Тихий океан найбільші течії

ОКЕАНИ

У цьому розділі ви поринете в дивовижний світ океанології, яку, за словами відомого вченого-океанолога Пітера Вейля, можна назвати «поєднанням мистецтва, пригод і науки». Води Світового океану є основним джерелом одного з найважливіших ресурсів — води, яка необхідна для нормальної життєдіяльності всього живого на нашій планеті.

Світовий океан — єдиний океан на Землі. Проте в його межах можна виокремити відносно самостійні частини. У 1650 р. голландський географ Бернгард Варен уперше у своїх працях запропонував поділити Світовий океан на п’ять океанів: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий, Південний Льодовитий. У 1845 р. Британське королівське географічне товариство прийняло той самий поділ. Однак виокремлення Південного океану навколо Антарктиди викликало та продовжує викликати багато суперечок серед географів. Тому ми з вами дослідимо океани Землі за загальноприйнятим розподілом.

Для детального вивчення та порівняння природи океанів Землі скористайтеся типовим планом характеристики океанів.

Типовий план характеристики океанів

1. Географічне положення.

3. Клімат і води.

4. Органічний світ океану.

5. Природні ресурси океану та їх охорона.

6. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих материків

ТЕМА 1. ТИХИЙ ОКЕАН

§ 54. Тихий океан. Географічне положення. Рельєф дна. Клімат і води

Ви дізнаєтесь:

• про особливості географічного положення та характерні риси природи Тихого океану

Пригадайте:

• основні елементи рельєфу дна Світового океану

• основні типи водних мас Світового океану та райони їх поширення

• причини утворення океанічних течій

Тихий океан — найбільший, найглибший та найдавніший серед океанів Землі. Це унікальний географічний об’єкт нашої планети. На його величезній площі могли б вільно розміститися всі материки, і при цьому залишилося б місце для ще однієї Африки!

Він утворився понад мільярд років тому та являє собою залишок давнього гігантського водного простору Панталасси.

Головні природні особливості Тихого океану — великі глибини, часті рухи земної кори, безліч вулканів на дні, величезний запас тепла в його водах, виключне розмаїття органічного світу.

1. Географічне положення та розміри.

Тихий океан простягається із заходу на схід на 19 тис. км (майже половина екватора!), а з півночі на південь — на 16 тис. км. Північна межа океану проходить через Берингову протоку. Межі з Атлантичним та Індійським океанами проведені за умовними меридіанами. Екватор поділяє Тихий океан приблизно на дві рівні частини. Океан має овальні обриси, дещо витягнутий із північного заходу на південний схід і найбільш широкий між тропіками. Розташування майже в усіх географічних поясах Землі, за винятком арктичного, зумовлює надзвичайну різноманітність його природи.

Тихий океан омиває береги всіх материків, крім Африки. Берегова лінія Північної та Південної Америки відносно вирівняна, а поблизу берегів Євразії сильно порізана. Тут лежить багато окраїнних морів: Берингове, Охотське, Філіппінське, Південнокитайське. В океані величезна кількість архіпелагів та окремих островів. На півночі й заході вони утворюють острівні дуги (наприклад Японські, Філіппінські острови). Найбільше у світі скупчення островів — Океанія — зосереджено в центральній і західній частинах океану.

Загальні відомості про Тихий океан

• Площа (разом із морями): 178,7 млн км 2 (49 % загальної площі океанів; 53 % об’єму Світового океану)

• Кількість морів: 25 (найбільше — Філіппінське, 5,7 млн км 2 )

• Кількість островів: понад 10 000

• Середня глибина: 3960 м

• Максимальна глибина: 11 022 м (Маріанський жолоб)

Рис. 1. Профіль океанічної улоговини Тихого океану (у районі 30° пн. ш.).

Рис. 2. Будова дна Тихого океану.

2. Рельєф дна.

Рельєф дна океану складний (рис. 1, 2). Значна його частина лежить на Тихоокеанській літосферній плиті, яка взаємодіє з іншими плитами. До зон їхньої взаємодії прилягають глибоководні жолоби та острівні дуги. Уздовж Маріанських островів на 1500 км простягається найглибший у світі Маріанський жолоб (11 022 м). Із системою глибоководних жолобів і гірських споруд на материках й островах, які оточують океан, пов’язаний майже безперервний ланцюг діючих вулканів, які утворюють Тихоокеанське вогняне кільце.

Континентальний шельф добре розвинений лише поблизу берегів Азії та Австралії. Материковий схил крутий, порізаний каньйонами. Ложе океану становить понад 65 % площі дна. Воно перетинається численними підводними гірськими хребтами. Найбільшими серед них є Східнотихоокеанське та Південнотихоокеанське підняття. Підводними хребтами та підвищеннями ложе океану поділене на кілька улоговин: Північна, Східна, Південна тощо. На дні океану розташовано понад 10 тис. підводних гір вулканічного походження.

Рис. 3. Температура поверхневих вод.

Рис. 4. Солоність поверхневих вод.

3. Клімат і води.

Переважна частина Тихого океану лежить в екваторіальному, субекваторіальних і тропічних поясах. Температура повітря в цих районах коливається від +16 до +24 °С. На півночі океану взимку вона опускається нижче 0 °С, а поблизу берегів Антарктиди такі показники тримаються і в літні місяці. У тропічних широтах над океаном панують пасати, у помірних широтах — західні вітри, а біля берегів Євразії утворюються мусони.

Тихий океан — найбільш неспокійний серед усіх океанів. У помірних широтах шторми, викликані сильними вітрами, спостерігаються протягом усієї холодної пори року. Часом вони виникають і влітку. У Південній півкулі, між 40° і 60° пд. ш., сильні вітри нерідко переходять в урагани, здіймаючи хвилі заввишки 35 м. У західній частині океану щороку проносяться руйнівні тропічні циклони — тайфуни, які іноді захоплюють береги Філіппінських і Японських островів, сягають території Східної та Південно-Східної Азії.

У Південній півкулі тропічні циклони спустошують береги островів Океанії, завдають шкоди східній частині Австралії. Найбільш сприятливий клімат панує в екваторіальних широтах океану. Температура повітря тут становить близько +25 °С і майже не змінюється протягом року. Тут дмуть помірні за силою вітри, іноді буває повний штиль. Урагани трапляються дуже рідко.

Розташування Тихого океану в майже всіх кліматичних поясах Землі є причиною утворення всіх типів поверхневих водних мас, крім арктичних. Через велику площу океану між тропіками середні температури його поверхневих вод вищі, ніж в інших океанах (+17. +37 °С). Середньорічна температура вод між тропіками становить +19 °С, поблизу екватора — +25. +29 °С, біля Антарктиди вона знижується до -1 °С (рис. 3). Солоність поверхневих вод коливається в межах від 30 до 35 % (рис. 4).

У південній частині океану, поблизу Антарктиди, де багато айсбергів, зустрічається велика кількість плавучої криги. На півночі Тихого океану її мало (тільки у двох морях — Охотському та Беринговому — значна частина їх поверхні взимку вкривається кригою). У Тихому океані утворюються системи течій, які нагадують два величезні кільця. Північне кільце включає Північну Пасатну, Куросіо, Північнотихоокеанську та Каліфорнійську течії; Південне — Південну Пасатну, Східноавстралійську, Перуанську та течію Західних Вітрів. Течії мають суттєвий вплив на перерозподіл тепла в океані та природу прилеглого суходолу.

Головне

• Тихий океан займає 1/3 поверхні Землі та майже 1/2 площі Світового океану; розташований по обидві боки від екватора, омиває береги п’ятьох континентів.

• Рельєф дна Тихого океану складний: на дні океану розташовані великі улоговини, розділені океанічними підняттями. Характерною рисою є надзвичайно інтенсивні сейсмічні явища та вулканізм.

• Величезні розміри Тихого океану спричинили значні відмінності в його кліматі. Це зумовило наявність у ньому майже всіх типів водних мас.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. У чому полягають особливості географічного положення Тихого океану? 2. Береги яких материків є природними межами Тихого океану? 3. Які основні форми рельєфу дна характерні для Тихого океану? 4. Чим пояснюється різноманіття кліматичних умов Тихого океану? Які типи атмосферної циркуляції панують у різних широтах океану? 5. Якій закономірності підпорядковані зміни властивостей поверхневих водних мас в океані? 6. Назвіть та покажіть на карті найбільші течії, що формуються в Тихому океані.

Практична робота 12

Позначення географічних об’єктів та течій океанів на контурній карті.

Позначте на контурній карті географічні об’єкти та течії Тихого океану: рельєф: Східнотихоокеанське підняття, Північно-Західна, Північно-Східна улоговини; течії: Північна та Південна Пасатна, Куросіо, Західних Вітрів, Каліфорнійська, Перуанська, Північнотихоокеанська, Східноавстралійська.

Працюємо самостійно

Уявіть, що ви працюєте у складі міжнародної наукової експедиції, яка досліджує дно Тихого океану на підводному човні «Пасіфік». Опишіть свої спостереження та враження у формі невеликої науково-популярної статті.

Источник

Течії Тихого океану

Течії Атлантичного океану

Безумовно найвідомішою течією Атлантичного океану є Гольфстрім. Це – найпотужніша (до 10 тис. км) серед теплих течій Світового океану. В цілому вона переносить у 80 разів більше води, ніж усі річки земної кулі. У своїй південній частині Гольфстрім має ширину 75 км, товщина потоку досягає 700-800 м. Рухається ця маса теплої води ( з температурою 28˚С) зі швидкістю майже до 10 км/год. Встановлено, що з охолодженням вод Гольфстріму лише на 0.1-0.2˚С виділяється тепло, завдяки якому температура повітря у прибережних районах може підвищитися на 10˚С. Головне джерело живлення Гольфстріму – Карибське море. Величезна маса води, яка приноситься сюди пасатними течіями, перетікає у Мексиканську затоку. Рівень води тут підвищується, а її надлишок виходить через Флоридську протоку у відкритий океан. Так виникає течія, назва якої означає “течія затоки”.

Межа Гольфстріму визначається ізотермою 15˚С на глибині 200 м. Солоність води значна і досягає понад 35%_о. Основний потік доходить до 55˚ зх. д. Далі води Гольфстріму розділяються на ряд вузьких мандруючих потоків.

Інша течія Атлантичного океану — Лабрадорська, навпаки, веде до погіршення метеорологічних умов в районі Ньюфаулундської банки. Температура води тут у січні — 0˚, у липні — 12˚С. Лабрадорська течія нерідко виносить в океан (південніше Гренландії) айсберги, один з яких став причиною знаменитої трагедії “Титаніка”.

Крім того, в Атлантичному океані є ще один унікальний природний об’єкт , пов’язаний з океанічними течіями. Це єдине у всьому Світовому океані море без берегів – Саргасове, яке розміщується між 40˚ і 66˚ зх.д. Це район сходження вод, слабких течій, великого випаровування, яке удвічі перебільшує кількість опадів. Назване море завдяки скупченню плаваючих на його поверхні бурих саргасових водоростей ( Sargassum ). Саргасове море – оазис майже нерухливої води, що обмежений потужними течіями.

У Тихому океані в порівнянні з іншими океанами найбільше яскраво виражена динамічна система поверхневих вод. З кругообігом пов’язані зони конвергенції и дивергенції водних мас.

У Тихому океані формуються північні й південні субтропічні антициклональні кругообіги течій і циклональний кругообіг у північних помірних широтах. Але на відміні від інших океанів тут існує потужна стійка Міжпасатна протитечія, яка разом із Північною та Південною Пасатними течіями утворюють два вузьких тропічних колообіги у приекваторіальних широтах. Біля берегів Антарктики під впливом вітрів із сходу, які дмуть із материків утворюється Антарктична течія, яка взаємодіє з течією Західних Вітрів, і тут формується ще один циклональний кругообіг, добре виражений у морі Росса.

Біля західних берегів Північної та Південної Америки у тропічних широтах, де згін води Каліфорнійською та Перуанською течіями підсилюється сталими вітрами уздовж берега, найбільш яскраво виражений апвелінг.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Источник

Течения Тихого океана — направления и особенности потоков

Образование тихоокеанских течений

К единому мнению относительно причин формирования океанических течений ученые не пришли до сих пор. На сегодняшнем этапе развития науки выделяется несколько теорий.

Кратко их можно изложить следующим образом:

1. Воздействие на водную поверхность ветров (потоков воздуха). Испокон веков этот фактор считался ведущим в образовании морских потоков. Смещаемые ветром поверхностные слои воды, согласно этой гипотезе, увлекают за собой более глубокие. По мере распространения в глубину движение ослабевает и постепенно угасает. Против этой теории можно возразить, приведя в пример явную диспропорцию между огромной водной массой, которая передвигается под действием морских течений, и энергией ветра. В этом случае большое значение имеет продолжительность воздействия ветра. Например, пассаты, которые дуют в тропическом поясе Тихого океана, непрерывно направляясь от южноамериканского побережья к Австралии, имеют достаточную суммарную энергию, чтобы перемещать огромные объемы воды в соответствии с южным и северным экваториальными тихоокеанскими течениями. Поэтому в отношении образования указанных морских потоков теория воздействия пассатных ветров выглядит вполне правдоподобно.
2. Разница в плотности воды. Эта гипотеза появилась после начала масштабных исследований Мирового океана. Они показали, что вода в различных областях Тихого океана имеет разную величину, возрастающую по мере увеличения глубины, а также по направлению к высоким широтам. Чем холоднее вода, тем выше её плотность. Кроме того, на этот параметр оказывает влияние концентрация солей в воде.
3. Разница уровня поверхности океана в различных областях. Она возникает в результате испарения воды с поверхности океана, которое существенно активнее происходит в экваториальной его части. В то же время в прибрежных областях наблюдается возвращение воды в виде речных стоков. Эта теория имеет связи с «гипотезой разной плотности». В тех областях, где вода более интенсивно испаряется, концентрация солей растёт, а там, где ранее испарившаяся вода выпадает в виде осадков, — уменьшается. Соответственно, уменьшается её плотность.

Кроме описанных теорий существуют и другие, связывающие движение морских потоков с инерцией, возникающей из-за вращения планеты, а также с влиянием гравитации небесных тел (в основном Луны и Солнца).

Ни один из указанных факторов влияния современными учеными не отрицается полностью, однако и в самостоятельную гипотезу их выделить нельзя, поскольку искусственное моделирование возникновения океанских течений продемонстрировало, что каждый фактор в отдельности вызывал бы совсем иную картину, не ту, что фиксируют ученые в реальности.

Вывод очевиден: наблюдаемые перемещения водных масс в Тихом океане — последствия влияния целого комплекса факторов, а какой именно из них доминирует в определенный момент, определить удается не всегда.

Список водных потоков

Основные течения Тихого океана исследователи подразделяют на северный и южный круги циркуляции.

Оба они изображаются на карте бассейна Тихого океана замкнутыми схемами, из которых можно составить фигуры, напоминающие буквы «О».

Северный циркуляционный круг составляют следующие водные потоки:

1. Северное пассатное течение (Североэкваториальное течение) направляется от побережья Мексики к Филиппинским островам, пересекая Тихий океан с востока на запад. По мере приближения к Филиппинам водный поток отклоняется в северном направлении.
2. «Тёмная вода» (Куросио) — теплое течение у берегов Японии. Оно подразделяется на несколько потоков, одни из которых уходят в Японское море и далее в Охотское. Идущие в северном направлении потоки, отклоняясь на восток, переходят в северо-тихоокеанские. Куросио является теплым течением, именно в этом кроется причина мягкого климата на омываемых им берегах. Нередко этот океанский поток сравнивают с Гольфстримом.
3. Северо-тихоокеанское. Этот поток является продолжением Куросио. Он следует от побережья Курильских островов с их активными и недействующими вулканами и северной части Японии к западным берегам северо-американского материка. Далее он ветвится на аляскинский, направляющийся на север, и калифорнийский, следующий по направлению к Мексике (Северо-Тихоокеанское течение). На карте мира этот поток обозначается стрелками, направленными слева направо.
4. Аляскинское. Омыв одноимённый полуостров, поток устремляется в западном направлении и попадает в Берингово море. Его отличительной чертой является температура воды от 7 до 15 градусов, что существенно выше показателей в этих широтах.
5. Ещё одна часть комплекса тёплых и холодных течений Северного Ледовитого океана — Курильская. Она берет начало из вод этого океана и теплого аляскинского потока. Курильское течение движется на юг от Чукотского побережья к северо-востоку Японии.
6. Калифорнийский поток — это ветвь Северо-Тихоокеанского, следующая параллельно западному побережью Соединенных Штатов Америки и Мексики, перетекая постепенно в Североэкваториальное течение и замыкая Северный круг. По сравнению с окружающими водами калифорнийское течение является холодным.

Особенностью Южного циркуляционного круга является то, что вода в нём движется против часовой стрелки.

Южный круг является зеркальным отражением Северного:

1. Североэкваториальному потоку соответствует Южный экваториальный, следующий с востока на запад.
2. Потоку Куросио — Восточно-Австралийское направление.
3. Северо-Тихоокеанскому — Южно-Тихоокеанское.
4. Аналогом Калифорнийского потока является Перуанский (течение Гумбольдта).
5. Течение Кромвеля — экваториальный холодный поток, следующий параллельно экватору с запада на восток до побережья Галапагосских островов. Он был открыт сравнительно недавно, в XX веке, что связано с его глубинным положением. Хоть находится течение на глубине, оно сказывается на формировании погоды в этом регионе, однако на режим мореплавания не влияет.​

Использование знаний на практике

Особенности водных тихоокеанских потоков известны мореплавателям испокон веков.

Они крайне важны для успешного путешествия на судах любого класса. Наиболее известным случаем, когда эти знания удалось применить на практике, является передвижение колонистов из Полинезии к островам Океании.

Пригодились знания о тихоокеанских водных потоках и Туру Хейердалу во время перехода от Перу к островам Туамоту.

Фундаментальные знания о географии тихоокеанских течений во все времена помогали мореплавателям выбрать верный курс.

Источник

|	наступна сторінка ==>
Течії в океані	|	Течії Північного Льодовитого океану