Вірш До моря (1824) — художній аналіз. Пушкіна Олександр Сергійович
Романтичний вірш «До моря» вчерне написано було перед від’їздом поета з Одеси, а оброблено й закінчено на початку жовтня 1824 року
Поетичне зображення моря сполучається у вірші з міркуваннями поета про свою долю вигнанця й про долі народів. Море тому близько й дорого Пушкіну, що воно представляється йому живим втіленням заколотної й вільної стихії, моці й гордої краси, тобто таких якостей, які особливо залучають поета. Цими якостями в сприйнятті романтично настроєних сучасників Пушкіна володіли два «володарі дум» тодішнього молодого покоління — Байрон і Наполеон
У строфах, присвячених Наполеонові, Пушкін ясно не говорить про своє відношення до нього. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Вірш До моря (1824). Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п’єс, віршів) Але раніше у вірші «Наполеон» (1821) поет охарактеризував його як тирана, що нехтує людство, як «смирителя» революції й волі
У Байроні залучають Пушкіна такі риси знаменитого англійського поета, як геніальність («умчався геній»), волелюбність («зник, оплаканий волею»), неприборканий дух борця («як ти, могущ, глибокий і похмурий, як ти, нічим неприборканий»). В «опустілому світі» волелюбний борець за благо людей почуває себе самотнім. У вірші розкривається романтична тема самітності поета вмире.
Гіркота й протест звучать у рядках, що узагальнює міркування про «долі людей» у світі:
Доля людей усюди та ж: Де благо, там уже на стражі Иль просвещенье, иль тиран
На шляху до волі людей коштують стражами або помилковою культурою панівних класів, або тирани
Романтичному характеру вірша відповідає й піднесеність тону, мова, насичена вигуками, обігами, риторичними питаннями, оцінними епітетами й метафорами
Вірш «До моря» було прощанням Пушкіна не тільки з морем, але й з романтичною лірикою. З переходом поета до реалістичної творчості змінюється й характер зображення имприроди.
У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює зовні скромну, по милу його російському серццю красу й поезію рідної природи. Такі його вірші: «Зимовий вечір» (1825), «Зимова дорога» (1826), «Зимовий ранок» (1829), «Хмара» (1835), «Знову я відвідав» (1835) і інші. В опис природи Пушкін те включає народно-пісенні мотиви:
Проспівай мені пісню, як синиця Тихо за морем жила; Проспівай мені пісню, як дівиця За водою поутру йшла. . .
Те встановлює внутрішній зв’язок між природою й наспівами народних пісень:
По дорозі зимової, нудної
Трійка хортиця біжить,
Щось чується рідне
У довгих піснях ямщика:
Те разгулье відважне,
Те серцева туга
Лексика, синтаксичний лад мови, інтонація вірша здобувають у Пушкіна наприкінці 20-х і в 30-х роках інший характер -більше простий, гранично реалістичний і народний. Показово щодо цього розходження в описах однієї й тої ж картини околиць Михайлівського, даних у віршах «Село» (1819) і «Знову я відвідав» (1835).
В «Селі» тон мови піднятий, ораторський:
Тут бачу двох озер блакитні рівнини,
Де вітрило рибалки біліє іноді,
За ними ряд пагорбів і ниви смугасті,
Удалині розсипані хати,
На вологих берегах череди, що бродять,
Клуні димні й млини крилаті. ..
Простіше й задушевніше по тоні даний опис цієї ж картини у вірші «Знову я відвідав» (1835):
Источник
Реферати українською
Реферати українською » Русский язык » Вірш О. С. Пушкіна «До моря» (сприйняття, тлумачення, оцінка)
Реферат Вірш О. С. Пушкіна «До моря» (сприйняття, тлумачення, оцінка)
Багато поети зверталися до образу моря у творах. Вперше море оспівали античні автори. Віршований розмір гекзаметр, який із Стародавню Грецію, асоціюється із гамомнабегающих хвиль. З розвитком літератури змінювався розвивалося образ моря в поезії. Особливо важливого значення він придбала в поетів-романтиків: образ моря символізував ідеал романтичної свободи. Тема моря важлива романтичної поезії Пушкіна.
Вірш «До моря» написаний 1824 р. Це був переломний період для Пушкіна – період переходу від романтизму до реалізму. Воно завершує романтичний період пушкінського творчості
У вірші «До моря» поет прощається як зі «вільної стихією», а й романтичним світовідчуттям. Поетичне зображення моря поєднується тут із філософськими міркуваннями поета про своє особисте долі, про долю «володарів дум» сучасників Пушкіна – Наполеона і Байрона.
Починається віршелегически-величаво, урочисто,раздумчиво:
Прощавай, вільна стихія!
Востаннє переді мною
Ти котиш хвилі блакитні
І блищишгордою вродою.
Це початок відразу викликає у пам’яті поетичні разом із тим зорові асоціації. Звісно ж самотня, задумливий постать поета і натомість безмежної морської стихії.
Море для Пушкіна – завжди символ абсолютної свободи, мощі стихійних сил природи, яка від волі людини. Воно викликає у душі поета думку про втечу в невідомі країни, романтичний порив решти небес, до інших, вільним стихіям.
У вірші «До моря» мотив втечі звучить не відразу. Йому передує пейзажна замальовка безкрайого моря. Воно вільно і безперервно котить свої «хвилі блакитні», хто б маючи сил приборкати його «норовливі пориви». Людина безсилий перед величної, потужної і свавільної стихією:
>Твоею примхою бережене
>Скользит відважно серед брижів:
Але ти гору взяв, нескоримий,
І зграя тоне кораблів.
Споглядання моря, його безкраїх просторів наводить Пушкіна до роздуму свою долю, про те надії і мріях, які володіли поетом під час південної посилання. Це був мрії про «поетичному втечу» в світи, інші країни, марні надії «навік залишити… нудний, нерухомийбрег». Але цього не судилося статися: поет залишився «біля берегів» кована, зачарований «могутній пристрастю».
У вірші з’являється нове ставлення до Наполеону. Пушкін каже про нього як «про романтичному герої, як, що залишив помітний слід історії, в долях людей.Затерянная посеред моря скеля – останній притулок Наполеона, його «гробниця слави» – символ катастрофи честолюбних надій цієї суперечливою історичної особистості:
Одна скеля, гробниця слави…
Там занурювалася вхладний сон
Там вгасав Наполеон.
У вірші Пушкін говорить про трагічності долі Наполеона: «Там він спочив серед мук».
Образ Наполеона за асоціацією у пам’яті викликає образ «іншого генія», іншого «володаря дум» – Байрона. Неабияка особистість Байрона, йоговольнолюбивое творчість, його героїчна смерть в котра бореться за свободу Греції було неможливо не хвилювати уяви Пушкіна.
>Строфи про Байрона – співака свободи людини, співака моря – перебувають у безпосередньої внутрішнього зв’язку з темою вірші, присвяченого морю, «вільної стихії». Враження споглядання моря допомагають Пушкіну розкрити образ бунтівного поета, який була майже створено «духом моря», був, як океан, «>могущ, глибокий і похмурий» і «нічим не приборкаємо», як неприборкані морі та океан.
У вірші звучить мотив самотності поета у світі, з яких пішли геніальні «володарі дум: один „занурився“ „вхладний сон“, „згаснув“, інший „поїхав“, „як бурі шум“:
Світопустел…Теперь куди ж
Мене б ти виніс, океан?
Доля землі всюди той самий:
Де крапля блага, там в обороні
Вжепросвещенье чи тиран.
У світлі останніх двохлирически-взволнованних строфах поет знову, сьогодні вже назавжди, прощається з морем, востаннє оглядає його неозорі і безкраї простори, востаннє милується його «урочистій красою». Вільний і величний гул моря ще довго чути поетові «в глухомані, в темрявізаточенья» михайлівською посилання:
Прощавай ж, море! Не забуду
>Твоей урочистій вроди
І довго, довго чути буду
Твій гул в ввечері.
У лісу, до пустель мовчазні
Твої скелі, твої затоки,
І блиск, і, і говір хвиль.
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайтуfictionbook/
Источник
Аналіз вірша Пушкіна «До моря»
Серед величезної спадщини віршів О.С. Пушкіна особливе місце займають роботи, присвячені опису краси і принади природи рідного краю. Автор описує всі чудеса навколишнього середовища не тільки, як талановитий поет або художник. Він розповідає про свої самі душевні емоції, які вирують в молодої грудей, які і наштовхують його на написання таких прекрасних віршованих форм.
З дитячих років, любов до рідної природи ставала все міцніше і сильніше. І ці емоції і почуття автор намагається донести до кожного з нас, до кожного читача. Завдяки своєму таланту створювати віршовані роботи, Пушкін хоче навчити нас бачити і чути все те, що твориться навколо.
Одним з найромантичніших його віршів можна назвати роботу «До моря». Воно було написано в 1824 році. Автор порівнює море зі своєю хвилюючою долею вигнанця, з цілими долями народів.
Чому саме море, на думку поета, було схоже з його долею. Так, тому що це одна з стихій природи, яка здавалася йому найбільш живий і вільної, гордої і потужною.
З іншого боку, море є абсолютно самотнім. І, Пушкін відчуває себе таким же самотнім в цьому величезному і жорстокому світі.
У рядках вірша автор зауважує думка про те, що долі людей і цілих народів сходи. Де твориться добро, там відразу ж з’являється і тиранія. Панівні класи, немов не дають простим людям знайти шлях до свободи, до спокійного буття.
У вірші ми звертаємо увагу на підняті тони і вигуки. Це показує нам, читачам, наскільки всі ці думки хвилююче для поета, наскільки вони турбують його душу.
Саме ця творча робота стала останнім віршем Пушкіна, написаному в стилі романтичної лірики. Далі, він віддає перевагу реалізму і створює такі вірші як «Зимова дорога», «Зимовий вечір», «Хмара». У них він скромно описує милі погляду пейзажі рідної природи.
Источник
Тема: О. Пушкін – великий російський поет. Аналіз вірша «До моря. »
Тема: О. Пушкін – великий російський поет. Аналіз вірша «До моря. »
Практична: формувати знання учнів про життя та творчість іна; удосконалювати виразне читання, зв’язне мовлення; визначити головні мотиви лірики видатного російського поета, проаналізувати окремі вірші О. Пушкіна, визначити ідейний зміст, охарактеризувати поетику творів;
Освітня: вдосконалювати та поглиблювати знання учнів про літературу інших країн, поезію, розширювати літературний кругозір;
Виховна: виховувати естетичний смак, культуру читача; виховувати інтерес до поетичного слова;
Розвиваюча: розвивати уміння та навички роботи з критичною літературою; розвивати навички аналізу ліричного твору, вміння знаходити художньо-виражальні засоби та визначати їхню роль у творі;
Обладнання: портрет іна, виставка творів поета, художньої та критичної літератури про нього; тексти віршів, музичний запис «Морський прибій», на дошці запис основних віх життя поета:
1. Дитинство (1799 — 1837)
2. Ліцей (1811 — 1817)
3. Петербург (1817 — 1820)
4. Роки південного заслання. Пушкін і Україна (1820 — 1824)
5. Роки північного заслання. Михайлівське (1824 — 1826)
6. Пушкін і повстання 14 грудня 1825 р.
7. Москва — Петербург (1826 — 1831)
8. Останні роки життя. Дуель і смерть. (29 грудня 1837)
Тип уроку: урок-виставка.
Пока сердца для чести живы,
Мой друг, отчизне посвятим
Души прекрасные порывы!
І. Організаційний момент.
В: Доброго дня, учні! Сьогодні на нас чекає захоплююча подорож в країну поезії, такої чаруючої та захоплюючої – поезії видатного російського митця Олексвндра Сергійовича Пушкіна.
ІІ. Повідомлення теми, мети та завдань уроку.
(Тема уроку разом з епіграфом записана на дошці)
В: Сьогодні ми перегорнемо сторінки життя іна, якого вдячні сучасники назвали “сонцем російської поезії”. (Учні записують у зошити тему та епіграф до уроку.)
Ми з вами повинні виконати наступні завдання:
— повторити та поглибити знання про життя та творчість іна;
— визначити головні мотиви його лірики;
— проаналізувати вірш «До моря. »
ІІІ. Повідомлення нового матеріалу.
В: ін — супутник багатьох поколінь людей ось уже два століття. Про нього кажуть: “Мій Пушкін”. У цьому ознака особливих відносин, відкритості почуття і відданості поету. О. Блок говорив: “Наша пам’ять зберігає з малоліття веселе ім’я Пушкін. Це ім’я, цей звук наповнює собою багато днів нашого життя. Похмурі імена імператорів, полководців, винахідників знарядь убивства, мучителів і мучеників життя. І поряд з ними це легке ім’я — Пушкін.
Пушкін так легко та весело міг нести свою творчу ношу, незважаючи на те, що роль поета не легка і не весела; вона трагічна”.
26 травня (6 червня) 1799 року в Москві у сім’ї Пушкіних народився син Олександр.
Батько поета Сергій Львович Пушкін, військовий у відставці, був із старовинного родового дворянського сімейства, не багатий і не дуже щасливий у службі і чинах. Мати Пушкіна, Надія Осипівна, була внучкою знаменитого Ібрагіма Ганнібала, арапа Петра І. Вона мала своєрідний непостійний характер, її улюбленцем був молодший син Лев. Олександр частіше її дратував своєю впертістю, несхожістю з іншими дітьми. Але були дві жінки, які дали маленькому Олександру ту любов, яку він так і че отримав від матері. Це няня Орина Родіонівна та бабуся Марія Олексіївна. Це вони поспішали заспокоїти і приголубити хлопчика, розповідали йому казки, знайомлячи з прекрасним світом поетичного народного слова. Коли хлопчик підріс, його почали вчити арифметики, історії та інших наук. Але головним джерелом знань у дитячі роки для Пушкіна були книги. За словами брата поета, юний Олександр “проводив за читанням безсонні ночі і таємно в кабінеті батька поглинав одну книжку за іншою”.
Відомий дослідник життя та творчості Пушкіна Юрій Лотман відзначав: “Найбільш вражаючою рисою пушкінського дитинства було те, як мало і рідко він згадував ці роки у майбутньому”.
Мабуть, із дитинства Пушкін виніс багато смутку та душевних ран. Атмосферу дитинства поета відтворює у романі “Пушкін” талановитий дослідник і художник, знавець пушкінської епохи Юрій Тинянов.
І знову звернемося до книги Ю. Лотмана “Олександр Сергійович Пушкін”: “…коли у майбутньому Пушкін хотів озирнутися на початок свого життя, він незмінно згадував лише Ліцей — дитинство він викреслив зі свого життя. Він був людиною без дитинства”. Олександр Сергійович Пушкін народився в Москві в 1799 р. З боку батька походив із старовинного, але збіднілого боярського роду, відомого своїм вільнодумством. З боку матері був правнуком військового діяча Абрама Ганнібала — «арапа Петра Великого».
В: Щоб вам було цікаво, далі ми будемо працювати по групах. Кожна група отримає інформацію про певний період життя поета. У вас буде декілька хвилин, щоб її опрацювати. Після цього виберіть одного представника з вашої групи, який поділиться зі всіма одержаними даними.
Інформація на картках
Ліцейські роки життя поета (1811 — 1817)
Олександру було 12 років, коли батьки вирішили влаштувати його в тількино створений Царськосельський ліцей. Літом 1811 року у супроводі дядька Василя Львовича Пушкін від’їздив до Петербурга. Дитинство закінчилося. Починався новий етап його життя — Ліцей.
На першому “пушкінському” ліцейному курсі навчалися обдаровані хлопчики. Імена багатьох з них згодом увійшли в історію російської культури і суспільної думки.
Найближчими друзями Пушкіна були: Антон Дельвіг — добродушний, повільний, фантазер і поет; Іван Пущін — справедливий, сміливий, спокійновеселий юнак; Вільгельм Кюхельбекер — запальний, одержимий поезією, недоладний і зворушливий “Кюхля”.
Пушкіна, який швидко здобув славу кращого поета ліцею, друзі називали “Французом” через вільне володіння французькою мовою.
Уривок із книги «Кухля»:
“Странное дело, Кюхля не мог как следует, до конца рассердиться на Пушкина. Что бы Француз ни сделал, Кюхля ему все прощал. Когда Француз останавливался вдруг в углу залы и глаза его загорались, а толстые губы надувались и он мрачно смотрел в одну точку, — Вильгельм робко и с нежностью его обходил: он знал, что Француз сочиняет… Но Француз бистро на него вскидывал коричневые бегающие глаза и вдруг с хохотом начинал беготню и возню; самим важним для его самолюбия било вовсе не то, что он писал хорошие стихи, а то, что он бегал быстрее всех и ловчее перепрнгивал через стулья”.
Після закінчення Ліцею Пушкін був зарахований у колегію закордонних справ. Зі стін закритого навчального закладу, де безвиїзно прожив шість років, він потрапляє в Петербург, де вирує бурхливе світське і політичне життя. Пушкіна можна бачити на балах, у театрі, на засіданнях літературних та політичних гуртків. Проте мало хто здогадується, що у цей час поет напружено працює над своєю першою поемою “Руслан і Людмила”. (Учень бере з полиці та демонструє книгу “Руслан і Людмила”). Поема побачила світ улітку 1820 року Відомий російський поет Василь Жуковський, прочитавши новий твір Пушкіна, подарував поету свій портрет с написом: “Переможцю учню від переможеного вчителя…”
Популярність Пушкіна зростала. Молодь читала напам’ять його волелюбні вірші “Вольность”, “Деревня”, “К Чаадаеву”, цитувала численні епіграми на царя та його сановників.
Учитель. Імператор був розгніваний: “Пушкін наповнив Росію обурливими віршами, — вся молодь їх читає напам’ять”. Він хотів заслати Пушкіна в Сибір або ув’язнити в Соловецькому монастирі. Але впливові друзі заступилися за молодого поета. Його висилають з Петербурга, і він їде на службу на південь Російської імперії, адміністративний центр якого годі знаходився в Катеринославі (нині Дніпропетровськ).
“Південне заслання (1820-1824)”
6 травня 1820 року Пушкін на кур’єрській трійці вирушив із Петербурга до Катеринослава. Шлях поета пролягав через білоруські та українські міста — Вітебськ, Могильов, Чернігів. У Києві поет побачив Дніпро, який справив на нього незабутнє враження — був саме час повені. Перебуваючи у Києві, Пушкін знайомиться з героєм Вітчизняної війни 1812 року генералом М. Раєвським та його дорослими дітьми. У їхньому товаристві поет продовжує подорож: їде через Катеринослав далі — на Кавказ і в Крим. Він побував у П’ятигорську, Феодосії, Гурзуфі, Бахчисараї, Сімферополі. З Криму поет повертався через Каховку, Херсон та Миколаїв. Пушкін приїздить на місце свого нового призначення — в Кишинів. Генерал Інзов добре поставився до юного поета, не завантажував його складними дорученнями. Пушкін мав можливість подорожувати Україною.
Поет побував на Черкащині — у Кам’янці, у маєтку РаєвськихДавидових. Приводом до відвідин Кам’янки був день народження Катерини Давидової — господині маєтку. Ця подія зібрала всіх друзів родини, серед яких були й декабристи, члени “Південного товариства”. Пробувши в Кам’янці майже два місяці, Пушкін разом з Давидовим вирушає до Києва на контрактовий ярмарок, який відбувся в кінці січня
— на початку лютого 1821 року. Шлях поета пролягав через Смілу, Коноплянку, Городище, Корсунь, Богуслав… Враження від Києва відобразилися в поемі “Полтава”, а також у відомому вірші “Пісня про віщого Олега”.
До своїх, мандрівок поет ретельно готувався. Під час подорожей заводив “дорожные тетради”, куди записував усе, що його цікавило, а також часто робив замальовки. На основі зібраних матеріалів були написані відомі “Південні поеми”: “Кавказский пленник”, “Братьяразбойники”, “Бахчисарайский фонтан”, “Цыгане”. Закінчився період “південного заслання” Пушкіна перебуванням в Одесі.
“Роки заслання. Михайлівське (1824—1826)”
У липні 1824 р. імператор звелів Пушкіну залишити Одесу та виїхати на нове місце заслання — до родового маєтку Михайлівського Псковської губернії. Почалося “північне заслання”.
Дворічне перебування в Михайлівському було тяжким випробуванням для поета: самотність, матеріальні труднощі, відсутність духовного спілкування — усе це могло перетворити життя в безперервне моральне знущання. Але Пушкін не скорився обставинам, він умів їх духовно долати — творчістю. Діяльність переноситься всередину душі. У Михайлівському Пушкін багато читав і писав, жив у атмосфері постійної творчої напруги.
У хвилини відпочинку Пушкін з великим задоволенням здійснює прогулянки до сусіднього маєтку Тригорське, де жили його друзі — велика і дружна родина Осипових Вульф. Прихід Олександра Сергійовича — завжди очікувана щаслива подія! Відразу будинок оживав: лунали молоді голоси, весела музика, дівочий спів. Пушкін писав в альбомах сестер Вульф поетичні записки, читав свої твори, багато жартував. Йому було добре з цими людьми, які щиро любили і захоплювалися ним.
“Останні роки життя. Дуель і смерть”
Творчість Пушкіна в останні роки його життя позначена могутньою зрілістю таланту та надзвичайною різноманітністю: художня та історична проза — “Пиковая дама”, “Египетские ночи”, “Дубровский”, “Капитанская дочка”, “История Петра”; драматичні твори: “Русалка”, “Сцены из рьщарских времен”; поема “Медный всадник”; казки, лірика.
Проте останні роки життя Пушкіна, роки напруженої праці і високих задумів позначені ворожістю вищого світу, літературною самотністю, матеріальними труднощами. Наприкінці 1833 року Пушкіну було надано придворне звання камерюнкера, яке зазвичай давалося зовсім молодим людям. Пушкін прекрасно розумів принизливе значення цього імператорського жесту: імператор хотів, щоб дружина поета могла з’являтися на балах у його палаці.
Пушкіна розлютила така царська “милість”: “Я можу бути підданим, навіть рабом, але холопом і блазнем не буду і у царя небесного!”
Сім’я Пушкіна зростала. В 1835 році у нього уже було троє дітей. А в травні 1836 року народилася його остання дитина — донька Наталія. Витрати все збільшувалися, грошей не вистачало. Пушкін почав брати у борг, і це остаточно заплутало його матеріальні справи.
До всіх негараздів додалося ще одне: до Наталії Миколаївни почав відверто залицятися молодий француз Жорж Дантес. Чоловіка сумнівного походження, спритного авантюриста тепло зустрічали у петербурзьких вельмож, а його нахабна поведінка по відношенню до Наталії Миколаївни отримала мовчазну підтримку вищого світу: це була прекрасна нагода принизити Пушкіна, покарати його горду незалежність. Навкруги імені великого поета і його дружини поповзли брудні плітки.
Останньою краплею, яка переповнила чашу принижень, був отриманий Пушкіним анонімний лист, у якому дружина Пушкіна підло звинувачувалась у зраді. Олександр Сергійович повинен був стати на захист своєї честі і честі Наталії Миколаївни.
27 січня 1837 року. Короткий день добігав свого кінця, коли Пушкін та його секундант, ліцейський друг К. Данзас, вирушили на Чорну річку, де була призначена дуель.
Пушкін і Дантес стали на вузькій засніжненій стежині за двадцять кроків один від одного. Секунданти дали знак, і вони почали сходитись. Дантес вистрілив першим. Пушкін упав…
Він жив ще два дні. Лікарі не давали жодної надії на одужання: рана була смертельною.
ІV. Обговорення вивченого матеріалу.
Обмін прочитаною інформацією учнями. На висловлення дається 3 хв.
Цікаві факти із життя Пушкіна
Запальний характер поета, як свідчать його сучасники, призводив до того, що за найменшу образу Пушкін готовий був відплатити дошкульною епіграмою або викликом на дуель. У більшості випадків сварка закінчувалась взаємним примиренням або відмовою одного з дуелянтів від поєдинку (за участь в дуелях жорстоко карали), але інколи поетові доводилось стрілитись по-справжньому і це було дуже небезпечно, адже звичайна дистанція, з якої відбувався постріл, в Росії була надто короткою — від шести до дванадцяти кроків. Пушкін був добре тренований фізично і дуже влучно стріляв, але 26-й поєдинок виявився для нього фатальним. Поранений у живіт, Пушкін все ж влучив у Дантеса, і від смерті того врятував лише металевий ґудзик на мундирі, в який поцілила куля.
Після загибелі Пушкіна натовп обурених людей хотів вчинити розправу над Дантесом. Близько десяти дворян — російських офіцерів, громадських діячів, літераторів, у тому числі і Міцке-вич, висловлювали бажання викликати Дантеса на дуель. Втім для Дантеса все закінчилось мирно. Висланий з Росії до Франції, він прожив довге життя в містечку Сульц, в родовому замку Шато д’Антес, займався політичною діяльністю, був комерсантом і мером Сульца, згодом — сенатором. Помер Дантес у 83-літньому віці у 1895 р. Його дружина, Катерина Гончарова, померла у 1843 р. після народження четвертої дитини. З чотирьох дітей Дантеса лише одна донька Леоні-Шарлотта досконало знала російську мову, боготворила Пушкіна й одного разу прямо висловила батькові свою думку про його вчинок, назвавши Дантеса вбивцею.
В: Перегортаючи останні сторінки життя поета, хочеться знову звернутися до книги Ю. Лотмана “Олександр Сергійович Пушкін”.
Учитель зачитує уривок із книги (стор. 248, 249 в кн.: Лотман Сергеевич Пушкин. — Л.: Просвещение, 1981).
“Пушкин знал, что он не камерюнкер и не некрасивий муж известной красавицы, — он первый Поет России, и имя его принадлежит истории. Рана — а потом и смерть — Пушкина визвала в Петербурге волнение, которого еще не знала столица. Один из современников вспоминал, что “стену в квартире Пушкина выломали для посетителей”. У гроба Пушкина побивало неслыханное число людей. Даже друзья, хорошо знавшие Пушкина с детства, вдруг почувствовали, что Пушкин в какоето мгновение, преображенный смертью, превратился’в бронзовий памятник слави РОССИИ…
Перепуганные жандармы суетились, стремясь не допустить стихийного изьявления народних почестей телу поета. Во время выноса тела из церкви явились жандарми, ПОЛИЦИЯ, шпионы. Тело поета по личному приказу царя тайком било перевезено в Святые Гори под Псковом, где предано земле безо всяких почестей.
Но Пушкину зто было уже все равно: для него началась новая жизнь — жизнь в бессмертии русской культури”.
В: Що ж, я думаю вам було цікаво познайомитися з таким нелегким життям світила російської та світової поезії. Натупним етапом нашої роботи буде знайомство з жанорово-тематичним розмаїттям лірики іна.
Першу третину XIX ст. в російській літературі називають пушкінською епохою, золотим віком російської поезії, а самого Пушкіна — «сонцем російської поезії».
У творчості Пушкіна прийнято виділяти п’ять періодів, які відбивають основні етапи життєвого шляху поета та еволюцію його творчого мислення:
— пізній період творчості (1826—1837).
Ліцейський період — це початковий, учнівський етап творчості поета, перші проби пера, формування літературних смаків, пошуки власного художнього стилю. В ранній поезії Пушкіна відчувається вплив поетики класицизму (урочисті оф, сповнені високого громадянського пафосу поетичні послання) та сентименталізму (елегії). Але головне в ліриці ліцейського періоду — так звані анакреонтичні мотиви (від імені давньогрецького поета Анакреонта): про радощі і земного буття, кохання, дружбу, чуттєві насолоди. Уже перші зразки пушкінської лірики привернули до себе увагу найбільш іменитих тогочасних російських поетів, один з яких — В. Жуковський — пророче назвав Пушкіна «велетнем, який нас усіх переросте».
Петербурзький період. Пушкін продовжує писати анакреонтичні та елегійні вірші. Водночас вихід із «монастирських стін», як поет напівжартома називав Царськосіль-ський ліцей, ознаменувався й зверненням до гострокритич-250 н°ї’ суспільно значимої тематики, що зрештою стане причи-— ною заслання поета. У цей період з’являється й перший значний за обсягом твір Пушкіна — поема «Руслан і Людмила» (1820). В. Бєлінський вважав, що з цієї поеми, особливо з полеміки навколо неї, розпочинається нова російська література, «пушкінський період» її розвитку. Ж Південний період. Під час південного заслання поет багато пише: близько ста ліричних віршів, поеми «Кавказький бранець» (1821), «Бахчисарайський фонтан» (1823), «Цигани» (1824). Тоді ж він починає писати «Євгенія Онєгіна». В цілому південний період проходить під знаком захоплення Пушкіна естетикою романтизму, який у той час активно утверджується в російській словесності. Романтизм Пушкіна яскраво виявився в численних ліричних творах, особливо в ранніх поемах.
У своїх романтичних уподобаннях Пушкін орієнтувався на Байрона, від творів якого, як він сам зізнавався, «мало не втратив розуму». Але від самого початку Пушкін не стільки наслідував Байрона, скільки вступав з ним у полеміку, змальовуючи своїх героїв в умовах соціальної та політичної дійсності царської Росії. Як і Байрона, Пушкіна-романтика захоплює образ вільної людини, яка не скута умовностями цивілізації, протистоїть їй і може вважатися прикладом цілісного, рішучого характеру. Але якщо Байрон створює навколо своїх героїв ореол мучеництва та величі, протиставлених ницості цивілізованого суспільства, і акцентує увагу на тих пристрастях, які вирують у героя в душі, то Пушкіна передусім цікавлять не миттєві спалахи пристрастей, а більш зважені й об’єктивні вияви людського характеру, внутрішня суперечливість героя, який за показним прагненням до свободи часто маскує егоїстичну зверхність та моральну вседозволеність. Таким є кавказький бранець, байдужий до долі черкешенки, яка допомогла йому втекти з полону. Таким є й Алеко, головний герой поеми «Цигани», який вбиває Земфіру, тому що їй набридло його кохання. Пушкін не ідеалізує й життя циган, які відкидають не лише право власності, а й мораль, почуття обов’язку й вірності і тому не можуть бути ідеалом.
Михайлівський період творчості Пушкіна позначений передусім тим, що в цей час відбувається поступова переорієнтація поета від романтизму до реалізму. В ліриці Пушкіна цього періоду домінують мотиви повернення (не лише як біографічний мотив — повернення із заслання, а і як символічний — повернення ідеалів юності, духовних орієнтирів і цінностей) та оптимістичного сподівання на те, що новий імператор Микола І буде більш далекоглядним і милосердним, зокрема до пушкінських друзів-декабристів, висланих до Сибіру.
Одним з найбільших творчих здобутків цього періоду стала трагедія «Борис Годунов» (1825). Пушкін підкреслено протиставляє себе класицисту Мольєру (з його виділенням у характері героя однієї, домінуючої риси) та романтику Бай-рону (якого в характері героя цікавить передусім пристрасний вияв особистісного «я» людини). Натомість Пушкін орієнтується на Шекспіра з його історизмом, складністю та суперечливістю характерів, поглибленими психологічними конфліктами. В «Борисі Годунові» Пушкін намагається об’єктивно і неупереджено проаналізувати трагічну суперечність протистояння влади і народу.
Пізній період творчості. В цей період триває утвердження реалістичних принципів у творчості поета, яке реалізується в поемах «Полтава» (1828) і «Мідний вершник» (1833), в романі у віршах «Євгеній Онєгін», а також у циклі драматичних творів, що дістав назву «маленьких трагедій» (1830). Окрема сторінка цього періоду — славнозвісна Болдінська осінь 1830 р. Осінь завжди була для Пушкіна часом піднесення його творчих сил. Болдінська осінь у 1830 р. стала надзвичайно плідною. За три місяці поет написав близько 50 творів різних жанрів.
Незважаючи на велику кількість ліричних, ліро-епічних і драматичних творів, у пізній період у творчості Пушкіна домінує не поезія, а проза: цикл «Повісті Бєлкіна» (1830), повісті «Дубровський» (1832), «Пікова дама» (1834), «Капітанська дочка» (1836), які, за оцінками пізнішої критики, «стали школою російської прози» і започаткували напрям, в якому розвиватиметься вся російська реалістична проза XIX ст.
Етап: Визначення жанрової різноманітності лірики Пушкіна.
Прийом: індивідуальна робота з підручником.
В: Опрацюйте статтю підручника про творчість іна, продовжіть заповнення таблиці.
● оповідання, повісті «Капитанская дочка»,
В ліриці Пушкіна можна виділити такі головні теми
любовна лірика, пейзажна лірика, громадянська філософська лірика,
кожній з яких притаманне відповідне коло сюжетних мотивів.
Любовну лірику Пушкіна справедливо називають «енциклопедією любовних переживань». Вона вміщує широку палітру почуттів: від чудової миті першого побачення, щастя взаємності до мук нерозділеного кохання, розчарування та самотності в спустошеній шалом пристрастей душі. Кохання в ліриці Пушкіна різне: ідеальне почуття, яке звеличує душу людини; випадкове захоплення, яке швидко минає; пекуча пристрасть, що супроводжується спалахами ревнощів та образ.
Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.
Пейзажна лірика. Природа незмінно була невичерпним джерелом натхнення для Пушкіна. У його віршах — численні образи картин природи та природних стихій, різні пори року, з яких поет найбільше любив осінь. Пушкін виявив себе справжнім майстром пейзажної деталі, співцем російських краєвидів, мальовничих пейзажів Криму та Кавказу.
Громадянська та філософська лірика. Філософська лірика Пушкіна відображає осмислення поетом вічних тем людського існування: сенсу життя, смерті і вічності, добра і зла, природи і цивілізації, людини і суспільства, суспільства та історії тощо. Важливе місце у філософській ліриці поета належить темам дружби (особливо у віршах, присвячених ліцейським товаришам), відданості ідеалам добра та справедливості (у посланнях до колишніх ліцеїстів і друзів-декабристів), щирості й людяності моральних стосунків (у віршах-роздумах про сенс життя, про рідних ‘та близьких поетові людей).
Громадянська тематика в ліриці Пушкіна розкривається через мотиви любові до батьківщини, почуття національної гордості за її історичне минуле, рішучого протесту проти самодержавства та кріпосного права. Провідним мотивом громадянської лірики поета є мотив свободи — як політичної, що полягає в служінні високим суспільним ідеалам, заснованим на засадах рівності, справедливості, братерства, засудженні тиранії та будь-яких форм закріпачення людини, І так і свободи внутрішньої, особистісної, яка виявляє себе у чіткій та принциповій моральній позиції, почутті власної гідності та незаплямованого сумління.
VI. Аналіз поезії «До моря. »
Етап 1. Виразне читання вірша вголос під музичний акомпонемент.
Прийом: Читання вголос
В: Сядьте зручніше, розслабтесь, закрийте очі і уважно вслухайтесь у слова поета. Допоможе нам створити атмосферу присутності музичний супровід.
(Звучить музичний запис «Морський прибій», один із учнів читає вголос поезію «До моря. »)
Етап 2. Колективне обговорення.
В: — Які почуття у вас виникали у процесі прослуховування поезії?
— Чи відрізнялися вони на початку і при завершенні?
— Чим є море для поета, що воно уособлює?
— Якими якостями наділяє поет море? Підтвердіть цитатами із твору.
— Знайдіть епітети та метафори, які автор використовує у творі.
Етап 3: Повідомлення вчителя.
Природа мислиться поетом як самостійна естетична цінність, яка викликає захоплення, однак переважна більшість пейзажних віршів Пушкіна побудована у формі зіставлення картин природи і ситуацій людського життя. Природні образи часто служать контрастним або, навпаки, співзвучним думкам і вчинкам ліричного героя тлом і виступають у ролі поетичних символів його мрій, прагнень, обстоюваних ним духовних цінностей.
Вірш «До моря» Пушкін почав писати у 1824 р. в Одесі, вже знаючи про нове заслання до Михайлівського; там він завершив роботу над віршем. Прощання з морем стає основою для ліричних роздумів поета про трагічність людської долі, про фатальну силу, що мають над нею історичні обставини. Море, його вільна стихія для поета є символом свободи, що викликає асоціації з постатями двох особистостей, які були володарями дум й уособленням людської могутності, так само сильної і вільної, як і морська стихія. Це Наполеон і Байрон, з якими, як і з образом морської стихії, Пушкін себе порівнює. Та їх уже немає, а доля поета трагічна:
. Теперь куда же Куди б не виніс океан, —
Меня б ты вынес, океан? Одна судьба в людей існує, —
Судьба земли повсюду та же: Бо де добро — то там вартує
Где капля блага, там на страже Чи то освіта, чи тиран.
Уж просвещенье иль тиран.
Зближуючи тиранію та освіту, Пушкін, як і інші романтики, має на увазі те, що цивілізація, запроваджуючи освіту, яка, звісно, є благом, водночас псує природність та щирість простих людських стосунків, керованих велінням серця, а не тільки розуму. Прощаючись з вільною та могутньою морською стихією, Пушкін немовби прощається з романтичним періодом своєї творчості, на зміну якому приходить реалістичне світосприйняття.
VII. Підсумок уроку.
В: Отже сьогодні у нас було досить інтенсивне заняття. Ви уміло справилися зі всіма завданнями. Молодці! Що нового ви взяли для себе? Що цікавого дізналися? (Самостійні відповіді учнів.)
VIII. Повідомлення домашнього завдання.
В: Домашнє завдання на наступний раз: Повторити біографію іна, особливості лірики. Рочитати вірші «Я вас любив. », «Я мить чудову памятаю. », «Я памятник собі поставив незотлінний. »
Источник