§ 6. Тихий океан (підручник)
Світовий океан величезний: під його солоними водами сховано3/4 земної поверхні. Цей величний, загадковий Океан перепоясує увесь наш світ іпульсує припливами, наче величезне серце Землі. Ласкаве і водночас небезпечнеколихання води ніби вказує на живу душу океану, що зачаїлась у темних глибинах…Так красномовно пишуть письменники про Світовий океан, який є об’єктом вивченнягеографії.
Слово океан походить від фінікійського «оч», «очен», що означає величезний, безмежний. Стародавні вавилоняни і єгиптяни Океаном називалиміфічну ріку, яка за їхніми уявленнями омивала увесь суходіл, що нібиторозміщувався на плоскому диску.
§ 6. Тихий океан
Площа океану – 178, 7 млн км 2 .
Середня глибина – 4 000 м.
Максимальна глибина – 11 022 м.
1. Пригадайте, який з океанів Землі найбільший за площею.
2. Хто і коли з мореплавців уперше перетнув Тихий океан?
3. Які форми рельєфу розрізняють на океанічному дні?
ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І РОЗМІРИ. Тихим океан назвав португалець Фернан Магеллан під час першого навколосвітнього плавання. Насправді ж ця назва не відповідає характерові океану, адже йому властиві часті шторми й урагани. Просто Магеллану повезло з погодою – йому вдалося перетнути Тихий океан, жодного разу не потрапивши у шторм. Так на картах з’явилася нова назва, іспанською Мар Пацифіко – «Море мирне, тихе, спокійне».
Географічне положення – важлива частина характеристики будь-якого океану. Це – його своєрідна адреса у просторі. Від певного розташування залежать природні умови акваторії. Навчитися визначати географічне положення допоможе план ( табл. 1).
Характеристика географічного положення океану
1. Положення відносно материків
Визначити, між якими материками розташований
2. Положення відносно інших океанів
Встановити, з якими межує океанами
3. Положення відносно екватора
Встановити, в якій лежить півкулі (Північній чи Південній)
4. Положення відносно кліматичних поясів
Встановити, в яких кліматичних поясах простягається
5. Особливості берегової лінії
а) сильно чи слабо розчленована;
б) які моря відносяться до океану;
в) які затоки вдаються у суходіл;
г) які великі острови розташовані в океані
Тихий океан розташований між Євразією і Австралією на заході, Північною і Південною Америкою – на сході, Антарктидою – на півдні. Береги цих материків є межами океану. Екватор поділяє Тихий океан на дві приблизно однакові частини, тому в північній і південній частинах океану природа подібна. Він розташований в усіх кліматичних поясах, крім арктичного.
Тихий океан – найбільший і найглибший з океанів нашої планети. Він такий величезний, що може вмістити в собі всі материки і острови Землі. Він охоплює майже половину площі Світового океану.
До Тихого океану входить багато морів. Серед них окраїнні моря – Берингове, Охотське, Японське, Південнокитайське. Вони розміщуються уздовж східної окраїни Євразії, мало вдаються в суходіл та відокремлені від океану лише півостровами і островами. Філіппінське море розташоване між островами. Найбільшими затоками є Аляска і Каліфорнія. Протоки з’єднують Тихий з іншими океанами: Дрейка і Магелланова – з Атлантичним, Малаккська – з Індійським, Берингова – з Північним Льодовитим. Тихий і Атлантичний океани з’єднуються також рукотворним Панамським каналом, проритим через Панамський перешийок між Північною і Південною Америкою. Островів у Тихому океані багато, і вони мають різне походження: материкове ( Японські, Філіппінські), вулканічне ( Маріанські), коралове ( острови Тонга).
Працюємо з картою
1. В яких півкулях лежить океан відносно екватора і нульового меридіана?
2. Назвіть найбільші моря, затоки і протоки, що відносяться до Тихого океану.
3. Назвіть найбільші півострови та острови Тихого океану.
4. Назвіть серединно-океанічні хребти-підняття. На які улоговини вони поділяють ложе океану?
5. Назвіть острови, що є вершинами підводних вулканів.
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Плавання Тихим океаном здійснювалися ще в стародавні часи корінними мешканцями островів. У ХІІ ст. західну частину океану освоїли китайці. Історія дослідження його європейцями починається, певно, з відкриття, яке зробив іспанець Васко Нуньєс де Бальбоа. В 1513 р. він перетнув Панамський перешийок Центральної Америки і з вершини гори побачив безкраї водні простори, які назвав Південним морем. На той час європейці були впевнені, що існує лише один океан – Атлантичний.
Фернан Магеллан і його команда були першими європейцями, які перетнули Тихий океан під час першого навколосвітнього плавання в 1519 – 1521 рр. Після них іспанці, португальці, голландці, англійці здійснили ряд експедицій для освоєння шляху через Тихий океан до берегів Азії. Тоді було відкрито багато островів. Крім того мореплавці записували в корабельних журналах відомості про вітри, течії, припливи і відпливи та інші важливі відомості. Цікаво, що Магеллан намагався виміряти глибину Тихого океану, але, опустивши 762 м конопляної мотузки, дна так і не досягнув. Відомості про рослинність і тваринний світ узбереж і прибережних вод збиралися розрізнено.
У ХУІІІ ст. російські експедиції під керівництвом Вітуса Беринга й Олексія Чирикова (який, до речі, народився в Києві) зібрали науковий матеріал про мешканців північної частини Тихого океану. Знаменитим дослідником океану був англійський мореплавець Джеймс Кук, який наніс на карту численні тихоокеанські острови. Перші виміри температури води на поверхні й глибині були зроблені на початку ХІХ ст. під час навколосвітнього плавання Івана Крузенштерна й Юрія Лисянського.
У 1873 – 1876 рр. англійська експедиція на кораблі «Челленджер» зібрала різноманітну інформацію про особливості вод Тихого океану. Тоді вперше було складено карту його глибин і виявлено глибоководні жолоби. Згодом були здійснені дослідження на спеціальних наукових суднах – «Витязь» (1886 – 1889 рр., Росія), «Альбатрос» (1888 – 1905 рр., США) та ін.
У наш час науковці різних країн проводять дослідження океанічного дна, сейсмічних зон, міграцій промислових риб за допомогою підводних апаратів – батискафів і підводних човнів. Так були уточнені глибини, відкриті невідомі види морських організмів, створені нові карти океану.
Загін Васко Нуньєса де Бальбоа пройшов через ліси і болота й після всіляких пригод перетнув сучасний Панамський перешийок. Одного дня з пагорба він помітив величезний водний простір. Діставшись берега, Бальбоа, як був у одязі, зайшов у воду із прапором в одній руці та шпагою – в другій, і врочисто проголосив цей океан власністю іспанського короля.
Цікава географія
Перше в історії регулярне морське сполучення
Після навколосвітньої подорожі Магеллана у 1573 р. іспанці започаткували перше в історії регулярне сполучення через Тихий океан. Морські рейси здійснювалися із порту Акапулько в Мексиці до Маніли на Філіппінських островах. Шлях туди й назад складав 18 000 морських миль. Плавання до Філіппін тривало 60 днів. У зворотному напрямку воно було значно довшим і небезпечнішим, адже вітрильникам доводилося враховувати пануючі вітри. Ці рейси тривали 238 років і здійснювалися з винятковою пунктуальністю! І це за часів, коли плавали за компасом та вельми приблизними картами, коли все залежало від вітрів, течій, тайфунів, не кажучи вже про спеку, цингу та піратів!
БУДОВА І РЕЛЬЄФ ДНА . За різноманітністю рельєфу дно океану нічим не поступається поверхні суходолу. На океанічному дні розрізняють підводну окраїну материків, перехідну зону, ложе і серединно-океанічні хребти. Рельєф дна Тихого океану визначає єдина Тихоокеанська плита. Разом з іншими плитами, вона здійснює горизонтальні рухи, що супроводжуються підводними і наземними землетрусами та виверженнями вулканів.
Підводна окраїна материків у Тихому океані має вузький шельф (материкову обмілину) та крутий, сильно розчленований підводними каньйонами материковий схил.
У перехідній зоні, що лежить між підводною окраїною материків і ложем океану, земна кора материкового типу переходить у кору океанічного типу. Там розташовуються улоговини окраїнних морів, острівні дуги і глибоководні жолоби. Острівні дуги – це ланцюги островів, утворених величезними дугоподібними підводними хребтами, окремі вершини яких здіймаються над водою. Такими є, наприклад, Курильські, Японські острови. Глибоководні жолоби – вузькі і дуже глибокі (до 11 тис. метрів) прогини дна океану. Вони обрамляють острівні дуги і відділяють перехідні зони від ложа океану. У Тихому океані розміщуються більшість глибоководних жолобів Світового океану. Найглибшими з них є Маріанський (11 022 м) і Філіппінський (10 265 м).
Ложе розташовується на глибинах 3 000 – 6 000 м і займає більшу частину площі дна Тихого океану. Йому властива тонка океанічна земна кора. Рельєф ложа – поєднання улоговин і підводних гірських хребтів, які їх розділяють. Улоговини є гігантськими зниженнями дна і мають плоску або горбисту поверхню. Підводні хребти утворені вулканами. Наприклад, Північно-західний хребет, що розділяє Північно-Західну і Північно-Східну улоговини. Серединно-океанічні хребти – це величезні підводні гірські споруди, що утворилися із застиглої лави в місцях розходження літосферних плит. Два таких хребти простяглися на півдні і сході Тихого океану – Південнотихоокеанське і Східнотихоокеанське підняття. Іноді їх вершини піднімаються над рівнем океану у вигляді вулканічних островів. Так Океан народжує суходіл. Удовж меж океану розташовані сейсмічні зони Тихоокеанського вогняного кільця.
Чи може Тихий океан зменшитися?
Вважають, що приблизно через 50 млн років внаслідок руху літосферних плит Тихий зменшиться в розмірах. Натомість площі Атлантичного та Індійського океанів збільшаться. Проте це тільки прогноз, що потребує уточнення.
Запитання і завдання
1. Користуючись картою, опишіть географічне положення Тихого океану.
2. Хто і коли досліджував Тихий океан?
3. Розкажіть про особливості перехідної зони дна Тихого океану.
4. Який рельєф має ложе океану?
5. Подумайте, чому в Тихому океані багато островів вулканічного походження.
6. За градусною сіткою карти обчисліть протяжність Тихого океану із заходу на схід по екватору (1˚ = 111,3 км).
Підпишіть на контурній карті назви морів – Берингове, Охотське, Японське, Південнокитайське, Філіппінське; проток – Берингова, Магелланова; каналу – Панамський; глибоководних жолобів – Маріанський, Філіппінський, островів – Гавайські, Маріанські, Японські, Філіппінські, Великі Зондські.
Источник
Тихий океан українською мовою
Логін або e-mail:
Пароль: Я забув пароль
Запам’ятати мене на 2 тижні
Логін або e-mail:
Офіційна назва: Тихий океан. Загальна площа : 178 620 000 кв.км. Берегова лінія: 135 663 км. Об’єм води: 710 000 000 куб.км.
Тихий океан не випадково іменується Великим, у нім зосереджено більше половини об’єму води Світового океану. Це — перший по величині, найбільший за площею і глибинами океан на земній кулі. Його площа — 178,62 млн. км 2 , що на декілька мільйонів квадратних кілометрів більше площі земної суші і більш ніж в два рази перевищує площу Атлантичного океану. Розташований між материками Євразією і Австралією на Заході., Північною і Південною Америкою на Сході, Антарктидою на Півдні. Морські кордони океану проходять: з Північним Льодовитим океаном — по протоці Берінга, від мису Пеек (півострів Чукотка) до мису Принца Уельського (півострів Сьюард на Алясці); з Індійським океаном — по північній околиці Малаккської протоки, західному берегу острова Суматра, південним берегам островів Ява, Тимор і Нова Гвінея через протоки Торреса і Басса, уздовж східного побережжя Тасманії і далі, дотримуючись гряди підводних поднятій, до Антарктиди (мис Уїльям на Березі Отса); з Атлантичним океаном — від Антарктичного півострова (Антарктида) по порогах між Південними островами Шетлендськими до Вогненної Землі.
Ширіна Тихого океану від Панами до східного побережжя о.Мінданао складає 17 200 км., а протяжність з півночі на південь, від Берінг протоки ка Антарктиди — 15 450 км. Він тягнеться від західних берегів Північної і Південної Америки до східного побережжя Азії і Австралії. З півночі Тихий океан майже повністю замикається сушею .
Найбільша глибина Тихого океану (і всього Світового океану) 11 022 м в аріанському жолобі. Через Тихий океан приблизно по 180-му меридіану проходіт лінія зміни дати.
Фізіко-географічні характеристики.
Зазвичай Тихий океан ділять на дві області — Північну і Південну, які граничать по екватору. Деякі фахівці вважають за краще проводити кордон по осі екваторіальної протівотечії, тобто приблизно по 5° північної широти. Раніше акваторія Тихого океану частіше підрозділялася на три частини: північну, центральну і південну, кордонами між якими служили Північний і Південний тропіки.
Моря Тихого океану розташовані головним чином на його північно-західних і західних околицях. Тут знаходяться напівзамкнені Берингове, Охотське, Японське, Східно-Китайське, Жовте і Південно-Китайське моря, Внутрішнє Японське море (Сето-найкай), міжостровні моря — Суду, Сулавесі (Целебес), Молуккське, Сіркам, Банда, Флорес, Яванець і Саву, околичні моря — Коралове і Тасманове. На Сході розташовано напівзамкнена Каліфорнійська затока; біля берегів Антарктиди — околичні моря Роса, Амундсена, Беллінсгаузена.
Окремі ділянки океану, розташовані між островами або виступами суші, мають свої назви. До найбільш крупних акваторій Тихоокеанського басейну відносяться море Беринга на півночі; затока Аляска на північному сході; затоки Каліфорнійська і Теуантепек на сході, біля берегів Мексики; затока Фонсека біля берегів Сальвадору, Гондурасу і Нікарагуа і декілька південніше — Панамська затока. Біля західних берегів Південної Америки є всього декілька невеликих заток, наприклад Гуаякиль біля берегів Еквадору.
У західній і південно-західній частинах Тихого океану багаточисельні крупні острови відокремлюють від основної акваторії безліч міжостровних морів, таких як Тасманово море на південному сході від Австралії і Коралове море біля її північно-східних берегів; Арафурське море і затока Карпентарія на північ від Австралії; море Банда на північ від острова Тимор; море Флорес на північ від однойменного острова; Яванське море на північ від о.Ява; Сіамська затока між півостровами Малакка та Індокитай; затока Бакбо (Тонкинська) біля берегів В’єтнаму і Китаю; Макассарська затока між островами Калімантан і Сулавеси; моря Молуккське і Сулавеси відповідно на схід і півночі від о.Сулавесі; нарешті, Філіппінське море на схід від Філіппінських о-вів.
Особливий район на південному заході північної половини Тихого океану — море Сулу в межах південно-західної частини Філіппінського архіпелагу, де також є безліч невеликих заток, бухт і напівзамкнені моря (наприклад, море Сибуян, Мінданао, Вісаян, бухта Маніла, затоки Ламон і Лейте). Біля східного берега Китаю розташовані Східно-Китайськоє і Жовте моря; останнє утворює на півночі дві затоки: Бохайвань і Західно-корейську. Японські острови відокремлені від півострову Корея Корейською протокою.
У цій же північно-західній частині Тихого океану виділяються ще декілька морів: Внутрішнє Японське море серед південних Японських островів; Японське море на захід від них; північніше — Охотське море, що з’єднується з Японським морем Татарською протокою. Ще далі на північ, безпосередньо на південь від півострову Чукотка, знаходиться Анадирська затока.
Найбільшу скруту викликає проведення кордону між Тихим і Індійським океанами в районі Малайського архіпелагу. Жодна із запропонованих кордонів не могла задовольнити одночасно ботаніків, зоологів, геологів і океанологів. Деякі учені вважають кордоном розділу лінію Уоллеса, яка проходить через Макасарську протоку. Інші пропонують проводити кордон через Сіамську затоку, південну частину Південно-Китайського моря і Яванського моря.
Островів по кількості близько 10 тисяч і площа їх серед островів океанів займає перше місце. По околицях Тихого океану (головним чином в західній частині) розташовані архіпелаги і ланцюги островів: Алеутські, Курильські, Сахалін, Японські, Філіппінські, Молуккські, Зондські, Фіджі, Тонга, Нова Зеландія і багато інших; у відкритій частині — багаточисельні острови вулканічного (Маркизські, Гавайські, Самоа, Галапагос і ін.) і коралового (Маршаллові, Гілберта, Токелау, Фенікс, Лайн, Туамоту і ін.) походження, а також острови — підняті рифи (Маркус, Уейк, Науру, Ошен, Тонгарева і ін.).
Береги Тихого океану настільки розрізняються від місця до місця, що важко виділити які-небудь загальні межі. За винятком крайнього півдня, побережжя Тихого океану обрамувало кільцем заснулих або час від часу діючих вулканів, відомих як «Вогненне кільце». Велика частина берегів утворена високими горами, так що абсолютні відмітки поверхні різко міняються на близькій відстані від берега. Все це свідчить про наявність по периферії Тихого океану тектонічно нестабільної зони, щонайменші переміщення в межах якої є причиною сильних землетрусів.
На сході круті схили гір доходять до самого берега Тихого океану або відділяються від нього неширокою смугою прибережної рівнини; така будова характерна для всієї прибережної зони, від Алеутських островів і затоки Аляска до мису Горн. Лише на крайній півночі море Берінга має низовинні береги.
У Північній Америці в прибережних гірських хребтах зустрічаються окремі знижені ділянки і проходи, але в Південній Америці величний ланцюг Анд утворює майже суцільний бар’єр на всьому протязі материка. Берегова лінія тут досить рівна, а затоки і півострови зустрічаються рідко.
На півночі найглибше розрізають сушу затоки Пьюджет-Саунд і Сан-Франциско і протока Джорджія. На більшій частині південно-амеріканського узбережжя берегова лінія згладжена і майже ніде не утворює бухт і заток, за винятком затоки Гуаякіль. Проте на крайній півночі і крайньому півдні Тихого океану існують дуже близькі по будові ділянки — архіпелаг Олександра (південна Аляска) і архіпелаг Чонос (біля берегів південного Чилі).
Для обох районів характерні багаточисельні острови, великі і малі, з обривистими берегами, фьордамі і фьордообразнимі протоками, створюючими затишні бухти. Остання ж частина тихоокеанського побережжя Північної і Південної Америки не дивлячись на велику протяжність представляє лише обмежені можливості для судноплавства, оскільки там дуже мало зручних природних гаваней, а побережжя часто відділяється гірським бар’єром від внутрішньої частини материка.
У Центральній і Південній Америці гори утрудняють повідомлення між заходом і сходом, ізолюючи нешироку смугу Тихоокеанського побережжя.
На півночі Тихого океану море Берінга більшу частину зими скуто льодами, а побережжя північного Чилі на значному протязі є пустелею; цей район відомий своїми родовищами мідної руди і натрієвої селітри. Райони, розташовані на крайній півночі і крайньому півдні американського побережжя, — затока Аляска і околиці мису Горн, — здобули погану славу своєю штормовою і туманною погодою.
Західне узбережжя Тихого океану істотно відрізняється від східного; береги Азії мають безліч заток і бухт, в багатьох місцях створюючих безперервний ланцюг. Багаточисельні виступи різного розміру: від таких крупних півостровів, як Камчатка, Корейський, Ляодунський, Шаньдунський, Лейчжоубаньдао, Індокитай, до незліченних мисів, що розділяють дрібні бухти. До азіатського побережжя також приурочені гори, але вони не дуже високі і зазвичай декілька віддалені від берега.
Ще важливіше те, що вони не утворюють суцільних ланцюгів і не є бар’єром, що ізолює прибережні райони, як це спостерігається на східному березі океану. На заході в океан впадає багато крупних річок: Анадирь, Пенжіна, Амур, Ялуцзян (Амноккан), Хуанхе, Янцзи, Сицзян, Юаньцзян (Хонгха — Червона), Меконг, Чаупхрая (Мінам). Багато із цих річок утворили обширні дельти, де проживає багаточисельне населення. Река Хуанхе виносить в морі так багато наносів, що її відкладення утворили перемичку між берегом і крупним островом, створивши таким чином Шаньдунський півострів.
Ще одна відмінність між східним і західним побережжям Тихого океану полягає в тому, що західний берег охоплен величезною кількістю островів різного розміру, часто гористих і вулканічних. До цих островів належать Алеутські, Командорські, Курильські, Японські, Рюкю, Тайвань, Філіппінські (їх загальна кількість перевищує 7000); нарешті, між Австралією і півостровом Малакка знаходиться величезне скупчення островів, за площею порівнянне з материком, на яких розташована Індонезія. Всі ці острови мають гірський рельєф і входять до складу Вогненного кільця, що ніби охоплює Тихий океан.
Лише небагато крупних річок американського континенту впадають в Тихий океан — цьому перешкоджають гірські хребти. Виняток становлять деякі річки Північної Америки — Юкон, Куськоквім, Фрейзер, Колумбія, Сакраменто, Сан-хоакин, Колорадо.
Рельєф і геологічна будова дна.
Підводні околиці материків, що оточують Тихий океан, відрізняються складністю рельєфу і геологічної будови; ширина шельфів — від декількох десятків км. (біля Американських берегів) до 700-800 км. (біля моря Берінга, Східно-Китайськоу і Південно-китайському морях), а глибина їх зовнішнього краю — від 150 до 500 м. Материкові схили круті, часто ступінчасті, розчленовані каньйонами; у них оголюються древні породи різного віку. По північній і західній периферії Тихий океан, від півострова Аляска до Нової Зеландії, протягується система улоговин околичних морів, острівних дуг і жолобів глибоководних океанічних, що захоплює і область Австрало-азіатських морів і утворює в сукупності сучасний геосинклінальний пояс. Для цієї обширної площі характерні контрастний рельєф, активний вулканізм, інтенсивна сейсмічна діяльність, складне чергування ділянок кори океанічного, континентального і перехідного типів. Найбільші глибини улоговин морів (Берінг, Охотського, Японського, Южно-китайського, Сулу, Сулавеси, філіппінського, Коралового і ін.) вагаються в межах 3500-7500 м. Для багатьох угловин дуже характерні значні піднесення.
Острівні дуги представлені однією або двома ланцюгами островів, причому на зовнішніх сучасний вулканізм відсутній; На Південь від Японії вони розділяються на дві гілки, обрамувавши Філіппінську улоговину. З острівними дугами зв’язані глибоководні жолоби, яким відповідають максимальні глибини Тихого океану: Алеутська (7822), Куріло-камчатська (9717), Японська (8412), Ідзу-бонінська (9810), Маріанська (11 022), Філіппінська (10 265), Новобрітанська (8320), Бугенвільська (9103), Тонга (10 882) Тонга (10 882), Кермадек (10 047) і ін. Уздовж Південної і Центральної Америки і півострова Каліфорнія проятягаються жолоби Перуанський (6601 м-код) і Чилійський (8069 м-кодів). Центрально-амеріканська (6489 м-кодів) і Цедрос (6225 м-кодів), на Півночі жолоби в рельєфі не виражені. Глибоководним жолобам відповідають виходи на поверхню грандіозних розломів, круто нахилених убік материків, які глибоко врізаються у верхню мантію (зони Беньоффа). Уздовж жолобів проходить так звана андезітова лінія — кордон розвитку андезітового вулканізму.
В межах ложа Тихого океану (океанічних плит, або талассократонов) знаходяться розділені крупними підняттями обширні улоговини: Північно-східна, Північно-західна, Східно-маріанська, Західно-каролінська і Східно-каролінськая, Меланезійська, Центральна, Південна, Беллінсгаузена, Чилійська, Перуанська і ін. Глибини улоговин від 4000 до 7000 м, вони мають переважно горбисте дно з групами і ланцюгами підводних гір; абіссальні рівнини розвинені в північно-східній частині Тихий океан і біля підніжжя Антарктиди.
Найбільша структура Тихого океану — Східно-тіхоокеанське підняття, що входить в світову систему средінно-океанічних хребтів, але на відміну від інших хребтів цієї системи воно розділяє океан на дві асиметричні частини і позбавлено чітко вираженої рифтової долини; має відгалуження — хребти Галапагосський, Кокосовий, Макуорі; на його продовженні до Півночі знаходиться Каліфорнійська затока.
До великих поднятій ложа Тихий океан відносяться вулканічні вали і хребти: Лайн, Гавайський, Імператорських гір, Маркус-неккер, Каролінський, Маршаллових островів, Туамоту і ін., брилові піднімання Шатського, Маніхики і ін. Багато з них увінчані вулканічними горами, гайотом, островами; найбільші з них — Гавайські острови з діючими вулканами.
Східна частина Тихого океану і Східно- Тихоокеанське підняття пересікають багаточисельні зони розломів великої протяжності субширотного і північно-західного простирання із значними горизонтальними зсувами: Мендосино, Маррі, Молокаї, Кларьон, Кліппертон, Галапагос, острови Пасхи, Елтанін і ін., в рельєфі виражені уступами, ланцюгами гір.
Поширення донних опадів тісно пов’язане з тектонікою і рельєфом дна, підпорядковане циркумконтінентальной, вертикальною і кліматичною зональностям. Теригенні уламкові (піски, алеврити) і глинисті осідання розвинені на підводних околицях материків, в улоговинах морів, глибоководних жолобах і суміжних частинах ложа океану.
Для Тихого океану характерна складна система лінійних магнітних аномалій — запис історії розвитку земної кори. Тихий океан — прадавній океан Землі, хоча дно його молоде.
Корисні копалини
На багатьох шельфах Тихий океан ведуться пошуково-розвідувальні роботи на нафту і газ; нафтові родовища, що розробляються, розташовані поблизу Каліфорнії, в затоці Кука (Аляска), в Японському, Південно-Китайському, Яванському і Тасмановому морях. На ложі Тихого океану найбільш перспективні поклади залізо-марганцевих конкрецій на глибині 3,5-5,5 км.
Багато країн, прилеглих до басейну Тихий океан, ведуть пошуки або видобуток коштовних мінералів з прібрежно-морських розсипів: циркону, рутилу, ільменіту, монацитув, тітаномагнетіту, каситериту (Австралійський Союз, США, Японія, Індонезія, Малайзія, Таїланд і ін.).
Клімат
Велика протяжність Тихий океан з Півночі на Південь визначає різноманітність його клімату — від екваторіального до субарктичного на Півночі і антарктичного на Півдні. Значно більша частина поверхні океану, приблизно між 40° північної широти і 42° південної широти, розташовується в поясах екваторіального, тропічного і субтропічного клімату. Тихий океан розташований у всіх кліматичних поясах. При русі від екватора до полюсів температура знижується від 24°с (біля екватора) до 0° (у районі Антарктиди).
На клімат Тихого океану і прилеглих територій великий вплив оказують пасати, пануючі в тропіках, і західні вітри, що дмуть в помірних широтах.
Влітку з океану на сушу дмуть змінні вітри — мусони, що роблять вплив на клімат східних берегів Євразії. Максимальна кількість опадів на території океану випадає в західній частині екваторіального поясу (до 3000 мм), а мінімальне — в східній (близько 100 мм). У західній частині океану, яка знаходиться під впливом мусонів з їх раптовими капризами, виникають тайфуни і урагани. Особливо сильні вітри спостерігаються в південних помірних широтах, де повторюваність штормів складає 25-35%, у північних помірних широтах взимку — 30%, літом — 5%.
На всьому просторі Тихого океану, розташованому північніше 40° південної широти, спостерігаються істотні відмінності в температурі повітря між східною і західною частинами океану, викликані відповідним пануванням теплих або холодних течій і характером вітрів.
Середня річна кількість опадів в екватора більше 3000 мм, в помірних широтах — 1000 мм на Заході і 2000-3000 мм на Сході. Найменьша кількість опадів (100-200 мм) випадає на східних околицях субтропічних зон високого тиску атмосфери; у західних частинах кількість опадів збільшується до 1500-2000 мм.
Тумани притаманні для помірних широт, особливо части вони в районі Курильських островів.
Течії в Тихому океані утворюють два кільця. Північне — Північно Пасатне, Куросіо, Північно Тихоокеанське, Каліфорнійське. Ці течії рухаються за годинниковою стрілкою. Південне кільце включає Південне Пасатне, Східно-австралійське, Перуанське і течії Західних вітрів. Це кільце течій рухається проти годинникової стрілки.
Середня температура поверхневих вод Тихого океану (19,37 °С) на 2 °С вище за температуру вод Атлантичного і Індійського океанів, що є результатом відносно великих розмірів тієї частини площі Тихий океан, яка розташована в широтах (понад 20 ккал/см 2 в рік), що добре прогріваються, і обмеженості зв’язку з Північним Льодовитим океаном.
На території Тихого океану присутні всі типи водних мас, окрім арктичних. У Тихому океані кількість опадів більше, ніж води, що випаровується. З врахуванням річкового стоку сюди щорік поступає понад 30 тисяч км 3 прісної води і як наслідок цього — солоність вод цього океану набагато менше, ніж в Атлантичному океані. У високих широтах, в Антарктиди до широти 40° зустрічаються айсберги.
Щільність води на поверхні океану досить рівномірно збільшується від екватора до високих широт відповідно до загального характеру розподілу температури і солоності: біля екватора 1.0215-1.0225г/см 3 , на Півночі — 1.0265 г/см 3 і більш, на Півдні — 1.0275 г/см 3 і більш. Колір води в субтропічних і тропічних широтах синій, прозорість в окремих місцях більше 50 м. У північних помірних широтах переважає темно-голубий колір води, в берегів — зеленуватий, прозорість 15-25 м. У антарктичних широтах колір води зеленуватий, прозорість до 25 м.
Приливи в північній частині Тихий океан переважають неправильні півдобові (висота до 5,4 м-коду в затоці Аляска) і півдобові (до 12,9 м-коду в Пенжінської губі Охотського моря). В островів Соломона і в частини берега Нової Гвінеї приливи добові, величиною до 2,5 м. Найбільш сильне вітрове хвилювання наголошується між 40 і 60° південної широти, в широтах панування західних штормових вітрів («ревучі сорокові»), в Північній півкулі — північніше 40° північної широти. Максимальна висота вітрових хвиль в Тихому океані 15 м-кодів і більш, довжина понад 300 м. Характерні хвилі цунамі, що особливо часто відзначаються в північній, південно-західній і південно-східній частинах океану.
Тваринний і рослинний світ Тихого океану
Флора і фауна Тихого океану неймовірно багата і всіляка. По кількості видів і за загальною чисельністю особин Тихий океан перевершує інші океани. У Тихому океані діють ті ж закони поширення тварин і рослин, як і в інших океанах: у холодних і помірних зонах менше видова різноманітність, але більше чисельність особин кожного виду; у тропіках нечисленність кожного виду окремо викупається кількістю представлених там видів. Тварини і бактерії населяють всю товщу вод і дно океану. Найрясніше розвивається життя в зоні шельфу і особливо біля самих берегів на малих глибинах, де в помірних поясах океану всіляко представлені флора бурих водоростей і багата фауна молюсків, черв’яків, ракоподібних, голкошкірих і ін. організмів. У тропічних широтах для мілководої зони характерний повсюдний і сильний розвиток коралових рифів, біля самого берега — мангрових чагарників.
Для порівняння: у холодному морі Беринга налічується близько 50 видів прибережних водоростей, а в теплих водах Малайського архіпелагу — більше 800 видів. При цьому загальна маса водоростей Берингового моря набагато перевищує загальну масу у водах Малайського архіпелагу.
У північних морях Тихого океану відомо близько 4 тис. видів тварин (в т.ч. 800 видів риб), а в тропічних морях західної частини океану налічується не менше 40-50 тис. видів (в т.ч. 2000 видів риб). В цілому фауна Тихого океану налічує близько 100 тис. видів тварин. Багатообразна і глибоководна фауна Тихого океану.
Описано близько 200 видів тварин, що мешкають в Тихому океані на глибині більше 7000 м. Досліджені і глибини понад 10000 м (у Тихому океані виявлено декілька місць, де глибина океану перевищує відмітку в 10 000 м -Маріанська, Філіппінський жолоб у Філіппінських островів і западини Кермадек і Тонга біля моря Фіджі). Дослідникам удалося описати 20 видів тварин, що мешкають на таких глибинах.
Теплі води океану сприяють розвитку коралів, яких тут безліч. Уздовж східних берегів Австралії протягнувся Великий Бар’єрний риф — найкрупніший «хребет», створений організмами. У північних водах мешкають лососеві риби і краби.
Серед прибережних водоростей — макрофітів — в помірних поясах особливо виділяються великою кількістю фукусовиє і ламінарієвиє. У тропічних широтах їх змінюють бурі водорості — саргасси, зелені, — каулерпа і галімеда і ряд червоних водоростей.
Планктонні і донні тварини служать рясним кормом для риб і морських ссавців (нектон). Тихий океан дає майже половину світового улову морепродуктів. До важливих промислових риб Тихого океану відносяться здобуваємі також і в Атлантиці оселедець, анчоуси, скумбрія, сардини, морські окуні, тунці, камбали, тріска, а також строго тихоокеанські види — далекосхідні лососі і сайра. Важливе значення має промисел двостулкових і головоногих молюсків (устриці, морські гребінці, кальмари). ракоподібних (камчатський краб, омари), морських ссавців (морські котики) і водоростей (ламінарія).
Історія дослідження
Історія дослідження Тихого океану ділиться на 3 періоди: від древніх плавань до 1804, з 1804 по 1873 і з 1873 до середини 70-х рр. 20 сторіччя. Перший період характеризується вивченням розподілу води і суші в цій частині земної кулі, встановленням кордонів Тихого океану і його зв’язку з іншими океанами.
Цей період почався за декілька століть до н. е., охопив епоху Великих географічних відкриттів і російських подорожей і досліджень в північній частині океану (плавання Ф. Магеллана в 1520-1521, А. Тасмана в 1642-43, С. І. Дежнева в 1648, В. Берінга і А. І. Чирікова в 1728, 1741, і ін.), плавання англійця Дж. Кука (1768-71, 1772-75, 1776-79). Було обстежено майже весь простір Тихого океану, окрім його південного кордону.
Магеллан відкрив Тихий океан восени 1520 років і назвав океан Тихим, «тому що, — як повідомляє один з учасників, за час переходу від Вогненної Землі до Філіппінських островів, більше трьох меяцев — ми жодного разу не зустріли анінайменшої бурі».
У другому періоді проводилися вивчення фізичних властивостей води і глибоководні дослідження Тихого океану, початок яких належав першій російській кругосвітній експедиції І. Ф. Крузенштерна і Ю. Ф. Лісянського на судах «Надія» і «Нева» (1804-1806).
Третій період характеризується розвитком комплексних океанологічних досліджень спеціальними експедиціями і береговими станціями, організацією океанологічних наукових установ і міжнародних об’єднань.
Перша океанологічна експедиція — плавання англійського судна «Челленджер» (1872-76), потім плавання С. О. Макарова на «Витязі» (1886-1889), «Альбатроса» (1888-1905), «Планет» (1906-07) і ін. У 1920 Японія почала систематичні роботи в районі Куросіо. У відкритій частині Тихий океан крупні експедиційні дослідження проводилися судами Японії — «Манею» (1925-28). «Синтоку Мару» (1930-32), «Сюмпу Мару» (1928-30, 1933-35), судами США — «Карнеги» (1928-29), «Оглала» (1935), «Бушнелл» (1937-40), «Бушнелл» (1937-40), Великобританії — «Діськавері II» (1932-33), і ін. Почалися дослідження Тихого океану радянськими експедиціями на судах»Вітязь»(з 1949), «А. І. Воєйков» (з 1959), «Ю. М. Шокальський» (з 1960), «Академік Сергій Корольов» (1970), на яких вперше став проводитися широкий комплекс геофізичних досліджень, направлених на вивчення гідросфери і високих шарів атмосфери. Одночасно велися дослідження експедиціями США на судах «Хорайзн» (з 1946), «Х’ю М. Сміт» (з 1950), «Спенсер Ф. Берд» (з 1946) і ін.
Особливе значення мали спостереження за планом «Норпак» в серпні 1955 і «Еквапак» (у подальші роки), за програмою Міжнародного геофизичного року (МГГ) і Міжнародної геофізичної співпраці (з 1957), а також за програмою Міжнародних досліджень Куросіо і прилеглих районів (з 1965). Виконання цих програм дозволило об’єднати і синхронізувати роботу великого числа експедиційних судів різних країн.
Матеріали, зібрані в період МГГ, дали можливість складання нових батиметричних і морських навігаційних карт Тихий океан Велику цінність представляють також роботи по глибоководному бурінню, що проводяться з 1968 на американському судні «Гломар Челленджер», роботи про переміщення водних мас на великих глибинах, біологічні дослідження. Матеріали, зібрані в період МГГ, дали можливість складання нових батиметричних і морських навігаційних карт Тихий океан Велику цінність представляють також роботи по глибоководному бурінню, що проводяться з 1968 на американському судні «Гломар Челленджер», роботи про переміщення водних мас на великих глибинах, біологічні дослідження.
Економіко-географічний нарис.
Загальна характеристика. Водні простори Тихого океану, його острови, прибережні райони материків Азії, Австралії, Південної і Північної Америки, Антарктиди охоплюються поняттям Тихоокеанський басейн. На Азіатському побережжі Тихого океану знаходиться територія Росії, Китаю, КНДР і Південної Кореї, В’єтнаму, Кампучії (Камбоджа), Таїланду, Малайзії; на прилеглих до материка островах і острівних групах розташовані Японія, Філіппіни, Індонезія, Сінгапур. Води Тихого океану омивають східне побережжя Австралійського Союзу. У Північній Америці на Тихоокеанському побережжі знаходяться США, Канада, Мексика; уздовж берегів Тихого океану в Центральній Америці — ланцюг малих держав: Гватемала, Сальвадор, Нікарагуа, Коста-Ріка, Панама; на побережжі Південної Америки — Колумбія, Еквадор, Перу, Чилі. В межах Океанії розташовані незалежні держави Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея, Західна Самоа, Науру, Тонга, Фіджі; французькі володіння — Полінезія, Нова Каледонія, острови Уолліс і Футуна; британські володіння — острови Гілберта і Елліс, Соломон, Піткерн; володіння США — Гуам, Мідуей, Східна Самоа, Уейк; володіння Австралійського Союзу — острів Норфолк; Новій Зеландії — острови Кука, Ніуе, Токелау і британське для франко співволодіння — кондомініум Нові Гебріди; територія, підопічна ООН (під управлінням США), — Каролінські, Маршаллови і острови Маріанськие; Гавайські острови — штат США.
Країни Тихого океану володіють величезним економічним потенціалом. Тут зосереджені багатющі біологічні і мінеральні ресурси, велике сільсько-господарське виробництво, у тому числі продукція тропічного і субтропічного землеробства, і значна промисловість. Через Тихий океан пролягають життєво важливі морські і повітряні комунікації, зв’язуючі чотири материки. На Тихий океан доводиться найбільш значна частина океанського улову риби і морепродуктів. У країнах басейну Тихий океан зосереджено крупний видобуток нафти, газу, вугілля, бокситів, залізняку, марганцю, хромитів, мідних руд, олова, поліметалічних руд, вольфраму, нікелю, кобальту, сірки, рідкоземельних і радіоактивних елементів.
Країни Тихого океану є джерелом здобуття великої кількості деревини хвойних (США, Канада, Росія) і ін. коштовних порід дерев (янга, сала, тика і ін.), заготовлюваною переважно в Індонезії, на Філіппінах, хінної кори (Філіппіни, Індонезія). Країни Тихого океану дають значну продукцію кокосової і олійної пальм, арахісу, сої, цукрового очерету, рису, пшениці, бавовни, а також натурального каучуку (90% світовій продукції; Малайзія, Індонезія, Китай). Велика частина тваринницької продукції поступає на світовий ринок з Австралії і Нової Зеландії (м’ясо, шерсть, масло). Після 2-ої світової війни 1939-45 розвиток старих індустріальних районів капіталістичних країн, виникнення нових індустріальних центрів в соціалістичних країнах, що розвиваються, привели до зростання питомої ваги тихоокеанських країн в світовому промисловому виробництві. Крупним промисловим потенціалом володіє Японія, до Тихого океану виходить важливий промисловий Західний район США.
Судноплавство розвивається головним чином за рахунок зростання об’єму морських вантажних перевезень. Трансокеанські дороги зв’язують материки Азію, Америку, Австралію. Виділяються два напрями найбільш інтенсивного судноплавства — морські дороги, що пов’язують Північну Америку з Азією, включаючи трансокеанські судноплавні лінії з Європи; судноплавні дороги, що пов’язують Азію з Австралією і Південною Америкою, включаючи морські дороги з Індійського океану.
Міжокеанські дороги виходять до Індійського океану через протоки Малаккський і Зондський, до Атлантичного океану — через Панамський канал, до Північного Льодовитого океану — через протоку Берінга.
Прибережні морські дороги служать як для міжнародних перевезень, так і для каботажних — між портами однієї країни. За умовами судноплавства в Тихому океані розрізняють 6 зон: центральну частину океану, головною базою якої є Гавайські острови; прибережну зону Східної Азії з прилеглими островами (Радянський Далекий Схід і Японія); зону Південно-китайського моря і вод Індонезії; зону морських вод Австралії і Південної Океанії; зону прибережних вод Латинської Америки і Панамського каналу; зону прибережних Північної Америки.
Основу морських вантажоперевезень складають нафта (з басейну Індійського океану, з Індонезії), лісоматеріали (з Індонезії, Канади, СРСР, США), металлоруди (з Австралійського Союзу, Канади, Малайзії, Індонезії, Таїланду і ін.), продовольство і з.-х. сировина (із США, Австралійського Союзу, Канади, Індонезії, з островів Океанії і ін.).
Висновок
Тихий океан грає важливу роль в житті багатьох країн. Половина світового улову риби доводиться на цю акваторію, значну частину його складають різні молюски, краби, креветки, кріль. У деяких країнах на морському дні вирощують молюсків, різні водорості, які використовуються як їжа. На шельфі Тихого океану ведуть розробку розсипів металів, нафти. Через цей океан проходять важливі морські дороги, протяжність цих трас велика.
Населення, що живе на островах Тихого океану, в основному належить до екваторіальної раси, але є і прийшлі народи. Зайняті вони в основному землеробством, полюванням і рибальством.
Господарська діяльність людини привела до забруднення вод океану і до винищування деяких видів тварин. Так, в XVIII столітті були винищені морські корови, на межі винищування знаходяться котики і кити. Велику небезпеку представляє забруднення вод нафтою, відходами промисловості.
Источник