Тихий океан. Географічне положення
Географічне положення. Тихий океан за розмірами й особливостями природи – унікальний природний об’єкт нашої планети. Океан розташований у всіх півкулях Землі, між материками Євразією і Австралією на заході, Північною і Південною Америкою на сході й Антарктидою на півдні.
Тихий океан займає понад 1/3 поверхні планети і майже половину Світового океану. Він має овальні контури, витягнутий з північного-заходу на південний схід й найширший між тропіками. Берегова лінія відносно прямолінійна біля берегів Північної і Південної Америки і сильно розчленована біля берегів Євразії. До складу Тихого океану входить цілий ряд окраїнних морів Східної й Південно-Східної Азії. В океані велика кількість архіпелагів і окремих островів, які входять до складу Океанії.
Рельєф дна. Тихий океан найглибший. Рельєф його дна складний. Шельф займає відносно невелику площу. Біля берегів Північної і Південної Америки його площа не перевищує десятків кілометрів, а біля берегів Євразії шельф вимірюється сотнями кілометрів. В окраїнних частинах океану розташовані глибоководні жолоби, причому в Тихому океані знаходиться основна частина глибоководних жолобів всього Світового океану: 25 з 35 мають глибину понад 5 км; і всі жолоба, глибиною понад 10 км, – таких 4. Великі підняття дна, окремі гори й хребти розділяють ложе океану на котловини. На південному сході океану розташоване Східно-Тихоокеанське підняття, яке входить в глобальну систему серединно-океанічних хребтів.
З системою глибоководних жолобів й гірських споруд на материках і островах, що прилягають до океану, пов’язаний майже безперервний ланцюг діючих вулканів, які утворюють Тихоокеанське „вогняне кільце”. В цій зоні часто також відбуваються наземні й підводні землетруси, які викликають гігантські хвилі – цунамі.
Клімат. Тихий океан простягнувся від субарктичних до субантарктичних широт, тобто розташований майже у всіх кліматичних поясах Землі. Основна його частина знаходиться в екваторіальному, субекваторіальному і тропічних поясах обох півкуль. Температура повітря над акваторією цих широт цілий рік від +16 о С до +24 о С. Але на півночі океану вона опускається нижче 0 о С. Біля узбережжя Антарктиди така температура тримається і в літні місяці.
Для циркуляції атмосфери над океаном характерні зональні ознаки: в помірних широтах переважають західні вітри, в тропічних широтах переважають пасати, в субекваторіальних широтах біля берегів Євразії яскраво виражені мусони. Над Тихим океаном часто утворюються сильні вітри штормової сили й тропічні циклони – тайфуни. Максимальна кількість опадів випадає в західних частинах екваторіального поясу (близько 3000 мм), мінімальна – в східних районах океану між екватором й південним тропіком (близько 100 мм).
Течії. Тихий океан доволі сильно витягнутий з заходу на схід і тому в ньому переважають широтні потоки вод. В океані утворюються два величезних кільця руху вод: північне і південне. Північне кільце включає Північну пасатну течію, течію Куросіо, Північно тихоокеанську течію й Каліфорнійську течію (вона єдина з перелічених холодна). Південне кільце складають Південна Пасатна, Східноавстралійська течії (теплі), течія Західних вітрів і Перуанська течія (холодні).
Властивості вод. В Тихому океані утворюються всі типи поверхневих водних мас, крім арктичних. Найтепліші води знаходяться в тропічних широтах. Середньорічна температура вод між тропіками складає +19 о С, в екваторіальних широтах – від +25 о С до +29 о С, біля берегів Антарктиди – знижується до -1 о С. Опади, що випадають над океаном, в цілому переважають над випаровуванням. Солоність поверхневих вод Тихого океану трохи нижча, ніж в Атлантичному, оскільки західна частина океану отримує багато прісних річних вод (Амур, Хуанхе, Янцзи, Меконг та інші). Льодові явища в північній частині океану і в субарктичному поясі носять сезонний характер. Біля узбережжя Антарктиди морські льоди тримаються цілий рік. Антарктичні айсберги з поверхневими течіями досягають 40 о пд.ш.
Органічний світ. По біомасі й числу видів органічний світ Тихого океану багатший, ніж в інших океанах. Це пояснюється його тривалою геологічною історією, величезними розмірами, різноманіттям екологічних умов. Особливо багата органічний світ в екваторіально-тропічних широтах, в районах розвитку коралових рифів. В північній частині океану багато різноманітних видів лососевих риб.
Вилов риби в Тихому океані складає понад 45% світового. Головні райони промислу – це область взаємодії теплих і холодних вод; шельфові райони на заході океану і райони підйому глибинних вод біля берегів Північної, й особливо Південної, Америки.
Природні комплекси. В Тихому океані є всі природні пояси, крім арктичного.
Північний полярний (субарктичний) пояс займає невелику частину Берингового й Охотського морів. В цьому поясі відбувається інтенсивна циркуляція вод, тому вони багаті на рибу.
Північний помірний пояс займає широкі акваторії. Для нього характерна взаємодія теплих і холодних водних мас. Це сприяє розвиткові органічного світу. На заході поясу формується унікальний природний комплекс Японського моря, який відзначається великим видовим різноманіттям.
Північний субтропічний пояс в Тихому океані виражений не так чітко, як помірний. Західна частина поясу тепла, східна – відносно холодна. Води сині, прозорі, перемішуються слабо. Кількість планктону (дрібних риб) невелика.
Північний тропічний пояс формується під впливом потужної Північної пасатної течії. В цьому поясі багато окремих островів і архіпелагів. Продуктивність вод поясу невелика. Але біля підводних підвищень й островів з’являються скупчення рию та інших морських організмів.
В екваторіальному поясі спостерігається складна взаємодія вітрів і різних течій. Найбагатші органічним світом комплекси біля Зондських островів і Північно-Східних берегів Австралії, а також комплекси коралових рифів.
В південній півкулі в Тихому океані формуються аналогічні природні пояси, але вони дещо відрізняються властивостями повітряних мас і складом організмів.
Господарське використання. Тихий океан і його моря омивають узбережжя континентів, на яких розташовано понад 30 прибережних держав з загальною чисельністю населення 2,5 млрд. осіб. До основних видів природних багатств океану належать його біологічні ресурси. Тихий океан займає перше в світі місце за видобутком риби й морепродуктів.
На шельфі океану почався видобуток корисних копалин: родовища нафти й газу, руд олова й інших кольорових металів; з морської води отримують кухонну й калійну сіль, магній, бром. Через Тихий океан проходять шляхи міжнародного й регіонального судноплавства, на берегах океану розташована велика кількість портів.
Господарська діяльність людини призвела до сильного забруднення деяких акваторій Тихого океану. Особливо це проявилось біля берегів Японії й Північної Америки. Виснажились запаси китів та інших цінних видів риб. Деякі з них втратили своє промислове значення.
Таким чином природні ресурси Тихого океану надзвичайно багаті і різноманітні, але вони вимагають їх раціонального використання.
Перші наукові дані про океан були отримані на початку 16 століття іспанським конкістадором В. Нуньєсом де Бальбоа. У 1520–1521 роках Фернан Магеллан уперше перетнув океан відпротоки, названої його ім’ям, до Філіппінських островів. Під час плавання не було жодної бурі, тому Магеллан назвав океан «Тихим».
Протягом 16—19 століть океан вивчався численними натуралістами. Систематичні дослідження розпочалися з початку 19 століття (географічні експедиції І. Ф. Крузенштерна,Ю. Ф. Лисянського, О. Є. Коцебу, Ф. Ф. Беллінсгаузена, М. П. Лазарева, Ч. Дарвіна).
Перша власне океанографічна експедиція — кругосвітна подорож англійського судна «Челленджер» (1872–1876), дала велику інформацію про фізичні, хімічні, біологічні і геологічні особливості Тихого океану. Великий внесок у його вивчення в кінці 19 століття внесли наукові експедиції на суднах: «Витязь» (1886–1889, 1894–1896) Росія, «Альбатрос» (1888–1905)США; у 20 столітті: на суднах «Карнегі» (1928–1929) — США, «Снелліус» (1929–1930) — Нідерланди, «Діскавері II» (1930) — Великобританія, «Галатея» (1950–1952) — Данія і «Витязь» — СРСР. Новий етап дослідження почався з 1968 року, коли з американського судна «Гломар Челленджер» було почато глибоководне буріння.
Флора і фауна характеризуються багатством і великим різноманіттям. Фауна Тихого океану налічує біля 100 тисяч видів; у фітопланктоні відомо біля 380 видів. У зоні шельфу представлені різноманітні бурі, фукусові,ламінарієві водорості, молюски, черви, ракоподібні, голкошкірі та інші організми. Для тропічних широт характерний сильний розвиток коралових рифів.
Фауна риб включає не менше 2 000 видів у тропічних широтах і близько 800 видів — у помірних (далекосхідні моря). В океані мешкає понад 2 000 видів риб і 6 000 видів молюсків. У північній частині океану поширенілососеві риби — лосось, кета, горбуша. У центральній частині багато тунця і оселедця, біля західного узбережжя — анчоусів. Риба є кормовою базою для птахів.
У північних помірних і в південних високих широтах живуть численні ссавці: кашалот, декілька видів смугастиків, морські котики; лахтак, морж і сивуч (на півночі), а також краби, креветки, устриці, головоногі молюски та інше. У фауні Тихого океану багато ендеміків.
Источник
Тихий океан
Тихий океан
Тихий океан — самый большой океан на Земле. Площадь с морями 178,6 млн км², объём 710 млн км³, средняя глубина 3980 м. Тихий океан занимает половину всей водной поверхности Земли, сорок процентов поверхности планеты. Первоначальное его название — «Великий», и оно было дано испанцем Васко Нуньес де Бальбоа, который, исследуя Новый Свет, 30 сентября 1513 г. пересёк Панамский перешеек с севера на юг.
Сэкономь на путешествии!
Общая информация
Магеллан открыл Тихий океан осенью 1520 года и назвал океан Тихим океаном, «потому что, — как сообщает один из участников, за время перехода от Огненной Земли до Филиппинских островов, более трёх меяцев — мы ни разу не испытали ни малейшей бури». По количеству (около 10 тыс.) и общей площади островов (около 3,6 млн км²) Тихий океан занимает среди океанов первое место. В северной части — Алеутские; в западной — Курильские, Сахалин, Японские, Филиппинские, Большие и Малые Зондские, Новая Гвинея, Новая Зеландия, Тасмания; в центральной и южной — многочисленные мелкие острова. Рельеф дна разнообразен. На востоке — Восточно-Тихоокеанское поднятие, в центральной части много котловин (Северо-Восточная, Северо-Западная, Центральная, Восточная, Южная и др.), глубоководные желоба: на севере — Алеутский, Курило-Камчатский, Идзу-Бонинский; на западе — Марианский (с максимальной глубиной Мирового океана — 11 022 м), Филиппинский и др.; на востоке — Центрально-Американский, Перуанский и др.
Основные поверхностные течения: в северной части Тихого океана — тёплые Куросио, Северо-Тихоокеанское и Аляскинское и холодные Калифорнийское и Курильское; в южной части — тёплые Южно-Пассатное и Восточно-Австралийское и холодные Западных Ветров и Перуанское. Температура воды на поверхности у экватора от 26 до 29 °C, в приполярных областях до −0,5°C. Солёность 30-36,5 ‰. На Тихий океан приходится около половины мирового улова рыбы (минтай, сельдь, лосось, треска, морской окунь и др.). Добыча крабов, креветок, устриц.
Через Тихий океан пролегают важные морские и воздушные коммуникации между странами тихоокеанского бассейна и транзитные пути между странами Атлантического и Индийского океанов. Крупные порты: Владивосток, Находка (Россия), Шанхай (Китай), Сингапур (Сингапур), Сидней (Австралия), Ванкувер (Канада), Лос-Анджелес, Лонг-Бич (США), Уаско (Чили). Через Тихий океан по 180 меридиану проходит линия перемены дат.
Растительная жизнь (кроме бактерий и низших грибов) сосредоточена в верхнем 200-м слое, в так называемой эвфотической зоне. Животные и бактерии населяют всю толщу вод и дно океана. Наиболее обильно развивается жизнь в зоне шельфа и особенно у самого побережья на малых глубинах, где в умеренных поясах океана разнообразно представлены флора бурых водорослей и богатая фауна моллюсков, червей, ракообразных, иглокожих и др. организмов. В тропических широтах для мелководной зоны характерно повсеместное и сильное развитие коралловых рифов, у самого берега — мангровых зарослей. С продвижением из холодных зон в тропические количество видов резко возрастает, а плотность их распределения падает. В Беринговом проливе известно около 50 видов прибрежных водорослей — макрофитов, у Японских островов — свыше 200, в водах Малайского архипелага — свыше 800. В советских дальневосточных морях известных видов животных — около 4000, а в водах Малайского архипелага — не менее 40—50 тысяч. В холодных и умеренных поясах океана при сравнительно небольшом числе видов растений и животных за счёт массового развития некоторых видов общая биомасса сильно возрастает, в тропических поясах отдельные формы не получают столь резкого преобладания, хотя число видов очень велико.
При удалении от побережий к центральным частям океана и с увеличением глубины жизнь становится менее разнообразной и менее обильной. В целом фауна Т. о. включает около 100 тысяч видов, но из них лишь 4—5% встречается глубже 2000 м. На глубинах более 5000 м известно около 800 видов животных, более 6000 м — около 500, глубже 7000 м — несколько более 200, а глубже 10 тысяч м — лишь около 20 видов.
Среди прибрежных водорослей — макрофитов — в умеренных поясах особенно выделяются обилием фукусовые и ламинариевые. В тропических широтах их сменяют бурые водоросли — саргассы, зелёные — каулерпа и галимеда и ряд красных водорослей. Поверхностная зона пелагиали характеризуется массовым развитием одноклеточных водорослей (фитопланктон), главным образом диатомовых, перидиниевых и кокколитофорид. В зоопланктоне наибольшее значение имеют различные ракообразные и их личинки, главным образом копеподы (не менее 1000 видов) и эвфаузиды; значительна примесь радиолярий (несколько сотен видов), кишечнополостных (сифонофоры, медузы, гребневики), икры и личинок рыб и донных беспозвоночных. В Т. о. можно различить, помимо литоральной и сублиторальной зон, переходную зону (до 500—1000 м), батиаль, абиссаль и ультраабиссаль, или зону глубоководных желобов (от 6—7 до 11 тысяч м).
Планктонные и донные животные служат обильным кормом для рыб и морских млекопитающих (нектон). Фауна рыб исключительно богата, включает не менее 2000 видов в тропических широтах и около 800 в советских дальневосточных морях, где имеются, кроме того, 35 видов морских млекопитающих. Наибольшее промысловое значение имеют: из рыб — анчоусы, дальневосточные лососи, сельдь, скумбрия, сардина, сайра, морские окуни, тунцы, камбалы, треска и минтай; из млекопитающих — кашалот, несколько видов полосатиков, морской котик, калан, морж, сивуч; из беспозвоночных — крабы (в том числе камчатский), креветки, устрицы, морской гребешок, головоногие моллюски и многое др.; из растений — ламинария (морская капуста), агаронос-анфельция, морская трава зостера и филлоспадикс. Многие представители фауны Тихого океана — эндемики (пелагический головоногий моллюск наутилус, большинство тихоокеанских лососей, сайра, терпуговые рыбы, северный морской котик, сивуч, калан и многое др.).
Большая протяжённость Тихого океана с Севера на Юг определяет разнообразие его климатов — от экваториального до субарктического на Севере и антарктического на Юге Большая часть поверхности океана, приблизительно между 40° северной широты и 42° южной широты, располагается в поясах экваториального, тропического и субтропического климатов. Циркуляция атмосферы над Тихим океаном определяется основными областями атмосферного давления: Алеутским минимумом, Северотихоокеанским, Южно-Тихоокеанским и Антарктическим максимумами. Указанные центры действия атмосферы в их взаимодействии обусловливают большое постоянство северо-восточных на Севере и юго-восточных на Юге ветров умеренной силы — пассатов — в тропических и субтропических частях Тихого океана и сильных западных ветров в умеренных широтах. Особенно сильные ветры наблюдаются в южных умеренных широтах, где повторяемость штормов составляет 25—35%, в северных умеренных широтах зимой — 30%, летом — 5%. На Западе тропической зоны с июня по ноябрь часты тропические ураганы — тайфуны. Для северо-западной части Тихого океана характерна муссонная циркуляция атмосферы. Средняя температура воздуха в феврале убывает от 26—27 °С у экватора до –20 °С в Беринговом проливе и –10 °С у берегов Антарктиды. В августе средняя температура изменяется от 26—28 °С у экватора до 6—8 °С в Беринговом проливе и до –25 °С у берегов Антарктиды. На всём пространстве Тихого океана, расположенном севернее 40° южной широты, наблюдаются существенные различия в температуре воздуха между восточной и западной частями океана, вызванные соответствующим господством тёплых или холодных течений и характером ветров. В тропических и субтропических широтах температура воздуха на Востоке на 4—8 °С ниже, чем на Западе В северных умеренных широтах наоборот: на В. температура на 8—12 °С выше, чем на Западе. Средняя годовая облачность в областях низкого давления атмосферы составляет 60—90%. высокого давления — 10—30%. Среднее годовое количество осадков у экватора более 3000 мм, в умеренных широтах — 1000 мм на Западе. и 2000—3000 мм на В. Наименьшее количество осадков (100—200 мм)выпадает на восточных окраинах субтропических областей высокого давления атмосферы; в западных частях количество осадков увеличивается до 1500—2000 мм. Туманы характерны для умеренных широт, особенно часты они в районе Курильских островов.
Под влиянием развивающейся над Тихим океаном циркуляции атмосферы поверхностные течения образуют антициклональные круговороты в субтропических и тропических широтах и циклональные круговороты в северных умеренных и южных высоких широтах. В северной части океана циркуляция складывается тёплыми течениями: Северным Пассатным — Куросио и Северотихоокеанским и холодным Калифорнийским течением. В северных умеренных широтах на Западе господствует холодное Курильское течение, на Востоке — тёплое Аляскинское течение. В южной части океана антициклональная циркуляция складывается тёплыми течениями: Южным Пассатным, Восточно-Австралийским, зональным Южно-Тихоокеанским и холодным Перуанским. Севернее экватора, между 2—4° и 8—12° северной широты, северные и южные циркуляции в течение года разделяются Межпассатным (Экваториальным) противотечением.
Средняя температура поверхностных вод Тихого океана (19,37 °С) на 2 °С выше температуры вод Атлантического и Индийского океанов, что является результатом относительно больших размеров той части площади Тихого океана, которая расположена в хорошо прогреваемых широтах (свыше 20 ккал/см2в год), и ограниченности связи с Северным Ледовитым океаном. Средняя температура воды в феврале меняется от 26—28 °С у экватора до -0,5, -1 °С севернее 58° северной широты, у Курильских островов и южнее 67° южной широты. В августе температура равна 25—29 °С у экватора, 5—8 °С в Беринговом проливе и -0,5, -1 °С южнее 60—62° южной широты. Между 40° южной широты и 40° северной широты температура в восточной части Т. о. на 3—5 °С ниже, чем в западной части. Севернее 40° северной широты — наоборот: на Востоке температура на 4—7 °С выше, чем на Западе Южнее 40° южной широты, где преобладает зональный перенос поверхностных вод, разницы между температурами воды на Востоке и на Западе нет. В Тихом океане кол-во осадков больше, чем испаряющейся воды. С учётом речного стока сюда ежегодно поступает свыше 30 тысяч км3 пресной воды. Поэтому солёность поверхностных вод Т. о. ниже, чем в других океанах (средняя солёность равна 34,58‰). Наиболее низкая солёность (30,0—31,0‰ и менее) отмечается на Западе и Востоке северных умеренных широт и в прибрежных районах восточной части океана, наибольшая (35,5‰ и 36,5‰) — соответственно в северных и южных субтропических широтах. У экватора солёность воды уменьшается от 34,5‰ и менее, в высоких широтах — до 32,0‰ и менее на Севере, до 33,5‰ и менее на Юге.
Плотность воды на поверхности Тихого океана довольно равномерно увеличивается от экватора к высоким широтам в соответствии с общим характером распределения температуры и солёности: у экватора 1.0215—1.0225г/см3, на Севере — 1.0265 г/см3 и более, на Юге — 1.0275 г/см3 и более. Цвет воды в субтропических и тропических широтах синий, прозрачность в отдельных местах более 50 м. В северных умеренных широтах преобладает тёмно-голубой цвет воды, у берегов — зеленоватый, прозрачность 15—25 м. В антарктических широтах цвет воды зеленоватый, прозрачность до 25 м.
Приливы в северной части Тихого океана преобладают неправильные полусуточные (высота до 5,4 м в заливе Аляска) и полусуточные (до 12,9 м в Пенжинской губе Охотского моря). У Соломоновых островов и у части берега Новой Гвинеи приливы суточные, величиной до 2,5 м. Наиболее сильное ветровое волнение отмечается между 40 и 60° южной широты, в широтах господства западных штормовых ветров («ревущие сороковые»), в Северном полушарии — севернее 40° северной широты. Максимальная высота ветровых волн в Тихом океане 15 м и более, длина свыше 300 м. Характерны волны цунами, особенно часто отмечаемые в северной, юго-западной и юго-восточной частях Тихого океана.
Лёд в северной части Тихого океана образуется в морях с суровыми зимними климатическими условиями (Берингово, Охотское, Японское, Жёлтое) и в заливах у берегов острова Хоккайдо, полуостровов Камчатка и Аляска. Зимой и весной льды выносятся Курильским течением в крайнюю северо-западную часть Тихого океана .В заливе Аляска встречаются небольшие айсберги. В южной части Тихого океана льды и айсберги образуются у берегов Антарктиды и течениями и ветрами выносятся в открытый океан. Северная граница плавучих льдов зимой проходит у 61—64° южной широты, летом смещается к 70° южной широты, айсберги в конце лета выносятся до 46—48° южной широты Айсберги образуются главным образом в море Росса.
Источник