Моря Північного Льодовитого океану: список, особливості, характеристики
Трохи правової інформації
Води самого холодного океану, розташованого в північних широтах нашої планети, не мають чіткого правового статусу. Всі прилеглі країни, крім Ісландії, претендують на окремі водні сектора. Це значно ускладнює розробку дна океану, оскільки немає домовленостей про права на територію.
Моря потрапляють під секторальні розмежування. Це означає, що карта умовно розділена на трикутники, вершини яких – Північний полюс, а східна і західна — кордони держав.
Характеристика морів. Північний Льодовитий океан
Загальна площа морів самого суворого океану – більше 10 млн кв. км. Це приблизно 70% всієї території. Сюди ж, правда, вчені віднесли океанські протоки і затоки. Моря Північного Льодовитого океану, список яких ми наведемо нижче, поділяються на окраїнні і внутрішні. Загальною рисою можна вважати мілководність морів. Справа в тому, що океан, який розташувався в північній частині плати, найменший з усіх існуючих. Тут суворий клімат, і цілий рік рвучкі вітри з туманами і густими опадами. Плавучі льоди створюють труднощі для судноплавства навіть у той період, коли моря вважаються прохідними. Чим далі від узбережжя, тим товщі крижані поля, і судноплавство вимагає супроводу потужних криголамів.
Незважаючи на всі труднощі, більша частина року для цих суворих вод вважається судноплавною. Каравани суден нескінченним потоком рухаються по Північному морському шляху, так як тут — найкоротша дорога від західного до східного кордону Російської Федерації.
Источник
Північно льодовитий океан найбільше море
Моря Північного Льодовитого океану
Моря Північного Льодовитого океану — це Норвезьке, Барен цове, Біле, Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське й Чукотське. Переділені вони островами Нова Земля, Північна Земля, Ново сибірськими і Врангеля. Північною межею в більшості випадків служить ізобата 200 м. Тому всі ці моря належать до шельфових. Берегова лінія морів дуже розчленована, має різну висоту, складена з різних порід. Це пояснюється складною геологічною будовою півночі Євразії, підняттям і опусканням окремих діля нок побережжя.
Моря Північного Льодовитого океану, опріч Норвезького, знаходяться в поясі арктичного клімату, тому характерною рисою більшості з них є значний крижаний покрив. Але це не заважає активному обмінові з водами Атлантичного і Тихого океанів.
Суворість клімату північних морів зростає з заходу на схід, відповідно збільшується і льодовитість морів. Приатлантична область океану, приміром, звільнюється від льоду майже до берегів Землі Франца-Йосифа, а от моря Лаптєвих і Східно-Сибірське — тільки біля берегів материка.
Норвезьке море — найвіддаленіше від центральної (арктичної) частини океану. Разом із Гренландським вони складають фак тично єдиний глибоководний басейн. Різниця морів лише в їх глибині, температурі вод, напрямках течій та біопродуктивності. Море знаходиться між Скандинавським півостровом та островами Шпіцберген, Ісландія, Шетлендськими і Ян-Майєн. Крім того, на межі з Гренландським морем проходять підводні хребти Кольбейнсей і Мона, що є продовженням величезного Серединно-Атлантичного хребта. Вони поділили дно морів на дві улоговини — Норвезьку, з глибиною біля 4000 м, і Гренландську — понад 5500 м.
Дно Норвезького моря вкрите льодовиковими відкладами і глобігериновими мулами.
Береги моря переважно фіордового типу. Особливо вони ха рактерні (класичні) для норвезького узбережжя, в яких припли ви досягають висоти 3 м, а швидкість течії в протоках — біля З м/с. При сильному хвилюванні моря в цих місцях виникають небезпечні для суден водоверті.
Крізь Норвезьке море на північний схід проходить тепла однойменна течія, а в Гренландському на південь — холодна Східно-Гренландська. Тому різниця в температурі вод досить значна: від +5, +12 °С в Норвезькому (воно не замерзає) до —1,5 °С в Гренландському морі (з крижинами і айсбергами).
Позаяк море знаходиться в області Ісландського мінімуму і це приводить до розвитку циклонів, тут часто (до 1/3 річного часу) бувають шторми. Тому море небезпечне для мореплавства. В зоні зустрічі теплої та холодної течій (на межі морів) розви ваються циклонічні вихрові круговерті вод.
На розвиток біопродуктивності відчутно впливає сумарна сонячна радіація, близька до тропічної завдяки цілодобовому влітку сонячному освітленню. Це зумовлює інтенсивний розвиток фітопланктону, що започатковує харчовий ланцюг. З про мислових риб виловлюють атлантичних оселедців, тріску, пік шу, скумбрію, синього тунця. Трапляються також дрібні кито подібні: касатки, пляшконоси, гринди і кашалоти. Велика кіль кість риби приваблює до берегів моря численних птахів. Тут часто можна спостерігати «пташині базари» чайок, кайрів, тупи ків та інших.
Баренцове море. Його більша частина утворилась порівняно недавно, після того, як відступив останній льодовик —12— 13 тис. років тому. Тому на дні лежить багато моренних відкладів — валуни, галька, пісок. У море впадає судноплавна річка Печора. На півдні води цього моря змішуються з опрісненими водами Білого моря.
На клімат у районі Баренцового моря впливають води Атлан тичного й Північного Льодовитого океанів. Зима на південному заході м’яка, крига практично не утворюється. У північно- східній частині, де середні температури зими від -15 до -20 °С, утворюється лід, який, однак, улітку розтає.
Завдяки надходженню теплих вод Атлантики і перемішуванню водних мас аж до дна (що сприяє збагаченню їх киснем та біогенами) море має сприятливі умови для розвитку життя, і тому воно високопродуктивне. Тут виловлюють холодолюбних мойву, сайру, навагу, зубатку, камбалу, палтус, оселедців, тріс ку, сайду і найцінніших із родини лососевих — сьомгу, гольця, нельму. На краю крижаних полів живуть тюлені, касатки, бі лухи.
Біле море глибоко заходить у суходіл, тому воно належить до внутрішніх. Його глибина в середньому близько 70 м. Море також утворилося після відступу останнього льодовика, трохи раніше від Баренцового. Воно має чотири затоки (губи): Ме зенську, Двінську, Онезьку і Кандалакську. Глибоководна (300 м) середня частина моря відділяється від Баренцового моря мілководним порогом, який називається Горло. Від того при донна вода, що залягає нижче 50 м, рухається слабо, і там зберігається температура від 0 до -1,5 °С. Такі умови дещо знижують біологічну продуктивність. Тут добувають оселедців, тріску, корюшку, навагу, камбалу, сьомгу тощо. В останні роки понов лено промисел гренландського тюленя, кільчастої нерпи та бі лухи.
Карське море має певні особливості. Середня глибина його близько 100 м, максимальна — 600 м (у Новоземельській запа дині). Море глибоко вганяється в суходіл Обською, Єнісей ською, Байдарацькою та Гиданською затоками (губами).
Карське море відділене від Баренцового островами Нової Землі, тому майже цілковито ізольоване від впливу тепліших вод Атлантики. Крига тут повністю не тане навіть улітку. Це пов’язано з постійними течіями, спрямованими проти годинни кової стрілки (циклонічна циркуляція), а також вітрами великої сили, що приносять крижини з півночі. В центральній частині моря плавучі крижини під впливом вітру перетворюються на крижані нагромадження (тороси) у вигляді валів висотою 8— 10 м. Усе море замерзає на 8—10 місяців. Середня температура повітря взимку знижується з заходу на схід від -20 до -30 °С. Крім того, води моря значно опріснені річками Об і Єнісей.
В опрісненій прибережній зоні шириною кілька сотень кіло метрів водяться лососеві, осетрові та сигові риби.
Море Лаптєвих загалом мілководне — в середньому близько 50 м, а в південній частині навіть до 25 м. Це море порівняно з Карським менше заходить у суходіл, хоча кількість заток не менша: Хатанзька, Анабарська, Оленьоцька, Янська, Буор-Хая та ін. Також широко відомі зручні бухти Гордвік і Тіксі. В море на 300 км простяглася дельта Лени. Сформувалася також дельта ріки Яни. Але гирло ріки Хатанги непомітно переходить у довгу Хатанзьку затоку, яка так само, як Обська та Єнісейська, утво рилася внаслідок затоплення морем річкової долини. Береги моря під ударами хвиль інтенсивно руйнуються, оскільки скла дені осадовими пухкими породами, змішаними з шарами викопного льоду, який літньої пори розтає під сонячним промін ням.
Кліматичні умови моря Лаптєвих суворіші, ніж Карського. Середня зимова температура -30 °С, а поблизу суходолу під впливом сибірського антициклону морози досягають -60 °С. Дослідники встановили, що північна частина моря тепліша завдяки надходженню з відкритого океану тепліших вод.
Тут більше, ніж у Карському морі, цінних риб. Водяться голець, муксун, нельма, таймень, омуль, осетер, стерлядь. Із ссавців найбільше поширені моржі, морські зайці, нерпи.
Східно-Сибірське море також шельфове. Його середня глиби на близько 50 м. Проте поблизу північної межі вона досягає 915 м. Характерно, що великі простори моря мають глибину до 20 м. Його береги інтенсивно руйнуються з тих самих причин, що й береги моря Лаптєвих. Температура повітря взимку в середньому становить -30 °С, а влітку — близько 0 °С. На відмі ну від усіх інших північних морів рух води спрямований за годинниковою стрілкою (антициклонічна циркуляція). Часті шторми й тумани. Значні акваторії постійно вкриті кригою. Солоність води в морі збільшується від 0—10 %о у пригирлових частинах до 30 %о на північних окраїнах. Цьому морю прита манна менша, ніж морю Лаптєвих, розчленованість берегів. Найбільша з заток — Чаунська губа, значно менші — Гусинна, Омуляхська і Хромська губи.
У Східно-Сибірському морі добувають цінні види риб. Тут водяться голець, омуль, нельма, навага, камбала. На острові Врангеля діє заповідник білих ведмедів. Тут знаходиться велике лігвище моржів.
Чукотське море має середню глибину близько 70 м, а макси мальну — 1256 м. Берегова лінія розчленована слаба. Найбіль ша затока — Колючинська губа. Береговими течіями створено піщані коси, якими від моря відділилося багато лагун.
Клімат моря завдяки впливові Тихого океану тепліший, ніж інших арктичних морів. Сюди з Тихого океану щорічно надхо дить 30000 км 3 води, яка, проминувши Берингову протоку, розбивається на два напрямки: один на північний схід, другий на північний захід. Цікаво, що в північну частину моря на глибини близько 150 м проникають води Атлантики. Пройшов ши через Північний Льодовитий океан за 5—6 років, вони втрачають більшу частину кисню і все тепло (температура води близько 0 °С).
Притік тепліших вод сприяє збагаченню фауни і флори моря. Крім риб і ссавців, що живуть і в Східно-Сибірському морі, тут є кити, яких було майже повністю знищено. Нині їх узято під охорону. В 1989 р. на допомогу китам до узбережжя Аляски вирушив криголам, щоб визволити з біди китів-фінвалів, яким перегородила вихід у Тихий океан крига. За цією подією з тривогою спостерігали всі, хто не байдужий до збереження на Землі цих рідкісних тварин. А їх могли винищити так само, як ламантин (корови Стеллера), що жили в цьому морі до початку нашого століття.
Источник
ТЕМА 4. ПІВНІЧНИЙ ЛЬОДОВИТИЙ ОКЕАН
Ви дізнаєтесь:
• про особливості географічного положення, природи та освоєння ресурсів Північного Льодовитого океану
Пригадайте:
• елементи північної берегової лінії Євразії та Північної Америки
• характерні риси природи Антарктики
Північний Льодовитий океан є чемпіоном серед океанів планети за кількістю характеристик, які починаються префіксом «най-».
Загальні відомості про Північний Льодовитий океан
• Площа: 14,75 млн км 2
• Кількість морів: 10 (найбільше — Норвезьке, 1,34 млн км 2 )
• Кількість островів: 4500
• Середня глибина: 1225 м (наймілкіший)
• Максимальна глибина: 5527 м
Він найменший за розмірами, наймілкіший за середніми та максимальними глибинами, найменш досліджений та найспокійніший із точки зору сейсмічної активності (землетруси та вулканізм тут майже не спостерігаються). Крім того, це найхолодніший та найсвоєрідніший за складом органічного світу океан планети.
І ще один «най-»: океан має найбільшу кількість назв — Гіперборейський, Льодовите море, Студене море, Північний океан, Арктичний океан. У 1845 р. Лондонське географічне товариство затвердило сучасну назву, яка дуже влучно характеризує його особливу природу й географічне положення, — Північний Льодовитий.
1. Географічне положення.
Північний Льодовитий океан розташований «на верхівці» Землі, переважно за Полярним колом у центрі Арктики.
Арктика — північно-полярна область, яка займає великі простори навколо Північного полюса, що включають Північний Льодовитий океан із його морями та островами й північні окраїни прилеглих материків. Зазвичай умовними межами Арктики вважається нульова середньорічна ізотерма. Назва «Арктика» походить від грецького слова arktos — «ведмідь», тобто означає «та, що лежить під сузір’ям Великого Возу (Великої Ведмедиці)».
Площа Північного Льодовитого океану становить лише 4 % від площі Світового океану. Океан майже з усіх боків оточений суходолом — берегами Євразії та Північної Америки, що, безумовно, впливає на особливості його природи. Він широко сполучається з Атлантичним океаном та з’єднується з Тихим океаном Беринговою протокою.
Моря Північного Льодовитого океану займають майже половину його площі: Гренландське, Норвезьке, Баренцове, Біле, Карське та ін. За кількістю островів та архіпелагів Північний Льодовитий океан посідає друге місце після Тихого. Серед них Гренландія, Земля Франца-Йосифа, Шпіцберген, Нова Земля, Північна Земля, острів Врангеля, Канадський Арктичний архіпелаг. Більшість островів океану мають покривні льодовики.
2. Історія географічних досліджень океану.
Перші відомості про природу узбережжя Північного Льодовитого океану були отримані вікінгами під час плавань до Гренландії і Північної Америки та поморами — російськими мисливцями й рибалками, які займалися промислом морського звіра, рибалили та заснували поселення на Новій Землі та Шпіцбергені.
У XV ст. почалися активні пошуки кращого шляху з Європи до країн Сходу. Тричі вирушав на пошуки цього проходу голландський мореплавець В. Баренц, кілька експедицій здійснили англійці, але спроби виявилися марними.
Лише в середині XVII ст. морський шлях до Тихого океану вздовж берегів Євразії було знайдено російськими землепрохідцями. У XVIII ст. його нанесли на карту учасники Великої Північної експедиції (1733—1734 рр.) під керівництвом В. Беринга.
Уперше наскрізне плавання Північним Льодовитим океаном протягом 1878—1880 рр. здійснила шведська експедиція на чолі з Н. Норденшельдом. На судні «Вега» експедиція пройшла із заходу на схід з однією зимівлею.
Поряд із дослідженням морів Північного Льодовитого океану в XIX ст. одна за одною вирушають експедиції до Північного полюса. Проте мандрівникам загрожувала небезпека опинитися закутими в льодах. Норвежець Ф. Нансен спроектував особливий корабель «Фрам» («Уперед»), здатний витримувати тиск льодів і дрейфувати разом із ними. У 1893 р. «Фрам» умерз у лід і почав рухатися туди, куди він дрейфував. Проте рух льодів був дуже повільний, і Нансен та його супутники вирушили до полюса на собачих упряжках і двох каяках (сани зі шкіри для пересування по льоду). Однак за 386 км до полюса їм довелося повернути назад — лід під ногами почав тріскатися.
Лише в 1909 р. американцю Р. Пірі пощастило здійснити перехід до Північного полюса.
У 1932 р. за програмою першого міжнародного географічного року в Північному Льодовитому океані почалися систематичні наукові дослідження. Тут працюють полярні станції, наукові експедиції з використанням літаків, криголамів та підводних човнів.
3. Рельєф дна.
Північний Льодовитий океан наймолодший з усіх океанів. Його западина почала формуватися в другій половині мезозойської ери. Про геологічну будову дна океану відомо дуже мало.
Рис. 1. Будова дна Північного Льодовитого океану.
Цифрами на карті позначено:
1 — хребет Менделєєва
2 — хребет Ломоносова
3 — Серединно-Арктичний хребет
У рельєфі дна Північного Льодовитого океану досить чітко вирізняються шельф, материковий схил і ложе (рис. 1). Характерною рисою рельєфу океану є велика площа шельфу (на нього припадає майже половина площі), який подекуди сягає 1,3 тис. км завширшки. Материковий схил набагато ширший, ніж в інших океанах, має східчасту будову. На дні океану здіймаються три основні хребти: Серединно-Арктичний, що є продовженням Серединно-Атлантичного, хребет Ломоносова — брилова структура континентального типу, та старий, нині неактивний серединно-океанічний хребет Менделєєва. Хребти поділяють океанічну западину на вісім улоговин, глибини яких коливаються в межах 2200—5500 м. Найбільша глибина Північного Льодовитого океану (5527 м) зафіксована в Гренландському морі.
4. Клімат і води. Льодовий режим.
Кліматичні умови Арктики суворі, але не настільки, як в Антарктиці — на протилежному «боці» земної кулі. Однією з причин цього є «сусідство» з Атлантичним океаном. Із Північної Атлантики під дією західних вітрів у Північний Льодовитий океан надходить потужний потік теплих вод Північноатлантичної течії.
Над океаном переважать арктичні повітряні маси. (До речі, саме вони, час від часу досягаючи території нашої країни, спричиняють похолодання.) Середні зимові температури повітря над океаном коливаються в межах -30. -40 °С, а влітку близькі до 0 °С. Поверхневі води океану теж холодні: більшу частину року їхні температури не перевищують -1. -2 °С. У приатлантичній зоні трохи тепліше. Солоність поверхневих вод порівняно з іншими океанами найменша (30,6—30,9 %), що пояснюється великим річковим стоком із материків.
Від’ємні температури та відносно низька солоність поверхневих вод зумовлюють утворення льоду. Взимку кригою вкриваються понад 2/3 поверхні океану, влітку — близько половини. Крига в океані завдяки течіям постійно дрейфує зі швидкістю 2—4 км на добу. Також в океані трапляються айсберги, більша частина яких утворюється з льодовиків Гренландії.
Через глобальне потепління за останні 30 років спостерігається загальна тенденція до зменшення площі океанічного льоду та покривних льодовиків на островах.
Рис. 2. Білий ведмідь.
5. Органічний світ.
Суворі кліматичні умови Північного Льодовитого океану зумовлюють бідність його органічного світу порівняно з іншими океанами. Найбільше живих організмів у приатлантичних районах та водах шельфу поблизу гирл річок. Основну масу організмів в океані утворюють водорості, здатні жити в холодній воді. Найпоширенішими є ламінарії та фукуси.
Північний Льодовитий океан налічує близько 150 видів риб, серед яких є цінні промислові: оселедець, скумбрія, лососеві, камбала, морський окунь. В океані мешкають і такі великі тварини, як кит, морж, тюлень і білий ведмідь (рис. 2). На узбережжях материків та островах багато птахів. На високих скелястих берегах чайки, кайри, топірці, баклани утворюють масові гніздів’я — пташині базари.
Рис. 3. Медуза арктична ціанея — найбільша медуза Світового океану. Її гігантський купол може досягати діаметра 2 м, а тонкі напівпрозорі щупальця виростають до 20 м у довжину. Тіло ціанеї може мати найрізноманітніше забарвлення, але зазвичай зустрічаються бурі й червоні особини.
Рис. 4. Освоєння Північного Льодовитого океану.
Характерними ознаками організмів Північного Льодовитого океану є їхнє довголіття та великі розміри. Вірогідно, через холодні умови, за яких організми розвиваються більш повільно, ніж у теплих широтах, тут поширені гігантські мідії, які живуть до 25 років (на відміну від мідій Чорного моря, вік яких сягає лише шести років), найбільша медуза — ціанея (рис. 3). У водах Карського моря мешкає гігантський морський павук, сягаючи в розмаху кінцівок до 30 см.
6. Освоєння природних ресурсів океану. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих материків.
Північний Льодовитий океан має величезне значення для країн, береги яких омивають його води (рис. 4). Від найдавніших часів в океані ведеться вилов риби, китобійний промисел (хоча полювання на китів у наш час суворо обмежено). Місцеве значення має промисел тюленів, нерп, моржів.
Через Північний Льодовитий океан проходять важливі транспортні шляхи. Із появою нових транспортних засобів — атомоходів і потужних криголамів — моря океану судноплавні більшу частину року.
На думку вчених, у надрах шельфу Північного Льодовитого океану міститься близько 10 млрд тонн нафти та 1550 трлн м 3 природного газу.
На шельфі Північного Льодовитого океану видобувають нафту та природний газ. Щоб установити бурові вишки, в Арктиці були створені штучні острови.
Арктика значною мірою впливає на формування погодних умов прилеглих континентів, тому там ведуться систематичні метеорологічні спостереження.
Останніми роками в Арктиці почав активно розвиватися екстремальний туризм — будуються полярні готелі, іноді просто з криги на дрейфуючих айсбергах. Здійснюються туристичні та спортивні експедиції до Північного полюса.
Головне
• Найменший за площею Північний Льодовитий океан займає центральну частину Арктики, розташований на крайній півночі Землі, обмежений берегами Євразії та Північної Америки.
• Рельєф дна океану має складну будову. Ложе океану складається з восьми улоговин, розділених підводними хребтами та розломами. Характерною рисою рельєфу дна є великі розміри шельфу.
• Особливості клімату океану визначаються його положенням у центрі Арктики, де протягом року панують холодні повітряні маси. Води океану найхолодніші та найпрісніші серед інших океанів. Характерною рисою є цілорічне існування льоду.
• Органічний світ Північного Льодовитого океану бідний порівняно з іншими океанами.
• Значною мірою на природу Північного Льодовитого океану впливає Атлантика.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Чим географічне положення Північного Льодовитого океану відрізняється від інших океанів? 2. У чому полягають особливості рельєфу дна Північного Льодовитого океану? 3. Назвіть головні ознаки клімату басейну Північного Льодовитого океану. Чому повітря над Північним Льодовитим океаном тепліше, ніж над Антарктидою? 4. Чому поверхневі води Північного Льодовитого океану менш солоні порівняно з іншими океанами? 5. Якими причинами зумовлена відносна бідність органічного світу Північного Льодовитого океану? 6. Які види господарської діяльності ведуться в Арктиці? Які причини перешкоджають швидкому господарському освоєнню Північного Льодовитого океану?
Поміркуйте
Арктика та Антарктика — полярні області Землі. Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що риси їхньої природи є подібними?
Практична робота 12 (закінчення)
Позначення географічних об’єктів та течій океанів на контурній карті.
Позначте на контурній карті географічні об’єкти та течії Північного Льодовитого океану: підводні хребти: Ломоносова, Менделєєва; течія: Трансарктична.
Працюємо самостійно
Архіпелаг Шпіцберген часто називають арктичним оазисом. Проведіть дослідження та з’ясуйте, які нехарактерні для Арктики особливості природи йому властиві.
Источник