3. На стику материкових і океанічних частин літосферних плит, що рухаються, утворюються ланцюжки островів переважно вулканічного походження та зниження, яке називають:
7. З року в рік обсяги видобутку різних корисних копалин, площа кар’єрів, довжина й глибина шахт:
Азалишаються незмінними; Бзростають;Взменшуються.
8. Серединно-океанічні хребти:
1 піднімаються над ложем океану до 3000-4000 м, ширина становить 1000-2000 км; 2 займають більше половини площі дна океану; 3загальна довжина їх становить понад 60 тисяч км; 4 є затопленою частиною континенту з земною корою материкового типу; 5утворюються у зоністику океанічних частин літосферних плит, що підсуваються одна під іншу; 6характеризуютьсяпереважаючими глибинами від 4 до 6 км.
Значення рельєфу в господарській діяльності людини. Надра та їхня охорона
Рельєф безпосередньо та опосередковано впливає на господарську діяльність людини. Від нього залежить площа орних земель, сіножатей, пасовищ, що визначають виробничу спеціалізацію сільського господарства. Рельєф може ускладнювати можливості застосування сільськогосподарських машин, сприяти або не сприяти транспортним зв’язкам між окремими районами, впливаючи цим самим на інтенсивність їхнього господарського освоєння.
Протягом всієї історії розвитку нашої планети на її поверхні і в надрах утворюються різноманітні гірські породи. Ті з них, які використовуються людиною, називаються корисними копалинами. Їх, як і гірські породи, поділяють за походженням на осадові, магматичні та метаморфічні.
Добувають корисні копалини, як правило, з невеликих глибин (до 1 тис. м). Отож вони тісно пов’язані з будовою саме верхніх шарів земної кори. Тому для різних тектонічних структур характерні певні групи корисних копалин.
Корисні копалини осадового походження поширені переважно в межах тектонічних западин і плит платформених областей, а також передгірських крайових прогинів. Тобто вони характерні для структур, які в минулому були басейнами нагромадження осадового матеріалу, що зносився з прилеглих територій.
Магматичні та метаморфічні корисні копалинислід шукати в горах зі слідами вулканічних процесів, а також кристалічних щитах, де близько до поверхні залягають давні магматичні та метаморфізовані породи. Формуються їхні родовища, як правило, на стиках літосферних плит.
Так, на континентах, у місцях розвитку рифтових зон утворюються родовища марганцю, заліза та міді. В зоні стикання материкових літосферних плит виникають поклади міді, сірки, урану.
Оскільки запаси корисних копалин поступово вичерпуються, то необхідно їх економно використовувати, якнайповніше добувати, а відпрацьовані шахти і кар’єри повертати до безпечного стану.
Источник
Рельєф дна Світового океану
Дно Світового океану має значні відмінності у глибинах, будові. Вчені виділяють у його межах передусім материкову відмілину або шельф. Це прибережна частина океану з глибинами до 200 м. Дно тут утворене відкладами, які переважно принесені із суші – мул, пісок, гравій, галька й ін. Шельф багатий на нафту, газ, розсипні родовища металів, алмазів тощо.
Від ізобати 200 м глибини океану, здебільшого, починають досить різко зростати. Цю ділянку океанічного дна називаютьматериковим схилом. Він, як і шельф, є затопленою частиною континенту з земною корою материкового типу. Сягає схил глибин близько 3,5–4 км. Він часто східчастий, розсічений зверху донизу підводними каньйонами.
На стику океанічних частин літосферних плит, що підсуваються одна під іншу, утворюються ланцюги островів переважно вулканічного походження та глибоководні жолоби. В усьому Світовому океані жолобів є понад тридцять. Найглибший із них Маріанський жолоб – 11 022 м, а найдовший – Алеутський – близько 3600 км. Зони острівних дуг в основі мають також земну кору яку відносять до материкового типу.
Основна частина дна Світового океану називається ложем океану. Вона займає більше половини його площі з переважаючими глибинами до 6 км. В основі цієї частини дна океану лежить земна кора океанічного типу і тектонічні структури, які називають океанічними платформами.
С ерединно-океанічні хребти виділяються в центральних частинах океанів. Загальна довжина їх складає понад 60 тисяч км. Висота хребтів над ложем океану — до 3000–4000 м, ширина — 1000–2000 км. Уздовж осьових частин хребтів є глибокі ущелини – рифти. Вони мають ширину до декількох кілометрів, а глибину – 1–1,5 км. Уздовж рифтів є багато діючих підводних вулканів, часті землетруси, спостерігається посилений тепловий потік. В основі серединно-океанічні хребти мають земну кору океанічного типу, яка інколи виходить на поверхню у вигляді островів (Ісландія).
Тест із підтеми
1. Узбережну частину океану з глибинами до 200 м називають:
А шельфом; Б материковим схилом; В ложем океану.
2. Від ізобати 200 м глибини океану, здебільшого, починають досить різко зростати. Цю ділянку океанічного дна називають:
А шельфом; Б материковим схилом; В ложем океану; В глибоководним жолобом.
3. На стику материкових і океанічних частин літосферних плит, що рухаються, утворюються ланцюжки островів переважно вулканічного походження та зниження, яке називають:
А шельфом; Б материковим схилом; В ложем океану; В глибоководним жолобом.
4. Найглибший серед глибоководних жолобів:
А Маріанський жолоб – 11 022 м; Б Алеутський – близько 11 022 м;
В Алеутський – близько 3600 м; Г Маріанський жолоб – близько 3600 м
5. Найдовший серед глибоководних жолобів:
А Маріанський жолоб – 11 022 м; Б Алеутський – близько 11 022 м;
В Алеутський – близько 3600 км; Г Маріанський жолоб – близько 3600 км
6. Основна частина дна Світового океану, яка займає більше половини його площі, з переважаючими глибинами від 4 до 6 км:
А шельф; Б материковий схил; В ложе океану; В глибоководні жолоби.
7. З року в рік обсяги видобутку різних корисних копалин, площа кар’єрів, довжина й глибина шахт:
А залишаються незмінними; Б зростають; В зменшуються.
8. Серединно-океанічні хребти:
1 піднімаються над ложем океану до 3000-4000 м, ширина становить 1000-2000 км;
2 займають більше половини площі дна океану;
3 загальна довжина їх становить понад 60 тисяч км;
4 є затопленою частиною континенту з земною корою материкового типу;
5 утворюються у зоні стику океанічних частин літосферних плит, що підсуваються одна під іншу;
6 характеризуються переважаючими глибинами від 4 до 6 км.
Значення рельєфу в господарській діяльності людини. Надра та їхня охорона
Рельєф безпосередньо та опосередковано впливає на господарську діяльність людини. Від нього залежить площа орних земель, сіножатей, пасовищ, що визначають виробничу спеціалізацію сільського господарства. Рельєф може ускладнювати можливості застосування сільськогосподарських машин, сприяти або не сприяти транспортним зв’язкам між окремими районами, впливаючи цим самим на інтенсивність їхнього господарського освоєння.
Протягом всієї історії розвитку нашої планети на її поверхні і в надрах утворюються різноманітні гірські породи. Ті з них, які використовуються людиною, називаються корисними копалинами. Їх, як і гірські породи, поділяють за походженням на осадові, магматичні та метаморфічні.
Добувають корисні копалини, як правило, з невеликих глибин (до 1 тис. м). Отож вони тісно пов’язані з будовою саме верхніх шарів земної кори. Тому для різних тектонічних структур характерні певні групи корисних копалин.
Корисні копалини осадового походження поширені переважно в межах тектонічних западин і плит платформених областей, а також передгірських крайових прогинів. Тобто вони характерні для структур, які в минулому були басейнами нагромадження осадового матеріалу, що зносився з прилеглих територій.
Магматичні та метаморфічні корисні копалинислід шукати в горах зі слідами вулканічних процесів, а також кристалічних щитах, де близько до поверхні залягають давні магматичні та метаморфізовані породи. Формуються їхні родовища, як правило, на стиках літосферних плит.
Так, на континентах, у місцях розвитку рифтових зон утворюються родовища марганцю, заліза та міді. В зоні стикання материкових літосферних плит виникають поклади міді, сірки, урану.
Оскільки запаси корисних копалин поступово вичерпуються, то необхідно їх економно використовувати, якнайповніше добувати, а відпрацьовані шахти і кар’єри повертати до безпечного стану.
Источник
Форми рельєфу
Більшість молодих гір за тектонічною будовою:
Укажіть поняття, якому відповідає визначення: «Ділянки земної поверхні, високо підняті над навколишньою місцевістю й дуже розчленовані»:
Укажіть, до яких гір за висотою над рівнем моря належать Українські Карпати:
Узбережну частину океану з глибинами до 200 м називають:
Укажіть абсолютну висоту низьких гір:
На скільки метрів абсолютна глибина Маріанської западини більша за абсолютну висоту Джомолунгми?
Укажіть основні елементи рельєфу дна Світового океану:
серединно-океанічні хребти, рівнини, плоскогір’я
берег, схил, жолоб
височини, западини, нагір’я
шельф, материковий схил, ложе
Укажіть твердження, яке є визначенням поняття «рівнини»:
плоскі великі ділянки суходолу й дна океану до висоти (глибини) 500 м над (під) рівнем моря
відносно плоскі або горбисті великі ділянки суходолу, на яких висоти сусідніх точок мало відрізняються одна від одної
рівні ділянки суходолу, абсолютна висота яких не перевищує 500 м
низовини й височини суходолу та шельфова зона дна Світового океану
Основні форми земної поверхні суші – це насамперед:
материки і западини океанів
гори та рівнини
Форми поверхні з абсолютними висотами вище 2000 м над рівнем моря – це:
середні за висотою гори
різницю між абсолютною і відносною висотою на земній поверхні
висоту точки над рівнем моря
усі нерівності земної поверхні
перевищення однієї точки земної поверхні над іншою
Укажіть поняття, якому відповідає визначення: «Підводні гори, які лежать на межах літосферних плит»:
Укажіть найбільшу глибину Світового океану:
Форми поверхні з абсолютними висотами від 1000 до 2000 м над рівнем моря – це:
середні за висотою гори
Від 200 м глибини океану починають досить різко зростати. Цю ділянку океанічного дна називають:
На стику материкових і океанічних частин літосферних плит, що рухаються, утворюються ланцюжки островів переважно вулканічного походження та зниження, яке називають:
Источник
Готуйся серйоЗНО до географії
Гідросфера
Гідросфера — це сукупність вод планети, переривчаста водна оболонка Землі між атмосферою і земною корою. Водні ресурси планети в рідкому, газоподібному і твердому станах становлять 1,6 млрд. куб. км. Це 1/800 об’єму Землі. Близько 96,5% маси гідросфери складають Світовий океан.
Основну частину гідросфери становить Світовий океан, його води вкривають 71 % поверхні Землі. Середня глибина Світового океану 3700 м, найбільша — 11022 м (Маріанський жолоб). Об’єм вод Світового океану 1338 млн. км3.
На Землі умовно виділяють 4 океани:
— Тихий — складає майже половину площі Світового океану (178,7 млн км2) і понад половини його об’єму (740 млн км3) — 50%;
— Атлантичний — складає приблизно 1/4 частину Світового океану за площею (91,6 млн км2) і об’ємом (330 млн км3) — 25%;
— Індійський — складає дещо більше 1/5 частини Світового океану за площею (76,2 млн км2) і об’ємом (283 млн км3) — 21%;
— Північний Льодовитий — складає лише 1/25 частину Світового океану за площею (14,7 млн км2) і 1/75 його частину за об’ємом (18 млн км3) — 4%.
Межі океанів проводять по береговій лінії материків і островів, а у водних просторах умовно по меридіанах мисів. Зараз виділяють п’ятий — Південний океан . У нього входять води південної півкулі Землі між Антарктидою і південними краями материків Південної Америки, Африки і Австралії. Для цього регіону Світового океану характерне перенесення вод із заходу на схід (течія Західних вітрів).
Дно океанів
Дно Світового океану має значні відмінності у глибинах, будові.
Підводна окраїна материків утворює материкову відмілину — шельф, та материковий схил. Шельф має глибини до 200 м. Дно утворене відкладами, які, переважно, принесені із суші — піски, гравій, галька й ін. Шельф багатий на нафту, газ, розсипні родовища металів, алмазів тощо. Материковий схил також є затопленою частиною континенту з земною корою материкового типу до глибини близько 3,5-4 км. Він часто східчастий, розсічений зверху донизу підводними каньйонами.
На стику материкової і океанічної частин літосферних плит виділяється перехідна зона. До неї відносять улоговини окраїнних морів, ланцюжки островів переважно вулканічного походження, глибоководні жолоби.
В усьому Світовому океані жолобів є понад тридцять. Найглибший із них Маріанський жолоб — 11022 м, а найдовший — Алеутський — 3570 км. З перехідною зоною пов’язані основні діючі вулкани Землі, а також осередки землетрусів. Найкраще перехідна зона виражена уздовж Тихоокеанського узбережжя Азії (Охотське море — Курильські острови і Камчатка — Курильсько-Камчатський жолоб; Японське море — Японські острови — Японський жолоб).
Основна зона дна Світового океану — ложе океану . Вона займає більше половини його площі з переважаючими глибинами до 6 км. В основі цієї зони лежить земна кора океанічного типу. Гряди, плато, височини розділяють ложе на улоговини. Донні відкладення утворені мулами органогенного походження, глиною.
Центральну частину океанів займають серединно-океанічні хребти . Загальна довжина їх складає понад 60 тис. км. Висота хребтів над ложем океану — до 3000-4000 м, ширина — 1000-2000 км. Уздовж осьових частин хребтів є глибокі ущелини — рифти. Вони мають ширину декілька кілометрів, а глибину — 1-1,5 км. Уздовж рифтів є багато діючих підводних вулканів, часті землетруси, спостерігається посилений тепловий потік.
Світовий океан та його частини: моря, затоки, протоки. Суходіл в Океані.
У Світовому океані виділяються окремі частини: моря, протоки, затоки .
Море — це більш-менш відокремлена ділянками суходолу або підводними підняттями частина океану. Єдиним винятком є Саргасове море («Море без берегів») у Північній Атлантиці, яке розташоване всередині океану. Моря займають близько 10% площі Світового океану. Найбільші серед них за площею Філіппінське, Аравійське, Коралове.
За розташуванням моря бувають: окраїнні, внутрішні та міжострівні. Окраїнними називають моря, які розташовані вздовж окраїн материків, як правило, на їхньому підводному продовженні (Баренцеве, Східнокитайське й ін.). Внутрішні моря це ті, які далеко врізаються в сушу одного чи двох материків. Тому серед них виділяють міжматерикові (Середземне, Червоне і ін.) і внутрішньоматерикові (Чорне, Азовське, Балтійське). До міжострівних морів належать Яванське, Філіппінське і ін.
Берегова лінія — межа суші і моря, може мати різну ступінь порізаності. Ускладнюють її затоки і півострови, а також острови і протоки.
Затоки — частина моря, океану (річки, озера), що глибоко врізається у суходіл. Вони менше відокремлені від нього, ніж моря.
Протоками називають порівняно вузьку смугу води, що розділяє частини суходолу і сполучає суміжні водні басейни. Найширша і найглибша- протока Дрейка — 1120 км, глибина — 5249 м. Найбільша, найдовша — Мозамбіцька протока — 1760 км.
Півострів — частина суші, що вдається у водний простір. Найбільший за площею півострів — Аравійський (2730 тис. км2).
Невелика, порівняно з материками, ділянка суходолу, що з усіх сторін омивається водою, називається островом. Найбільший серед них — Гренландія (2176 тис. км2). Скупчення островів називають архіпелагами (Канадський архіпелаг, Шпіцберген, Вогняна Земля).
Острови бувають за походженням материковими, вулканічними і кораловими.
Материкові острови утворились в результаті руху літосферних плит і є уламками материків, які в певний геологічний час відколись від них і посунулись на певну відстань.
Вулканічні є виступами підводних окраїн материків. За розмірами вони найбільші. Острови вулканічного походження — результат виверження підводних вулканів. Часто вони витягнуті у вигляді ланцюжків уздовж океанічних жолобів або серединно-океанічних хребтів.
Коралові острови утворюються в океанах між Північним і Південним тропіками з температурою води не нижче + 20°С і глибиною до 50 м. Найчастіше існують у формі окремих рифів або скупчень рифів у вигляді розірваних кілець — атолів. Всередині атолів – мілководні водойми – лагуни. Найбільше коралове утворення на земній кулі — Великий Бар’єрний риф , що простягається вздовж східного узбережжя Австралії на 2000 км.
Властивості вод Світового океану
Солоність вод Океану. В океанічній воді розчинені майже всі відомі на Землі речовини, але в різних кількостях. Більшість їх через малий вміст важко знайти. Серед розчинених в океанічній воді солей переважають хлориди (89 %) і сульфати (майже 11 %), значно менше карбонатів (0,5 %). Кухонна сіль (NaCl) додає воді солоний смак, солі магнію (МаСl) — гіркий. Загальна кількість всіх солей, розчинених у воді, називається солоністю. Вона вимірюється в тисячних частинах грама — проміле(°/оо). Середня солоність Світового океану близько 35 °/оо, тобто в кожному кілограмі води міститься в середньому 35 г солей. Солоність води океану залежить від співвідношення кількості атмосферних опадів і випаровування. Знижують солоність морських і океанічних вод річкові води і вода льодів, що тануть. У відкритому океані розподіл солоності в поверхневих шарах води (до 1500 м) має зональний характер. У екваторіальному поясі, де випадає багато опадів, вона знижена, в тропічних широтах — підвищена. У помірних і полярних широтах солоність знову знижується. У Північному Льодовитому океані вона становить 32 °/оо.
Помітно відрізняються за солоністю внутрішні моря. Солоність води в Балтійському морі до 11 °/оо , в Чорному — до 19 °/оо, а в Червоному — до 42 °/оо (найвища серед внутрішніх). Пояснюється це різним співвідношенням надходження (атмосферні опади, річковий стік) і витрат (випаровування) прісної води, тобто кліматичними умовами.
Температура води. Температура вод Світового океану залежить від географічної широти і розподіляється на його поверхні зонально. Зональність порушується океанічними течіями, впливом суші, постійними вітрами. Найвищі середньорічні температури води (27-28°) спостерігаються в екваторіальних і близьких до них широтах. Із збільшенням широти зменшується величина сонячної радіації і в приполярних областях температура вод Світового океану знижується до 0° і навіть нижче. Для всього Світового океану середня температура приповерхневого шару океанічних вод становить +17,5°С. З зануренням вглиб вона знижується і поблизу дна не перевищує 2°С. Середня температура всієї маси води океану — 4°С. Кригоутворення із солоної води відбувається при -2°С.
Вода має велику теплоємність, тому в океані накопичується величезна кількість тепла. Тільки верхній 10-метровий шар океанічних вод містить тепла більше, ніж вся атмосфера.
Найтепліші води у Тихому океані, найхолодніші – у Північно Льодовитому Найтепліше море – Червоне, найхолодніше – Гренландське. Крига покриває близько 15% всієї акваторії (водного простору) Світового океану, тобто 55 млн. км2; зокрема 38 млн. км2 у Південній півкулі. За походженням крига, що зустрічається в морях і океанах, не тільки морська, тобто утворюється шляхом замерзання солоної води; прісний лід виноситься річками і сповзає з материків і островів. Великі плавучі брили льоду в океанах і морях, які утворюються в результаті відламування від сповзаючих із суші покривних льодовиків, називаються айсбергами.
Водні маси – великі об’єми води з певними властивостями: температурою та солоністю. Залежно від району утворення, розрізняють екваторіальні, тропічні, помірні, полярні.
Рух води в океані
Води Світового океану перебувають в постійному русі. Види руху: вітрові хвилі, течії, припливи і відпливи, цунамі.
Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль — до 4 м, рідше — до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.
Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води у певному напрямку і на великі відстані. Причиною течій здебільшого бувають постійні вітри. Розрізняють теплі течії , температура води яких вища від температури оточуючих океанічних вод (Гольфстрім, Куросіо та ін.), і холодні течії — із температурою води, нижчою ніж у океанічних водах (Лабрадорська, Бенгельська та ін.).
Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води в океанах і морях, що спричиняються силами тяжіння Місяця і Сонця. Максимальний приплив — 18 м (у затоці Фанді , біля берегів Північної Америки).
Цунамі — хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних землетрусів! Швидкість цунамі — до 800 км/год, висота хвиль біля берегів може сягати 15-30 м.
Ресурси Світового океану
Ресурси Світового океану поділяють на біологічні, мінеральні і енергетичні. За масштабами використання і значенням провідне місце серед біологічних ресурсів займає нектон . Переважна частина (80-85%) його біомаси представлена рибами. Бентос використовується поки-що недостатньо: в основному двохстулкові молюски (гребінці, устриці, мідії і ін.), голкошкірі (морські їжаки), ракоподібні (краби, омари, лангусти). Все більше застосування знаходять водорості. Мільйони людей вживають їх в їжу. З водоростей одержують ліки, крохмаль, клей, виготовляють папір, тканини. Водорості — добрий корм для домашніх тварин і хороше добриво.
Біологічні ресурси Світового океану (рослинний і тваринний світ) складають 43 % біомаси планети. Рослинні ресурси океану оцінюються у 430 млрд. т за рік. У водах океану близько 20 тис. видів рослин та 180 тис. тваринних організмів.
До останнього часу експлуатація мінеральних багатств дна океанів і морів обмежувався районами континентальних шельфів. Тепер у ряді країн проводяться дослідження для організації промислового видобутку мінеральної сировини на великих глибинах.
У водах океану є запаси дейтерію — палива для майбутніх термоядерних електростанцій. Невичерпні потенційні ресурси дешевої енергії акумульовані в хвилях, течіях, припливах і можуть бути перетворені в електричну енергію.
У Світовому океані міститься основна частина водних ресурсів Землі. У багатьох аридних країнах здійснюється опріснення морської води. У майбутньому води Світового океану стануть основним джерелом води для потреб людини.
У морській воді знаходиться велика кількість мінеральних речовин. Головною з них є кам’яна сіль, яка міститься в кількості 20 млн. т на 1 км3 води. Випаровувати сіль з морської води китайці навчилися ще 4 тис. років тому. Зараз в такий спосіб в світі одержують біля 1/3 усієї солі, особливо в Японії, Китаї.
40 % магнію, що споживається у світовому господарстві зараз одержують з морської води.
У морській воді міститься багато сірки, брому, алюмінію, срібла, золота. Загальні запаси золота Світового океану оцінюються у 10 млн. т, що набагато перевищує його поклади на суші. Всього у морській воді понад 60 хімічних елементів.
Серед мінеральних ресурсів дна Світового океану перше місце належить нафті і газу, які дають понад 90 % прибутків, що одержують нині від видобутку морських корисних копалин. Загальна кількість розвіданих нафтогазоносних басейнів на морському шельфі сягає біля 300. За оцінками спеціалістів під водою Світового океану є до 65-70% світових запасів нафти.
За даними ООН на морському дні є 43 млрд т алмазів, 358 млрд т марганцю, 7,9 млрд т міді, 5,2 млрд т кобальту. Цих запасів вистачить на десятки тисяч років.
Морські поклади досить широко використовуються. Прикладом може бути: видобуток олов’яної руди — каситериту — у шельфовій зоні Індонезії, Малайзії та Таїланду; рутилу та цирконію біля узбережжя Австралії; ільменіту — біля узбережжя Індії; алмазів — біля узбережжя Намібії; бурштину — у Балтійському морі. Щорічно з морських глибин видобувають майже 1 млрд. т піску і гравію, в тому числі США — 500 млн. т. Розробляються технології видобутку залізомарганцевих конкрецій, запаси яких обчислюються у трильйонах тонн.
Своєрідними ресурсами дна Світового океану можна вважати скарби затонулих кораблів.
До енергетичних ресурсів Світового океану належать енергія припливів та відпливів, хвиль, морських течій, термальних градієнтів та ін. Потенційним джерелом енергії є ізотоп водню-дейтерію, запаси якого складають майже 300 млрд. т.
ерединно-океанічні хребти виділяються в центральних частинах океанів. Загальна довжина їх складає понад 60 тисяч км. Висота хребтів над ложем океану — до 3000–4000 м, ширина — 1000–2000 км. Уздовж осьових частин хребтів є глибокі ущелини – рифти. Вони мають ширину до декількох кілометрів, а глибину – 1–1,5 км. Уздовж рифтів є багато діючих підводних вулканів, часті землетруси, спостерігається посилений тепловий потік. В основі серединно-океанічні хребти мають земну кору океанічного типу, яка інколи виходить на поверхню у вигляді островів (Ісландія).
