Меню

Яка глибина атлантичного океану

§ 9. Атлантичний океан (підручник)

§ 9. Атлантичний океан

Площа океану – 91, 7 млн км 2 .

Середня глибина – 3 600 м.

Максимальна глибина – 8 742 м.

1. Пригадайте, береги яких материків омивають води Атлантичного океану.

2. Які протоки сполучають Атлантичний океан із Середземним морем та Тихим океаном?

3. Які відомі мореплавці торували простори Атлантичного океану?

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І РОЗМІРИ. Атлантичний океан лежить між Америкою на заході та Європою і Африкою на сході. Межі з Індійським і Тихим океанами проведені умовно – по меридіанах від мисів на південних краях Африки і Південної Америки до Антарктиди. Назву Атлантичному океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного титана Атласа (Атланта), який нібито стояв на краю Землі і тримав на плечах небозвід. У різний час океан називали «Море за Геракловими стовпами», «Західний океан», «Море мороку». Назва Атлантичний океан утвердилася в географії з 1507 р.

Атлантичний океан – другий за величиною океан планети. Як і Тихий, він простягається від субарктичних широт до Антарктиди (на 16 000 км). Його відмінними рисами є витягнута форма та вузькість. І на півночі, і на півдні він має широке водне сполучення з холодними полярними водами. За глибиною Атлантичний океан є другим після Тихого. Максимальна глибина відмічена у глибоководному жолобі Пуерто-Рико (8 742 м).

Серед морів Атлантичного океану вирізняють внутрішні ( Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське) та окраїнні ( Північне, Карибське). Найбільшими затоками є Мексиканська, Біскайська і Гвінейська. За розмірами вони не поступаються морям.

Більшість островів розташована поблизу суходолу і має материкове походження ( Ірландія, Великобританія, Великі Антильські). Вулканічними є острови Ісландія, Канарські. Коралове походження мають Бермудські острови.

Саргасове море одне з найзагадковіших морів світу. Свою назву воно отримало за скупчення у поверховому шарі води плаваючих бурих водоростей саргасів. Їх пучки зелено-бурими плямами проступають на синій поверхні моря. У 1492 р. Христофор Колумб у своєму щоденнику записав: «Стільки трави, що здавалося, все море кишить нею». Іспанським морякам водорості, вкриті повітряними пухирцями, нагадували сорт винограду сарга. Отже, назва Саргасове море дослівно означає Виноградне море. Цікаво, що воно не має берегів, а його межі визначають океанічні течії.

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Атлантичний океан – найбільш вивчений і освоєний людьми. Перші відомості про нього зібрали фінікійці ще за тисячу років до н. е. Проте тільки у Х ст. вікінгам вдалося перетнути океан і дістатися від берегів Європи до Гренландії і Північної Америки. Початок швидкому освоєнню океану поклав у XV ст. Христофор Колумб. Слідом за ним здійснювали плавання португальці, іспанці, англійці. Відтоді Атлантичний океан став головним водним шляхом на Землі.

Мал. Маршрути подорожей Христофора Колумба

На початку ХІХ ст. російська експедиція Івана Крузенштерна та Юрія Лисянського провела вивчення проб води з глибин. Всебічні ж дослідження Атлантики почалися тільки наприкінці століття за допомогою спеціально обладнаних експедиційних суден. Англійська експедиція на судні «Челленджер» здійснила проміри глибин, дослідила властивості водних мас, органічний світ океану. У наш час океанологи різних країн світу продовжують вивчати дно, властивості води та течії Атлантичного океану.

БУДОВА ТА РЕЛЬЄФ ДНА. Геологи за зразками порід дна встановили, що Атлантичний океан – наймолодший океан Землі. Майже посеред океану з півночі на південь тягнуться серединно-океанічні хребти – Північноатлантичний і Південноатлантичний. Вони утворюють єдиний підводним гірський ланцюг завдовжки 17 000 км, вершини якого підносяться над дном на 2 000 м. Окремі вершини здіймаються вище рівня океану, утворюючи вулканічні острови. Уздовж середини хребтів проходить розлом земної кори – рифтова долина – завширшки близько 50 км. Вона є однією з найбільших тріщин на поверхні Землі. У цьому місці проходить межа літосферних плит, рухи яких супроводжуються виверженнями вулканів і землетрусами. Виливи магми у рифтовій зоні нарощують краї плит. Завдяки цьому дно Атлантичного океану розширюється зі швидкістю 2 см за рік.

Обабіч серединних хребтів розташовується плоске ложе океану з глибинами 4 – 6 км. На ньому височать сотні підводних гір вулканічного походження. Порівняно з Тихим океаном Атлантичний має ширший шельф, особливо уздовж берегів Європи і Північної Америки.

Мал. Атлантичний океан

Цікава географія

Куди зникла Атлантида

Стародавні легенди, яким понад 3 тис. років, розповідають про Атлантиду –острів-материк, що нібито колись існував у Атлантичному океані. Про нього розповідається в працях давньогрецького філософа Платона, що жив у І V ст. до н. е. Він пише про суходіл, розташований за Середземним морем, який зненацька поглинуло море. Вже в наші часи багато дослідників намагалися відшукати затонулу Атлантиду. Одні шукали її на заході Африки, другі – в Егейському морі, треті – в Індійському океані. Проте пошуки виявилися марними. До цього часу вчені сперечаються про те, була Атлантида чи не було, і якщо була, то де саме.

Робота з картою

1. В яких півкулях розташований океан?

2. Які з морів Атлантичного океану шельфові?

3. Наведіть приклади материкових островів?

4. Назвіть теплі течії північної частини Атлантики. Як вони вливають на формування клімату в Європі?

5. Який напрямок простягання мають серединно-океанічні хребти в Атлантичному океані?

КЛІМАТ . Кліматичні умови Атлантичного океану дуже різноманітні. Це обумовлено його розміщенням в усіх кліматичних поясах земної кулі. Північні та південні райони океану, що розміщуються в полярних і субполярних широтах, мають суворий клімат з від’ємними температурами протягом більшої частини року. При цьому південна частина океану холодніша за північну, оскільки Антарктида є потужнішим охолоджувачем, ніж Арктика.

В помірних широтах на формування клімату впливають західні вітри, які породжують велику кількість штормів (особливо взимку). У тропічних широтах панують пасати. Там спостерігаються н айвищі температури повітря над океаном (+30 0 С) і н айменш а кількість опадів . Північніше екватора виникають тропічні циклони, які іноді перетворюються на урагани. Зароджуючись біля берегів Африки, вони переміщуються до Карибського моря, де набувають максимальної сили. В екваторіальних широтах випадає найбільше опадів – понад 2 000 мм за рік.

Мал. Атлантичний океан біля берегів Антарктиди

ВОДНІ МАСИ Й ТЕЧІЇ. Водні маси різняться температурою і солоністю. Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Найтепліші води (+26 0 С) – в екваторіальних і тропічних широтах. Далі на північ і південь температура води знижується.

Найбільша солоність вод (37,5 ‰) спостерігається в тропічних широтах, де переважає бездощова і спекотна погода. У прибережних водах Антарктиди вона знижується до 33 ‰ через опріснення внаслідок танення криги. Найменшу солоність вод (18 ‰) мають райони океану, куди впадають прісні води великих річок. Наприклад, Амазонка у місці впадіння в Атлантичний океан так опріснює його води, що навіть за кілька кілометрів від берега її можна пити. Особливістю Атлантичного океану є численні айсберги.

Течії в Атлантичному океані, як і в Тихому, утворюють два кола циркуляції води. На відміну від Тихого океану вони спрямовані не по широті, а майже уздовж меридіанів. Причиною цього є витягнутість Атлантики з півночі на південь. Течії переносять водні маси, а з ними тепло і холод з одних широт у інші. Найвідоміша тепла течія – Гольфстрім, яка жене теплі тропічні води на північ. Північніше 40˚ пн. ш. вона повертає на північний схід і називається Північноатлантичною. Обидві течії обігрівають не тільки північну частину Атлантики, а й значно пом’якшують клімат на півночі Європи. За це їх називають „водяними обігрівачами”. Над ними формуються більш теплі і вологі повітряні маси, тому виникають хмари, опади, циклони. Західні вітри переносять їх далі на схід – в Європу. З Північного Льодовитого океану в Атлантичний приходить холодна Лабрадорська течія, яка сильно знижує температуру повітря у прилеглих районах.

Читайте также:  Тема по изо океан

Мал. Течії Атлантичного океану

ОРГАНІЧНИЙ СВІТ. Рослини і тварини Атлантичного океану бідніші видами, ніж у Тихому. Це пояснюється геологічною молодістю океану. В Атлантиці поширені різні види водоростей – червоні, зелені, бурі (серед яких і саргассові).

Найбільше різноманітних тварин мешкає в екваторіальних і тропічних водах. Тільки там зустрічаються летюча риба, меч-риба, морська черепаха. Серед коралових рифів живуть баракуда, спиноріг, риба-метелик, риба-ангел. Тільки в Саргасовому морі на глибині 700 м нерестяться вугри, які припливають туди з річок Європи і Північної Америки. Із ссавців є кити, тюлені. В холодних водах різноманітність видів незначна, але загальна кількість тварин дуже велика. На узбережжях материків і островах безліч птахів (чайки, кайри), які живляться рибою.

Мал. Морський сувенір

Мал. Завдяки акціям екологів за останнє десятиріччя в Атлантичному океані збільшилась популяція китів

ГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ. Атлантичний океан омиває береги найрозвинутіші країни світу. Його просторами пролягли найжвавіші морські шляхи, якими курсують сотні пасажирських і вантажних суден. На його узбережжях виникли найбільші порти світу. Узбережжя і острови є прекрасними місцями відпочинку і туризму.

Біологічні ресурси використовуються людиною з давніх-давен. Серед риб найбільше промислове значення мають оселедець, тріска, тунець, анчоус, мойва, морський окунь, хек, камбала, сардина. Крім риби виловлюють устриць, кальмарів, крабів, лангустів, креветок. У деяких районах внаслідок надмірного вилову скоротилися запаси риби. Для їх відновлення необхідно на кілька років скоротити промисел.

З мінеральних ресурсів на шельфах є поклади нафти і природного газу. Їх розробляють у Північному морі, Мексиканській і Гвінейській затоках. Видобування здійснюється за допомогою бурових платформ, установлених у морі. Потім нафто- і газопроводами, прокладеними дном, сировину перекачують у сховища. Підводні родовища вугілля розробляють Велика Британія і Канада. На шельфі поблизу Південної Африки відкрито родовища високоякісних алмазів. Їх видобувають на спеціально обгороджених і осушених ділянках. Використовують і будівельні матеріали – пісок, гравій, вапняк-черепашник. З води отримують кухонну сіль та інші речовини.

Енергетичні ресурси Атлантичного океану мало освоєні. Біля узбережжя Франції працює електростанція, що використовує енергію припливів. Країна Кот-д’Івуар отримує електроенергію за рахунок різниці температур поверхневого (+30 0 С) і глибоководного (+8 0 С) шарів води.

ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ ВОД. Води Атлантичного океану забруднюються річковими водами, стоками прибережних міст, нафтою. Найбільш забрудненими акваторіями є морські шляхи, якими транспортують нафту. Північне море і прибережні води Північної Америки вкриті багатокілометровими нафтовими плямами.

Забруднення води призводить до скорочення чисельності риби. У забруднених прибережних водах, особливо поблизу великих портів, розвиваються віруси небезпечних хвороб: гепатиту, холери, черевного тифу. Через це численні пляжі Чорного, Балтійського, Середземного морів небезпечні для купання.

Боротьбу із забрудненням води ведуть різними способами. Для збереження природи океану необхідно повсякчас здійснювати спостереження і контроль за його станом. В багатьох країнах заборонено скидати в океан неочищені води з промислових підприємств і суден. Варто пам’ятати, океан і суходіл – нерозривне ціле. Не зумівши зберегти океан, навряд чи люди зможуть зберегти і суходіл.

Запитання і завдання

1. Порівняйте географічне положення і розміри Атлантичного та Тихого океанів.

2. Чому посеред Атлантичного океану виникли серединноокеанічні хребти?

3. Чому води Атлантичного океану поблизу узбережжя Антарктиди мають меншу солоність?

4. Розкажіть про органічний світ Атлантичного океану.

5. Які багатства криються у водах Атлантичного океану?

6. Внаслідок чого води океану забруднюються?

7. Поміркуйте, чому Північну Атлантику називають кухнею погоди Європи.

8. Користуючись картою «Будова земної кори», визначте:

а) які літосферні плити утворюють дно Атлантичного океану;

б) в якому напрямку і з якою швидкістю вони рухаються;

в) які форми рельєфу утворюються на дні внаслідок цих рухів.

1. Підпишіть на контурній карті назви: островів – Ісландія, Бермудські, Зеленого Мису; підводних хребтів – Північноатлантичний, Південноатлантичний.

2. Позначте відповідними кольорами теплі і холодні течії та підпишіть їх назви – Гольфстрім, Північноатлантична, Лабрадорська, Канарська.

Источник

ТЕМА 2. АТЛАНТИЧНИЙ ОКЕАН

Конспект № 49

Атлантичний океан. Географічне положення. Рельєф дна. Клімат і води. Органічний світ і природні ресурси, їх використання. Охорона природи океану. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих материків

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає характерні риси географічного положення Атлантичного океану, відомі географічні об’єкти;

• наводить приклади форм рельєфу дна, течій, представників органічного світу;

• позначає і показує на карті:

форми рельєфу: Північно-Атлантичний і Південно-Атлантичний хребти;

течії: Гольфстрім, Північно-Атлантична, Канарська, Лабрадорська, Бразильська, Бенгельська;

• характеризує особливості клімату і поширення органічного світу, проблеми забруднення океану;

• порівнює переміщення океанічних течій у північній і південній частинах океану;

• пояснює особливості формування серединно-океанічних хребтів, властивості водних мас;

• оцінює вплив Атлантичного океану на природу материків і життєдіяльність людей.

Атлантичний океан. Географічне положення. Розміри та обриси берегової лінії. Атлантичний океан — другий за величиною. Його площа — понад 91,7 млн км 2 . З півночі на південь він простягнувся більше, ніж на 16 000 км. Із заходу на схід його ширина місцями досягає 9000 км.

Західною межею Атлантичного океану є береги Північної та Південної Америки, східною — береги Євразії та Африки, південною — Антарктиди. На сході Тихий океан межує з Індійським, на заході — з Тихим, на півночі — з Північним Льодовитим.

Морів, заток і проток в океані найбільше у північній частині океану, поблизу узбережжя Євразії та Північної Америки. Натомість у південній частині, біля Південної Америки й Африки, їх мало. У західній частині Атлантики розкинулося відоме Саргасове море, багате на однойменні водорості, які дали назву морю. Це практично єдина океанічна водойма без берегів, яка перебуває у відкритому океані і з усіх боків обмежується теплими течіями: Північною Пасатною, Антильською та Гольфстрімом.

Глибоко в суходіл Північної Америки врізається Мексиканська затока. На південь від неї розташоване Карибське море. Поблизу берегів Африки Атлантичний океан має лише одну велику Гвінейську затоку. Багато морів, заток і проток Атлантичного океану в Європі: Північне, Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське моря, Біскайська, Ботнічна затоки, протоки Ла-Манш, Гібралтарська, Босфор тощо. Ніде більше у світі внутрішні моря не віддалені так далеко, як Чорне й Азовське в Атлантичному океані. Є в океані і «карликові» моря — Ірландське та Мармурове, що відділяє Середземне море від Чорного.

В Атлантичному океані і його морях є багато великих і малих островів. Більшість із них розміщено поблизу узбережжя материків. У відкритому океані їх небагато. Найбільшими є Велика Британія й Ірландія — в Європі, Ньюфаундленд, Куба, Гаїті та Пуерто-Ріко — в Північній Америці. Чимало з них утворюють архіпелаги. Наприклад, Куба, Гаїті, Пуерто-Ріко й інші острови належать до складу Великих Антильських островів.

В океані продовжують з’являтися нові острови. У 1963 р. у Північній Атлантиці на південь від Ісландії народився острів Суртсей. Його народження супроводжували грім, блискавки, смерчі та велетенські стовпи пари. Через рік на острові з’явилися бактерії, через два — перша трава, а потім тут оселилися і птахи.

Рельєф дна океану. За середніми глибинами Атлантичний океан третій після Тихого й Індійського. Майже 80 % його дна лежить на глибині 3000-6000 м. Найбільшу глибину зафіксовано у жолобі Пуерто-Ріко — 8 742 м. Шельф із глибинами до 200 м займає лише 8,5 % площі дна океану. Шельфові ділянки найпоширеніші в північній частині океану поблизу узбережжя Північної Америки та Європи. Натомість біля Південної Америки й Африки вони доволі вузькі. Це тому що колись вони становили одне ціле і розкололися на два материки.

Читайте также:  Боинг пропал над тихим океаном

На фізичній карті з півночі на південь через усю середню частину океану проходить світла смуга. Це Серединно-Атлантичний хребет. Він простягнувся майже на 17 000 км і має середню ширину 1000 км.

Південна Америка й Африка продовжують рухатися в різні боки. Тому в середній смузі дна океану у земній корі існує велетенський рифт (повздовжній розлом). Лава, що витікає по окремих ділянках рифта, утворила величезний підводний гірський хребет. Якби води не було, ми побачили б тут високі гори з чисельними вулканами, які постійно вивергають маси лави. Вода її охолоджує й утворюються тверді гірські породи. Місцями цей підводний хребет виходить із води у вигляді окремих островів — Вознесіння, Ісландія тощо.

Історія дослідження. Атлантичний океан європейці почали досліджувати найраніше. Задовго до нашої ери фінікійці, карфагеняни, греки, римляни вже знали його прибережні, прилеглі до Європи, води. Нормани в ІХ-Х ст. добре знали Балтійське море, плавали до Ісландії, Ґренландії та Північної Америки. Українці-русини Київської держави добре освоїли Чорне й Азовське моря, плаваючи на чайках і кораблях до протоки Босфор.

Вважають, що слово «Атлантичний» як назву океану першим ужив у своїх творах грецький історик Геродот. Він писав, що це «море, по якому плавають елліни». Цей же термін зустрічається в працях Ератосфена Киренського (III ст. до н. е.) і Плінія Старшого (І ст. н. е.), але історики кажуть, що можливо так вони іменували акваторію між Гібралтарською протокою та Канарськими островами.

Численні судна вікінгів, карфагенян, фінікійців, норманів і басків задовго до епохи Великих географічних відкриттів борознили простори Атлантичного океану.

У XV ст. іспанці та португальці почали тукати морський шлях із Європи до Індії та Китаю. Було здійснено експедиції Діаша, Колумба, Васко да Ґами, Магеллана. їхні подорожі значно розширили та поглибили знання про Атлантичний океан.

З XVIII ст. чимало країн розпочали систематичні наукові дослідження температури води океану на різних глибинах, швидкості течій, рельєфу дна, органічного світу тощо. У першій половині XX ст. детальне уявлення про Серединно-Атлантичний хребет дозволили отримати за допомогою результатів низки наукових експедицій, здійснених Німеччиною, Британією, США та Росією.

Клімат і води океану. Значна протяжність океану з півночі на південь є причиною того, що він знаходиться майже в усіх кліматичних поясах. Тому температура води, а відповідно й інші природні особливості в різних частинах океану дуже різняться. Поблизу екватора температура поверхневого шару води досягає +28. +29 °С, а поблизу Антарктиди та Північного Льодовитого океану знижується до -1,8 °С. Тут плаває крига та велетенські айсберги, джерелами яких на півдні є Антарктида, а на півночі — Гренландія. Атлантичний океан є «кухнею погоди» для усієї Європи, саме він робить її природні умови комфортними для життя та господарської діяльності людей.

На північ і південь від екватора в тропічних широтах над океаном сформувалися зони високого тиску. Над екватором він низький. Тому від тропіків у напрямку до екватора тут дмуть вітри — пасати. На північ і південь від тропіків у помірних широтах вітри нерідко викликають шторми. На північ від екватора влітку й восени утворюються циклони, які можуть перетворюватися на могутні урагани. Найчастіше вони проносяться Мексиканською затокою та Карибським морем.

Схема руху води в Атлантичному океані: течії

В Атлантичному океані багато теплих і холодних течій, швидкість яких досить значна і дорівнює 2-6 км/год. Це ніби величезні річки в океані завширшки в сотні кілометрів. Місця, де проходять, розгалужуються та зливаються потужні течії, місять чимало нерозгаданих таємниць. Погодні умови тут нестійкі, їх складно прогнозувати. Швидкий рух величезних мас води, перемішування холодних і теплих течій викликає різні явища природи — вири, тумани, які стають причиною катастроф. Особливо часті такі події в районі відомого Бермудського трикутника. Це велика територія Атлантичного океану, яка розташована поблизу Північної Америки між узбережжям Флориди та Бермудськими островами.

Атлантичний океан відрізняється від інших океанів планети вищою солоністю води, і це попри те, що саме він отримує левову частку всієї прісної води річок. Найвища солоність води в субтропічному та тропічному кліматичному поясах, де досягає понад 35,5 %о. У цих поясах випаровуваність перевищує опади. Найнижча солоність Атлантичного океану поблизу Антарктиди (33 %о).

В Атлантичний океан впадають: Амазонка, Конґо, Міссісіпі, Ніл, Нігер, Дніпро, Дунай, Св. Лаврентія, Оріноко, Парана тощо. Разом вони віддають близько 60 % маси материкових вод, які стікають до Світового океану.

До недавнього часу вважали, що океан на великих глибинах завжди перебуває у відносному спокої. Навіть течії мають незначну швидкість. Лише наприкінці 80-х рр. XX ст. поблизу півострова Нова Шотландія (Північна Америка) вчені вперше зареєстрували підводний шторм. Він відбувся на глибині 3 км і підняв із дна океану величезні хмари донних відкладів. Це відкриття примусило вчених переглянути усталені стереотипи щодо глибинних вод Атлантики.

Ще одним із останніх відкриттів в Атлантичному океані є велетенські вихори, які впливають на стан погоди далеко за його межами. У східній частині океану, в районі Азорських островів, було виявлено вихор, який займав площу 360 х 220 км і рухався зі швидкістю 9-10 км/добу.

Ви вже знаєте, що в центральній частині Атлантичного океану на багато тисяч кілометрів простягнувся Серединно-Атлантичний хребет. Він досить близько підходить до поверхні води і є серйозною перешкодою руху води. Натикаючись на перешкоду, вода лине вгору, утворюючи на поверхні океану гігантські вири, які можуть бути небезпечними для суден.

Органічний світ і природні ресурси океану. Ресурси океану представлені органічним світом, корисними копалинами дна, енергією припливів і відпливів, хвиль, різницею температур між поверхневими та глибинними шарами тощо.

За кількістю видів тваринного та рослинного світу Атлантичний океан значно поступається Індійському і Тихому. Причини цього — в його молодості океану та тривалій ізоляції від останніх двох океанів. Крім того, він і холодніший від них.

В Атлантичному океані менше видів органічного світу, але кількість окремих видів риб і тварин тут більша, ніж в інших океанах. Причина цього криється у поширенні мілководних шельфових ділянок і збагачених на кисень холодних течіях. До глибини 100 метрів у прибережній зоні океану ростуть зелені, бурі та червоні водорості. Найбільше вони поширені в помірній і холодній зонах. На всій площі Атлантичного океану до глибини 100 метрів поширені 200 видів одноклітинних водоростей — фітопланктон. По всій товщі води зустрічаються дрібні ракоподібні та молюски — зоопланктон. Вони є кормом для риб, китів тощо.

У помірних і холодних водах водяться тюлені, кити, тріска, оселедці, камбала. Найтаємничішою рибою у світі є європейський річковий вугор. Це риба з європейських озер, які пов’язані протоками з річками, що впадають у Атлантичний океан, вирушає на нерест аж у Саргасове море. Тисячі кілометрів долає вона річками, озерами, морями й океаном. Досягнувши Саргасового моря, вугри відкладають ікру, з якої виводяться личинки (лептоцефали) на глибині 1000 м. Ці личинки мігрують за течією Гольфстріму назад до узбережжя Європи 2-3 роки.

У теплих водах Атлантичного океану чимало медуз, акул, літаючих риб, морських черепах, кашалотів. Величезних розмірів досягають і кальмари. Торпедоподібне тіло дозволяє цим головоногим молюскам розвивати значну швидкість або вистрибувати з води на велику висоту. М’ясо кальмарів дуже смачне та поживне.

Читайте также:  Что такое канал мирового океана

Природні ресурси органічного світу Атлантичного океану дуже виснажені. Особливо це стосується промислових риб, крабів, черепах тощо. Полювання на деякі види тварин узагалі заборонене. Це стосується і знаменитих ламантинів Атлантичного океану — єдиних травоїдних морських ссавців. Ці створіння інколи сягають 5 м у довжину і важать понад тонну. В минулому їх винищували через смачне та поживне м’ясо.

Найбільше промислове значення мають оселедці, тріска, сардини, морський окунь, краби, кальмари, омари, устриці.

В Атлантичному океані виділяють усі зональні комплекси — природні пояси, крім північного полярного. Води північного субполярного поясу багаті на різні види живих організмів, особливо на шельфі побіля берегів Ґренландії та Лабрадору. Помірний пояс характеризують інтенсивна взаємодія холодних і теплих вод, значна кількість живих організмів. Це найбільш рибні райони Атлантики. Чималі простори теплих вод субтропічних, тропічних і екваторіального поясів менш продуктивні, ніж води північного Помірного поясу. У північному субтропічному поясі виділяють особливий природний водний комплекс Саргасового моря. Для нього характерна підвищена солоність вод — до 37,5 %о — і низька продуктивність.

У помірному поясі Південної півкулі (як і Північної) виділяють комплекси, де змішуються води з різною температурою та густиною. Комплекси субантарктичного й антарктичного поясів характеризує сезонне поширення плаваючих льодів і айсбергів.

Охорона океану. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих материків. Неабияку небезпеку становить безконтрольне поховання на дні Світового океану десятків мільйонів тонн радіоактивних та інших високотоксичних відходів. Лише біля берегів Ірландії їх накопичилося близько 450 тис. т. Від радіоактивного забруднення постраждали рослини і тварини. Радіоактивність деяких планктонних організмів у 1000 разів більша за радіоактивність води, а риба, що поїдала цей планктон, — у 50 тис. разів. Запливаючи далеко від місця зараження, риба стає носієм радіоактивного забруднення.

Моря та їхні узбережжя захаращені сміттям. За підрахунками англійських учених, щодня у Світовий океан із суден викидають 6,8 млн металевих, 0,64 млн паперових, 0,46 млн пластикових предметів. У районі гавайських островів, як стверджують американські дослідники, плаває 35 млн одиниць порожньої тари. Забруднення Середземного моря за останні роки зросло в 10 разів.

Значної шкоди завдають мікроорганізми, які потрапляють у моря з побутовими та річковими стоками. Вони є збудниками холери. З надмірним збагаченням біогенними речовинами морських вод пов’язане відоме явище червоних припливів, які виникають у період цвітіння окремих планктонних організмів. Вони насичують морське середовище шкідливим токсином, що вбирається їстівними двостулковими молюсками. Від отруєння ними гинуть мешканці прибережних районів Африки.

Для боротьби з забрудненням океанічних вод створюють спеціальні станції хімічного очищення, будують спеціальні кораблі — збирачі нафтової плівки, вживають заходів з очищення забруднених вод, що скидаються з суходолу в океан. Агентами самоочищення є бактерії та водорості. Під час бактеріального самоочищення через чотири доби у воді залишається лише 0,5 % хвороботворних бактерій. Для очищення вод застосовують різні методи — механічні, хімічні, біологічні.

Для скорочення забруднення океану необхідні зусилля всіх держав світу. Як вважають учені, концепція охорони та раціонального використання природних ресурсів Світового океану має містити: заборону скидання нечистот у воду, створення служби охорони берегової зони, контроль за виловом риби і тварин, створення морських заповідників, заказників, національних парків, визначення допустимих концентрацій забруднення, відновлення природних ресурсів, екологічну освіту населення.

Отже, проблема охорони океану — завдання міжнародного співробітництва. Про це писав відомий учений і мандрівник Тур Гейєрдал і закликав усвідомити відповідальність перед теперішнім і прийдешнім поколіннями, адже морські течії не знають політичних кордонів. Держави можуть ділити між собою суходіл, але не знаючий упину океан і без якого неможливе життя, завжди буде спільним і неподільним надбанням людства.

Від початку п’ятдесятих років XX ст. основні зусилля океанографів були спрямовані на подальше вивчення океану за спеціальними міжнародними програмами. Океан вивчали з космосу, з плавучих лабораторій і кораблів спеціального призначення. Серед них найчастіше в морі бувають кораблі служби погоди, геофізичні, геологічні й іншого призначення. Кожен рейс науково-дослідних суден різних країн — це завжди нові дані про природу Світового океану. Основні результати цих досліджень такі:

1. У Карибському морі відкрито п’ять видів невідомих риб. У жолобі Кайман виявлено нову родину зірок — кайманостелиди. Встановлено, що кистепері риби — целаканти та молюски класу моноплакофори, яких вважали вимерлими, — живуть на великих глибинах. Відкрито і детально вивчено новий тип донних безхребетних — погонофори. Описано 280 видів тварин на глибинах понад 6000 м. Таким чином доведено, що життя існує у всій товщі води.

2. Відкрито та досліджено систему глибинних підповерхневих протитечій під тонким шаром південних пасатних течій та з’ясовано, що Антильсько-Ґвіанська підповерхнева протитечія, трохи менша за Гольфстрім, є одним із основних джерел живлення підповерхневої протитечії Ломоносова.

3. Завдяки застосуванню малоінерційної апаратури для вимірювання температури, солоності, електропровідності, а також течій відкрито мікроструктуру океану. Виявляється, що води Амазонки окремими лінзами поширюються на сотні миль серед атлантичних вод і мають вихровий характер.

4. На підставі батиметричних карт зроблено висновок про єдність системи серединно-океанічних хребтів Тихого, Індійського й Атлантичного океанів, про їх сейсмічність і вулканізм. Доведено, що океанічні жолоби — це антиподи серединно-океанічних хребтів.

Завдяки різнобічним і послідовним дослідженням Світового океану було створено такі науки, як фізика моря, морська метеорологія, хімія моря, геологія дна відкритого океану, геологія, геоморфологія та динаміка прибережних зон, біологія моря. Океан розпочали вивчати й економісти. В багатьох місцях поблизу узбережжя Північної Америки та Європи промислово вирощують рибу, водорості, устриці тощо.

В Атлантичному океані спостерігають найвищі у світі припливи. В деяких місцях протоки Ла-Манш на узбережжі Європи у Франції — 15 м. Тут збудовані потужні припливні електростанції.

У шельфовій зоні Атлантичного океану знайдено чималі запаси мінеральних ресурсів. У Північному морі поблизу Європи та у Мексиканській затоці видобувають нафту і газ. Відкрито родовища вугілля, сірки, золота, алмазів, залізних руд, фосфоритів та інших корисних копалин.

Атлантичний океан є головною морською транспортною артерією світу. На нього припадає більше половини всіх морських перевезень. Тут розташована найбільші порти нашої планети. Атлантичний океан має всі види морської діяльності, серед яких найбільше значення має морський транспорт, підводний нафто- і газовидобування і лише потім — використання біологічних ресурсів.

Атлантичний океан — головний морський шлях світу, район інтенсивного судноплавства. На берегах Атлантичного океану розміщено понад 70 приморських країн із кількістю населення понад 1,3 млрд осіб.

До мінеральних ресурсів океану належать розсипні родовища рідкісних металів, алмазів, золота. У надрах шельфу зосереджено запаси залізних руд, сірки, виявлено чималі поклади нафти та газу, які експлуатують багато країн (Північне море та ін.). Деякі райони шельфу багаті на кам’яне вугілля. Енергію океану використовують у роботі припливних електростанцій (наприклад, у гирлі річки Ранс на півночі Франції).

Чимало приатлантичних країн видобувають з океану і його морів такі мінеральні багатства, як кухонна сіль, магній, бром, уран. У посушливих районах працюють опріснювальні установки.

Інтенсивно використовують і біологічні ресурси океану. Атлантичний океан — найпродуктивніший на одиницю площі, але його біологічні ресурси в деяких районах виснажені.

У зв’язку з інтенсивною господарською діяльністю в багатьох морях у відкритому океані відбувається погіршення природних умов — забруднення води, повітря, зменшення запасів цінних промислових риб та інших тварин. Погіршуються рекреаційні умови на берегах океану.

Источник

Adblock
detector