Географія — Олійник Я.Б. — 6.3. Світовий океан та його частини: океани, моря, затоки і протоки
Географія / Географія — Олійник Я.Б.
Світовий океан — безперервна водна оболонка земної кори (океаносфера), що оточує материки. Він становить 70,8 % (361 мли км 2 ) земної поверхні, у ньому зосереджено 96,5 % (1370 млн.км 3 ) усіх вод планети. Залежно від будови дна, обрисів материкових берегів, руху вод структура Світового океану складається з океанів, морів, заток і проток.
Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. Світовий океан поділяють на 4 океани: Тихий (площа 178,7 млн. км 2 , об’єм води 710 млн.км 3 , пересічна глибина 3984 м). Атлантичний (91,6; 330; 3602), Індійський (76,2; 283; 3736), Північний Льодовитий (14,7; 18; 1220). Межі океанів проводять по материках та островах, а у водних просторах — по меридіанах мисів: мис Горн (о. Вогняна Земля) між Тихим і Атлантичним, мис Голковий між Атлантичним та Індійським, мис Південний (о. Тасманія) між Індійським і Тихим. Межі Північного Льодовитого океану з Атлантичним — підводні підвищення північніше Північного полярного кола, Тихого — Берингова протока. Окремі дослідники називають п’ятий — Південний океан, до якого включають води Південної півкулі між Антарктидою і південними закінченнями материків Південної Америки, Африки та Австралії. Але на міжнародному гідрографічному конгресі в Монако в 1952 р. було прийнято рішення не виділяти Південний океан у самостійний. Одночасно там же був «ліквідований» Північний Льодовитий океан, який приєднали до Атлантичного океану як внутрішнє Полярне море. Та не всі вчені світу погодилися з цим рішенням, і тому на багатьох картах Північний Льодовитий океан фігурує як самостійний, а також на деяких картах відновлено назву Південного океану.
Море — частина Світового океану, що відокремлена від нього суходолом, підводним підвищенням або островами і має своєрідний гідрометеорологічний режим. За ступенем відокремлення і режимом є внутрішні моря — це ті, що знаходяться глибоко в суходолі і сполучаються з океаном однією або кількома протоками. Наприклад, Азовське, Чорне, Середземне. Окраїнні моря — це ті, що недалеко в суходолі й відокремлюються від океану островами, півостровами і нерівностями дна, як-от Берингове. До міжострівних морів належать Яванське, Сулавесі та ін. Усього на планеті налічується до 60 морів. Вони займають близько 60 % площі Світового океану.
Затока — частина акваторії моря (або океану), що заглиблюється в суходіл і має вільний водообмін з основним водним басейном. За походженням розрізняють океанічні й морські затоки, за формою—воронкоподібні, витягнуті, розгалужені, за властивостями вод — опріснені, солонуваті, солоні, за глибиною—мілководні й глибоководні. Наприклад, Одеська, Біскайська, Бенгальська затоки.
Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє які-небудь ділянки суходолу і з’єднує суміжні водні басейни або їхні частини. Наприклад, Керченська протока сполучає Азовське і Чорне моря.
6.4. Суходіл в океані
Рельеф дна Світового океану — поверхня дна океану, розвинута в межах різних типів земної кори: континентального, перехідного та океанічного. Основні структурні елементи цього рельєфу: а) рівнина підводної окраїни материків та великих островів (континентальний шельф); б) материковий схил; в) материкове підніжжя; г) ложе океану із серединно-океанічними і складчасто-бриловими хребтами, океанічними валами, підвищеннями і плато.
Континентальний шельф має порівняно рівну і плоску поверхню з кутом нахилу меншим, ніж один градус. Вона положисто тягнеться до глибини 200 м. Ширина шельфу різна — від 1 до 1500 км.
Материковий схил тягнеться в середньому до глибини не менш як 2000 м. Нахил поверхні схилу збільшується до 4—7°, а іноді і значно більше. Характеризується різким розчленуванням рельєфу: наявністю частих і глибоких каньйонів, терас, зсувів. Підводні каньйони починаються здебільшого на зовнішньому шельфі. Багато з них є продовженням наземних річкових долин: Конго, Нігеру, Амазонки, Міссісіпі, Колумбії, Колорадо.
Деякі каньйони проходять дном океанів, не маючи початку на шельфі; їх називають серединно-океанічними. За розмірами вони найрізноманітніші. Наприклад, в Північній Атлантиці Північно-Західний проходить від Девісової протоки до паралелі 40° пн. ш. і простягається на 3200 км, огинаючи континентальний схил Північної Америки. Його ширина від 2 до 9 км, а глибина врізу досягає 200 м.
Материкове підніжжя — це межа перехідної та океанічної земної кори, де відкладається потужна товща пухких порід. Воно являє собою слабо нахилену рівнину.
Ложе океану займає найнижчий рівень земної поверхні — від 4000 до 5000—6000 м глибини між материковим підніжжям та серединно-океанічними хребтами. Ложе складене земною корою океанічного типу і характеризується слабкими вертикальними рухами. Поряд з плоскими ділянками на ньому трапляються підводні хребти, обширні підняття — плато, пороги, що тягнуться від одного берега океану до іншого.
Серединно-океанічні хребти — це вели підводні гірські споруди, здебільшого посередині океанів. Вони складаються з кількох подовжніх пасом. У них зустрічаються числен поперечні розломи, з якими також пов’язані глибокі підводні каньйони. Найбільші хребти — Середин но-Атлантичний і Східно-Тихі океанський. Серединно-Атлантичний хребет простягається на 20 000 км від островів Шпіц бергену до Антарктиди. На південь від Африки він з’єднується з Африкансько-Антарктичним хребтом і переходить у Західно-Індійський хребет, який у середній частині океану називається Центральним Індійським. Далі Цент рольний Індійський хребет через Австрало-Антарктичне підняття переходить у Південно-Тихоокеанське підняття, а останнє — у Східно-Тихоокеанське.
У рельєфі океанічного дна є також вулканічні конуси, великі улоговини. На великих підняттях океанічного дна розмішено багате вулканічних гір, які виступають на поверхню групами островів. Це, наприклад, Маршалові. Гавайські, Полінезійські, Алеутські, Курильські острови.
На дні океанів багато плоских або слабо нахилених частин дна океанів, відокремлених віл улоговин виступами. Вони називаються плато. Від шельфів вони відрізняються тим, що знаходяться на глибині від 1 до 2 км та більше. Наприклад, Фолклендське плато на схід від Фолклендських островів.
Острови — невеликі (в порівнянні з материками) ділянки суші, з усіх боків оточені водою. На Землі декілька тисяч островів. Зустрічаються поодинокі острови, групи островів (архіпелаги) і ланцюжкові. Є острови морські, океанічні, річкові та озерні. За походженням вони бувають материкові й самостійні (вулканічні й коралові).
Материкові острови — ділянки суші, відокремлені від материка в результаті опускання суші. Вони розміщені на підводній основі материків (Гренландія, Нова Гвінея, Нова Зеландія, Великобританія, Нова Земля).
Вулканічні острови — острови, які виникли внаслідок вулканічних вивержень на дні океанів і морів. Вулканічні острови невеликі, часто вони піднімаються на значну висоту над водою і мають форму вулкана. Вулканічні острови розташовані групами, утворюючи ланцюжки гір (Курильські, Гавайські).
Коралові острови утворюються будовами коралових поліпів. Коралові поліпи живуть великими скупченнями на глибині до 50 м. Прикріплюючись до твердого дна моря, вони наростають зверху, поширюються в ширину. Утворюють витягнуті в довжину рифи і невеликі низовинні острови кільцеподібної форми — атоли. Коралові поліпи можуть жити в океанічній воді з температурою не нижче +20 °С, тому коралові острови зустрічаються лише в морях жаркого поясу, між 30° пн. ш. і 30° пд. ш. (Великий Бар’єрний риф).
До найбільших островів належать: Гренландія (2176 тис. км 2 ), Нова Гвінея (829 тис. км 2 ), Калімантан (734 тис. км 2 ), Мадагаскар (590 тис. км 2 ).
Півострови—ділянки суші, оточені з трьох боків водою, а з четвертого сполучені з сушею. Півострови утворюються головним чином під впливом тектонічних рухів земної кори, що спричиняють опускання окремих ділянок суші або підняття окремих частин морського дна. Невеликі півострови утворюються внаслідок акумуляції пухкого матеріалу. Найбільший півострів на Землі — Аравійський — розмішений у Південно-Західній Азії. Більш як на 1000 км врізається в Індійський океан півострів Індостан. На північному заході Європи є Скандинавський півострів.
Источник
Світовий океан та його частини
§ 22. Світовий океан та його частини
Світовий океан — виняткове творіння природи, колиска життя на Землі, комора різноманітних ресурсів. Він становить основну частину гідросфери, вкриваючи 71% поверхні нашої планети. Залежно від будови дна, обрисів берегів материків, розташування груп островів, руху вод у Світовому океані виділяють океани, моря, затоки, протоки.
Океани
Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками.
На Землі умовно виділяють чотири океани. Межами океанів є береги материків, і лише у південних широтах їх межами прийнято вважати лінії меридіанів від крайніх точок материків. Найбільший з океанів — Тихий, площа якого становить 1/3 загальної поверхні земної кулі. В ньому розташована найглибша западина світу — Маріанський жолоб (-11022 м).
Атлантичний океан — другий за площею, становить 1/4 площі Світового океану. Зі сходу він омиває береги Північної і Південної Америки, з заходу — береги Європи і Африки.
Індійський океан — третій. Його розміри становлять лише 1/5 частину Світового океану. Проте на його площі можна розмістити пів Євразії.
Північний Льодовитий океан — найменший за площею і наймілкіший. Він становить 1/20 площі Світового океану. Його межі проходять по північних узбережжях Євразії і Північної Америки.
Моря, затоки і протоки
Море — це частина океану, яка більш-менш відособлена від нього ділянками суходолу, групами островів або підвищенням дна. Море відрізняється від океану, до якого воно входить, температурою і солоністю води, течіями та іншими ознаками. Історично назви морів збереглися і за двома величезними озерами світу — Каспійським та Аральським, хоч вони й не сполучаються з Світовим океаном.
Розрізняють моря внутрішні й окраїнні. Внутрішні — це ті, що глибоко вдаються в суходіл і сполучаються з Океаном однією або кількома протоками. Наприклад, Азовське, Чорне, Середземне. Окраїнні моря — це ті, що трохи вдаються в суходіл і відділяються від океану островами, півостровами і нерівностями дна. Наприклад: Берингове, Баренцове.
Затока — частина моря, океану (іноді річки, озера), що глибоко вдається в суходіл. Наприклад: біля берегів України — Одеська затока, в західній частині Європи — Біскайська, на півдні Євразії — Бенгальська. (Знайди їх на карті.)
Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє які-небудь ділянки суходолу і сполучає суміжні водні басейни або їх частини. Наприклад, Берингова протока відділяє Євразію від Північної Америки і сполучає два океани — Тихий і Північний Льодовитий. Керченська протока відділяє Керченський півострів від Таманського і сполучає Азовське і Чорне моря.
Суходіл в Океані
В безкрайніх просторах Світового океану розкидані різні за своїми розмірами ділянки суходолу — це материки і острови. Материк — величезна ділянка суходолу, що з усіх або майже з усіх сторін оточена морями або океанами.
Відшукай на карті всі материки
Острови — порівняно невеликі ділянки суходолу, з усіх боків оточені водою. Якщо острови розташовані групою недалеко один від одного, то таку групу називають архіпелагом. Найбільший острів — Гренландія. Він за територією в 3,5 раза більший за Україну.
За утворенням острови поділяються на: материкові, вулканічні і коралові.
Материкові — це частини материка, що відділились внаслідок руху земної кори. Розташовані в основному на материковому шельфі. Наприклад, острів Мадагаскар.
Відшукай острів Мадагаскар на карті
Вулканічні — утворилися внаслідок виверження вулканів на дні морів і океанів. Вони невеликі за розмірами, розміщуються групами, в рельєфі відрізняються підвищеними конусами вулканів. До них належать Гавайські, Курильські та інші острови Тихого океану.
Коралові острови складені вапняковими скелетами коралових поліпів — найдрібніших тварин, що живуть у тропічних частинах океанів. Вони утворюються на мілководді (до 50 м) між 30° пн.ш. і 30° пд.ш., там, де можуть розвиватись поліпи. Найбільша коралова споруда в світі — Великий Бар’єрний риф біля східних берегів Австралії. Якщо кораловий острів має форму суцільного або розірваного кільця, його називають атол.
Відшукай Великий Бар’єрний риф на карті
Півострів — ділянка суходолу, оточена з трьох боків водою, а з четвертого з’єднана з суходолом. Найбільшим півостровом у світі є Аравійський. На його території могло б розміститися майже п’ять територій України. В Україні найбільший півострів — Кримський.
- Світовий океан становить основну частину гідросфери, вкриваючи 71% поверхні Землі.
- У Світовому океані виділяють такі частини: океани, моря, затоки, протоки.
- Суходіл в океані (морі) — острови й півострови. За походженням розрізняють материкові, вулканічні і коралові острови.
Источник
Світовий океан та його частини
Однією з важливих особливостей Землі, що відрізняє її від інших планет Сонячної системи, є наявність величезних мас води у вільному стані. Так, з усієї маси вільної води на Землі в Світовому океані зосереджено від 93,9% до 98,3% ( за різними підрахунками).
Океан – частина Світового океану, яка розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідрологічний режим.
За розрахунками І.Суттєвої, загальна площа Землі становить 510.08 млн. км 2 . При цьому на Світовий океан припадає 71% поверхні планети, а на сушу – 29%. Інакше кажучи, на кожен квадратний кілометр суші припадає 2.4 км 2 води. У північній півкулі на океан припадає 60.7% всієї поверхні Землі, в південній – 80.9%. Отже, обидві півкулі, особливо південна, є переважно океанічними.
Світовий океан, хоч і єдиний, проте ділиться на більш-менш самостійні частини, що має істотне значення для розв’язання наукових практичних завдань.
У 1967 р. Світовий океан стані поділяти на чотири частини: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.
У результаті тривалих досліджень установлено великі відмінності антарктичних вод від інших океанів і пропонується виділити п’ятий океан – Південний Льодовитий. Але деякі спеціалісти не підтримують цих доводів, виходячи з того, що океани з усіх боків мають оточувати материки і тому відповідні райони Південного Льодовитого океану вони відносять до тихоокеанського, атлантичного та індійського секторів.
Найбільший за площею, об’ємом та глибиною є Тихий океан. «Тихий» океан назвав Ф. Магеллан, який жодного разу не потрапив у шторм, перетнувши його в низьких широтах. Але ця назва не відповідає характерові океану. У помірних широтах Північної півкулі шторми переважають усю холодну пору року і часом здіймаються влітку. У Південній півкулі між 40° і 60° пд.ш. сильні вітри нерідко переходять в урагани. Тропічні урагани у південній півкулі спустошують береги островів океанів та завдають шкоди східній частиш Австралії. У західній частині океану щороку проносяться тропічні урагани, які іноді захоплюють береги Японських і Філіппінських островів, досягають території Китаю, Корейського півострова і навіть Примор’я.
На частку Тихого океану припадає майже 50% поверхні Світового океану і трохи більше половини всієї маси його вод. Це разом з тим і найбільш глибокий океан. Переважаючі глибини від 3000 до 6000 м займають 78, 9% його площі. На моря припадає близько 18% загальної площі океану. Тут знайдена й найбільша глибина Світового океану – Маріанський жолоб (11 022 м).
Атлантичний океан – другий за величиною водний басейн нашої планети. Назву океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного Атланта, який стояв буцімто на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння.
Атлантичний океан від Північного полярного кола до берегів Антарктиди простягається на 16 000 км. Між західним узбережжям Мексиканської затоки і східними берегами Чорного моря ширина океану досягає 13 000 км, а у найвужчому місці між мисом Сан-Рокі (у Південній Америці) та узбережжям Сьєрра-Леоне (в Африці) ширина його не перевищує 2 900 км.
Атлантичний океан займає друге місце за своїми розмірами, площа і об’єм якого складають близько 1/4 по відношенню до Світового океану. На переважаючі глибини (3000 — 6000 м) в цьому океані припадає 71,3%. Загальна площа морів від усієї акваторії океану – близько 16%. Найбільша глибина – 8 742 м – жолоб Пуерто-Рико.
Індійський океан – третій за розмірами басейн Світового океану, розташований переважно в Південній півкулі, Назву океанові дав португальський учений С. Мюнстер у 1555 р. у своїй праці «Космографія».
Площа і об’єм Індійського океану дещо перевищують 1/5 від усього Світового океану в цілому. Переважаючі глибини (3000 — 6000 м) складають близько 75,7%. Загальна площа морів океану – 15% від усієї площі океану. Максимальна глибина – 7 209 м зареєстрована в Зондському жолобі.
Північний Льодовитий океан – найменший з усіх океанів. Розташований переважно за полярним колом. Серединну частину океану займає Арктичний, або Центральний, полярний басейн.
Північний Льодовитий океан займає навколополярну частину північної півкулі і на півдні обмежений берегами Європи, Азії, Північної Америки.
Північний Льодовитий океан – найменший океан, його площа складає 4,1%, а об’єм – 1,2% від усього Світового океану. Тут переважають глибини від 0 до 200 м (42,3%), глибини більше 3000 м (16,7%). На частку морів в океані припадає близько 52% всієї поверхні океану. Тому багато вчених вважають цю водойму Середземним морем Атлантичного океану. Найбільша глибина океану – 5 440 м.
Якщо так важко прийти до єдиної думки щодо поділу Світового океану на окремі океани, то складнішою є справа з виділенням морів, заток і проток. За даними Географічного управління виділено 140 морів, заток і проток, з них 44 належить до Атлантичного, 29 – до Північного Льодовитого, 50 – до Тихого і 17 – до Індійського океану.
Але ці показники дуже відносні, бо, наприклад, до складу Середземного моря входять моря, які мають свої назви – Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне та Егейське. Приблизно така картина і з виділенням морів Філіппінського та Зондського архіпелагів.
Міжнародне географічне бюро та Міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО виділяють 59 морів.
Море – це невелика частина океану, яка врізається в сушу чи відмежована від нього берегами материків, півостровами та островами і має певні геологічні, гідрологічні та інші риси, що суттєво відрізняються від рис океану.
За розташуванням відносно суші моря поділяються на внутрішні (внутрішньоматерикові та міжматерикові), окраїнні та міжострівні.
Середземноморські – це моря, що мають ускладнений водообмін з океаном через порівняно вузькі протоки.
Внутрішні моря – це замкнуті реліктові моря (озера-моря), які не зв’язані з океаном, (Каспійське і Аральське), їхні води різко відрізняються від океанічних вод.
Міжматерикові моря розташовані між різними материками (наприклад, Середземне, Червоне моря).
Внутрішньоматерикові моря знаходяться всередині одного материка (наприклад, Азовське, Балтійське, Біле).
Окраїнні моря відокремлюються від океану островами чи заходять в материк і мають вільний зв’язок з океаном. Гідрологічний режим цих морів має більшу схожість з режимом суміжних частин відкритого океану. Це – Баренцове, Чукотське (Північний Льодовитий океан), Берингове, Японське (Тихий океан), Північне (Атлантичний океан) моря.
Міжостровні моря розміщені серед великих островів чи архіпелагів (наприклад, моря Фіджі, Філіппінське, Банду).
Є моря, які розташовані в відкритій часті океану, без ярко виражених меж, прикладом є Саргасове море.
В океанах і морях є ще окремі частини та райони, що відрізняються обрисами, морфологією дна та гідрологічним режимом. Це затоки, бухти, лимани, лагуни, фіорди та протоки.
Затока – це частина океану чи моря, що врізається в сушу і слабо відмежована від океану чи моря (наприклад, Гвінейська в Атлантичному, Аляска в Тихому, Бенгальська в Індійському океані). Затока за гідрологічним режимом мило відрізняється від прилеглого моря чи океан.
Бухта – невелика затока, що чітко відділена мисами чи островами від океану чи моря, добре захищена від вітрів (наприклад, Севастопольська в Чорному морі, Золотий Ріг, Находка – в Японському морі.
Лиман – затока, що відокремлена від моря піщаною косою (пересипом), в якій є вузька протока, котра з’єднує лиман з морем. Частіше лиман – це затоплена частина ділянки річкової долини, найближчої до моря (наприклад, Дніпровський, Дністровський). На гідрологічний режим лиману значною мірою може впливати річка, яка в нього впадає.
Лагуна – це мілководна частина океану (моря), що відокремлена від нього баром, косою, кораловим рифом; часто з’єднується з морем вузькою протокою або декількома протоками.
Губа – затока, що глибоко врізається в сушу (наприклад, Чошська в Баренцовому морі, Обська в Карському).
Фіорд – вузька та глибока морська затока з високими крутими берегами (наприклад, Согнефіорд у Норвезькому морі).
Протока – водний простір, що розділяє дві ділянки суші та з’єднує окремі океани і моря чи їхні частини. Наприклад, Берінгова протока з’єднує Тихий та Північний Льодовитий океани і розділяє Азію та Америку.
Найширшими протоками Світового океану можна вважати безіменні проїздові зони між Африкою і Антарктидою та між островами Тасманією і Антарктидою. З тих, що мають назви найширшою є протока Дрейка, найменша ширина якої 890 км. Найвужчою протокою є протока Босфор (шириною близько 700 м ). Найдовшою протокою вважається Мозамбіцька, завдовжки 1 670 км.
Берега океану. Сухопутні й водні простори Землі розділені берегами. Межею між сушею й водоймою служить берегова лінія. Вона являє собою лінію перетинання земної поверхні з поверхнею океану (моря). З боку суши до неї прилягає берег – смуга земної поверхні, на якій є форми рельєфу, створені хвилюванням і прибережними плинами при даному середньому рівні моря. Мілководна прибережна смуга морського дна між сушею й відкритим морем називається підводним береговим схилом. Його рельєф формується тими ж названими факторами. Сукупність берега й підводного берегового схилу утворить берегову зону. Саме в ній постійно взаємодіють суша й море.
Границею морської берегової зони з боку суши служить лінія, яку досягають заплескоти прибою під час найбільш високого припливу й сильних штормів, а з боку моря – ізобата (лінія рівних глибин), нижче якої припиняється дія хвильових рухів на дні.
Границя континентів і океану становлять 450 тис. км. Вона характеризується тимчасовою мінливістю й змінює своє положення залежно від пори року, штормових умов, фази припливу, атмосферного тиску й багатьох інших причин.
Досить мінливі границі берега й підводного берегового схилу. Вони переміщаються в досить широких межах залежно від тривалості й сили хвилювання, припливів, згонів і нагонів, зміни ухилів поверхні дна й прибережної смуги суши.
Утворення, розвиток і формування берегів відбувається в результаті довгострокового впливу багатьох природних факторів. Формування сучасної берегової зони океанів і морів почалося близько 6 тис. років тому, коли в результаті складних геологічних процесів відбулося настання моря на сушу й пішло затоплення окраїн континентів. Рівень океану підвищувався тоді приблизно на 90 — 100 м. Відповідно видозмінювались обриси берегів, утворилися їхні різні типи, які із часом перетворювалися й трансформувалися.
У цей час все різноманіття берегів систематизоване, створена їхня класифікація по різних ознаках. У цілому вона досить велика й докладна, тому тут можливо обмежитися лише деякими типовими прикладами.
Так, до берегів з льодовиковим типом розчленовування відносяться фіордові й шхерні. З берегів ерозійного розчленовування треба відзначити ріасові береги. Ріаси – це затоки, що виникли в результаті підтоплення гірських ерозійних долин. Цей тип розповсюджений на Піренейському півострові.
Лиманні береги утворюються при затопленні морем долин рік, що розчленовують прибережні низовини.
Дельтові береги характерні для районів річкових дельт, пов’язаних з морем. Дельти утворюються в результаті виносу ріками уламкового матеріалу.
Біогенні береги формуються в результаті життєдіяльності рослинних і тваринних організмів. До цього типу відносяться очеретяні (Аральське й Каспійського моря), мангрові й коралові береги. Останні два типи берегів поширені в основному в тропічному й екваторіальному поясах.
Техногенні береги характеризуються значною довжиною (до десятків кілометрів) інженерних споруджень для зміцнення й захисту берега від руйнувань.
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет
Источник