Найбільші течії тихого океану

Течения Тихого океана

Северный круг циркуляции

К крупнейшим течениям, расположенным в северной части Тихого океана относятся:

• Северо-Экваториальное (Северное пассатное) – движется с востока на запад, направляя свои теплые воды от побережья Мексики к Филиппинским островам.
• Куросио (в переводе с японского – «темная вода») – сильное теплое течение Тихого океана, которое движется от севера Филиппин к восточным берегам Курил, и затем разветвляется на несколько течений.

• Северо-Тихоокеанское – продолжение течения Куросио, которое держит свой путь от Курильских берегов до западной части Северной Америки.
• Аляскинское– огибает побережье Аляски, постепенно меняя свой вектор и направляясь в Берингово море. Его воды, по сравнению с окружающими водами, более теплые.
• Курильское течение или Оясио («голубая вода») – формируется из теплого Аляскинского течения и холодных вод Северного Ледовитого океана. Держит курс от Чукотки к северо-восточным берегам Японии.
• Калифорнийское– южная ветвь Северо-Тихоокеанского течения, ширина которого достигает 600 км. Движется в южном направлении, вдоль западных берегов Мексики и США, и замыкает собой циркуляционный круг в северной части океана.

Калифорнийское течение является одним из холодных течений Тихого океана, несмотря на то, что температура его вод колеблется в пределах 16-25 С. Холодным же оно считается потому, что температура его вод несколько ниже температуры окружающей воды.

Рис. 2. Течения Тихого океана.

Южный циркуляционный круг

Представляет собой практически точное зеркальное отображение Северного круга. Отличие лишь в том, что направление вод идет против движения часовой стрелки.

• Южное экваториальное – протекает в южном полушарии вдоль линии экватора с востока на запад .
• Восточно-Австралийское – самое крупное течение, курсирующее вдоль австралийского побережья. Свое начало берет в Коралловом море на экваторе, чтобы обогнуть австралийский берег с восточной стороны.

Рис. 3. Восточно-Австралийское течение.

• Течение западных ветров – огибает весь земной шар, и дает ответвление под названием Перуанское течение. Отличается холодными водами и невероятно сильными штормами.
• Перуанское (течение Гумбольта) – направляется с юга на север, начиная свой путь от побережья Антарктиды и курсируя вдоль побережья Чили и Перу.

В числе прочих течений Тихого океана есть и Экваториальное течение Кромвеля. Долгое время о нем никто ничего не знал, поскольку оно является глубинным течением. Проходит оно с запада на восток вдоль экваториальной линии, не оказывая заметного влияния на плавание в водах Тихого океана.

Что мы узнали?

При изучении темы «Течения Тихого океана» мы узнали, какие течения есть в Тихом океане, какими характеристиками они обладают. Также мы выяснили, что в Тихом океане действую два круга циркуляции морских течений – южное и северное.

Источник

Течения Тихого океана — направления и особенности потоков

Образование тихоокеанских течений

К единому мнению относительно причин формирования океанических течений ученые не пришли до сих пор. На сегодняшнем этапе развития науки выделяется несколько теорий.

Кратко их можно изложить следующим образом:

1. Воздействие на водную поверхность ветров (потоков воздуха). Испокон веков этот фактор считался ведущим в образовании морских потоков. Смещаемые ветром поверхностные слои воды, согласно этой гипотезе, увлекают за собой более глубокие. По мере распространения в глубину движение ослабевает и постепенно угасает. Против этой теории можно возразить, приведя в пример явную диспропорцию между огромной водной массой, которая передвигается под действием морских течений, и энергией ветра. В этом случае большое значение имеет продолжительность воздействия ветра. Например, пассаты, которые дуют в тропическом поясе Тихого океана, непрерывно направляясь от южноамериканского побережья к Австралии, имеют достаточную суммарную энергию, чтобы перемещать огромные объемы воды в соответствии с южным и северным экваториальными тихоокеанскими течениями. Поэтому в отношении образования указанных морских потоков теория воздействия пассатных ветров выглядит вполне правдоподобно.
2. Разница в плотности воды. Эта гипотеза появилась после начала масштабных исследований Мирового океана. Они показали, что вода в различных областях Тихого океана имеет разную величину, возрастающую по мере увеличения глубины, а также по направлению к высоким широтам. Чем холоднее вода, тем выше её плотность. Кроме того, на этот параметр оказывает влияние концентрация солей в воде.
3. Разница уровня поверхности океана в различных областях. Она возникает в результате испарения воды с поверхности океана, которое существенно активнее происходит в экваториальной его части. В то же время в прибрежных областях наблюдается возвращение воды в виде речных стоков. Эта теория имеет связи с «гипотезой разной плотности». В тех областях, где вода более интенсивно испаряется, концентрация солей растёт, а там, где ранее испарившаяся вода выпадает в виде осадков, — уменьшается. Соответственно, уменьшается её плотность.

Кроме описанных теорий существуют и другие, связывающие движение морских потоков с инерцией, возникающей из-за вращения планеты, а также с влиянием гравитации небесных тел (в основном Луны и Солнца).

Ни один из указанных факторов влияния современными учеными не отрицается полностью, однако и в самостоятельную гипотезу их выделить нельзя, поскольку искусственное моделирование возникновения океанских течений продемонстрировало, что каждый фактор в отдельности вызывал бы совсем иную картину, не ту, что фиксируют ученые в реальности.

Вывод очевиден: наблюдаемые перемещения водных масс в Тихом океане — последствия влияния целого комплекса факторов, а какой именно из них доминирует в определенный момент, определить удается не всегда.

Список водных потоков

Основные течения Тихого океана исследователи подразделяют на северный и южный круги циркуляции.

Оба они изображаются на карте бассейна Тихого океана замкнутыми схемами, из которых можно составить фигуры, напоминающие буквы «О».

Северный циркуляционный круг составляют следующие водные потоки:

1. Северное пассатное течение (Североэкваториальное течение) направляется от побережья Мексики к Филиппинским островам, пересекая Тихий океан с востока на запад. По мере приближения к Филиппинам водный поток отклоняется в северном направлении.
2. «Тёмная вода» (Куросио) — теплое течение у берегов Японии. Оно подразделяется на несколько потоков, одни из которых уходят в Японское море и далее в Охотское. Идущие в северном направлении потоки, отклоняясь на восток, переходят в северо-тихоокеанские. Куросио является теплым течением, именно в этом кроется причина мягкого климата на омываемых им берегах. Нередко этот океанский поток сравнивают с Гольфстримом.
3. Северо-тихоокеанское. Этот поток является продолжением Куросио. Он следует от побережья Курильских островов с их активными и недействующими вулканами и северной части Японии к западным берегам северо-американского материка. Далее он ветвится на аляскинский, направляющийся на север, и калифорнийский, следующий по направлению к Мексике (Северо-Тихоокеанское течение). На карте мира этот поток обозначается стрелками, направленными слева направо.
4. Аляскинское. Омыв одноимённый полуостров, поток устремляется в западном направлении и попадает в Берингово море. Его отличительной чертой является температура воды от 7 до 15 градусов, что существенно выше показателей в этих широтах.
5. Ещё одна часть комплекса тёплых и холодных течений Северного Ледовитого океана — Курильская. Она берет начало из вод этого океана и теплого аляскинского потока. Курильское течение движется на юг от Чукотского побережья к северо-востоку Японии.
6. Калифорнийский поток — это ветвь Северо-Тихоокеанского, следующая параллельно западному побережью Соединенных Штатов Америки и Мексики, перетекая постепенно в Североэкваториальное течение и замыкая Северный круг. По сравнению с окружающими водами калифорнийское течение является холодным.

Особенностью Южного циркуляционного круга является то, что вода в нём движется против часовой стрелки.

Южный круг является зеркальным отражением Северного:

1. Североэкваториальному потоку соответствует Южный экваториальный, следующий с востока на запад.
2. Потоку Куросио — Восточно-Австралийское направление.
3. Северо-Тихоокеанскому — Южно-Тихоокеанское.
4. Аналогом Калифорнийского потока является Перуанский (течение Гумбольдта).
5. Течение Кромвеля — экваториальный холодный поток, следующий параллельно экватору с запада на восток до побережья Галапагосских островов. Он был открыт сравнительно недавно, в XX веке, что связано с его глубинным положением. Хоть находится течение на глубине, оно сказывается на формировании погоды в этом регионе, однако на режим мореплавания не влияет.​

Использование знаний на практике

Особенности водных тихоокеанских потоков известны мореплавателям испокон веков.

Они крайне важны для успешного путешествия на судах любого класса. Наиболее известным случаем, когда эти знания удалось применить на практике, является передвижение колонистов из Полинезии к островам Океании.

Пригодились знания о тихоокеанских водных потоках и Туру Хейердалу во время перехода от Перу к островам Туамоту.

Фундаментальные знания о географии тихоокеанских течений во все времена помогали мореплавателям выбрать верный курс.

Источник

Течії Тихого океану — напрямки та особливості потоків

Тихий океан є найбільшим резервуаром води на планеті. Дослідження його глибин почалися у XVI столітті і тривають й досі. На сьогодні океанологи виділяють кілька теорій, що пояснюють формування різних течій Тихого океану. Будь-яка з цих гіпотез має під собою вагомі підстави і заслуговує детального вивчення.

Утворення тихоокеанських течій

До єдиної думки щодо причин формування океанічних течій вчені не прийшли досі. На сьогоднішньому етапі розвитку науки виділяється кілька теорій.

Коротко їх можна викласти наступним чином:

• Вплив на водну поверхню вітрів (потоків повітря). Споконвіку цей фактор вважався провідним в утворенні морських потоків. Зміщуються вітром поверхневі шари води, згідно з цією гіпотезою, захоплюють за собою більш глибокі. У міру поширення в глибину рух слабшає і поступово згасає. Проти цієї теорії можна заперечити, привівши в приклад явну диспропорцію між величезною водною масою, яка пересувається під дією морських течій, і енергією вітру. У цьому випадку велике значення має тривалість впливу вітру. Наприклад, пасати, які дмуть в тропічному поясі Тихого океану, безперервно прямуючи від південноамериканського узбережжя до Австралії, мають достатню сумарну енергію, щоб переміщати величезні обсяги води відповідно до південних і північних екваторіальних тихоокеанських течій. Тому щодо утворення зазначених морських потоків теорія впливу пасатних вітрів виглядає цілком правдоподібно.
• Різниця в щільності води. Ця гіпотеза з’явилася після початку масштабних досліджень світового океану. Вони показали, що вода в різних областях Тихого океану має різну величину, зростаючу в міру збільшення глибини, а також у напрямку до високих широт. Чим холодніше вода, тим вище її щільність. Крім того, на цей параметр впливає концентрація солей у воді.
• Різниця рівня поверхні океану в різних областях. Вона виникає в результаті випаровування води з поверхні океану, яке істотно активніше відбувається в екваторіальній його частині. Водночас в прибережних областях спостерігається повернення води у вигляді річкових стоків. Ця теорія має зв’язки з “гіпотезою різної щільності”. У тих областях, де вода більш інтенсивно випаровується, концентрація солей зростає, а там, де раніше випарувалася вода випадає у вигляді опадів, — зменшується. Відповідно, зменшується її щільність.

Крім описаних теорій існують і інші, що зв’язують рух морських потоків з інерцією, що виникає через обертання планети, а також з впливом гравітації небесних тіл (в основному Місяця і Сонця).

Жоден із зазначених факторів впливу сучасними вченими не заперечується повністю, однак і в самостійну гіпотезу їх виділити не можна, оскільки штучне моделювання виникнення океанських течій продемонструвало, що кожен фактор окремо викликав би зовсім іншу картину, не ту, що фіксують вчені в реальності.

Висновок очевидний: спостережувані переміщення водних мас в Тихому океані — наслідки впливу цілого комплексу факторів, а який саме з них домінує в певний момент, визначити вдається не завжди.

Напрямок течій тихого океану

Основні течії Тихого океану дослідники поділяють на північний і південний кола циркуляції.

Обидва вони зображуються на карті басейну Тихого океану замкнутими схемами, з яких можна скласти фігури, що нагадують літери «О».

Північний циркуляційний круг складають такі водні потоки:

• Північна пасатна течія (Північноекваторіальна течія) прямує від узбережжя Мексики до Філіппінських островів, перетинаючи Тихий океан зі сходу на захід. У міру наближення до Філіппін водний потік відхиляється в північному напрямку.
• “Темна вода” (Куросіо) — тепла течія біля берегів Японії. Воно підрозділяється на кілька потоків, одні з яких йдуть в Японське море і далі в Охотське. Потоки, що йдуть в північному напрямку, відхиляючись на схід, переходять в північно-Тихоокеанські. Куросіо є теплою течією, саме в цьому криється причина м’якого клімату на омиваються їм берегах. Нерідко цей Океанський потік порівнюють з Гольфстрімом.
• Північно-Тихоокеанська. Цей потік є продовженням Куросіо. Він прямує від узбережжя Курильських островів з їх активними і недіючими вулканами і північній частині Японії до західних берегів північно-американського материка. Далі він гілкується на Аляскинський, що прямує на північ, і Каліфорнійський, наступний у напрямку до Мексики (Північно-Тихоокеанська течія). На карті світу цей потік позначається стрілками, спрямованими зліва направо.
• Аляскинська. Омивши однойменний півострів, потік спрямовується в західному напрямку і потрапляє в Берингове море. Його відмінною рисою є температура води від 7 до 15 градусів, що істотно вище показників в цих широтах.
• Ще одна частина комплексу теплих і холодних течій Північного Льодовитого океану — Курильська. Вона бере початок з вод цього океану і теплого аляскинського потоку. Курильська течія рухається на південь від Чукотського узбережжя на північний схід Японії.
• Каліфорнійський потік – це гілка Північно-Тихоокеанського, наступна паралельно західному узбережжю Сполучених Штатів Америки і Мексики, перетікаючи поступово в Північноекваторіальну течію і замикаючи Північне коло. У порівнянні з навколишніми водами каліфорнійське протягом є холодним.

Особливістю Південного циркуляційного кола є те, що вода в ньому рухається проти годинникової стрілки.

Південне коло є дзеркальним відображенням Північного:

• Північноекваторіальному потоку відповідає південний екваторіальний, наступний зі сходу на захід.
• Течія Куросіо-Східно-Австралійський напрямок.
• Північно-Тихоокеанському – Південно-Тихоокеанське.
• Аналогом Каліфорнійського потоку є Перуанський (течія Гумбольдта).

Течія Кромвеля-екваторіальний холодний потік, наступний паралельно екватору із заходу на схід до узбережжя Галапагоських островів. Він був відкритий порівняно недавно, в XX столітті, що пов’язано з його глибинним становищем. Хоч знаходиться течія на глибині, воно позначається на формуванні погоди в цьому регіоні, проте на режим мореплавання не впливає.​

Використання знань на практиці

Особливості водних тихоокеанських потоків відомі мореплавцям споконвіку.

Вони вкрай важливі для успішної подорожі на судах будь-якого класу. Найбільш відомим випадком, коли ці знання вдалося застосувати на практиці, є пересування колоністів з Полінезії до островів Океанії.

Стали в нагоді знання про тихоокеанських водних потоках І Туру Хейєрдалу під час переходу від Перу до островів Туамоту.

Фундаментальні знання про географію тихоокеанських течій в усі часи допомагали мореплавцям вибрати вірний курс.

Источник