Меню

Відкрив і завоював нам море

Урок «Юрій Яновський Майстер корабля»

Тема. Ю.Ян овський «Майстер корабля» Новаторство художньої форми ( «Майстер корабля» ): модерний сюжет, що інтригує, умовність фабули, зміщення часопростору. Морально-етичні колізії твору. Національне крізь призму загальнолюдського. ТЛ: художній час і простір, умовність зображення.

Мета: — удосконалювати навички змістового аналізу тексту, аналітичного мислення;

  • формувати вміння висловлювати й аргументувати власні думки;
  • поглибити знання про новаторство художньої форми : модерний сюжет що інтригує, умовність фабули, зміщення часопростору ;

поглиблювати знання з теорії літератури про художній час і простір, умовність зображення;

  • виховувати вміння розуміти й поважати красу людських стосунків.

Тип уроку : вивчення нового матеріалу, урок з ІКТ супроводом

Обладнання : портрет письменника, мультимедійна презентація « Ю. Яновський « Майстер корабля», дидактичний матеріал (тест-контроль, питання для обговорення)

Випереджувальне завдання : прочитати роман Ю.Яновського « Майстер корабля»

Епіграф уроку: Яновс ь кий «відкрив і завоював нам море, море в значенні не географічному чи навіть геополітичному, а в значенні психологічному, як окремий духовний комплекс, який був або ослаблений у нас, або й цілком спаралізований»

Хід уроку

Методи і прийоми: створення позитивного емоційного фону уроку, тестовий контроль знань, постановка проблемного питання, асоціативний кущ, робота з цитатним матеріалом, метод незакінчених речень, дискусія

Основний зміст уроку:

1. Створення емоційного фону уроку.

Під відео морського прибою учитель читає уривок із твору: « Ви ніколи не жили біля моря? Ви не знаєте пахощів порту й не ловили бичків на хвилерізі? Вам чужі такі слова, як «клівер» або «грецький» та «очаківський» паруси? Та що я питаю! Не можете ви цього знати, бо змінилося все відтоді, як я вперше довірив себе морській воді. Тепер того не побачиш, — брудного, вонючого й романтичного портового завулка, що виходить на море. Тепер цемент, асфальт і машини. Тепер не стають пароплави під дамбою просто, а заходять у спеціальні ангари.

Отже, прошу не нудьгувати …»

2. Актуалізація опорних знань.

Тест-контроль з метою перевірки домашнього завдання: взаємоперевірка за допомогою ключа (Додаток 1)

3. Оголошення теми і постановка мети

4. Мотивація навчальної діяльності учнів. Постановка проблемного питання

В процесі робити над твором поміркуйте над питанням « Який багаж духовності, які морально-етичні вартос ­ ті повинна взяти з собою в майбутнє українська нація? »

Вчитель: Дружина письменника Тамара Яновська вважала: «Глибокий слід у творчості Яновського залишила його праця у кінематографії, де він якийсь час працював редактором. Цей період його життя знайшов відображення в романі «Майстер корабля» та в книжці «Голлівуд на березі Чорного моря», виданій 1930 року»

Рід літератури: епос.

Жанр твору «Майстер корабля»: автобіографічний роман, перший в українській літературі мариністичний роман.

Тема «Майстер корабля»: показ праці українських кіномитців 20-х років ХХ століття

Ідея «Майстер корабля»: поетизація вільного творчого начала в українській людині, утвердження торжества молодості, енергії, краси, щастя і творчості, непереможного життєлюбства;

Композиційно-стильові особливості: в основі роману — власний досвід роботи письменника на Одеській кіностудії в 1925-1927 рр. та його співпраця з В. Кричевським, П. Нечесою, О. Дов­женком та Ітою Пензо, які згодом стали прототипами головних героїв: То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) — сам Юрій Яновський, Сев — режисер О. Дов­женко, Професор — художник, знавець старовини професор В. Кричевський, Директор — Павло Нечеса (очолював кінофабрику), Тайах — відома балери­на Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському, Богдан — актор Григорій Гричер, Місто — портова Одеса, тодішній «Голлі­вуд на березі Чорного моря». Незвичний, новий для української літератури сюжет.

Источник

Майстер корабля

Юрій Яновський

Забирайте же с собою в путь, виходя из мягких юношеских лет в суровое, ожесточающее мужество, — забирайте с собою все человеческие движения, не оставляйте их на дороге: не подымете потом.

Nеіn! hіег hаt еs kеіnе Not:

Schwarze Madchen, weibes Brot!

Morgen in ein ander Stadtchen:

Schwarzes Brot und weibe Madchen.

But the standing toast that pleased me most

Was, «The wind that blows, the ship that goes,

And the lass that loves a sailor!»

O navis, referent in mare te novi Fluctus?

Сиве волосся до чогось зобов’язує. Старечі ноги йдуть уже просто до могили. Багате досвідом життя лежить переді мною, як рельєфна мапа моєї Республіки. Скільки-то води втекло з того дня, коли я, молодий, зелений юнак, окунувся в життя! Зараз мені — за сімдесят, мене термосить іноді ломота, руки дрижать, і на очі набігає сльоза. Тоді я наказую розтопити кану, кладу на підставку ноги і стежу вогники над деревом. Це такий архаїзм тепер — топити дровами, але не нарікайте на мене — я згадую свою давню юність. Дивлюся, як перебігає прекрасний вогник, символ вічного переходу енергії й розкладу матерії, простягаю до нього руки, і він гріє мої долоні, на яких лінія життя доходить уже до краю. Старість до чогось зобов’язує.

Сьогодні я бачив нашу надзвичайну «Білу Пустелю». Молодий кінорежисер із повагою потиснув мені руку й захоплено подивився в вічі. «Він не може висловити всієї радості з того факту, що бачить мене. Він радий, що бачить мене здоровим, і запрошує до себе в ательє. Він за моїми книжками вивчав кінематографію. Він перекаже товаришам по роботі, що велика людина (це я) ущасливить їх візитом». Аж утомив компліментами. Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті.

«Біла Пустеля» дійсно шедевр. Такі картини з’являлися в нас раз на десятиріччя і стояли, як маяки. Ви пам’ятаєте, певно, «Народе, встань!», «Останній Клич» та «Китайське Сонце»? Що діялося в пресі з приводу «Повісьте прапор над морями!»? І, нарешті, передостанній велетень славетного Семпера Травиці — «Народження інтернації». Була спеціальна демонстрація шкіл. Діти носили прапори і плакати по вулицях, вигукуючи Травиці: «Спа-си-бі, дя-дю Сем-пере! Ві-та-є-мо дядька Семпера!» Мікрофони збирали всі привітання й доносили їх до вух Травиці, що саме сидів біля кани в моїй кімнаті.

Тепер я знову мав щастя побачити на екрані новий крок наперед. Кіномистецтво дійшло апогею. Якими смішними здались мені витвори його на зорі існування. Ми, пригадую, ніяк не могли погодити між собою питання: «Мистецтво кіно чи ні». Ви бачите, які ми були по-дитячому нерозумні й яким дурницям віддавалися.

Наші кроки в кіно були спробами дитини, що вчиться ходити. Батьки наші винайшли фотографію. Ми цю фотографію пристосували до фіксування руху. Віддрукувавши позитиви, ми рухали їх перед щілиною в картоні. Завдяки тому, що око має властивість затримувати в собі певну долю секунди все те, що воно бачить, — ми мали безпереміжний рух. Це був примітивний стробоскоп або ще з десяток назв, якими це приладдя називали різні винахідники. Платівки скляні поволі зійшли на нескляні. Апарат знімальний відповідно реконструювався, винайдено було плівку, і з’явилися перші метри величезного мистецтва, що його звемо тепер — Мас-Кіно-Мистецтво.

Читайте также:  Татьяны овсиенко море волнуется раз плюс

Вогники в кані стрибають і потріскують, вони пустують, як дітвора. Мені починає боліти серце. В цьому немає нічого дивного: повертаючи до молодих років, і сам стаєш ніби молодший, серце мусить більше працювати, а воно ж — стара калоша, моє серце. Гей, однолітки, чи й вам так болить часом серце? Та де! — Тих узяла могила, а решта замкнулася в баштах поважної старості.

Мені нема чого ховатися з тим, що було. Старість не може казати неправду. Нащо вона їй здалася? Кого їй треба задобрити або перед ким замовчати? Вже видно край дороги й неминучість. Проживши життя, можна мати мужність нарешті подивитися всім у вічі.

Я затулююсь рукою й дзвоню до фільмотеки. Я тепер дуже поважна людина, і до моїх послуг завжди ціла фільмотека країни. Я кажу в мікрофон декілька слів майстрові фільмотеки. Він умовляється з братом циклу історій. «Зачекайте хвилинку, То-Ма-Кі, — чую я голос майстра, — електричні розряди тепер заважають передавати фільм. Але з метеорологічної станції передають: насувається повітряна вільгість. Приготуйте ваш екран». То-Ма-Кі — це звуть так мене — Товариш Майстер Кіно — найвище звання для кінематографіста. Я устаю від кани, одсуваю завісу перед невеличким екраном і заземлюю один дріт. Ставлю довжину хвилі 725 і спокійно повертаюсь до вогню кани.

Я сиджу мовчки. Родини я не маю. Розлетілися всі по світі, розійшлися. Тепер старший син відбуває повітряні рейси Оде — Індія. Я іноді дістаю від нього привітання з дороги. І разом з його голосом чую плескіт океану під його безшумним самольотом. «Тату, — гукає він мені, — я бачу хвилі, що посивіли, як твоє волосся! Тату, зараз буде буря! Я забираю височінь. Ось мене вкрила росою хмара. Привіт тобі, тату!»

Дружина моя була з чужого гнізда. Коли я носив її на руках по моїй тісній халупі, я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити. Я їх маю — цих синів. І хто мені дужче радісний чи любий — не знаю.

У мене в стіні є ніша. Там стоїть урна з прахом дружини. Раз на рік я ставлю дорогий попіл на стіл і розмовляю з ним, плачучи й приказуючи. Цей колишній народний звичай я перейняв цілком. Потім я дістаю звістку від мого молодшого сина, чиє народження щільно зв’язалося із смертю матері. У мене немає до нього гіркості. Я люблю його. Він подібний до покійної дружини.

Професія мого сина — писання книжок. Це визнало кілька авторитетів у цій справі. Я посміхаюся сам до себе. Як усе змінилося на світі! Колись, за моїх молодих часів, люди, що писали книжки, прагнули комфорту, розкішної кімнати і спокійного сидячого життя. Дивно чути за такий архаїзм? Справді, так було.

Тепер, звичайно, немає нічого похожого. Мій син цілий рік перебуває не знати де. Його кімната в будинкові стоїть замкнена через увесь цей час. Несподівано він з’являється з повітря чи з електропотягу й оселяється в кімнаті на якийсь час. Він розбирає й сортує матеріали і свої записки перед виданням. Пише він — де його притулить дорога: на морі, на повітрі, в лісі й в снігах, на екваторі, в піщаній пустелі, де нині заводять воду. Його твори завсіди легкі, бадьорі, і вони звучать, як пісня птаха.

Щаслива вона — молодість! Сьогоднішня кінокартина «Біла Пустеля» й її режисер спали мені на думку. Перед початком демонстрування сидів я в своїй кабіні. До мене не долинав жоден звук. Зала Великих Переглядів розподілена на кабіни, і в кожній сидить глядач. Картину демонструвалося дванадцять годин. Стереоекран був майже прозорий і світився сам. У мене завмерло серце, бо я почув один удар у гонг. Картина починалась. Зашумів пропелер вентилятора, розіклалось автоматичне крісло, запрошуючи сідати зручно, і засвітилися збоку невеликі скляні ґудзики з літерами. Я міг, натиснувши ґудзика, мати все потрібне автоматично.

«Біла Пустеля» — майже безфабульна річ, з погляду критика тридцятих років. Ми вже забули ту «Lіпе оf bеаutу» , що нею хотів у 18-му віці художник Гогарт відкрити закони краси. Наскільки можливо, ми узаконили ту безліч винаходів, що їх додає кожен талант, творячи мистецькі цінності, — додає до законів майстерності й побудови.

Страшно слухати, коли заведе нині хто мову про фабулу, як нитку, про героїв, що не міняють характеру, і про автора, що боїться пересягнути через безодні людських умовностей. Роіnt de depart «Білої Пустелі» — неймовірний пейзаж. Сміливо взято дерева, вкриті снігом, вони стоять над головою глядача, обсипаючи сніг в об’єктив. Гола людина вийшла з-поза дерева і, страхітно вирісши, заступила цілий екран голими грудьми. Після неї не лишилося жодних слідів на снігу. Знімали, очевидно, вдосконаленою методою Шюфтана — на знятий пейзаж знімаючи окремо людину. Після цього ми побачили, як родить жінка, її ноги, посинілі від болю, тремтять, і тремтить повний живіт. Ось що в нас є ще незмінного з перших років людського розвитку — його ніколи ніхто не перейде й не полегшить. Повсякчасне нагадування тих колосальних просторів, що їх перейшло людство.

Жінка починає родити. О найсвященніша радосте народження дитини! О глибока поваго до мук матері! О радість життя!

Я замислився, нагріваючи руки. Тепер вони мерзнуть мені повсякчас. Розповісти «Білу Пустелю» — я безсилий. Логічно вона не вкладається в рамки людської послідовності. Я й досі ще здригаюся від бадьорості й сили, що їх відчув я, переглядаючи картину.

Майстер фільмотеки виконав обіцянку, його голос почув я з репродуктора мого телефону. «То-Ма-Кі, — сказав він — ми даємо на хвилі 200». Я знаходжу цифру 200 і зручніше вмощуюся в кріслі.

Дожити до глибокої старості я раджу всім. Тільки не несіть із собою недуг. Коли трохи недобачати — це не шкодить: позаду великий перейдений пейзаж лишився, і зовсім не треба очей, щоб його бачити.

Більше докучають шлунок і серце. Весь час я мушу бути в курсі справ мого черева. Я чую, як бере моя рідка, як сукровиця, кров їжу для клітин. Моє серце набігалось за життя й тепер помалу стискується й випростується. Я, наче сторонній обсерватор, стежу завмирання коліщат механізму.

Моїх років людина живе мозком. Це довершена жива істота, яку я ототожнюю з собою. Я тільки стежу за тим, щоб мій мозок отримував належну йому частку їжі і щоб жили нормально його клітини. Почуття в мене вельми умовні: я тільки по звичці люблю чи не люблю когось, поважаю чи не поважаю певний учинок. Мені нема чого перецінювати те, з чим я жив. Мало часу.

Читайте также:  Красочные картины с морем

Мені не хочеться тепер бути не тим, чим я є: ні президентом, ні Наполеоном, ні Колумбом. Я тепер усвідомив своє місце серед мільярдів літ людства, серед астрономічної кількості людських створінь і на мікроскопічній планеті. Молоді, я звик уже до небуття.

Тепер мій мозок працює нормально, я чую пульсацію крові там.

Я не знаю жалощів, скажете ви. Я жорстокий, скажу я вам. Бо жаль — недостойне почуття, воно зневажає того, кого ми жаліємо. Воно привчає декого, щоб їх так зневажали. Мені ж — однаково, що про мене скажуть.

Источник

Урок № 14 — Новаторство художньої форми («Майстер корабля»): модерний сюжет, що інтригує, умовність фабули, зміщення часопростору. Проблеми творення нової української культури, духовності української людини, її самоусвідомлення в новій дійсності, символічність образів. Неоромантичні герої То-Ма-Кі, Режисер, Сев, Тайях та їх прототипи, модерністські образи міста, моря. Моральні колізії твору. Національне крізь призму загальнолюдського
Прозове розмаїття

Мета (формувати компетентності): предметні: розкривати морально-етичні колізії роману «Майстер корабля»; аналізувати художні образи, з’ясовувати їх символічність та ознаки неоромантизму; ілюструвати, як автор розкриває національне крізь призму загальнолюдського; розкривати зміст понять «умовність зображення», «художній час і простір» та оперувати ними під час аналізу художнього твору; ключові: уміння вчитися: визначати межі власного знання і незнання; інформаційну: користуватися різними джерелами інформації; загальнокультурну: аналізувати та інтерпретувати твір в аспекті національної культури.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і формування нових умінь і навичок.

Обладнання: фотографії, видання творів, ілюстрації до них, літературознавчий словник, презентації за темою.

Яновський «відкрив і завоював нам море,

море в значенні не географічному чи навіть геополітичному,

а в значенні психологічному, як окремий духовний комплекс,

який був або ослаблений у нас, або й цілком спаралізований».

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Метод «Незакінчене речення»

Ю. Яновський народився на…

Роман «Вершники» за жанром…

Роман «Вершники» складається з…

Роман у новелах — це…

Головні проблеми роману…

III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

IV. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя

«Майстер корабля» — перший любовний роман Ю. Яновського про трикутник почувань, який поєднав три молодих і красивих життя, де жайворонок дзвенів з високості для двох закоханих сердець, але звив сімейне гніздечко для третього.

Твір побачив світ 1927 року і по праву вважається автобіографічним. Роман «народився, як і слід було чекати, далеко од моря. Його було написано тоді, коли автор, бувши звичаєм одважний і холодного серця, одразу якось уздрів, що молодість його не вічна». У 30-ті звинувачений критиками у відриві від дійсності, сьогодні «Майстер корабля» здобув репутацію «надто особистого», «зашифрованого своєрідним кодом лірики».

2. Аналіз роману (робота в зошитах)

Тема: показ буднів життя й творчості українських кіномайстрів 20-х pp. ХХ століття; море й кіномистецтво.

Ідея: утвердження думки, що все життя на планеті має будуватися з творчим натхненням, з турботою про культуру кожної нації, про завтрашній день людства, бо тільки тоді майбутнє перетвориться на казковий край мирної праці й гармонійно розвинених особистостей.

Жанр: неоромантична проза, перший в українській літературі мариністичний роман. Його справедливо називають автобіографічним, романтичним трактатом про мистецтво. Він сповнений екзотики — розповідей про морські пригоди, далекі острови, про мистецтво суднобудування. З морем пов’язаний і майбутній фільм, що його готується знімати режисер Сев. Є в романі й елемент гри, фантастики, якщо мати на увазі «переселення» То-Ма-Кі в 1970-ті роки й спроби автора забігти в майбутнє (міркування про балет, що буде витіснений фізкультурою, про художні твори, у яких зникне фабула, і навіть про «часи війн сорокових років»!).

Композиція: оповідь ведеться переважно у формі ліричної сповіді — мемуарів сімдесятирічного То-Ма-Кі. Йдеться про минуле, але з висоти майбутнього — із 70-х pp. XX ст. Ця оповідь переривається вставними «історіями» з життя інших героїв, які самі їх згадують, — і тут фантазії прозаїка немає меж. Яновський зміщує не лише різні часові, але й просторові площини: композиція досить вільна, роман розбудовується на очах у читача — автор зумисне залучає до активної співучасті в такому віртуальному творенні нової дійсності.

Сюжет твору новий для тогочасної української літератури: режисер Сев знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будується справжній вітрильник, на якому потім плаватимуть учні мореход-ної школи. Дуже органічно вплетені в роман нотатки синів героя, листи його коханої — балерини Тайях, розповіді матроса Богдана й роздуми самого мемуариста. Авторська (а також читацька) уява мандрує слідом за дією, що відбувається (реально або в споминах) то в Місті (тобто Одесі), то в Італії, на острові Ява, в Румунії. Зовнішній сюжет час від часу переходить у сюжет внутрішній (що стосується емоційних переживань героїв) і навпаки.

Основні мотиви роману: мотиви молодості, творчості, любові та дружби.

Головні герої душею віддані не так літературі, як кіно — новому мистецтву, що тільки спинається на ноги. Однак романтика настрою, що в романі є наскрізною, не переростає в суцільний піднесений пафос, чим грішили твори революційних романтиків. Утім, вона й не охоплює ні складних морально-етичних проблем людського співжиття загалом, ні конкретних тогочасних проблем української нації. Таке поєднання — одна зі специфічно українських рис модернізму.

3. Рубрика «Готуємось до ЗНО — повторюємо теорію літератури»

Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику.

Неоромантизм (від грецьк. veog — молодий, новий і фр. romantisme) — умовна назва естетичних тенденцій, що виникли у світовій культурі, зокрема в літературі, живописі та музиці, на межі ХІХ-ХХ століть. Течія раннього модернізму.

Роман (фр. roman — «романський») — літературний жанр, великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Роман мариністичний — роман на морську тематику.

Роман автобіографічний — жанровий різновид роману, у якому головним персонажем виступає сам автор, а події, вміщені у фабулі, — достеменні події з його життя.

4. Прототипи у романі (виступ підготовленого учня)

Більшість героїв твору мають свої прототипи. Ось художник Сев, який поставив невеличку комедію, «блискуче провалився», але працює над ще однією картиною як режисер. Автор пише про нього так: «… з однаковою гордістю стоятиме серед велетенських машин… на палубі океанського корабля, що йде в невідомі країни, він стоятиме з однаковою гордістю й серед неміряного степу, спираючись на палицю. Бо в ньому є одвічне обличчя людини…». Таким був О. Довженко, такою була його вдача.

Читайте также:  Сколько километров до лазаревского моря

В особі мудрого, натхненного й усезнаючого Професора помітні риси художника Василя Кричевського, якого запросили на Одеську кіностудію як консультанта для постановок фільмів на історичні теми. У спогадах М. Бажана читаємо: «Старий майстер знав багато. Своїми знаннями він не хизувався, а охоче ділився, ставши незаперечним художнім авторитетом для всіх кінематографістів, особливо ж для двох людей — для Довженка, загалом не схильного підкорятися у мистецтві іншим авторитетам, і для Яновського. Юрій дуже любив і шанував свого Професора, прислухався до його суджень, вчився в нього». До речі, обкладинку до першого видання «Майстра корабля» виконав В. Кричевський. На ній було зображено вітрильник, який ніби летить над морем і нагадує своїми контурами жіноче обличчя східного типу — героїні твору балерини Тайах. Це дивне ім’я Ю. Яновський запозичив з історії стародавнього Єгипту: так звали матір фараона Ехнатона, свекруху знаменитої Нефертіті. Тайах, ніжна, чарівна, граціозна та одухотворена в танці, загадкова й таємнича в буденному житті, схожа на артистку Іту Пензо, яка гастролювала в Одеському оперному театрі в середині 20-х років, зокрема танцювала в балеті С. Василенка «Йосиф Прекрасний». Ю. Яновський та О. Довженко захопилися її майстерністю, про що згадує у спогадах і М. Бажан: «… відчули, що їхні серця б’ються особливо тривожно і гаряче, коли, овіяна східними переливами музики, на сцені вигинається і кружляє жагуча, чарівна, струнка Тайах». Про це ж говорить у своїх мемуарах і Т. Стах, письменниця й перекладачка: «Пізніше Юрій Іванович казав, що він байдужий до балету, але тоді видно було по ньому, як йому все подобається: і музика Глієра, і танці, а Іта Пензо зі своєю чарівною усмішкою і поглядом неуважно-примружених, ледь витягнутих по-японському очей під русим, низько спущеним на чоло волоссям просто-таки полонила його». Привабивши Ю. Яновського своєю «загадковістю», згодом вона стала прообразом красуні Тайах у його романі «Майстер корабля». Білоголова, стрижена, довгонога, «стримана й холодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою», — такою змальовано Тайах на сторінках роману.

Прототипом Директора став матрос Павло Нечеса, бурхливі віхи життя якого лягли в дивовижну передісторію керівника кінофабрики. У творі знаходимо й іронічно-жартівливий автопортрет самого Ю. Яновського, автора й оповідача, за сюжетом — новоприбулого редактора Одеської кінофабрики: «Уявіть собі юнака — невисокого й стрункого, з сірими очима й енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути приємність там, де страшно». У спогадах М. Бажан застерігає читача від бажання ототожнювати життєві реалії з художнім домислом, пишучи зокрема: «Знаю, що зображена в романі любов То-Ма-Кі і Сева до Тайах не протокольно точний запис. Справжні події та почуття підхопив та підніс до баладних романтичних висот порив молодого Юриного серця».

Реальні люди і події, переосмислені згідно з авторським задумом, дали змогу Ю. Яновському створити яскраві образи української творчої інтелігенції, її молодшої генерації. Кожен з них може сказати про себе словами То-Ма-Кі: «… B мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит… Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її».

5. Робота над образами

Образ моря

«Море в тебе дійсно шумить скрізь», — так каже про це пілот Майк батькові. Із цим образом пов’язані всі дійові особи. Але в житті кожного з них море відіграє свою роль. Для матроса Богдана — це природна стихія існування, якою він пишається, хоч іноді іронізує над собою.

Для режисера Сева та сценариста То-Ма-Кі море — натхненник їхньої творчості й самовдосконалення. Море втілює далеку мрію, можливо, ірреальну, яку можна відчувати, у стихії якої можна жити, творити, рухатися вперед, долати перешкоди, труднощі, мрію, що часом може стати реальністю.

Образ корабля

Образ корабля (не бутафорного, а справжнього, за стародавніми кресленнями) символічно втілює своєрідну програму духовного відродження українців, їхній власний шлях розвитку, з опорою на справжні цінності, вивірені часом. Ця підтекстова програма постійно доповнюється роздумами То-Ма-Кі, інших дійових осіб, причетних до спорудження вітрильника. Власне, роман став своєрідною сходинкою в усвідомленні українською людиною себе як частини певної нації, своєї духовної, морально-етичної наповненості в конкретному часі та в перспективі. Слова «підняти якір свого корабля й поставити паруси» суголосні назві роману і несуть у собі символічний зміст. Як пояснює матрос Богдан, майстер корабля — це дерев’яна фігура над бугшпритом у формі вовка, лиса чи ведмедя, яка оберігає корабель від нещасть. Для вітрильника, спорудженого для майбутнього фільму, сам Богдан обрав майстром корабля жінку — юну Баджін, з якою колись перетнулася його життєва доля. Такий сюжетний хід подій. А в підтексті вітрильник, клопітка праця над його народженням — це романтична поетизація прекрасного в людині, її поривання до гармонії зі світом і самою собою.

Образ міста

Українська проза 20-х pp. XX ст. засвоює й активно впроваджує також ще одну новітню духовно-психологічну «субстанцію» у свідомості української людини цього часу — Місто. У романі Яновського Місто уособлює той обітований рідний берег, чиїми тихими вуличками часом гуляє штормовий вітер, принесений з моря. Кожен із героїв розуміє той берег по-своєму, що, однак, не позбавляє образ Міста узагальнювального змісту, утілення образу батьківщини.

6. Значення роману

Персонажі «Майстра корабля» внесли в українську прозу 20-х pp. XX ст. дух творчого неспокою, сміливого пориву до утвердження в цьому неспокійному, як вічне Море, новому світі. Письменникові вдалося поєднати в романі загальнолюдське й національне, сміливо спроектувати майбутнє. Саме цей роман засвідчив апофеоз духовного й художнього зростання Ю. Яновського як українського неоромантика. Тут утверджується «романтика вітаїзму», непереможне життєлюбство, до якого закликав у статтях М. Хвильовий і яке наснажувало багатьох митців 20-х рр.

У «Майстрі корабля» молодому Яновському на «морському матеріалі», на життєвих буднях першої фаланги українських кіномитців вдалося витворити великий «інший смисл» людського буття, вдалося, як і англійському письменнику Дж. Конраду чи російському О. Гріну, оспівати загадковість життєвих морів, незбагненну тайну сучасного й майбутнього, поривання людини до гармонійності та життєвої істини.

7. Робота з епіграфом до уроку

V. ПІДСУМОК УРОКУ. ОЦІНЮВАННЯ

Источник

Adblock
detector