100 м) вони найчастіше надходять у січні-лютому, у травні-червні, з розвитком фітопланктону, їхній вміст різко зменшується. Рослинний і тваринний світ зосереджений головним чином у поверхневому шарі Чорного моря, оскільки на глибині 200 м і нижче води перенасичені сірководнем, тут розвиваються лише анаеробні бактерії. Всього у Чорному морі нараховується понад 660 видів рослин та понад 2 тис. видів представників тваринного світу. Промислове значення мають хамса, ставрида, шпроти, кефаль, камбала, деякі водорості (філофлора, цистозира, зостера тощо) та безхребетні (мідії, креветки, устриці). У північно-західній частині моря зосереджене філофорне поле Зернова.
Інтенсивне освоєння морського узбережжя, зарегулювання річкового стоку, скидання дренажних вод із зрошуваних масивів зумовлюють погіршення екологічної ситуації в басейні Чорного моря. У північно-західній частині Чорного моря, біля берегів України, бувають замори, змінюється видовий склад морських організмів, зростає біомаса фітопланктону і окремих видів зоопланктону. Наприклад, спостерігається розмноження медузи аурелії та інфузорії мезодіниум, проте різко скоротилося поголів’я дельфінів, практично зникла пеламіда і скумбрія та інші традиційні для Чорного моря риби, потребує охорони філофорне поле Зернова. Для збереження і відтворення біологічних ресурсів Чорного моря важливе значення мають науково обгрунтовані правила рибальства, запровадження сучасних методів очищення морських вод від забруднюючих речовин, акліматизація і штучне розведення цінних промислових видів риб, молюсків тощо. Частина акваторії моря — у складі заповідників Дунайські Плавні, Мис Мартьян, Чорноморського біосферного заповідника, Карадазького заповідника.
Чорне море відіграє велику роль у внутрішніх і зовнішніх транспортних зв’язках. Найбільші порти України: Одеса, Іллічівськ, Миколаїв, Херсон, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч. Узбережжя Чорного моря — район рекреації міжнародного значення, зокрема в Україні — Одеський рекреаційний район та Південний берег Криму.
Історія чорного моря
Чорне море відоме здавна. За сучасними даними, першими мореплавцями, що прийшли у Чорне море, були крітяни (у 1975 році біля Каліакри знайдено кам’яний якір крітського корабля, датований XVI-XV століттями до н. е.). До перших відомих карт Чорного моря належать карти світу Анаксимандра та Гекатея Мілетського V-IV століття до н. е.), вирізьблені на мідних дошках. У IV столітті до н. е. з’явився перший посібник з плавання по Чорному морю — «Периплив Внутрішнього моря», що охоплює Середземне, Чорне й Азовське моря. Пізніше, з розвитком мореплавства, з’являються докладніші описи і карти Чорного моря. Плавання слов’янських мореплавців відомі ще з IV століття, тривалі морські походи здійснювали вони за часів Київської Русі; є відомості про плавання запорізьких козаків, які виходили й у Середземне море. Під час переходу російського корабля «Крепость» від Керчі до Стамбулу і назад (1699-1700 pp.) були здійснені різноманітні гідрографічні спостереження, і на цьому матеріалі 1703-1704 pp. створено Атлас Чорного й Азовського морів. З остаточним виходом Росії до берегів Чорного моря після російсько-турецької війни 1768-1774 pp. почалися систематичні гідрографічні роботи. У 1773 р. досліджена Севастопольська Бухта, 1775 р. — Дніпровський лиман, у 1793 р. — Одеська затока. У 1799 р. створено атлас північного узбережжя Чорного моря.
Систематизований опис усього Чорного моря вперше-здійснила експедиція Є. Манганарі (1825-1836 pp.), результатом якої став, зокрема, Атлас Чорного моря (1841 р.). У 1851 р. створено першу лоцію Чорного моря. Важливе місце у вивченні Чорного моря посідають дослідження С. Макаровим 1881-1882 pp. Босфорських течій, а також відкриття під час комплексних експедицій 1890 і 1891 глибоководної западини Чорного моря й сірководневого шару на глибині понад 200 м. Наприкінці XIX — на початку XX століття проведено комплексні дослідження Чорного моря (під керівництвом К. Мякишева, К. Андрєєва), за матеріалами яких доповнено і перевидано більшість карт Чорного моря. Велике значення мали гідрологічні експедиції 1924-1936 pp. під керівництвом Ю. Шокальського і В. Снежинського. Значний внесок у вивчення Чорного моря зробили А. Колесников, Г. Неуймин, Б. Скопинцев, В. Бєляєв та інші. На поч. XX століття геодезист А. Бухтєєв зв’язав тріангуляційну сітку всього північно-західного узбережжя моря. Вивчення магнітного поля на берегах Чорного моря почалося з 1928 р. і проводилося систематично. З 60-х pp. XX століття вимірювання складових магнітного поля здійснюється на акваторії моря (зокрема, за допомогою немагнітної шхуни «Зоря»). Спеціальні геологічні дослідження Чорного моря наприкінці XVIII століття почав М. Андрусов. У 60-80 pp. XX століття комплексні геологічні роботи в межах морського дна, особливо на шельфі, проводяться, зокрема, установами АН України. Серед основних напрямів — виявлення перспективних районів прибережних родовищ нафти і газу, вивчення будови і рельєфу морського дна, тощо. Велика увага приділяється дослідженню динаміки морських берегів. Вивчення фауни Чорного моря наприкінці XVIII — на початку XIX століття почав П. Паллас. Систематичні гідробіологічні дослідження Чорного моря пов’язані зі створенням Севастопольської біологічної станції 1871-1872 pp.
Серед вчених, що вивчали біологічні ресурси Чорного моря, — М. Ратке, О. Остроумов, О. Ковалевський, С. Зернов, В. Водяницький, М. Кніпович, В. Грезе, Ю. Зайцев, Г. Полікарпов. В Україні проблемами Чорного моря займаються Морський гідрографічний інститут та Інститут біології південних морів АН України, Севастопольське відділення Державного океанографічного інституту, Одеське відділення Державного океанографічного інституту, Інститут геологічних наук АН України, Південний науково-дослідний інститут рибного господарства і океанографії та інші установи. Зокрема у міжвідомчій програмі СКОДЧ (сумісне комплексне океанографічне дослідження Чорного і Азовського морів) 1980-1986 pp. брали участь 16 науково-дослідних установ. Розроблено довгостроковий проект «Чорне море».
Велике значення має міжнародне співробітництво, оскільки сучасний стан Чорного моря внаслідок тотального антропогенного пресингу і зростаючої загрози екологічної катастрофи потребує вирішення багатьох наукових і практичних проблем глобального масштабу.
Источник