Символіка моря у повісті старий і море
Символіка повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море”
Кожного великого митця приводить у пантеон історії світової культури свій власний, неповторний шлях: одні стають відомими одразу, ще за життя, інші заживають слави повільно і важко; одні рухаються, сказати б, по прямій, інші — химерними зигзагами. Свій шлях був і в Хемінгуея. Один дослідник в свій час писав, що протягом останніх років вплив Хемінгуея на новітню прозу був такий великий, що його навряд чи можна виміряти. Та й справді, при кінці свого життя письменник був одним із найпопулярніших і найвідоміших письменників у світі. Через те, коли Хемінгуея не стало, дехто схилявся до думки, чи не був письменник звичайним постачальником бестселлерів, якого всі чомусь мали за видатного. Але проаналізувавши його творчість, більше схиляємося до думки, що саме Хемінгуей найбільше в той час протистояв головній заповіді «масової культури». Заповідь ця — пристосовництво, потурання поширеним, стандартним, нерозвиненим смакам. Саме він, вперто йдучи проти течії, прагнув навернути читача в свою віру, прищепити йому свій погляд на світ і на місце людини в ньому.
А починалося усе з того, що закінчивши школу майбутній письменник почав працювати репортером у канзаських газетах. Коли почалася війна, то він став проситися на фронт, але через слабке здоров’я попав тільки в італійські санітарні частини. Після війни знову поринув у репортерство, але одного разу зрозумів, що газетна писанина гальмує розвиток його творчості. Вже маючи дружину і сина він покидає роботу. Переживаючи великі злидні він твердо вірив у свою долю, у свою щасливу зірку. І доля, після великих випробувань, послала йому те, про що мріє кожен письменник — він заставив людей думати по-своєму.
Хемінгуей — один з тих митців, які причетні до найістотнішого перевороту у світовому мистецтві. Він зумів поєднати у собі відомість з популярністю. Хемінгуеєвський струмінь у мистецтві слова являв собою такий виразний і необхідний розрив з попередньою спокійною оповитістю, з усталеною міцністю авторського всебачення, із заокругленістю словесних періодів, що віддаляли себе від об’єкта зображення. Не тільки манера писати, а й манера жити привертала увагу до Хемінгуея, роблячи його водночас і приманкою для газет. Були такі моменти, що автор немов би зливався з своїми персонажами, вони були ним і він був ними. Він робив усе, щоб доказати, що він може те, що робили його герої. Тому його творчість дехто називає наскрізь автобіографічною.
Найпомітніше місце у його творчості займає тема війни. Проте й ця тема у Хемінгуея — манера його життя. Також притаманний поетові й мотив крайньої неблагополучності, страждання, муки, зовнішньої невлаштованості й внутрішньої порожнечі.
Безперечно, у Хемінгуея є безліч чудових шедеврів. Це і «Прощавай зброє» і «По кому подзвін», і «Сніги Кіліманджаро», але чи не найвидатнішим його твором, як і чи не найвидатнішим твором усієї літератури ХХ століття можна назвати повість «Старий і море». Написавши ъъ у 1952 році автор сказав, що я кінець-кінцем добився того, над чим працював усе своє життя. З появою цього твору у Ернеста Хемінгуея завершується сага про трагічне безсилля людини та її казкову нездоланність. В повісті поет-художник знайшов героя, котрого шукав довгі роки. Хемінгуей сам розумів значення цього відкриття і в одному із своїх інтерв’ю сказав: «Мені повезло, що в мене були гарний стариі і гарний хлопчик, а за останній час письменники забули, що такі існують. Крім того, океан заслуговує, щоб про нього написал так само, як про людину. Так що і в цьому повезло. Ці слова важливі тому, що письменник сам заявив, що нарешті знайшов в якості героя гарну людину, іншими словами, героя доброго. Не можна сказати, що усі попередні герої в автора були поганими. Це були люди хороші, але вони потерпали від обставин страшного світу, в якому приречені були жити, ці люди постійно шукали укриття від світу. Вони страждали від внутрішньої рефлексії, від відсутності згоди з симим собою, від недосяжності гармонії в житті і в собі. Навіть від одинокості, на яку приречена людина в цьому розірваному світі.
Вони шукали і знаходили спокій і мир в природі, в спілкуванні з нею. І всі стали втікачами із цивілізованого світу. Старий Сантьяго в «Старому і морі» належить світу природи. Він не тільки прожив усе своє життя в єдності з природою, з морем, він — частина цього світу природи, і він сам так себе й сприймає. Спорідненість його з морем видно вже в його образі, в зовнішності людини, котра все життя провела в морі. Хемінгуей вже на перших сторінках підкреслює примітну деталь зовнішності старого: «Все у нього було старе, крім очей, а очі його були кольром схожі на море, веселі очі людини, яка не здається». Так і виник лейтмотив повісті — людина, що не здається.
У старому Сантьяго дивовижно гармонічно поєднюються стриманість і гордість. «Він був надто простодушним, — пише Хемінгуей, — щоб задуматися над тим, як і коли прийшло до нього смирення. Але він знав, чо воно прийшло, не приносячи з собою ні встиду, ні втрати людської гідності». З віком зникла з його душі уся суєта, все те, що колись хвилювало кров. А залишились чисті і світлі спогади. «Йому тепер вже не снились ні бурі, ні жінки, ні великі події, ні величезні риби, ні драки, ні змагання на силу, ні жінка. Йому снилися тільки далекі краї і левенята, що виходять на беріг. Як котики, вони бавились в сумерках, і він любив їх так, як любив малого».
Цей образ далекого африканського берега проходить через всю повість як символ чистоти і незаплямованості природи, простого життя, нагадуючи певною мірою образ незайманої краси і білизни сніжної вершини Кіліманджаро».
Поряд із смиренням, що прийшло з віком, з життєвим досвідом, у старого живе і гордість. Він знає, для чого він народився на світ: «Ти народився для того, щоб стати рибаком, як риба народилась, щоб бути рибою».
Коли Хемінгуей говороив, що йому повезло у тому, що він знайшов гарного старого, він мав на увазі не тільки гарні душевні якості свого героя. Старий гарний не тільки своєю добротою, простодушшям і смиренням, під яким розуміється вміння жити у згоді із собою. У старого є щось більш значиме — справжній героїзм. На його долю випало дуже важке випробування. Він веде свою титанічну боротьбу з цією невидимою рибою один на один, як і підходить для героя. І поєдинок цей все більше нагадує міф про боротьбу добра і зла, віри і розпачу, сили і слабкості. Герой повинен вести боротьбу сам, тільки тоді у нього появиться можливість розкрити себе повністю, проявити усю свою мужність, стійкість, відвагу і вміння.
Старий знає про свою фізичну неміч, але він знає і друге — що в нього є воля до перемоги. «Я все одно її переможу, — сказав він, — при всій її величині і при всій її красі. Хоч це і несправедливо, — добавив він, — та я їй докажу, на що здатна людина і що вона зможе витерпіти».
Протягом всього поєдинку в думках старого весь час присутній хлопець. Старий згадує про нього, і не тільки тому, що малий дуже допоміг би йому, якби був з ним у лодці, а головним чином тому, що малий уособлює в собі майбутнє покоління і старому хочеться закріпити в малому віру в себе, в тому що він, старий, ще може ловити рибу. Адже він не раз говорив малому, що він незвичайний старий, і тепер розуміє, що пора це довести на ділі. «Він доводив це уже тисячі раз. Ну і що? Тепер потрібно довести це знову. Кожного разу це починається знову .»
Щастя, яке посміхнулось старому, щастя, котре він завоював у тяжкій боротьбі з рибою, в нього вкрали акули. «Хотів би я купити собі трохи щастя, якщо його де небудь продають, — сказав старий. — А за що ти його купиш? — спитав він у себе. — Невже його можна купити на загублений гарпун, зломаний ніж чи покалічені руки?» Підпливаючи до рідного села з обїдженим скелетом своєї риби, старий все ж відмовляється рахувати себе переможеним: «Хто ж тебе переміг, старий? — запитав він себе. — Ніхто, — відповів він. — Просто я надто далеко зайшов в море».
Перебуваючи на самоті в морі старий роздумує про одинокість. «Не можна щоб на старості чоловік залишався сам, — думав він. — Проте від цього не втечеш». Але поті сам собі заперечує, — вже на зворотньому шляху додому старий думає про своїх земляків: «Сподіваюся, що вони там дуже не хвилюються. Хоча хвилюватися може малий. Але ж він в мені не сумнівається! Старші рибалки — ті напевно хвилюються. Та й молоді також, — думав він. — Я ж живу серед добрих людей».
Вперше герой Хемінгуея не почуває себе одиноким у цьому ворожому і жорстокому світі! Вперше він досяг гармонії з природою і людьми, що навколо. Довгий шлях довелось пройти герою, щоб прийти до такого життєутверджуючого висновку.
І насамкінець, головний висновок повісті: старий терпить поразку, але по великому рахунку він залишається непереможеним, його людська гідність ликує. І тоді він промовляє слова, у яких і виражений весь пафос книги: «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти».
«Старий і море» — не повість про людину взагалі. Вона — про рибалку , про звичайного трударя. Старий Сантьяго — дзеркало безсмертної душі народу. Якщо зрозуміти це, то не так уже й безпосередньо важливо, що старий не довіз рибину до берега, що її зжерли акули. Все одно з колосального її кістяка дивувалися люди на березі. І повість перестає сприйматися як щось песимістичне, як не сприймаються такими ні «Ілліада», ні «Пісня про Роланда» (якщо звернутися до ближчих у часі перекладів). Адже трагедія передусім — велична, а вже потім — гірка.
Старий Сантьяго — це в Хемінгуея новий герой, бо «кодекс» для нього не роль, а саме життя, як то було з матадорами, солдатами, мисливцями, одне слово з «героями кодексу».
За своєю стилістикою і образному стилю повість «Старий і море» близька до літературного жанру притчі, яка будується на алегоріях і передбачає деяку моральну науку. Багато критиків так і приняли її як притчу і пробували тлумачити усю історію старого як символічне зображення боротьби добра і зла, боротьби людиини з Роком. Сам Хемінгуей протестував проти такого одностороннього і спрощеного трактування його твору, відстоюючи реалістичну основу повісті. Він казав: «Ні одна гарна книга ніколи не була написана так, щоби символи в ній були продумані наперед, а потім вставлені в неї. Такі символи вилазять наверх, як ізюминки в хлібі з ізюмом. Хліб з ізюмом гарний, але простий зліб кращий. В «Старому і морі» я намагався створити реального старого, реальне море, реальну рибу і реальних акул. Але якщо я зробив їх досить добре і досить правдиво, вони можуть означати багато».
Головне в «Старому і морі» то, що цей твір відзначено високою людською мудрістю письменника. У ній знайшов своє втілення той гуманістичний ідеал, якого Хемінгуей шукав протягом усього свого шляху, стверджуючи, що людину перемогти неможливо.
Так прожив своє життя Ернест Хемінгуей. Це було яскраве і красиве життя, переповнене неустанною письменницькою працею за «Свободу і Право на щастя».
Хемінгуей Е. Твори в 4 томах. Том 1. Романи та цикли оповідань. — пер. з англ. — К.: Дніпро, 1979. — 717с.
Хемінгуей Е. Избранное: Пер. с англ./Послесл. сост и примеч. Б. Грибанова. — М.: Просвещение, 1987.— 304с.
Источник
Філософсько-символічний зміст повісті «Старий і море»
Шкільний твір
Філософсько-символічний зміст повісті «Старий і море»
Повість-притча «Старий і море» видатного американського письмен ника Ернеста Хемінгуея — це не лише один з останніх його завершених творів, а найскладніша у філософському плані річ. Це — алегоричне розкриття світоглядної позиції автора, власний варіант відповіді письменника на найважливіше з питань філософії про сенс життя.
Ще раніше у творчості Хемінгуея склався особливий художній принцип, який письменник назвав «принципом айсберга»: «Якщо письмен ник добре знає те, про що він пише, він може оминути багато з того, що знає, та, якщо він пише правдиво, читач відчує все проминуте так само сильно, як коли письменник сказав про це. Величність руху айсберга у тому, що він лише на одну восьму підноситься над поверхнею води». Відштовхуючись від цієї метафори, можна сказати: «надводна» частина змісту повісті «Старий і море» надзвичайно мала, а глибина «підводної» — незрівнянно велика.
Зовні сюжет повісті дуже простий, його можна переказати кількома реченнями. Живе самотній старий рибалка Сантьяго, єдиний друг якого — хлопчик Маноло, його учень і помічник. Старого Сантьяго покинуло щастя, як покинула більшість людей, не здатних його розуміти. Він іде в море, де на наживу ловиться величезна риба, боротьба з якою триває майже дві доби, але зрештою спійману здобич нищать акули. Залишками здобичі старого милуються туристи, але й ті бачать у рибі лише якусь екзотичну річ.
Ніби нічого особливого й не відбувається — якщо бачити тільки зовнішній сюжет. Та безліч прихованих образів-символів ховається за цією ніби простенькою історією.
Старий — це водночас і жива людина зі своїми почуттями, думками і досвідом, й символ певної системи цінностей. Хлопчик Маноло — не лише хлопець, що живе зі своїми батьками, що намагаються віддалити його від старого вчителя-друга, це — надія на майбутнє, моральна перемога Сантьяго і його цінностей над відчуженістю оточення. Батьки хлопчика уособлюють цей світ, відчуженість і роз’єднаність людей у якому є нормою, як і туристи, що дивляться на рибу. Риба для Сантья-го — мета існування, до якої треба прагнути за будь-яких обставин, незважаючи на усі труднощі і перешкоди. Перемога над рибою — досягнення цієї мети. Знищення риби — нерозуміння світом її значення. Утлий човник на тлі безмежного простору — самотність. Море — непереборна сила природи, сама вічність. Приблизно такий зміст мають символи, узяті поодинці, але сполучення їх створює ідеї усього твору.
Чи переміг старий рибу і море? Зовні — ні. Здобич утрачено. Але ж риба — не тільки їжа, як вже згадувалося вище. Моральну перемогу старий усе ж таки здобуває, хай її матеріальне втілення зникає з рук. І боротьба з рибою водночас є ще й дивним єднанням з нею, хоч вона є метою, але вимушеною, якщо подивитись трохи з іншого боку. Не випадково, розмовляючи сам із собою, Сантьяго каже: «Як добре те, що нам не потрібно вбивати сонце, місяць, зірки, достатньо того, що ми вимагаємо їжу в моря і вбиваємо своїх братів». Тобто ніби не він ставить собі це за мету, її вимагають життєві обставини, проте, прийнявши виклик, вступивши з рибою у двобій, Сантьяго досягає ще однієї цілі: довести, що людина не безсила, взагалі свою здатність перемогти.
Відвага та шанси на перемогу у нього і у риби практично рівні. Не буде перебільшенням сказати, що рівні ці двоє і за моральними якостями. У своїй боротьбі переможець і переможений досягають своєрідної гармонії — а це вже одна з головних авторських ідей. Знайти гармонію з природою — чим це не сенс існування людини?
Гармонії з природою неможливо досягти ані ставлячись до неї зверхньо, бачачи у ній джерело задовільнення власних потреб, ані відсторонено милуючись нею здаля. Для цього треба зрозуміти її внутрішні закони і навчитися жити за ними. Гармонійність природи зовсім не виключає боротьби, більше того — вона невідривна від боротьби, але боротьби на рівних, коли підставами для перемоги стають не якісь технічні засоби, а особисті внутрішні сили: рішучість, мужність, воля до перемоги. Вона теж жорстока, як і людський світ, але щедра і справедлива — перемагає той, хто гідний перемогти. Її правила гри ніби протиставляються таким у людському суспільстві.
Старий Сантьяго за законами природи — переможець, але він — переможений за шкалою цінностей людей, тому серед них він самотній і безсилий вигравати за їхніми правилами гри. Море і риба значно ближчі йому духовно, ніж людське суспільство.
Але він усе-таки саме людина, і саме людей репрезентує у двобої зі стихійними силами. З великою гордістю звучать його слова: «Людина створена не для того, щоб терпіти поразку. Людину можна знищити, але не можна перемогти».
Ось такою людиною і постає він у повісті: людиною, багатшою духовно за тих, що не замислюються над тим, що означає бути людиною. Людиною-переможцем, виграш якої підтверджує сам принцип гармонії природи, хай не зрозумілий іншим, але вищий за будь-які інші закони. Переможцем, хто б що не вважав.
Мабуть, це й є головною ідеєю твору. Але однозначно стверджувати це важко — айсберг на те й айсберг, що його неможливо побачити увесь. Кожен може відшукати у повісті-притчі «Старий і море» щось своє.
Источник