§ 9. Атлантичний океан (підручник)
§ 9. Атлантичний океан
Площа океану – 91, 7 млн км 2 .
Середня глибина – 3 600 м.
Максимальна глибина – 8 742 м.
1. Пригадайте, береги яких материків омивають води Атлантичного океану.
2. Які протоки сполучають Атлантичний океан із Середземним морем та Тихим океаном?
3. Які відомі мореплавці торували простори Атлантичного океану?
ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І РОЗМІРИ. Атлантичний океан лежить між Америкою на заході та Європою і Африкою на сході. Межі з Індійським і Тихим океанами проведені умовно – по меридіанах від мисів на південних краях Африки і Південної Америки до Антарктиди. Назву Атлантичному океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного титана Атласа (Атланта), який нібито стояв на краю Землі і тримав на плечах небозвід. У різний час океан називали «Море за Геракловими стовпами», «Західний океан», «Море мороку». Назва Атлантичний океан утвердилася в географії з 1507 р.
Атлантичний океан – другий за величиною океан планети. Як і Тихий, він простягається від субарктичних широт до Антарктиди (на 16 000 км). Його відмінними рисами є витягнута форма та вузькість. І на півночі, і на півдні він має широке водне сполучення з холодними полярними водами. За глибиною Атлантичний океан є другим після Тихого. Максимальна глибина відмічена у глибоководному жолобі Пуерто-Рико (8 742 м).
Серед морів Атлантичного океану вирізняють внутрішні ( Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське) та окраїнні ( Північне, Карибське). Найбільшими затоками є Мексиканська, Біскайська і Гвінейська. За розмірами вони не поступаються морям.
Більшість островів розташована поблизу суходолу і має материкове походження ( Ірландія, Великобританія, Великі Антильські). Вулканічними є острови Ісландія, Канарські. Коралове походження мають Бермудські острови.
Саргасове море одне з найзагадковіших морів світу. Свою назву воно отримало за скупчення у поверховому шарі води плаваючих бурих водоростей саргасів. Їх пучки зелено-бурими плямами проступають на синій поверхні моря. У 1492 р. Христофор Колумб у своєму щоденнику записав: «Стільки трави, що здавалося, все море кишить нею». Іспанським морякам водорості, вкриті повітряними пухирцями, нагадували сорт винограду сарга. Отже, назва Саргасове море дослівно означає Виноградне море. Цікаво, що воно не має берегів, а його межі визначають океанічні течії.
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Атлантичний океан – найбільш вивчений і освоєний людьми. Перші відомості про нього зібрали фінікійці ще за тисячу років до н. е. Проте тільки у Х ст. вікінгам вдалося перетнути океан і дістатися від берегів Європи до Гренландії і Північної Америки. Початок швидкому освоєнню океану поклав у XV ст. Христофор Колумб. Слідом за ним здійснювали плавання португальці, іспанці, англійці. Відтоді Атлантичний океан став головним водним шляхом на Землі.
Мал. Маршрути подорожей Христофора Колумба
На початку ХІХ ст. російська експедиція Івана Крузенштерна та Юрія Лисянського провела вивчення проб води з глибин. Всебічні ж дослідження Атлантики почалися тільки наприкінці століття за допомогою спеціально обладнаних експедиційних суден. Англійська експедиція на судні «Челленджер» здійснила проміри глибин, дослідила властивості водних мас, органічний світ океану. У наш час океанологи різних країн світу продовжують вивчати дно, властивості води та течії Атлантичного океану.
БУДОВА ТА РЕЛЬЄФ ДНА. Геологи за зразками порід дна встановили, що Атлантичний океан – наймолодший океан Землі. Майже посеред океану з півночі на південь тягнуться серединно-океанічні хребти – Північноатлантичний і Південноатлантичний. Вони утворюють єдиний підводним гірський ланцюг завдовжки 17 000 км, вершини якого підносяться над дном на 2 000 м. Окремі вершини здіймаються вище рівня океану, утворюючи вулканічні острови. Уздовж середини хребтів проходить розлом земної кори – рифтова долина – завширшки близько 50 км. Вона є однією з найбільших тріщин на поверхні Землі. У цьому місці проходить межа літосферних плит, рухи яких супроводжуються виверженнями вулканів і землетрусами. Виливи магми у рифтовій зоні нарощують краї плит. Завдяки цьому дно Атлантичного океану розширюється зі швидкістю 2 см за рік.
Обабіч серединних хребтів розташовується плоске ложе океану з глибинами 4 – 6 км. На ньому височать сотні підводних гір вулканічного походження. Порівняно з Тихим океаном Атлантичний має ширший шельф, особливо уздовж берегів Європи і Північної Америки.
Мал. Атлантичний океан
Цікава географія
Куди зникла Атлантида
Стародавні легенди, яким понад 3 тис. років, розповідають про Атлантиду –острів-материк, що нібито колись існував у Атлантичному океані. Про нього розповідається в працях давньогрецького філософа Платона, що жив у І V ст. до н. е. Він пише про суходіл, розташований за Середземним морем, який зненацька поглинуло море. Вже в наші часи багато дослідників намагалися відшукати затонулу Атлантиду. Одні шукали її на заході Африки, другі – в Егейському морі, треті – в Індійському океані. Проте пошуки виявилися марними. До цього часу вчені сперечаються про те, була Атлантида чи не було, і якщо була, то де саме.
Робота з картою
1. В яких півкулях розташований океан?
2. Які з морів Атлантичного океану шельфові?
3. Наведіть приклади материкових островів?
4. Назвіть теплі течії північної частини Атлантики. Як вони вливають на формування клімату в Європі?
5. Який напрямок простягання мають серединно-океанічні хребти в Атлантичному океані?
КЛІМАТ . Кліматичні умови Атлантичного океану дуже різноманітні. Це обумовлено його розміщенням в усіх кліматичних поясах земної кулі. Північні та південні райони океану, що розміщуються в полярних і субполярних широтах, мають суворий клімат з від’ємними температурами протягом більшої частини року. При цьому південна частина океану холодніша за північну, оскільки Антарктида є потужнішим охолоджувачем, ніж Арктика.
В помірних широтах на формування клімату впливають західні вітри, які породжують велику кількість штормів (особливо взимку). У тропічних широтах панують пасати. Там спостерігаються н айвищі температури повітря над океаном (+30 0 С) і н айменш а кількість опадів . Північніше екватора виникають тропічні циклони, які іноді перетворюються на урагани. Зароджуючись біля берегів Африки, вони переміщуються до Карибського моря, де набувають максимальної сили. В екваторіальних широтах випадає найбільше опадів – понад 2 000 мм за рік.
Мал. Атлантичний океан біля берегів Антарктиди
ВОДНІ МАСИ Й ТЕЧІЇ. Водні маси різняться температурою і солоністю. Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Найтепліші води (+26 0 С) – в екваторіальних і тропічних широтах. Далі на північ і південь температура води знижується.
Найбільша солоність вод (37,5 ‰) спостерігається в тропічних широтах, де переважає бездощова і спекотна погода. У прибережних водах Антарктиди вона знижується до 33 ‰ через опріснення внаслідок танення криги. Найменшу солоність вод (18 ‰) мають райони океану, куди впадають прісні води великих річок. Наприклад, Амазонка у місці впадіння в Атлантичний океан так опріснює його води, що навіть за кілька кілометрів від берега її можна пити. Особливістю Атлантичного океану є численні айсберги.
Течії в Атлантичному океані, як і в Тихому, утворюють два кола циркуляції води. На відміну від Тихого океану вони спрямовані не по широті, а майже уздовж меридіанів. Причиною цього є витягнутість Атлантики з півночі на південь. Течії переносять водні маси, а з ними тепло і холод з одних широт у інші. Найвідоміша тепла течія – Гольфстрім, яка жене теплі тропічні води на північ. Північніше 40˚ пн. ш. вона повертає на північний схід і називається Північноатлантичною. Обидві течії обігрівають не тільки північну частину Атлантики, а й значно пом’якшують клімат на півночі Європи. За це їх називають „водяними обігрівачами”. Над ними формуються більш теплі і вологі повітряні маси, тому виникають хмари, опади, циклони. Західні вітри переносять їх далі на схід – в Європу. З Північного Льодовитого океану в Атлантичний приходить холодна Лабрадорська течія, яка сильно знижує температуру повітря у прилеглих районах.
Мал. Течії Атлантичного океану
ОРГАНІЧНИЙ СВІТ. Рослини і тварини Атлантичного океану бідніші видами, ніж у Тихому. Це пояснюється геологічною молодістю океану. В Атлантиці поширені різні види водоростей – червоні, зелені, бурі (серед яких і саргассові).
Найбільше різноманітних тварин мешкає в екваторіальних і тропічних водах. Тільки там зустрічаються летюча риба, меч-риба, морська черепаха. Серед коралових рифів живуть баракуда, спиноріг, риба-метелик, риба-ангел. Тільки в Саргасовому морі на глибині 700 м нерестяться вугри, які припливають туди з річок Європи і Північної Америки. Із ссавців є кити, тюлені. В холодних водах різноманітність видів незначна, але загальна кількість тварин дуже велика. На узбережжях материків і островах безліч птахів (чайки, кайри), які живляться рибою.
Мал. Морський сувенір
Мал. Завдяки акціям екологів за останнє десятиріччя в Атлантичному океані збільшилась популяція китів
ГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ. Атлантичний океан омиває береги найрозвинутіші країни світу. Його просторами пролягли найжвавіші морські шляхи, якими курсують сотні пасажирських і вантажних суден. На його узбережжях виникли найбільші порти світу. Узбережжя і острови є прекрасними місцями відпочинку і туризму.
Біологічні ресурси використовуються людиною з давніх-давен. Серед риб найбільше промислове значення мають оселедець, тріска, тунець, анчоус, мойва, морський окунь, хек, камбала, сардина. Крім риби виловлюють устриць, кальмарів, крабів, лангустів, креветок. У деяких районах внаслідок надмірного вилову скоротилися запаси риби. Для їх відновлення необхідно на кілька років скоротити промисел.
З мінеральних ресурсів на шельфах є поклади нафти і природного газу. Їх розробляють у Північному морі, Мексиканській і Гвінейській затоках. Видобування здійснюється за допомогою бурових платформ, установлених у морі. Потім нафто- і газопроводами, прокладеними дном, сировину перекачують у сховища. Підводні родовища вугілля розробляють Велика Британія і Канада. На шельфі поблизу Південної Африки відкрито родовища високоякісних алмазів. Їх видобувають на спеціально обгороджених і осушених ділянках. Використовують і будівельні матеріали – пісок, гравій, вапняк-черепашник. З води отримують кухонну сіль та інші речовини.
Енергетичні ресурси Атлантичного океану мало освоєні. Біля узбережжя Франції працює електростанція, що використовує енергію припливів. Країна Кот-д’Івуар отримує електроенергію за рахунок різниці температур поверхневого (+30 0 С) і глибоководного (+8 0 С) шарів води.
ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ ВОД. Води Атлантичного океану забруднюються річковими водами, стоками прибережних міст, нафтою. Найбільш забрудненими акваторіями є морські шляхи, якими транспортують нафту. Північне море і прибережні води Північної Америки вкриті багатокілометровими нафтовими плямами.
Забруднення води призводить до скорочення чисельності риби. У забруднених прибережних водах, особливо поблизу великих портів, розвиваються віруси небезпечних хвороб: гепатиту, холери, черевного тифу. Через це численні пляжі Чорного, Балтійського, Середземного морів небезпечні для купання.
Боротьбу із забрудненням води ведуть різними способами. Для збереження природи океану необхідно повсякчас здійснювати спостереження і контроль за його станом. В багатьох країнах заборонено скидати в океан неочищені води з промислових підприємств і суден. Варто пам’ятати, океан і суходіл – нерозривне ціле. Не зумівши зберегти океан, навряд чи люди зможуть зберегти і суходіл.
Запитання і завдання
1. Порівняйте географічне положення і розміри Атлантичного та Тихого океанів.
2. Чому посеред Атлантичного океану виникли серединноокеанічні хребти?
3. Чому води Атлантичного океану поблизу узбережжя Антарктиди мають меншу солоність?
4. Розкажіть про органічний світ Атлантичного океану.
5. Які багатства криються у водах Атлантичного океану?
6. Внаслідок чого води океану забруднюються?
7. Поміркуйте, чому Північну Атлантику називають кухнею погоди Європи.
8. Користуючись картою «Будова земної кори», визначте:
а) які літосферні плити утворюють дно Атлантичного океану;
б) в якому напрямку і з якою швидкістю вони рухаються;
в) які форми рельєфу утворюються на дні внаслідок цих рухів.
1. Підпишіть на контурній карті назви: островів – Ісландія, Бермудські, Зеленого Мису; підводних хребтів – Північноатлантичний, Південноатлантичний.
2. Позначте відповідними кольорами теплі і холодні течії та підпишіть їх назви – Гольфстрім, Північноатлантична, Лабрадорська, Канарська.
Источник
Морские течения Атлантического океана
На первый взгляд, мировой океан представляется гигантским статичным резервуаром солёной воды, единственное движение в котором осуществляется в виде волн. Однако, это далеко не так – в каждом океане имеются десятки больших и малых течений, затрагивающих значительную часть их площади. Не является исключением и Атлантический океан.
Классификация морских течений Атлантики
С давних пор Атлантика знаменита своими морскими течениями, мореплаватели используют их многие века в качестве широкой морской «дороги». Морские течения Атлантического океана представляют собой два больших круга циркуляции, почти изолированных друг от друга. Один из них располагается в северной части океана, а второй в южной. При этом в южном «круге» вода движется против часовой стрелки, а в северной части Атлантики – наоборот, по часовой стрелке. Подобное направление движения обусловлено законом Кориолиса.
Данные циркуляционные «круги» не являются строго изолированными – на их внешних краях образуются турбулентные завихрения в виде отделяющихся течений. В северном полушарии наиболее известным является Гренландское, постепенно переходящее в Лабрадорское. В южном полушарии от Южного Пассатного отделяется Гвианское течение, устремляющееся на север и соединяющееся там с Северным Пассатным.
Все морские течения Атлантического океана разделяются на тёплые и холодные. Но подобное подразделение является чисто условным. В систематике их основную роль играет температура окружающей массы воды. К примеру, условно течение мыса Нордкап имеет среднюю температуру 6-8 о С, но считается тёплым, потому что температура Баренцева моря, в которое оно впадает, составляет всего 2-4 градуса. Подобным образом Канарское течение считается холодным, хотя температура его намного выше, чем у Нордкапского.
Кроме разделения по температуре, морские течения Атлантического океана бывают:
- Градиентными – вызываемыми разницей температур и плотности воды в разных частях моря.
- Ветровыми (дрейфовыми) – они возникают под действием ветров, чаще всего дующих в данной области океана.
- Приливными, возникающими под действием силы притяжения луны и солнца.
Причины возникновения морских течений
Основными причинами возникновения морских течений Атлантического океана являются:
- Сила Кориолиса, возникающая как результат инерции жидкой среды. Масса воды, заполняющая океан, попросту не поспевает за вращающейся вокруг своей оси планетой.
- Разность температуры и плотности воды. Данные факторы оказываются решающими для возникновения глубинных течений.
- Воздействие ветров на океаническую поверхность.
Все перечисленные факторы не являются изолированными, а воздействуют на океан в комплексе, приводя к возникновению циркуляции воды. По большей части — течения затрагивают ограниченные по глубине пространства, не превышающие нескольких сотен метров. Зато в ширину они могут достигать нескольких сотен, а то и тысячей километров. Например, субантарктическое течение Западных ветров порой имеет ширину до 2 000 км, перемещая 270 миллионов куб м воды в секунду, что в 2 тысячи раз превышает объём Амазонки.
Основные морские течения Атлантического океана
В Атлантике насчитывается несколько десятков (а то и сотен) постоянно действующих морских течений. Всех их перечислить просто нет возможности. Остановимся на наиболее значимых. К основным морским течениям Атлантического океана относятся:
- Гольфстрим. Это, пожалуй, одно из самых грандиозных и широко известных течение Атлантического океана. Его ширина в среднем составляет 100-150 км, а глубина доходит до 1 км. Общий объём перемещаемой им воды составляет порядка 75 млн. м3, что в десятки раз больше объёма всех рек планеты. Берёт своё начало в Мексиканском заливе, что и отражено в названии: gulf stream — «течение залива». Далее, оно идёт вдоль восточного побережья США, постепенно отклоняясь на восток.
- Северо-Атлантическое. К юго-востоку от полуострова Ньюфаундленд — Гольфстрим распадается на два новых потока: Северо-Атлантическое течение и Канарское. Северо-Атлантическое, переносящее тёплую воду, продолжает путь Гольфстрима на восток, и достигает северо-западного побережья Европы, обуславливая там мягкий климат. В районе Фареры от него отделяется северное Гренландское течение, а остальная часть огибает Норвегию в виде течения мыса Нордкап и достигает Баренцева моря. Благодаря ему мы имеем на берегу Северного ледовитого океана незамерзающий порт Мурманск.
- Канарское. Является южной, правой ветвью Северо-Атлантического морского течения. Проходя вдоль западного побережья Иберийского полуострова и Марокко, оно достигает Канар, теряя свою силу. Однако с этих мест берёт начало трансатлантическое Северное пассатное течение.
- Северное пассатное. Является одним из самых протяжённых основных морских течений Атлантического океана. Берёт своё начало у берегов Марокко и достигает американского континента в районе Карибских островов. Здесь оно вливается в Карибское море, плавно переходя в небольшие течения, в итоге рождающие Гольфстрим. Таким образом, замыкается большой североатлантический круг.
Южный круг циркуляции берёт начало у юго-западных берегов Африки в виде холодного Бенгельского течения (названо по прибрежному городу в Анголе). Далее, нагреваясь, поток воды отклоняется дующими с континента пассатами на запад, становясь Южным пассатным течением. У северо-западной оконечности Бразилии оно разделяется на два рукава: на север отклоняется Гвианское, а на юг — Бразильское течения. Последнее достигает высоких антарктических широт, сливаясь с течением Западных ветров. Остывшая масса воды переносится на восток, к побережью Южной Африки, замыкая южный круг морских течений Атлантического океана.
Использование морских течений Атлантического океана
Мореплаватели издавна использовали морские течения Атлантики для оптимизации передвижения. Наиболее широко известный пример, это путешествие Христофора Колумба, который спустился от Испании по Канарскому течению до места образования «трансатлантика» – Северного пассатного течения. Оно-то более-менее благополучно и доставило его до островов Вест-Индии.
Не теряет актуальности использование морских течений Атлантического океана и сегодня. Если вы решили совершить трансатлантический переход, то не следует «изобретать велосипеда», а просто нужно воспользоваться морским путем, проторенным века назад. То есть, необходимо спуститься до Канар или островов Зелёного Мыса (Кабо-Верде), и отправляться с попутным ветром и течением прямиком в Новый Свет. В какой-то мере это будет походить на сплав по медленной и широкой реке, конечно, с поправками на далеко не речной нрав открытого океана. Не зря бывалые моряки говорят: любой предмет, оброненный в воду у Канар, через несколько месяцев выловят на Карибах.
Возвращаться же назад в Европу лучше всего северным путём, через Гольфстрим. У моряков на этот счёт также имеется поговорка: «Путь с Канар в Европу лежит через Америку». Это означает, что под парусом гораздо проще вернуться с Канарских островов через Карибское море, чем идти «против шерсти», наперекор преобладающим ветрам и Канарскому течению, несмотря на огромное увеличение общей протяжённости маршрута. Конечно, для моторных судов старинный морской совет уже мало актуален, особенно если на борту имеется достаточный запас горючего.
Далее, достигнув Карибского моря, по Флоридскому течению добираемся до истоков Гольфстрима, и поднимаемся по этой грандиозной морской «реке» приблизительно до 40 о . После этого поворачиваем на восток и через определённое время, следуя южнее Североатлантического потока, достигаем западной оконечности Европы. Именно таким маршрутом возвращался в своё время Колумб из своих плаваний в Вест-Индию.
При использовании Гольфстрима опытные яхтсмены не советуют подниматься выше 40-х градусов. В более высоких широтах происходит столкновение тёплых вод Гольфстрима с северным Лабрадорским течением со всеми проистекающими климатическими прелестями: внезапной переменой ветров, частыми туманами и штормами. Не зря северо-восточное побережье США и район Ньюфаундленда издавна получил наименование «гнилой угол Атлантики». В зимнее время не стоит также забывать о возможности выноса Лабрадорским течением на юг айсбергов – кто-то ещё помнит блокбастер ХХ века «Титаник»?
Источник