Тихе море спокою навчило невгамовне серце мое

Тихе море спокою навчило невгамовнеє серце моє

Твір по повісті Хемінгуея «Старий і море». Розглянемо цю ситуацію з позиції новітньої екології. Людина повинна брати для себе стільки, скільки їй достатньо для задоволення фізичних.потреб. Сантьяго діяв за старою мораллю: беру, скільки можу підняти. Письменнику неважко було дати рибу невелику, але Хемінгуей цього не зробив, загострюючи ситуацію до краю. Можливо, він і сам не бачив, як зняти суперечності між фізичним і духовним у 50ті рр., але через геніальну інтуїцію поставив знак питання. І ми в XXI столітті змушені розв’язати цю проблему. Інакше людська цивілізація, вичерпавши природні ресурси, приречена на загибель.

Довідка з екології про залишки природних ресурсів. Експерти світу давно говорять, що людство майже повністю вичерпало ресурси планети. Зелених насаджень зменшилося на 20 %, а то й 50%; майже 70% запасів риби у Світовому океані або вичерпані, або близькі до цього. За останнє століття деградація ґрунту вразила 2/3 сільськогосподарських земель, у результаті господарювання людини питної води зменшилося на 60%. За оцінками вчених, забезпеченість світу окремими видами ресурсів складає від декількох десятків до декількох сотень років. Світового запасу нафти людству вистачить на 44 роки, газу — на 55 років, залізної руди — на 230 років.

У Хемінгуея виразно бачимо початок нової екологічної свідомості, у цьому він обігнав сучасників на цілу епоху. Отже, мова йде про виживання людства. І вирішувати глобальні екологічні проблеми молодому поколінню — Маноліно. контрастує із морем, описаним Хємінгуеєм. Там упродовж 85 днів море лагідне і спокійне. У Айвазовського воно бурхливе, пожираюче людське життя.

Сантьяго безстрашний, витривалий, здатний іти на ризик. А ці якості, очевидно, виховало в ньому море. І з такої круговерті, коли надія ледве жевріє у тому кораблі, який з’явився на обрії, і у тій світлій доріжці, якою пробивається сонце, Сантьяго б вийшов переможцем. Бо він — борець і не звик відступати. Отже, море — це стихія, і завдання людини — вийти із двобою з честю.

Конкуренція в буржуазному суспільстві штовхає людину на індивідуалізм, робить її самотньою, беззахисною. Українці ж за своєю ментальністю, як і більшість слов’ян, колективісти. Але з часом все змінюється і у наше життя міцно входять капіталістичні взаємини.

Источник

Александр Радищев Вольность пер

Олександр Миколайович Радищев
вільність переклад

Увага!Шановнi українцi вибачте, будь ласка ,
за те, що у тексту є багато помилок!
(до речi — за деяки помилки вже виправлено )

О! подарунок найкращий вiд небес,
Який Джерело є до всех великих справ,
За вільність, вільність, дар безцінний,
Дозволюй, навiть рoб щоб тебе оспівав.
Виконай серце ти паланням,
У ньому сильних м’язів тобі ударом
У світло рабства пiтьму перетворюй,
Так Брут і Телль ще прокинуться,
Сидячі у владі нехай замішаються
Від голосу твого царі.

Я в світ прийшов , і ти зі мною;
На м’язах не є твоїх заклепок;
Вільною я зможу рукою
Прияти даний в їжу хліб.
Стопи несу там, де мені приємно;
Тому слухаю, що зрозуміло;
Віщаю тiльки те, що мислю я;
Любити можу та бути коханим;
Роблю добро, та зможу бути шанованим;
Закон мій — воля є моя.

Але що заважає до моєї волi?
Бажанням бачу всюди є межа;
Виникла спільна влада у народі,
Соборна для всієї влади доля.
Їй суспільство у всьому слухняно,
Всюди все є з нею одностайно;
Для користі загальної немає перешкод;
У владі всіх своєю бачу частку,
Свою чиню, чинячи всіх волю, —
Ось що є в суспільстві закон.

Посеред родючої долини,
Серед обтяжених жнивом ланів,
Де ніжні процвітають квiтки,
Серед мирних під сеньмі олив,
Паросского мармуру біліше,
Найяснішого дня променів світліше,
Стоїть прозорий усюди храм;
Там жертва неправді не куриться,
Там напис полум’яна видається:
«Кінець невинності лихам».

Оливної гілкою увінчано,
На твердому камені що сидить,
Безжально і холоднонравно,
Глухе божество те, що судить.
Біліший від снігу під халамиді,
І в незмінному завжди вигляді,
Зерцало, меч, ваги перед ним.
Тут істина стереже праворуч,
Тут правосуддя ліворуч, —
Ось храм Закону ясно бачимо.

Зводить строгі зіниці,
Ллє радість, трепет кругом себе,
Так само на все дивиться лиці,
Ні ненавидячи, ні люблячи.
Він лестощів чужий і ліцепріятства,
Породи, знатності, багатства,
Гребуючи жертовної попелиці;
Родства не знає, ні приязні;
Так само ділить і мзду і страти;
Він образ Божий на землі.

І ця потвора є жахлива,
Як гідра, сто маючи голов,
Зворушлива і в сльозах є всечасна,
Але повні щелепи отрут ще знов,
Земні влади зневажає,
Головою неба досязает,
Його батьківщина там, — свідчить;
Привиди, пітьму повсюди сіє,
Обманювати і лестити вміє
І сліпо вірити всім велить.

8
Покривши розум темрявою
І всюди віючи поповзом отрут яд,
Трояк обніс стіною
Чутливість всіх Натури чад,
Спричинив в ярмо поневолення,
Наділив їх в броню потьмарення,
Остерігатися істини велів.
Закон ось божий, — цар віщає;
Обман святий, — мудрець волає.
Народ тиснути що ти знайшов.

9
Зараз було, і є, і буде вечно
Криниця люта рабства всіх оків:
Від зол всіх життя швидкоплинна
Пребудет смерть один покрив.
Всесильний Боже, благ Податель,
Усiх Натури благ Создатель,
Закон свой в серце основав;
Чи можливо, щоб ти змінився?
Щоб ти, бог сил, так переменівся,
Чужим щоб гласом нам вiщав.

10
Возрiмо ми в області обширних,
Где тусклий трон коштує рабства.
Міські влади там усі мирні,
В царе побачив образ божества.
Влада царська віру охороняє,
Влада царська віра стверджує;
Союзне суспільство гнітять;
Одне скувати розум силкується,
Інша воля стерті буде прагнутиметься;
На користь загальну, — кажуть.

11
Спокою рабського під покривом
Плоди зi золота він не виростить;
Де неприємно все розуму прагненням,
Великість навiть там не проросте.
Там ниви запустiють ситі,
Коса і серп там несподручні,
У сохи засне ледачий віл,
Блискучий меч померкне слави,
Та храм Атени виявиться як вiтхий,
Підступності мережі простягся в частці.

12
Чоло гордовите піднісши,
Прийнявши залізний скіпетр, цар,
На громів троні владно сівши,
У народі бачить лише підлу твар.
Живіт і смерть в руці має:
„По воле, — мовив, — пощажу й вбивцю;
„Я владу можу подарити;
«Де я сміюся, там все сміється;
«Якщо насуплюся суворо — зникне все;
«Живеш тоді, велю коли жити.»

13
І ми слухаємо холоднокровно,
Як крові нашої жадібний гад,
Ображаючи майже безперечно,
Увi веселі дні сіє нам Аїд.
Навколо престолу всі пишні
Стоять само уклінно;
Але месник, Тремти, гряде;
Він мовить, вільність прорекаючі,
І се чутка від край до краю,
За волю та, що каже, протече.

14
Виникне військо всюди бранне,
Надія всіх озброїть;
У крові мучителя увінчанне
Омити свій сором вже всяк спішить.
Меч гострий, я бачу, всюди сяє,
У різних видах смерть літає,
Над гордою головою жах носячи.
Радійте, склепанни народи,
Се право помсти від Натури
Цара на колоду несучи

15
І ночі ось завісу брехливої
З тріском потужно роздерши,
Зарозумілий влади і норовливої
Високого боввана зневаживши,
Скувавши сторучного велетня,
Тягне його як громадянина
До престолу, де народ возсів.
«Злочинець влади мною даної!
«Кажи, лиходій, мною вінчаній,
«Проти мене повстати як посмів?

16
«Тебе вдягнув я у порфіру
«Рівність в суспільстві берегти,
«вдовицю одвідувати і сиру,
«Від бід невинність щоби врятувати;
«Отцем їй бути чадолюбивим,
«Але месником непримиренним
«Пороку, брехні і наклепі;
«Заслуги щиро нагородити,
«Пристроєм зло попередити,
«Хранити звичаї в чистоті.

17
«Покрив я море кораблями,
«Влаштував пристань в берегах,
«Щоб усі торгівельні товари
«Теклі з надлишком в містах;
«Золота жнива щоб безслізна
«Була б орачеві корисна;
«Він міг віщати б за сохою:
«Свого керма я не найманець,
«Пасовищ на своїх не бранець,
«Я процвiтаю зi тобою.

18
«Своїх кровей та без пощади
«Ту, що шумить спорудив рать;
«Я мідні виліпив громади,
«Лиходіїв зовнішніх щоб карати;
«Тобі велів я підкорятись,
«З тобою до слави спрясуватись;
«Для користі всіх мені можна все;
«Земні надра роздираю,
«Метал блискучий витягаю
«На прикрашення твоє.

19
«Але ти, забувши мені клятву дану,
«Забувши, яким чином обрав я тебе,
«Собі в втіху бути вінчаним
«Возмнів, що ти господар, але не я.
«Мечем мої розірвано статути,
«Безгучними вважав ти все права,
«Соромитися істини повелів;
«Розчистив наклепі дорогу,
«Закликати став не до мене, але до Бога,
«Або мною гидувати захотів.

20
«Кривавим потім дістаючи
«Плід, кой я в їжу насадив,
«З тобою крихти розділяючи,
«Своєю натуги не щадив.
«Тобі багатства все було мало!
«На що ж, скажи, його не вистачило,
«Що лахміття з мене зірвав?
«Дарувати улюбленця, сповнена лестощів,
«Дружину, що заперечує честі!
«Або злато як Бога ти визнав

21
«У відмінність знак винайдений
«Ти почав нахабству віддавати;
«Злочинцю меч мій витончений
«Почав невинності ти обіцяти.
«Сгружденни полки ти на захист
«На лайку чи ведеш знамениту
«За суспільство людей карати?
«В кривавих борешся долинах,
«Щоб, упівшіся, в Афінах:
«Герой! — позіхав, могли казати.

22
«Злодій, лиходіїв всіх найзліших,
«Превзиде зло твою голову,
«Злочинець, з усіх найперший,
«Постану, на суд я тебе кличу!
«Лиходійства все зібрав в єдине,
«Так ні єдина перейде повз
«Лихий кат, тебе від усіх хабарів
«У мене осмілився гострити ти жало.
«Єдиної смерті тобi буде мало,
«Помри! помри саме ти сто разiв! «

23
Великий чоловік, але кривди повний,
Лицемір, і підлесник, і святотать,
Єдін ти в світ такий благотворний
Приклад великий міг подати.
Я шаную, Кромвель, в тобі лиходія,
Що, владу в руці своїй маючи,
Ти тверді волі розтрощив;
Але навчив ти в рід і у роди,
Як можуть мстити себе народи,
Ти Карла на суді стратив.

24
Послав привид, імлу густу
Світильник істини потоптав;
Личину, що звуть святу,
Розум зі згуби ти зірвав.
Вже боже не відомий в чужому вигляді,
Що не мстить вже він свою образу,
Але в жертвi розп’ятий своєї;
До того що від бід як уявних,
Батькові відвічному всіх зримих
Переможну ми пісню співаємо.

25
Внезапу вихори Шуміли,
Перервавши спокій тихих вод,
Волі все голоси так взгремелі,
На віче весь тече народ,
Престол чавунний він руйнує,
Самсон як давніше стрясає
Сповнений підступність чертог;
Законом будує твердь Натури;
Великий, великий ти дух свободи,
Творчий, як сам є бог!

26
Зламавши опор духовної влади,
І твердої помсти ти рукою
Панування роздер на шматки,
Що брехнею споруджено несвятої;
Вінець тризубий затьмарюючи
І жезл священства що переломлює,
Прокльонiв блискавки загасив;
Жартуючи мнимої заборони,
Підняв промінь Лютер освіти,
З землею небо помирив.

27
Як справжній завжди на початку вiку
На вся простягнена міць явив,
Собі подібна чоловікові
Створите зі світом поклав,
Простору з пустелей вiн похмурих
Вивернув — і твердих і прозорих
Перше насіння всіх тіл;
Знищуючи стародавню суміш заспокоїв;
Стихіями він все влаштував
І життя сонця дарувати повелів.

28
І надав горде поривання
Викривленого розуму неправд;
Внезапу сильне потрясіння
Поверх землі вже мабуть всім;
У невідомі країни хоробро
Летить Колумб через поле мокро;
Але диво Галілей створити
Возмог, проникнувши порожнечею,
Те, що творить своїй рукою
Світило дневно ствердити.

29
Так дух свободи, розорюючи
Неволі , що вознісся гніт,
За містах і селах пролітаючи,
Величчю він кличе всіх,
Живить, народить і творить,
Перепони на дорозі не знає,
Ведoмий мужністю в шляхах;
Нетрепетно з ним розум уявляє,
І слово власністю рахує,
Невігластва що розвіює жах.

30
Під тінню дерев, спекою захоплений,
отару божу вівчар пас;
Раптово новим світлом осяяний,
Зi землi уставши, волi чує голос;
На стадо звір, він бачить, прагне,
На бій з ним ревно пастир втече,
Чи не чужий пан, береже своє;
За гуртом серце не дбало,
Як чуже було, не жаліло;
Але нині, бачу, зараз ти моє.

31
Ось божу волю виконуючи,
До сходу сонця на полях
Скупу нивку роздираючи,
Воли нудилися на борознах;
Як мачіха-чуждоутробним
Виходить з видом завжди злісним,
Рабам так нивка мзду дає.
Але дух свободи ниву гріє,
Безслізне поле вмить огрядним стане;
Собі всяк сіє, собі жне.

32
Виконавши коло денний роботи
Вільний чоловік додому поспішає;
Невинно серце, без турботи,
В обіймах дружини вже спить;
Не пановою рукою пихата,
Йому для страти дарувана,
Невинних жертв щоб розмножував;
Любов’ю ведений ніжною,
На серце шлюб спорудив надійної,
Помічницю собі обрав.

33
Він любить, улюблений нею;
Праці — веселощі, піт — роса,
Що життєвою своєю
Плодить луги, поля, ліси;
Верхів блаженства досягають;
Гарячність їх плодом обтяжують
Щедрого бога, в простоті,
Безбідно дійдуть до смерті,
Не знаючи жадібної десятини,
Цуценят що годує в наготі.

34
Дивись зараз: безмежне поле,
Де стерта звірства рать стоїть:
Чи не худобу зігнано мимоволі,
Чи не жереб який мужність уручить,
Чи не купа вірно робиться, —
Як атаман тут воїн кожнiй дивится,
Кончини славетної шукає він.
О воїн непохитній,
Ти є і був непереможній,
Твій керевник — о воля, Вашингтон.

35
Адже Януса вже храм закрився,
Лютість всяк з себе склав,
Се бог святкувань між нас з’явився
І в ріг веселий засурмив.
Стікаються тут гучні лики,
Не бачивши суворого владики,
Закон веселощам той, що дає;
Волі отут дивиться держава;
Нагорода тут єдина — слава,
У храм безсмертя що веде.

37
Вінець, що Пiндаровi покладений,
Мистецтва витканий рукою;
Вінець, що наукою виплетений,
Носимо ми Невтонiв головою;
Такий, собі завжди мріючи,
На крилах розуму злітаючи,
Дух що бадьор та тверд, що може вся;
[По всьому всесвіті пронесеться;]
Міров до краю здійметься:
Тому що рiчь його суть ми, але не я.

38
Так пристрасть, злість нагостривши,
Полум’я вороже потрясуть;
Кинджал собі в утробу встромити
Народи настільки згубно все тягнуть;
Батька на сина споруджують,
Союзи шлюбне роздирають, ‘
Громадян в серця ллють розлади;
Народжується неситна влади
Пожадання, що народжує лише жах,
Що суспільству влаштує кару.

39
Крутиться вихром блискавки несення,
Обмотавши хмарами згущення,
Світилом осяяна паплюження,
Сяйвом отрута прикритий освячення.
Кличучи, приваблюючи, погрожуючи,
Або кару, Або мзду пославши —
Ось меч, ось золото: ти вибирай.
Сівши на камені єхидни,
Лестощі наділив в погляд він миловидний,
Шле блискавку з краю в край.

40
Ось Марій, Сулла, обуривши
Спокій хиткий серед римлян,
В серцях пороки відновивши,
У найману рать вмістив він громадян,
Клянучись всім, що є свято,
І те, що не було віднято,
У Римлян відкупити зміг;
Ваги золоті плати ганебної
Зради, убивства спорідненої,
Спорудив безчестя серед чертог..

41
Ось,громадянськи битви закінчивши
І світло підступністю звабивши,
На небо простягаючи долоні,
Тривожні вільність він приспав,
Чавунний скіпетр обвив квітами;
Народи думали — правлять самі,
Але Август шию їх тиснув;
Прикрив хоч звірство добротою,
Керований, хоч м’якою душею, —
Але цар коли байдужий був!

42
Цей був справді і є канон Натури,
Що Є незміннимий ніколи,
Йому підвладні всі народи,
Нечутно який панує завжди;
Мучительство, трясучи межі,
Отрути повні свої стріли
У себе, не відаючи, встромить;
Рівність страти він підійме;
Єдину владу, уселяючи, розчавить;
Образою права відновить.

43
Дійдеш до риси досконалість,
В стежках перепони перескочивши,
У співжиття знайдеш блаженство,
Нещасних жереб полегшивши,
І паче сонця возблістаешь,
О вільність, вільність, хай закінчиш
З вічністю довгий свій політ:
Але корінь добрий твій виснажиться,
Свобода в нахабство перетвориться,
І влади під тягарем шию він схилить.

44
Та не дивуємося Перетворенню,
Яке ми в світлі бачимо;
Загальному слідом прагненню
Суворо ми стрімголов тікаймо.
Вогонь в зв’язку зі вологою сперечається,
Стихія в нас стихію охоплює,
Початок тління силкується дати;
Найпрекрасніше в світі створіння
В радості почне народження
На те, щоб тільки помирати.

45
О! ви, щасливі народи,
Випадок де вільність дарував!
Заощаджуйте дар благої Натури,
В серцях що вічний накреслив.
Се сльота разверсте, квітами
Всипана, що під ногами
У вас, що готова вас поглинути.
Не забувай ні на хвилину,
Що фортеця сил в неміч люту,
Що світло в пітьму можна перетворити.

46
До тебе душа моя запалена,
До тебе, країна прославлена,
Прагне, гнітом де згорблену
Лежала вільність знехтувана;
Лікуешь ти! а ми тут страждаємо! ..
Те саме, то саме і ми всі прагнемо;
Приклад твій межу оголював;
Твоєї я славі непричетний —
Дозволь, коли дух мій непідвладний,
Щоб берег твій хоч мiй попiл приховав!

47
Але немає! де роком народитися
Хай буде там і дням межа;
Так хладний прах мій заспокоїться
Величністю, що сьогодні я співав;
Так юнак,якiй голодний ще за славу,
Прийдеш на труну мою застарілу
Щоб зі почуттям ти віщав:
«Під ярмом влади, ось цей,народжений,
«Носячи кайдани позолочені,
«Нам вільність перший провіщав».

48
І буде, слідом гримлячий слави
Направляти бадьоро свій політ,
На захід, південь, схід держави,
Але немає, щоб розширити ліміт;
Тобі кордонів нізвідки,
В щасливій ти радіючи частці,
Де ти з’явишся, там твій трон;
О Батьківщина моя дорога,
На стегнах опасок сил, у спокої,
Та в околиця ти даєш закон.

49
Але далі ніж джерело влади,
Тим слабкіше членів союз,
Між собою всі чужі частини,
Всякий важкість відчуває вiд цих уз.
Променю що минув від світила
Супроводжує і блиск і сила;
У просторі він втрачає міць;
У ключі бажаний не згасає,
Але біг його слабшає;
того, хто повзає ковтає ніч

50
У тебе коли спiлка перерветься,
Стоншена буде думки міцна влада;
Коли закону твердь похитнеться,
Дорога буде кожному своя порада;
Тоді, розшматовано миттєво,
Тоді тіло твоє є тлінне,
Содрогшіся внутрішньо, ляже,
Але пороху вихори не доторкнуться,
Живе насіння прокинеться,
Затускло сонце знову надасть світло.

51
З недр розвалини величезної,
Середні огней, кривавих рiк,
посреди голода, звершення, рани гнійної,
Що лютый дух властей піджег —
Виникнуть малі світила;
Непорушні свої годувала
Прикрасить дружество вінцем,
На користь всіх човен направлять,
І вовка хижого задавить,
Що шанував сліпець за власного батька.

52
Але не приспе ще мить,
Чи не здійснилися долі;
Вдалині, вдалині ще смерть,
Коли вичерпаються всі біди!
Затремтять заклепки важкої ночі;
Пружна влада, зібравши всі сили,
Вкотившися туди, де намагаається впасти,
Отак важким махом вся розчавить,
І варту до словеси приставить,
Хай буде гірше ще напасти

53
нудячись в кайданах нестерпного тягаря,
У вертепі плачу зареве.
Прийде жаданий час,
На небо смертність закличе;
Спрямовано в стезю свободою,
Десно ополчилися природою,
Хитнеться в дол — і страх перед нею;
Тоді всіх сил влад додавання
[Прийде під знесилення]
Дню! Ти є oбрання всіх днів!

54
Мені чутний вже поклик Натури,
Початковий глас, глас божества;
Затремтять вічного мороку склепіння,
ось мить народження речовини.
Ось повільно і в стрункому чині
Гряде зиждитель наодинці —
Вирік . яскраве світло пустив свій промінь,
І помилковий полону скіптра подолавши,
Згущене імлу розігнавши,
Блискучий день народив з хмар.

Источник