Мар’яна Савка – Пливуть гроби по морю, як човни
Пливуть гроби по морю, як човни –
По морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
На хвилі молитов і переспіву.
Так, ніби в жилах замерзає кров,
А потім б’є у скроні голос крові
За тим, хто тихо жив, а відійшов
У дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
Людська долоня, тепла і тремтяча,
Човнами править втишений Господь,
А серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
Їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів – плече в плече,
І разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
Де убієнний ангелом стає,
Бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
З Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава – вписано у серці.
Related posts:
За городом качки пливуть скорочено – Родинно-побутові пісні За городом качки пливуть. Каченята крячуть. Вбогі дівки заміж ідуть, > 2 А багаті плачуть. Вбогі дівки заміж ідуть З чорними бровами, А багаті дівки сидять З кіньми та волами. “Чи чула ти, дівчинонько, Як я тебе кликав, Через твоє подвір’ячко Сивим конем їхав?” “Ой хоч чула, хоч не чула Не обзивалася: Темна нічка-петрівочка Вийти […].
За городом качки пливуть (народна пісня) За городом качки пливуть, Каченята крячуть… Вбогі дівки заміж ідуть, А багаті плачуть. Вбогі жінки* заміж ідуть З чорними бровами, А багаті вдома сидять З кіньми та з волами. – Ой чи чула, дівчинонько, Як я тебе кликав? Через твоє подвір’ячко Сивим конем їхав. – Ой хоч чула, хоч не чула – Не обзивалася, Темна […].
Аліна Звіздецька – Люди – човни, кораблі Люди – човни, кораблі. Люди в морі. Беруть один одного штурмом, на абордаж. А в мене зав’язані очі солено-вологим… Набрала не той екіпаж. Можливо, ми хворі Пливти проти ночі Без компаса у думках. Просто казати: “Отче..”? Ми підмальовуєм очі І граємо роль, як в кіно Із фальшивим ескортом. Мені би не звідати дно Серед дикого […].
За городом качки пливуть – Родинно-побутова пісня За городом качки пливуть, Каченята крячуть… Вбогі дівки заміж ідуть, А багаті плачуть. Вбогі дівки заміж ідуть, А багаті плачуть. Вбогі дівки заміж ідуть З чорними бровами, А багаті вдома сидять З кіньми та з волами. А багаті вдома сидять З кіньми та з волами. “Ой чи чула, дівчинонько, Як я тебе кликав, Через твоє […].
Анализ стихотворения А. С. Пушкина “К морю” Летом 1824 г. А. С. Пушкин по наущению своих врагов был отправлен петербургским начальством в псковское село Михайловское. Еще в Одессе поэтом овладевали мрачные настроения. “Скучно… вот припев моей жизни” – писал он своему другу Дельвигу, при этом называя себя “ссылочным невольником”. А тут еще предстояла разлука с морем, поддерживающим в Пушкине творческие силы на […].
Чи були у запорожців підводні човни? (За твором О. Сенатович “Малий Віз”) “Малий Віз” О. Сенатович – поєднання міфології з оповідями про запорізьких козаків. Зорі з червневого неба відбивалися в озері, здавалося, що озеро – це небо. Дмитрик полетів, намацав ногою дно того неба, розплющив очі. Вхопився за дишель Малого Воза і дістався на ньому додому. Та тільки-но заснув у своєму ліжку, як закрутилися Возові колеса і […].
Стихотворение А. С. Пушкина “К морю” (восприятие, истолкование, оценка) Многие поэты обращались к образу моря в своих произведениях. Впервые море воспели античные авторы. Стихотворный размер гекзаметр, пришедший из Древней Греции, ассоциируется с шумом набегающих волн. С развитием литературы менялся и развивался образ моря в поэзии. Особенно важное значение он приобрел у поэтов романтиков: образ моря символизировал идеал романтической свободы. Тема моря важна для романтической […].
Микола Вінграновський – Моєму морю Прийшла моя пора тебе зустріти, Ступить на твій клекочучий поріг! Відмічений суворим правом жити, – З тобою розминутись я не міг! Мене ти кликало своєю глибиною, І серце моє рано споловіло. Над збуреною вирною габою Воно з тобою ще не клекотіло. Ти чуєш, море?! Юність моя, зоре, В твоїх просторів синьокрилий дим! Я молодим прийшов […].
Мар’яна Савка – А ідіть-но, панове А ідіть-но, панове, під всі сто чортів. Ах, як палко скрипаль у провулку химерить. Я йому не змогла, ну а вам – й поготів, Відчинити тяжкі зачакловані двері. Ех, розбити б об діл своє серце сумне. Ех, розлити б по келихах жалі і млості. Зачакловані двері тримають мене, Тож не грюкайте милі, непрошені гості. Ох, […].
Мар’яна Савка – Віриш, човен вертається Віриш, човен вертається, повний по горло води. Пишеш в книзі потопу кілька розлізлих речень. Я так міцно вростаю у днище. Хочеш – вкради, Обірвавши стеблину моїх запізнілих зречень. Хвиля вміє ховати. В товщі прозорих сфер Не хвилини – роки. Хто не знає, що квітка – тепла? Я поволі вростаю у твій королівський герб І пускаю […].
Мар’яна Савка – Просити на Спаса спасіння Просити на Спаса спасіння від того серпа, Що смертю заточений гостро й стинає наосліп. Від соку оскома – не губи, а світ затерпа – І матір питає: коли ж то ми стали дорослі? Коли ж ми розсипали кошики в сиву траву, Коли ж покотилися голови яблук червоних… Далеке відлуння напнуло тугу тятиву, Ударили дзвони, розгойдані […].
Мар’яна Савка – І крила спалімо. І станьмо людьми І крила спалімо. І станьмо людьми. І сталось. Ідемо шляхами земними У холод і біль неземної зими. Йдемо поміж них. І стаємося ними. Цей сніг не минає вже тисячу літ. Цей холод кривавить рубці на раменах. Закуто міста, як у лати, у лід. На брамах розвішано білі знамена. Шукаєм притулку. Вокзали. двори. Кав’ярні. Будинки з […].
Мар’яна Савка – І світ, наче келія, тиха, глуха, холодна І світ, наче келія, тиха, глуха, холодна. Щілина-віконце. Вузенька смужечка світла. І час витікає. І роки один за одним Слизькими вужами втікають із цього світу. Монети повільно летять і вдаряють об камінь, Наповнивши серце розбитим органним дзвоном. Тримаєш відлуння важкими, як ртуть, руками. І тиша крізь пальці стікає на діл червоно.
Тарас Шевченко – Чого мені тяжко Чого мені тяжко, чого мені нудно, Чого серце плаче, ридає, кричить, Мов дитя голодне? Серце моє трудне, Чого ти бажаєш, що в тебе болить? Чи пити, чи їсти, чи спатоньки хочеш? Засни, моє серце, навіки засни, Невкрите, розбите,- а люд навісний Нехай скаженіє… Закрий, серце, очі. 13 ноября 1844, СПБ.
Сравнительная характеристика элегии В. А. Жуковского “Море”, стихотворений А. С. Пушкина “К морю” и Ф. И. Тютчева “Как хорошо ты, о море ночное Тема “Человек и природа” всегда была глубоко органична для отечественной поэзии. Она неизменно ставила рядом с человеком все многообразие природы и открывала ему глаза на “трепет жизни”, на мудрую целесообразность, величие и гармонию, красоту родной земли. Природа всегда оставалась для творца источником прекрасного и вдохновляющего. Часто одно и то же природное явление привлекало разных поэтов […].
Тарас Шевченко – На вгороді коло броду На вгороді коло броду Барвінок не сходить. Чомусь дівчина до броду По воду не ходить. На вгороді коло тину Сохне на тичині Хміль зелений, не виходить Дівчина з хатини. На вгороді коло броду Верба похилилась. Зажурилась чорнобрива, Тяжко зажурилась. Плаче, плаче та ридає, Як рибонька б’ється… А над нею, молодою, Поганець сміється.
Савка Мар’яна – Біографія Савка Мар’яна Орестівна народилася 21 лютого 1973, м. Копичинці, Тернопільської області – українська поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор і співзасновник “Видавництва Старого Лева”. У юності займалася співом і театром. Закінчила у Львові університет – українську філологію. У студентські роки належала до жіночого літературного угруповання ММЮННА ТУГА (за першими літерами імен: Мар’яна Савка, Маріанна […].
Світлана Чабан – А на моїй землі іде війна А на моїй землі іде війна, Стріляють танки і ревуть гармати. Сповита горем, в чорному вбранні, Сльозами вмилась не одна вже мати. Найкращі з кращих падають від куль, Грудьми своїми землю прикривають. Сумним набатом в селах і містах, Звучать слова: ” Герої не вмирають!” Вони живуть навіки у серцях І в пам’яті народу України. І […].
Гуде вітер вельми в полі. – Забіла Віктор Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Плаче козак молоденький, Долю проклинає. Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Козак нудить, сердешний, Що робить, не знає. Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Козак стогне, бідолаха, Сам собі гадає: “Ревеш, вітре, да не плачеш, Бо тобі не тяжко; Ти не знаєш в […].
Олесь Гончар – Молодий весняний грім Молодий весняний грім, Синє його рокотання Збуджує в серці моїм Тужливе чекання, Коли вже знедолений люд, Зачувши весняні грози, Не подумає: це пливуть, Знову пливуть бомбовози. 15 жовтня 1941 р.
Марта Тарнавська – Geiranger Юність Молодечий порив білопінним збігає потоком З гір, де батьком буття – чародійний чаклун-льодовик, – молодий водоспад білим шумом у синяву фйорду. Пахне морем цей фйорд: ось і меви, від моря посли, На зухвальство у даль закликають, на вікінгів подвиг. На підбій, у життя, вирушають гадючі човни. Старість Скрині повні добра: награбовані мудрощі мандрів: Міхи […].
Павло Тичина – Гаптує дівчина й ридає Гаптує дівчина й ридає – Чи то ж шиття! Червоним, чорним вишиває Мені життя. Танцюють звуки на дзвіниці, І плаче дзвін. Я йду. Мій шлях то із костриці, То із жоржин. Тумани линуть вгору, вгору, А хмари – вниз. Чому я не люблю простору, Як я без сліз? Я ввечері цілую рожу І кличу сум. […].
Тарас Шевченко – Гамалія (друга редакція) “Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі Із нашої України! Чи там раду радять, як на турка стати, Не чуємо на чужині. Ой повій, повій, вітре, через море Та з Великого Лугу, Суши наші сльози, заглуши кайдани, Розвій нашу тугу. Ой заграй, заграй, синесеньке море, Та під тими байдаками, Що пливуть козаки, тілько мріють шапки, […].
Дмитро Лазуткін – “Реквієм” За законами математики – Мінус доля на мінус час… Небо ридма ридає, солдатики, Небо ридма ридає по вас. Хтось на мапі звіряв маршрути, Хтось дививсь на зірки з печер… Нерозкритими парашутами Рахуватимуть вас тепер. По розмоклій траві розкидано, Збиті сонця, немов бурштин. Нині небо ридає ридма, Диким полем гірчить полин. Батьківщина або територія… Кожен сам […].
Тарас Шевченко – Гамалія “Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі Із нашої України; Чи там раду радять, як на турка стати, Не чуємо на чужині. Ой повій, повій, вітре, через море Та з Великого Лугу, Суши наші сльози, заглуши кайдани Та розвій нашу тугу. Ой заграй, заграй, синесеньке море, Та під тими байдаками, Що пливуть козаки, тілько мріють […].
Леся Українка – Жалібний марш Вмер батько наш! Та й покинув нас! Ох, і смутний настав час! Сиротою наша мати зосталась! Звідки ж тебе виглядати? Чи по степах, чи по лугах шукати? Чи сокола послати? Батечку ж наш! Та вернись до нас! Та порадь же ти, батьку, нас, Як без тебе в світі жити Україні При лихій годині? Вирядили ми […].
Гуде вітер вельми в полі (народна пісня) Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає… Плаче козак молоденький, Долю проклинає. Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає… Козак нудиться, сердешний, Що робить – не знає. Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає… Козак стогне, бідолаха, Сам собі гадає: “Ревеш, вітер, та не плачеш, Бо тобі не тяжко! Ти не знаєш […].
Тарас Шевченко – Іван Підкова I Було колись – в Україні Ревіли гармати; Було колись – запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося – осталися Могили на полі. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять. Свідок слави […].
Вмирають почуття Вмирають почуття, Зігріті лиш словами. Відходять в небуття Обіцянки – їх мало. І залишаються сни – У них завжди все чудово. Та прийде ранок й вони Зникатимуть знову і знову… І трохи часу мине Та тебе я не забуду В душі палає вогонь, Його гасити не буду. Знов серце рветься з грудей, Неначе в морі […].
Герасим’юк Василь – Мав би я чорне лице Мав би я чорне лице До тебе іти. Мав би я чорне лице Тебе обминати. Мав би я чорні уста Сказати: прости. Мав би я чорні слова Не зради, а страти. Музика, що ридає, Засне у сльозах. Музика, що ридає, Інакше не може. Як у космацькій корчмі, Сидять при ножах Наші роки в душі І […].
Павло Грабовський – Плаче небо, вкрите хмарами Плаче небо, вкрите хмарами, Що над нами восени Без кінця пливуть отарами Із сумної сторони. Темний гай додолу хилиться, Буйне листя опада; Різва пташка не осмілиться В поле вилетіть з гнізда. Тільки галич перелякана Скиглить, зграями шуга; З жалібного її каркання На душі росте нудьга. Сльози осені журливої, Що минули ясні дні, Се – плач […].
Леся Українка – “дивлюся я на смерть натури… “ Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці своїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання. Ніхто щоб не почув тоді мого ридання. Та й по мені не мають сльози лить, – Сама в собі я буду жаль носить. О доленько моя, сповни моє бажання! І так […].
Тарас Шевченко – до Основ’яненка Б’ють пороги; місяць сходить, Як і перше сходив… Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У дніпра питають: “де то наші діти ділись, Де вони гуляють?” Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; Сонце гріє, вітер віє На степу козачім. На тім степу скрізь могили Стоять та сумують; Питаються у буйного: […].
Микола Луків – Портрет жіночий на стіні Портрет жіночий на стіні, У грубі жевріють вуглинки, І тихо-тихо, як у сні, Пливуть за вікнами сніжинки. Пливуть за ними дні й літа, Уже і біль почав минати, Та не минає самота І відчуття гіркої втрати. Бо ніби й хата – як була, І ті ж у вікнах виднокола, Але дружина відійшла, Відкіль не вернеться […].
Показ мужності, відваги запорожців у поемі “Гамалія” (3 варіант) Героїчне минуле, славні діла предків не раз давали авторам матеріал для творів. Подорожуючи морем, Тарас Шевченко ніби побачив, як пливуть по хвилях козацькі байдаки, ніби почув спів козаків. Так народилась історична поема “Гамалія”. Подвиги славних козаків приваблювали Шевченка з дитинства. Знав він від старих людей, що це були за воїни – мужні, відважні, які не […].
Посадила огірочки – Соціально-побутові пісні ПОСАДИЛА ОГІРОЧКИ Посадила огірочки Близько над водою, Поливала огірочки Дрібною сльозою. Ростіть, ростіть, огірочки, В чотири листочки. Не бачила миленького Аж три вечорочки! На четвертий побачила, Як череду гнала, Не сказала “добривечір”, Бо мати стояла. Летить орел сизокрилий Та й, летючи, кряче: “Перекажи дівчиноньці, Що за мною плаче! Нехай вона та й не плаче, Бо […].
А ти люби його, дівчино, чуєш? А ти люби його, дівчино, чуєш? Нехай не так, як любила б я. Нехай шаленіє від того, як його цілуєш, Нехай не зможе прожити без тебе ні дня. Нехай з тобою він гуляє ночами, Нехай пригортає й обнімає тебе. Нехай не знає з тобою печалі, Нехай не згадує, як любив він мене. Нехай буде у […].
Я не співець чудовної природи… – Грабовський Павло Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її; З ума не йдуть знедолені народи, – Їм я віддав усі чуття мої. Серед ясних, золочених просторів Я бачу люд без житнього шматка… Блакить… пташки… з-під соловйових хорів, Мов ніж, вража скрізь стогін мужика. Нехай кругом розумний лад та втіха, – Не здужа їх мій мозок […].
Іван Вовчок – Святкуєш свято незалежності? Святкуєш свято незалежності? А прадід твій в могилі плаче. Бо день цей рівний протилежності. Ти придивись детальніше, читачу, Поглянь які протерті ті коліна. Ніколи ще не падав так козак. Тобі вже не належить Україна, Її прибрав до рук хижак. Вставай, козаче, годі було спати! Невже тобі ще не набрид диктат? Нема чого надалі вже чекати […].
Озеро Висиджую я в озера на бурежку. Й заглядую у ворожду бездонну. У нього серце ранене шпирами, І голками протикане без тями. Безчужий вітер розхристує тепло. І грізне сонечко вижарює в бездушші. Й пернаті, й ворони пронизують крильми, Доводячи ті почуття до краю самоти. А хвилі шепчуть : – Ти сюди, сюди, іди У ранній милозвучній […].
Источник