Притча про Старого і море
Реферат
ПРИТЧА ПРО СТАРОГО I МОРЕ.
На перший погляд, сюжет повісті-притчі Ернеста Хемінгуея «Старий і море» не складний. Старий рибалка Сантьяго вирушає далеко у відкрите море. Йому поталанило: він упіймав рибу, але вона настільки велика і дужа, що старому доводиться довго і тяжко змагатися, щоб перемогти її. А на зворотному шляху акули обгризли рибу, і старий приплив до берега лише з її скелетом. Поєдинок завершено. Але чи є в ньому переможець? І якщо є, то хто саме? І взагалі, про що ця повість? Про двобій людини і риби? Чи про гармонію людини і природи? Про силу чи безсилля людини? Про людську мудрість чи про людське безумство? А можливо, про трагедію самотності у світі, в якому роз’єднаність людей, відчуженість людини від суспільства і навколишньої природи сприймається як норма? І в чому, врешті, пафос повісті? В утвердженні сили людини чи, навпаки, її безсилля? У палкому письменницькому заклику до єднання людей чи у констатації їхньої роз’єднаності?
Ще багато інших питань викликає твір Хемінгуея, який за глибиною поставлених проблем і пристрасністю їх висвітлення, за універсальністю висновків і вселюдськістю їх звучання нагадує притчу, щоправда, дещо незвичну, хоч певною мірою і традиційну за формою подачі художнього матеріалу. Адже притча ґрунтується на побутовому сюжеті, який набув символічного, узагальнюючого значення, що надає їй дидактичного характеру. Притча завжди повчає. І це повчання, як і сюжет, має позачасовий, наднаціональний, вселюдський, всеохоплюючий сенс. Можна згадати біблійні притчі, наприклад притчу про сіяча (Євангеліє від Матвія: 13, 4-23). Алегоричний зміст притчі, як правило, дістає однозначне і канонічне тлумачення безпосередньо в Біблії.
Хемінгуей бере від біблійної притчі і повільний розвиток сюжету, і побутову основу оповіді, і її узагальнюючий смисл, і алегоричність, і конкретність, і поєднання сьогоденного та вічного, особистого та всесвітнього. Однак письменник не тлумачить змісту притчі. У нього багато залишається у підтексті (потаємний смисл твору). Хемінгуей не про все, що знає, говорить читачеві, щось він воліє не сказати, щось утаємничити, а читач завдяки асоціативності мислення немовби відновлює те, чого автор не висловив уголос. Такий художній прийом називається «ефектом айсберга». Як відомо, одна третина айсберга знаходиться над водою, а дві його третини — під водою. Саме ці дві третини і має домислити читач. Розкриття цього підтексту означає наближення до розуміння повісті. Відсутність прямого авторського тлумачення подій позбавляє повість дидактизму. Читач сам усвідомлює суть авторської позиції, тому повчання має опосередкований характер, не такий відвертий, як у біблійних притчах. І то не дивно: «Старий і море» — твір художньої літератури, яка відкриває можливості для суб’єктивного й неоднозначного трактування смислу зображуваного.
Хемінгуей побудував свою повість на системі мотивів, які постійно повторюються в оповіді, переплітаються, взаємодіють.
Одним із провідних є мотив незвичайної риби, яку хотів упіймати і нарешті впіймав старий рибалка. Але цей мотив постає у творі не як щось стале, незмінне.
Спочатку це просто велика риба. «Я цілий тиждень рибалив на глибокому й нічого не піймав,— подумав старий.— Спробую сьогодні там, де ходять косяки матерел! й тунця,— може, серед них попадеться й велика риба». А потім наступають трагічні зміни. «Звертатися до рибини він більше не міг: надто вже вона була понівечена. Та раптом у нього сяйнула думка: — Пів-рибини,— сказав він.— Колишня рибина. я занапастив нас обох».
Чи не свідчить такий розвиток лейтмотиву про цілковиту поразку Сантьяго: адже старий виходив у море в пошуках незвичайної риби багато днів, і ось він впіймав велику рибу, а повернувся з голим риб’ячим скелетом. Автор говорить: «Старий знав, що тепер він переможений остаточно і безнадійно». Сантьяго запитує себе: «А хто ж тебе переміг, старий?»
Поєдинок між старим та акулами — то лише видима частина «айсберга». У підтексті — роздуми про найважливіші проблеми: людина і суспільство, людина і природа, людина і Всесвіт. Письменник прагне гармонії, але досягти її у звичайному житті майже неможливо. А може, і взагалі неможливо?
Адже Сантьяго не лише милується гармонійно прекрасною рибою, а й дивиться на неї як на товар для продажу. І не задля споглядання чудової риби вийшов Сантьяго в море, а задля того, щоб зловити і продати її. Сантьяго б’ється з акулами насамперед тому, що ці хижаки забирають в нього здобич, а отже, і можливості для існування. Старий Сантьяго «уже знов відбивався і цього разу знав, що боротьба марна. Акули наскочили цілою зграєю, і старий бачив лише стрімкі лінії на воді, прокреслені їхніми плавцями, та фосфоричне світіння їхніх тіл, коли вони накинулись на рибину. Він молотив кийком по акулячих головах і чув, як клацають їхні щелепи і як струшується човен від шарпанини під дном. Молотив одчайдушне. «
Поведінка старого цілком психологічно й соціальне вмотивована. Риба — його. Він зловив її. Він віддав боротьбі з нею мало не всі свої сили. Вона стала його власністю. Він любить цю свою рибу, співчуває їй, навіть благає її допомогти йому. Відчувши, що сили залишають його, він звертається до неї: «Рибино, тобі ж однаково помирати. То невже ти хочеш убити й мене?»
Для Сантьяго битися за рибу — це значить битися за життя, причому не просто за їжу, а за своє місце в жорстокому світі, який не визнає невдах.
Ось уже вісімдесят чотири дні він виходив у море й не піймав жодної рибини. Перші сорок днів з ним був хлопець. Та по тих сорока нещасливих днях хлопцеві батьки сказали, що старий тепер справжній невдаха, цебто геть безталанний, і звеліли синові перейти до іншого рибалки, з яким той першого ж тижня піймав три добренні рибини.
Старий стає самотнім серед людей, він самотній у своєму тяжкому двобої з морем, рибою, акулами — з долею. Мотив риби переплітається з мотивом бейсболу: «Багатії, ті мають у човнах радіо — воно говорить до них, розповідає про бейсбол. » — гірко думає старий у відкритому морі, мріючи про будь-яке, навіть ілюзорне спілкування. Нехай це буде транзистор чи безсловесний птах — аби не самотність: «Він пошукав очима пташину, бо радий був хоч її товариству. Одначе пташина зникла».
Розмірковуючи про щастя, старий постійно пов’язує його з поняттям «купити». Це соціальний, напрацьований упродовж десятиріч (а то й сторіч) стереотип мислення, це усвідомлення того, що за все треба платити: «Я б охоче купив собі хоч трохи талану, якби знав, де його продають»,— сказав старий. «А за що ж би я його купив? — тут-таки спитав він себе.— Може, за загублений гарпун, чи за зламаний ніж, чи за дві негодящі руки?»
Історія рибалки переростає в історію трагічної долі старого, приреченого життям і суспільством на самотність і жорстоку боротьбу за виживання.
Проте в мотив самотності Хемінгуей не вкладає песимістичного звучання, яким би це парадоксальним не здавалося. Письменник показує, що самотність, відсутність допомоги, необхідність розраховувати лише на себе — саме це змушує старого бути мужнім і терпеливим, знаходити в собі резерви сил, які дають йому змогу вийти переможцем: «Ти, старий, краще сам будь безстрашний і впевнений», — мовив він.
Хемінгуей — прихильник активної позиції людини, позиції дії: людина має вірити у власні сили і спиратися у скрутну годину на них. Таке розв’язання мотиву самотності позбавляє повість похмурості, надає їй життєствердного звучання. «А нагорі, в своїй хатині при дорозі, старий знову спав. Він спав так само долілиць, і біля нього, пильнуючи його сон, сидів хлопець. Старому снилися леви». Так у фіналі повісті переплітаються і взаємодіють два мотиви — хлопчика і левів.
Хлопчик біля Сантьяго — то врешті-решт визнання його, старого, перемоги, то подолання його трагічної самотності, його надія на те, що в нього ще є майбутнє. А леви уві сні — це і пам’ять про пережиту боротьбу, й готовність знову ставати до бою за життя.
У такому фіналі зафіксовано справді оптимістичний, сповнений гуманізму погляд митця на життя. У цьому — пафос повісті. І чи не в цьому суть роздумів Ернеста Хемінгуея над долями світу і людини?
Источник
Ернест Хемінгуей (Гемінґвей) — Старий і море (переказ скорочено)
Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Твір розпочинається з опису старого рибалки, Сантьяго, який живе на острові Куба. «Старий був кощавий, виснажений, потилицю його поорали глибокі зморшки, на обличчі темніли коричневі плями нешкідливого нашкірного раку, що з’являються від сонячного проміння, відбитого тропічним морем».
Все його життя пов’язано з морем, без нього чоловік не уявляє свого існування. Навіть його очі мали колір моря, вони завжди весело блищали. Сантьяго, мабуть, був найстарішою рибалкою на всьому острові.
Вже вісімдесят чотири дні старий виходив у море, але йому не вдавалося нічого спіймати. Перші сорок днів з ним був хлопець, який допомагав йому у цій справі. Однак потім його батьки вирішили віддати свого сина до іншого рибалки, адже вже пішла чутка, що Сантьяго вже став salao (невдахою). Хлопцю було прикро дивитися, як його минулий наставник кожного дня виходить у море з надією щось упіймати, проте в кінці дня вертається додому ні з чим.
Манолін, так звали того хлопця, любив старого і всіляко намагається йому допомогти. Юнак знову хоче повернутися до свого першого вчителя, але тато йому не дозволяє – всі зневірилися у Сантьяго. Щоб хоча б якось відволікти старого від сумних думок, Манолін пропонує почастувати його пивом на «Терасі» і чоловік із задоволенням погоджується. Вони сіли у рибальському кафе, рибалки обговорювали свій улов, а дехто кепкував із невдач старого. Проте, незважаючи на це, Сантьяго не ображався на прикрі слова, які лунали у його адресу. Старий із хлопчиком пригадували, як у перший день, коли Сантьяго взяв п’ятирічного Маноліна у море, чоловік врятував йому життя. Хлопець усе пам’ятав, від першого дня їхнього знайомства. Манолін пропонує віддати старому чотири живці, але той погоджується лише на два.
- Старий і море (повний текст) ▲ читається більше, ніж за 2 години
- Старий і море (детальний переказ) ▲ читається за 34 хвилини
- Старий і море (скорочено) ▲ читається за 23 хвилини
- Старий і море (стислий переказ) ▲ читається за 28 хвилин
- «Старий і море» (шкільні твори)
- «Старий і море» (реферати)
- Чому старий до останнього охороняє свою рибу від акул, хоча розуміє, що це марна праця?(та інші запитання)
- Біографія Ернеста Хемінгуея (Гемінґвея)
Згодом вони вирушили додому, хлопець допоміг Сантьяго віднести снасті у хатину. Хата у старого була дуже простою, зроблена із пальмового листя. Там стояли лише ліжко, стіл та стілець. Раніше на стіні висіла фотографія покійної дружини Сантьяго, але скоро він зняв її, адже при погляді на неї чоловіку ставало дуже сумно.
Манолін запитав у хазяїна, що можна скуштувати на вечерю. Той відповів, що у нього є казанок жовтого рису з рибою. Хлопець спитав дозволу взяти сітку для сардин, Сантьяго дозволив. Однак всі вони прекрасно розуміли, що ні казанка рису з рибою не було, ні сітки. Кожного дня вони прикидались один перед одним, що у старого все добре. Він вважав, що вісімдесят п’ять – щасливе число і саме у цей день йому пощастить спіймати здоровенну рибину.
Незабаром хлопець пішов по сардини, а старому запропонував почитати газету на сонечку. Сантьяго погодився, пообіцявши, що перекаже Маноліну новини про бейсбол. Коли хлопець повернувся до хатини старого, він спав на своєму стільці. Манолін зауважує, що, незважаючи на худобу, у старого дуже широкі та могутні плечі. На ньому була латана сорочка, як вітрило, а ноги зовсім були босими. Хлопець не став будити старого, а лише, прикривши його ковдрою, пішов собі додому. Коли він прийшов вдруге, Сантьяго ще спав, тому хлопець розбудив старого, поклавши йому руку на коліно. Дбаючи про нього, Манолін приніс поїсти своєму старому другові. За вечерею вони, як тому треба товаришам, розмовляють про бейсбол та видатних спортсменів. Згодом почало вже смеркатися, тому Манолін прощається із Сантьяго, попросивши старого розбудити його вранці, адже він не любить, коли це робить інший рибалка.
Старий заснув швидко. У сні йому ввижалася Африка зі своїми довгими берегами та величезними темними горами. Його сни були напрочуд спокійними: він бачив далекі краєвиди та леви на березі. Він любив тих левів, як Маноліна, проте, на жаль, хлопець йому ніколи не снився.
Прокинувшись після довгої ночі, Сантьяго пішов будити свого друга. Хлопець настільки був сонним, що старий попросив у нього вибачення за те, що так рано його збудив. Але Манолін твердо відповів: «Чоловік повинен робити своє діло». Він допоміг старому віднести снасті до човна, а потім, попивши з ним кави в рибальській харчівні, побажав йому щасливого робочого дня у морі. Сантьяго певен, що саме у цей день йому поталанить.
Сьогодні старий вирішив плисти аж у відкрите море, він «кермував просто на свіжий вранішній дух океану». Сантьяго завжди порівнює море з жінкою, з живою істотою. Воно може подарувати людям велику ласку, а може, навпаки, позбавити неї. Чоловік по-справжньому любив море, знав усіх морських істот, кожен з яких у нього викликав певні почуття.
Ось старий закинув першу наживу й пустив човен поволі йти за течією. Він чітко знав на якій глибині знаходиться його приманка. Пильно стежачи за вудлищами, чоловік потихеньку веслує. Ось-ось зовсім скоро має вийти сонце. Раптом пролетів птах-фрегат, видивляючись здобич у морських глибинах. Старий вирішив веслувати за птахом. Незабаром над водою піднялася літаюча риба, на яку так завзято полює фрегат. Однак Сантьяго добре знає, що птаху цю рибину не спіймати – вона занадто прудка і велика для нього.
У воді він побачив aqua mala (португальську фізалію), отрута якої діяла миттєво й завдавала пекучого болю тому, хто брав її до рук. Фізалію поїдали лише велетенські морські черепахи, більш ніхто не наважувався наблизитися до неї. Старий любив отих черепах, хоча деякі люди не мали жалю до них, адже їхнє серце б’ється ще декілька годин після того, як їх розрубають на шматки. Він був певен, що також має таке серце і ноги, як у цих черепах, адже їв їх білі яйця цілий травень, щоб бути дужим перед великим уловом.
Сантьяго знову побачив знайомого птаха і почав пильно слідкувати за ним. На цей раз старому вдалося спіймати тунця. Він закричав уголос, що це буде добрячим живцем для нього. Сантьяго почав розмовляти сам із собою, мабуть, коли від нього пішов хлопець. За звичаєм, рибалки ніколи не озиваються один до одного без потреби, але зараз, коли старий залишився сам самотою, йому нічого не заважає висловлювати свої думки вголос.
Раптом старий відчув, як риба клюнула на наживку. Він одразу зрозумів, що ця рибина має дуже великі розміри. Але Сантьяго був упевненим у своїх власних силах: він зможе її подолати. Відтоді почався виснажливий двобій між рибалкою і рибою. Старому кортіло дізнатися, з якою саме рибиною він має справу, проте вона не виринала із води. Згодом, повністю проковтнувши наживку, риба потягла човен у відкрите море. Саме тоді старому так не вистачало допомоги свого помічника Маноліна.
Минуло чотири години, але ситуація не змінилася. Рибина пливла вперед, тягнучи за собою човен із старим. Однак чоловік й не думав здаватися, хоча берег вже зовсім зник з очей. Він знав, що колись риба стомиться постійно плисти, тоді він й використає цей момент у свою користь.
Минала ніч. Згасли вже вогні Гавани. Рибина все пливла й пливла, ні разу не вистрибнувши із моря. На світанку старий пообіцяв собі з’їсти тунця, бо сили покинуть його від голоду. Раптом йому стало жаль цю велику рибу, яка так завзято й відчайдушно боролася за своє життя: «Вона чудова, незвичайна рибина, і хтозна, скільки вже їй віку…». Він згадав свою сумну пригоду з Маноліном на морі, коли спіймав на гачок самицю марліна. До самого кінця самець не покидав її. Навіть, коли старий з хлопцем вбили самку, марлін вистрибнув високо із води, щоб побачити, де знаходиться його кохана. Та, переконавшись, що її вже немає, пішов собі у морську глибочінь. «То була найсумніша з усіх моїх рибальських пригод, – подумав він. – Та й хлопець тоді засмутився, і ми попросили в рибини пробачення й швиденько розчинили її».
Зійшло сонце. Старий відчував, що риба втомилася: вона вже не так швидко тягла човен. Однак Сантьяго теж втомився постійно тримати жилку, він не відчував лівої руки, із його правиці текла кров. Старий нарешті примусив себе скуштувати тунця. Раптом жилка перестала врізатися в руку чоловіка: рибина піднялася на поверхню води. І ось, нарешті, старий побачив свою здобич! Голова і спина у неї були темно-фіолетового кольору, а широкі смуги на боках здавалися на сонці блідо-бузковими. Сантьяго відмітив, що риба була на два фута більша за його човен. Він ще ніколи не бачив такої величезної рибини.
Проходив час. Біль у руці старого не стихала, однак він переконував себе, що все добре, що він витримає таку нелюдську напругу. «Воно, звісно, несправедливо, – подумав старий. – Але я покажу їй, на що здатна людина й що вона може знести». Щоб якось відволіктись від нестерпного болю по всьому тілу, старий почав думати про бейсбол, він хотів бути гідним великого Ді Маджо, який попри кісткову шпору на п’яті досконало грає. Згодом він пригадав, як колись мірявся силою з могутнім негром із Сьєнфуегоса. Цілий день і цілу ніч вони сиділи один навпроти одного, не випускаючи руки супротивника зі своєї руки. Врешті-решт переміг Сантьяго, його ще довго після цього випадку називали чемпіоном.
Раптом пролетів літак. Старому дуже кортіло подивитись, як виглядає море та його рибина з такої висоти. Незабаром йому вдалось упіймати макрель: тепер чоловік не буде голодувати. Ніч вступила у свої права. На небі почали мерехтіти зорі, які так подобалися старому. Він був щасливий через те, що людям не доводиться кожного дня вбивати місяць, сонце, зорі, як вони вбивають морських мешканців. Час від час чоловіку ставало дуже жаль рибину, що знаходилася у нього на гачку, проте він не залишав намір її вбити. Нарешті Сантьяго вирішив поспати, адже сили у майбутньому йому не завадять. Зараз вже йому снилися не леви, а морські свині, потім – його домівка у селищі. У сні старий почував себе щасливим.
Раптом чоловік відчув різкий поштовх, жилка стрімко бігла у воду. Старий чекав такої реакції від рибини, він зовсім не здивувався. Тепер рибина почала ходити по колу, Сантьяго міцно тримав жилку. Від утоми його думки вже плуталися, перед його очами мерехтіли чорні плями. «Ти вбиваєш мене, рибо, – подумав старий. – Одначе ти маєш на це право. Ніколи ще я не бачив такої величної, прекрасної, спокійної та благородної істоти, як ти, моя сестро. Гаразд, убий мене ти. Мені байдуже, хто кого вб’є…». Зібравши свої останні сили, старий високо заніс гарпун і встромив прямо у рибину. Потім прив’язав її до човна і направив його йти до берега.
Зненацька на човен наскочила перша акула, відчувши кров рибини старого.
Источник