Особливості берегової лінії тихого океану

Информация о Тихом океане

Тихий океан является крупнейшим по площади, глубине и объему водным объектом. Он занимает 1/3 планеты Земля и почти 50% Мирового океана. Его максимальная глубина — 11 022 м, а средний показатель — 3 998 м. Воды океана простираются на 15,8 тыс. км с севера на юг, а ширина с востока на запад составляет 19,5 тыс. км.

История и этимология Тихого океана

Характеристики Тихого океана изучались людьми с древности, что было связано с прокладыванием ключевых маршрутов для кораблей, использованием природных ресурсов разными народами и племенами.

Его первыми европейскими исследователями стали Васко Нуньес де Бальбоа и Фернан Магеллан. Они сформировали карты островов и полуостровов, записывая данные о течениях, ветрах и погоде, а также сделали фрагментарное описание флоры и фауны. Вскоре натуралисты занялись глубоким изучением экзотических растений и животных.

Первооткрывателем объекта является мореплаватель В. Нуньес де Бальбоа, который в 1513 г. оказался в тихоокеанской акватории после пересечения Панамского перешейка.

Изначально Бальбоа назвал невиданное раньше место «Южным морем». Через пару лет в открытые воды вышел Ф. Магеллан. Экспедиция длилась 3 месяца и 20 дней. А поскольку погодные условия во время путешествия были благоприятными, океан стал «Тихим».

В 1753 г. появилось предложение переименовать водный объект в «Великий», но географы и мореплаватели привыкли к старому названию и не согласились менять его. До XIX в. океан называли «Восточным», «Тихим морем» и т.д.

В результате экспедиций Э. Ленца, О. Коцебу и И. Крузенштерна были собраны основные характеристики Тихого океана, включая температуру воды, границы и протяженность береговой линии, размеры островов и полуостровов, карту течений и др. В конце 19 и начале 20 вв. начались комплексные океанологические исследования. Береговые станции и исследовательские центры стали анализировать геологические, биологические, химические и физические данные.

В XVIII в. состоялась английская экспедиция с участием судна «Челленджер». Ее целью стало обследование рельефа дна и других геологических особенностей. Полученная информация потребовалась для безопасной прокладки подводного телеграфного кабеля.

В результате исследований ученые определили ряд углублений, подводных хребтов, желобов и других донных аномалий. Это позволило им подготовить подробные карты с описанием строения дна.

После появления сейсмографа удалось определить тихоокеанское сейсмическое кольцо.

Расположение на карте

Тихий Океан находится в 4 полушариях, имеет вытянутую форму (с северо-запада на юго-восток) и занимает 49,5% от общей площади Мирового океана. Его восточные воды омывают Америку, западные — Австралию и Евразию, а южные — Антарктиду.

Границы и береговая линия

С другими океанами Тихий граничит в следующих точках:

1. Северный Ледовитый — Берингов пролив.
2. Индийский — северный край Малаккского пролива и линия островов Суматра — Ява — Роти — Тимор.
3. Атлантический — Огненная Земля по меридиану до Антарктиды.

Границы береговых линий омываются такими морями, как:

1. Желтое.
2. Берингово.
3. Охотское.
4. Внутреннее Японское.
5. Южно-Китайское.
6. Филиппинское.
7. Яванское.
8. Сулу.
9. Серам.
10. Самар.
11. Соломоново.
12. Сомова.
13. Амундсена и др.

Общая площадь морей, проливов и заливов — 31,64 млн км², что равно 18% от размеров океана.

Характеристики водоема

Площадь Тихого океана составляет 179,7 млн км² (1/3 часть Земли). Являясь самым крупным водным объектом, он омывает практически все материки, за исключением Африки.

Объем и глубина

Водный объект вмещает 710,36 млн км³ воды, (53% от объема Мирового океана). Показатель средней глубины достигает 4 км, а самая глубокая точка, которая находится в Марианской впадине, уходит на глубину в 11 022 метра. Ее называют Бездной Челленджера.

Климатические зоны

Тихоокеанский климат формируется под воздействием зонального размещения ультрафиолетового излучения, сезонных особенностей (зимы и лета) и циркуляции воздушных масс.

Средняя температура верхних слоев составляет +19°C. В области экватора температурный показатель достигает +25…+30°C, а на севере — от +5 до +8°C.

В южной части расположен антарктический пояс со средней температурой ниже 0°C.

Крупные размеры и высокая температура воды в тропических регионах способствуют появлению мощных циклонов. Они отличаются разрушительными ветрами и сильнейшими ливнями. В начале XXI в. ученые определили цикличность ураганов.

Климат зависит от преобладающих ветров:

1. Пассаты — в тропических районах.
2. Западные ветры — в умеренных широтах.
3. Муссоны — возле побережья Евразии.

Показатели годовых осадков выглядят следующим образом:

1. Максимальный — 12 090 мм (на Гавайях).
2. Минимальный — 100 мм (на востоке и в тропиках).

Соленость вод океана достигает 34,6%.

Гидрологический режим

Характер течений определяется закономерностью атмосферной циркуляции. Под воздействием северо-восточного пассата формируется одноименное течение, пересекающее океан в центральной части побережья Америки.

Дальше течение разделяется на 2 рукава:

1. Один направляется на юг и частично питает Экваториальное течение.
2. Другой движется в Восточно-Китайское море и способствует появлению в северном направлении теплого течения Куросио.

Куросио граничит с Северо-Тихоокеанским течением, которое направляется на восток и омывает побережье Орегона, а потом разделяется на 2 ветви: северную и южную.

В южном полушарии образуется Южно-пассатное течение, пересекающее океан возле берегов Колумбии.

Важное влияние на гидрологический режим оказывает подповерхностное течение Кромвелла, граничащее с Галапагосскими островами и Южно-пассатным течением.

Геологическое строение

Тихоокеанское дно характеризуется сложным рельефом, который на 10% состоит из окраин материков. Практически вся поверхность дна находится в пределах одноименной литосферной плиты, а в местах соединения с другими плитами присутствуют сейсмические зоны. Они способствуют появлению мощных землетрясений и цунами.

Рельеф дна

На донном шельфе Берингова моря имеются трансгрессивные равнины с субаэральными реликтовыми отложениями.

Антарктический шельф обладает средней глубиной от 200 м и отличается сильной расчлененностью со множеством тектонических возвышенностей и грабенов.

Североамериканский склон содержит большое количество подводных каньонов. Окраина Новой Зеландии, площадь которой в 10 раз больше общей площади всех островов, получила специфическую структуру.

В точках столкновения плит ученые определили источники с температурой 350°C.

На дне встречаются красные глины, кремнистые диатомовые илы, радиоляриевые отложения и кораллово-водорослевые биогенные отложения.

Исследования океана

Исследователи определили, что Тихий океан — самый древний водный объект на планете. Он начал формироваться в меловой период мезозоя примерно 140 млн лет назад.

Люди стали осваивать его водные просторы задолго до изобретения письменности. Есть теория, что выходцы из Южной Америки заселили острова Полинезии, передвигаясь на простых плотах.

Европейцы узнали о «Великом» океане в XVI в., когда В. Нуньес де Бальбоа впервые увидел просторную акваторию и дал ей название «Южное море».

Список самых важных исследований океана выглядит следующим образом:

1. 1589 г. — публикация первой подробной карты А. Ортелием.
2. 1642-1644 гг. — экспедиция А. Тасмана с открытием Австралии.
3. 1769-1779 гг. — кругосветные путешествия Дж. Кука и изучение южных регионов.
4. 1785 г. — экспедиция Ж. Лаперуза и ее таинственное исчезновение.
5. 1819-1821 гг. — кругосветное путешествие Ф. Беллинсгаузена и М. Лазарева. Открытие Антарктиды.
6. 1960 — погружение в самую глубокую точку Марианского желоба (Бездну Челленджера).

Интересные факты

1. С момента открытия самой глубокой точки океана на дно Бездны Челленджера (11 022 м) опускалось только 3 человека. Последнее погружение произошло в 2012 году. Его возглавил кинорежиссер Джеймс Кэмерон.
2. В животном мире океана преобладает гигантизм: крупные мидии, устрицы и моллюски весом до 300 кг. При этом в тихоокеанских акваториях сосредоточена самая большая в мире концентрация фитопланктона.
3. Количество островов, расположенных на территории Тихого океана, достигает 25 тыс.
4. В океане формируется больше 80% цунами, что обусловлено множеством подводных вулканов.

Кроме того, в северной части океана находится «Мусорный континент», который представляет собой крупную кучу мусора, весом от 100 млн. тонн пластика.

Источник

РОЗДІЛ V. ОКЕАНИ

Конспект № 47

На допомогу учню

План характеристики океану

1. Географічне положення океану відносно екватора та нульового меридіана, відносно материків.

2. Розміри та обриси берегової лінії океану: протяжність у градусах і кілометрах, обриси берегів та площа океану.

3. Рельєф дна океану: найбільші та переважні глибини, особливості будови дна.

4. Властивості води та клімат океану.

5. Океанічні течії: температура та напрям, значення для розвитку живих організмів і формування клімату на територіях прилеглих материків.

6. Морські шляхи, що перетинають океан.

7. Господарське значення океану.

8. Екологічні проблеми океану.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає характерні риси географічного положення Тихого океану, великі водні об’єкти — моря, затоки, протоки, різні за походженням острови;

• наводить приклади форм рельєфу, течій, островів;

• позначає і показує на карті:

форми рельєфу: Східно-Тихоокеанське підняття, Північно-Західна, Північно-Східна улоговини;

течії: Північна та Південна Пасатна, Куросіо, Західних Вітрів, Каліфорнійська, Перуанська, Північно-Тихоокеанська, Східно-Австралійська;

острови: Нова Зеландія, Нова Гвінея, Гавайські, Соломонові, Тонга.

Тихий океан. Географічне положення. Тихий океан — це близько 49 % площі та 53 % обсягу води всіх океанів, разом узятих. Це найбільший океан Землі з площею близько 179,7 млн км 2 . Із заходу на схід океан простягнувся більш як на 19 500 км, а з півночі на південь — близько 16 000 км. Майже в центральній частині океан перетинається екватором. По відношенню до нього більша територія океану перебуває в південній півкулі. На півдні океан перетинається Південній полярним колом.

Води Тихого океану обмежені на заході Євразією й Австралією, на сході — Америкою (Південною та Північною), на півдні — Антарктидою. На півночі вузька Берингова протока з’єднує його із Північним Льодовитим океаном. Вузька Магелланова протока і широка протока Дрейка на південному сході пов’язують найбільший океан планети з Атлантичним океаном. Найбільші зв’язки і водообмін Тихий океан має на південному заході з Індійським океаном, найменший водообмін — із Північним Льодовитим океаном.

Берегова лінія Тихого океану. Для берегів Тихого океану немає певних загальних рис, якими можна його охарактеризувати. Більша частина берегів океану утворена високими молодими горами з наявними там діючими і згаслими вулканами. Всі береги океану, крім Берингового моря, мають круті схили. Уздовж Південної Америки берегова лінія моря суцільно вирівняна і не має зручних природних гаваней, придатних для розвитку мореплавства. Берингове море на півночі Тихого океану більшу частину зими скуте кригою. Затоки Аляска й околиці мису Горн та прилеглі райони, розташовані на крайній півночі і крайньому півдні американського узбережжя, здобули погану славу своєю штормовою та туманною погодою.

Західне узбережжя Тихого океану суттєво відрізняється від східного. Береги Азії мають безліч заток і бухт, які в багатьох місцях створюють безперервний ланцюг. Тут утворилися великі півострови Камчатка, Корейський, Ляодунь, Шаньдунь, Індокитай і незлічені миси, що розділяють дрібні бухти. Тут в океан впадає багато великих річок: Анадир, Амур, Хуанхе, Янцзи, Меконг, Чаупхрая. Більшість із них утворили великі густозаселені дельти.

Західне узбережжя океану облямоване значною кількістю часто гористих і вулканічних островів, різних за розміром: Алеутські, Командорські, Курильські, Японські, Рюкю, Тайвань, Філіппінські тощо. Між Австралією і півостровом Малакка простяглась Індонезія — скупчення островів, яке за площею можна порівняти з материком. Всі ці острови належать до складу Вогняного Тихоокеанського кола.

У Тихому океані розкидано безліч островів різного походження. їх тут більше 10 тисяч, різних за площею, формою, походженням, рельєфом тощо. В західній частині океану багато великих островів. Найбільші з них — Нова Гвінея й Калімантан — посідають друге і третє місця відповідно за площею після Гренландії. В центральній частині Тихого океану безліч коралових островів. Деякі з них ледве піднімаються над водою.

У Тихому океані 25 морів і 3 великі затоки. Моря розташовані головним чином на північних і західних околицях океану: Берингове, Охотське, Японське, Східнокитайське, Жовте, Південно-Китайське, Коралове, Тасманове тощо.

Найбільшим за площею і обсягом води є Філіппінське море. Найменшим за площею є море Балі, а за об’ємом води — Жовте море.

Відкриття і дослідження Тихого океану. На берегах Тихого океану виникли давні цивілізації та держави. Здавна люди почали плавати прибережними морями. Плаваючи все далі й далі від берега, люди будували досконаліші човни, знаходили нові способи суднобудування, вчилися боротися зі стихією відкритого океану. Наприклад, вважають, що дуже давній човен катамаран винайшли мешканці узбереж Тихого океану. Грубо кажучи, катамаран — це два човни, з’єднані перекладинами воєдино. Саме це надає катамарану стійкості та надійності. Плаваючи на них та інших човнах, жителі узбережжя Тихого океану заселили віддалені на тисячі кілометрів від материків острови.

Першим європейцем, який 513 р. із гір Дар’єн у Панамі побачив Тихий океан з боку Америки, був іспанський конкістадор Васко Нуньєс де Бальбоа.

У 1520-1521 рр. Фернан Магеллан уперше перетнув океан. Під час плавання від протоки, названої його ім’ям, до Філіппінських островів не було жодної бурі, тому Магеллан назвав океан «Тихим».

Пізніше в історії досліджень Тихого океану також зустрічаються такі відомі імена, як Френсіс Дрейк, Абель Тасман, Вільям Дампір, Вітус Беринг, Луї Антуан де Бугенвіль, Джеймс Кук і Джордж Ванкувер, Іван Крузенштерн, Юрій Лисянський, Фаддей Беллінсгаузен, Михайло Лазарєв, Чарльз Дарвін.

Наприкінці XIX ст. розпочалися комплексні систематичні океанологічні дослідження. Організовували спеціальні експедиції, будували науково-дослідні кораблі, створювали берегові й острівні станції. Найбільший внесок у дослідження Тихого океану зробили держави, розташовані на його берегах: США, Японія, Росія, Китай, Канада й інші.

У 1946 р. норвезький антрополог Тур Гейєрдал висунув теорію, згідно з якою Полінезію було заселено переселенцями доінкських часів території Перу з Південної Америки. На підтвердження цієї теорії Тур Гейєрдал із п’ятьма супутниками пропливли майже 7 тис. км океаном на примітивному плоту з вальсових колод.

Інтенсивний розвиток мореплавства у XX ст. супроводжувався створенням морських навігаційних карт Тихого океану. Проводили різні біологічні дослідження, вивчали течії тощо. Американські вчені здійснювали глибоководне буріння. Вивчення Тихого океану триває й нині.

Рельєф дна океану. Максимальна глибина океану — 11 022 м. Це Маріанський жолоб у західній частині Тихого океану поблизу Маріанських островів. Середня глибина океану досягає 3984 м.

Рельєф дна океану характеризується наявністю в західній і східній частині глибоководних жолобів углибину понад 10 тисяч метрів. У центральній частині, де розташоване ложе океану, на величезній площі глибини становлять 4000—6000 м. У районі Північного тропіка простягайся величезні вулканічні утворення Гавайських островів, що здіймаються над водою більш як на 4000 м. Якщо взяти до уваги розташовані глибоко під водою їхні підніжжя, то найвища вершина островів гора Мауна-Кеа від дна до вершини має понад 10 тис. м, що набагато більше, ніж має Джомолунгма. Отже, це найвища гора світу.

Мілководні шельфові ділянки займають лише 10 % площі океану. Майже всі вони зосереджені в західній частині. Ложе океану займає майже 65 % його дна. У його західній частині є великі розломи.

Источник