Безумовно найвідомішою течією Атлантичного океану є Гольфстрім. Це – найпотужніша (до 10 тис. км) серед теплих течій Світового океану. В цілому вона переносить у 80 разів більше води, ніж усі річки земної кулі. У своїй південній частині Гольфстрім має ширину 75 км, товщина потоку досягає 700-800 м. Рухається ця маса теплої води ( з температурою 28˚С) зі швидкістю майже до 10 км/год. Встановлено, що з охолодженням вод Гольфстріму лише на 0.1-0.2˚С виділяється тепло, завдяки якому температура повітря у прибережних районах може підвищитися на 10˚С. Головне джерело живлення Гольфстріму – Карибське море. Величезна маса води, яка приноситься сюди пасатними течіями, перетікає у Мексиканську затоку. Рівень води тут підвищується, а її надлишок виходить через Флоридську протоку у відкритий океан. Так виникає течія, назва якої означає “течія затоки”.
Межа Гольфстріму визначається ізотермою 15˚С на глибині 200 м. Солоність води значна і досягає понад 35%о. Основний потік доходить до 55˚ зх. д. Далі води Гольфстріму розділяються на ряд вузьких мандруючих потоків.
Інша течія Атлантичного океану — Лабрадорська, навпаки, веде до погіршення метеорологічних умов в районі Ньюфаулундської банки. Температура води тут у січні — 0˚, у липні — 12˚С. Лабрадорська течія нерідко виносить в океан (південніше Гренландії) айсберги, один з яких став причиною знаменитої трагедії “Титаніка”.
Крім того, в Атлантичному океані є ще один унікальний природний об’єкт , пов’язаний з океанічними течіями. Це єдине у всьому Світовому океані море без берегів – Саргасове, яке розміщується між 40˚ і 66˚ зх.д. Це район сходження вод, слабких течій, великого випаровування, яке удвічі перебільшує кількість опадів. Назване море завдяки скупченню плаваючих на його поверхні бурих саргасових водоростей ( Sargassum ). Саргасове море – оазис майже нерухливої води, що обмежений потужними течіями.
У Тихому океані в порівнянні з іншими океанами найбільше яскраво виражена динамічна система поверхневих вод. З кругообігом пов’язані зони конвергенції и дивергенції водних мас.
У Тихому океані формуються північні й південні субтропічні антициклональні кругообіги течій і циклональний кругообіг у північних помірних широтах. Але на відміні від інших океанів тут існує потужна стійка Міжпасатна протитечія, яка разом із Північною та Південною Пасатними течіями утворюють два вузьких тропічних колообіги у приекваторіальних широтах. Біля берегів Антарктики під впливом вітрів із сходу, які дмуть із материків утворюється Антарктична течія, яка взаємодіє з течією Західних Вітрів, і тут формується ще один циклональний кругообіг, добре виражений у морі Росса.
Біля західних берегів Північної та Південної Америки у тропічних широтах, де згін води Каліфорнійською та Перуанською течіями підсилюється сталими вітрами уздовж берега, найбільш яскраво виражений апвелінг.
|
наступна сторінка ==>
Течії в океані
|
Течії Північного Льодовитого океану
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:
Источник
Течения Тихого океана
Северный круг циркуляции
К крупнейшим течениям, расположенным в северной части Тихого океана относятся:
Северо-Экваториальное (Северное пассатное) – движется с востока на запад, направляя свои теплые воды от побережья Мексики к Филиппинским островам.
Куросио (в переводе с японского – «темная вода») – сильное теплое течение Тихого океана, которое движется от севера Филиппин к восточным берегам Курил, и затем разветвляется на несколько течений.
Северо-Тихоокеанское – продолжение течения Куросио, которое держит свой путь от Курильских берегов до западной части Северной Америки.
Аляскинское– огибает побережье Аляски, постепенно меняя свой вектор и направляясь в Берингово море. Его воды, по сравнению с окружающими водами, более теплые.
Курильское течение или Оясио («голубая вода») – формируется из теплого Аляскинского течения и холодных вод Северного Ледовитого океана. Держит курс от Чукотки к северо-восточным берегам Японии.
Калифорнийское– южная ветвь Северо-Тихоокеанского течения, ширина которого достигает 600 км. Движется в южном направлении, вдоль западных берегов Мексики и США, и замыкает собой циркуляционный круг в северной части океана.
Калифорнийское течение является одним из холодных течений Тихого океана, несмотря на то, что температура его вод колеблется в пределах 16-25 С. Холодным же оно считается потому, что температура его вод несколько ниже температуры окружающей воды.
Рис. 2. Течения Тихого океана.
Южный циркуляционный круг
Представляет собой практически точное зеркальное отображение Северного круга. Отличие лишь в том, что направление вод идет против движения часовой стрелки.
Южное экваториальное – протекает в южном полушарии вдоль линии экватора с востока на запад .
Восточно-Австралийское – самое крупное течение, курсирующее вдоль австралийского побережья. Свое начало берет в Коралловом море на экваторе, чтобы обогнуть австралийский берег с восточной стороны.
Рис. 3. Восточно-Австралийское течение.
Течение западных ветров – огибает весь земной шар, и дает ответвление под названием Перуанское течение. Отличается холодными водами и невероятно сильными штормами.
Перуанское (течение Гумбольта) – направляется с юга на север, начиная свой путь от побережья Антарктиды и курсируя вдоль побережья Чили и Перу.
В числе прочих течений Тихого океана есть и Экваториальное течение Кромвеля. Долгое время о нем никто ничего не знал, поскольку оно является глубинным течением. Проходит оно с запада на восток вдоль экваториальной линии, не оказывая заметного влияния на плавание в водах Тихого океана.
Что мы узнали?
При изучении темы «Течения Тихого океана» мы узнали, какие течения есть в Тихом океане, какими характеристиками они обладают. Также мы выяснили, что в Тихом океане действую два круга циркуляции морских течений – южное и северное.
Источник
Найпотужніша течія Світового океану
Людство з давніх часів зацікавлене у вивченні океану. Масивні водні потоки не переривають свій хід і утворюють найпотужніші течії. У Світовому океані вони нерідкі, і їх навіть називають іноді морськими річками. Незмінний напрямок ходу і стабільність потоку визначили таку назву. Зважаючи на обертання планети навколо своєї осі в Північній півкулі ці потоки спрямовані за годинниковою стрілкою, а в Південному — навпаки.
Передумови для утворення течії
Океанічні і морські течії — рух водних мас розмірами в сотні і тисячі кубометрів. Медіанне значення швидкості досягає 10 м/с.Вони можуть йти на глибину до трьох сотень метрів. Серед причин їх виникнення виділяють:
обертання Землі навколо своєї осі;
вітер (немає впливу на потоки на глибині);
рельєф дна океану;
обриси материків;
концентрація солі у воді.
Течії в морях формуються з тих же причин, що і в океанах. Однак менші масштаби не дозволяють їм ставати потужними.
Найчастіше вони приймають несподіваний вигляд. Наприклад, в Середземномор’ї виникають кругові потоки, а в Білому морі більш чіткі припливи і відливи.
Класифікація течій
Відзначається, що концентрація солей більше в теплих течіях, ніж в потоках з низькою температурою. Водночас теплі спрямовані з екваторіальних регіонів, а холодні, навпаки, до нього. Існує кілька ознак, що використовуються для класифікації течій Світового океану:
температура води;
напрямок;
поведінка потоку;
причини появи;
час життя;
глибина.
Довгі роки серед вчених було поширена думка, що зі збільшенням глибини швидкість руху водних потоків зменшується. Проте останні наукові дослідження спростовують цю теорію.
Течії на глибині не залежать від потоків вітру. Їх виникнення пояснюється відмінностями у фізичних і хімічних властивостях сусідніх шарів води. Згідно із законами фізики, холодна вода, стикаючись з теплою течією, йде під нього. Отримана маса направляється до екваторіальних регіонів. Так утворюється важкий глибинно-поверхневий потік, кругообіг якого займає кілька років.
Холодні, теплі і нейтральні течії дозволяють класифікувати водні потоки по температурі. Перша категорія відрізняється порівняно низькою температурою (щодо навколишніх вод), в той час як теплі води мають температуру вище навколишнього середовища, а нейтральні потоки мають подібні з нею показники.
Потужні потоки
За наявними даними, швидкість водних течій в межах світового океану становить 5-6 км / год. Однак існують особливі види, швидкість яких вище цього значення. Як правило, такі потоки несуть величезну кількість води і відіграють важливу роль в існуванні прибережних регіонів.
Гольфстрім, Ель-Ніньо, Куросіо
Будучи найпотужнішою теплою течією на планеті, Гольфстрім починається в межах Саргасового моря. Далі він протікає уздовж узбережжя США аж до Штату Флорида, здійснюючи крутий поворот у бік Європейського континенту. За деякими оцінками швидкість течії Гольфстрім досягає 3 км/с.зафіксовані наступні граничні значення: ширина — 200 км, глибина — 0,8 км. Особливих коливань температур не спостерігається — відмітка становить близько +30 °C круглий рік. Тим самим Гольфстрім забезпечує прийнятний Клімат багатьом країнам Європи.
У перекладі з іспанської мови “Ель-Ніньо “означає” малюк, дитина”. Але фізична сутність течії різниться з етимологією назви. Володіючи руйнівною міццю, є небезпечним для прилеглих прибережних країн. Він вважається найбільш теплою течією у водах Тихого океану і часто провокує утворення ураганів через підвищену температуру (на 9-10° вище, ніж у навколишнього середовища). Природні катаклізми не рідкість для регіонів, що піддаються впливу Ель-Ніньо. Його вплив настільки великий, що часто викликає економічні проблеми в прибережних країнах.
Тихий океан також може похвалитися такою течією, як Куросіо. Ширина потоку досягає майже двох сотень кілометрів, в той час як глибина становить до кілометра. За потужністю руху воно можна порівняти з Гольфстрімом. Потік проходить біля Японії, Курильських островів і з’єднується з північними водами Тихого океану біля узбережжя Аляски.
Антарктична циркумполярна і Північно-Атлантична течія
У першого є альтернативне найменування. Воно називається також течією Західних вітрів. На карті світу воно спостерігається в Південній півкулі, біля узбережжя Антарктиди. Після спроб зрозуміти, яка течія найпотужніша на землі і порівняння параметрів водних потоків, напрошується висновок, що саме Антарктичне циркумполярне відповідає цьому званню. Найшвидшим же вважається Сомалійське. Його швидкість досягає 12,8 км/год.
Будучи досить великим, антарктична циркумполярна течія перетинає на своєму шляху 3 океани. За потужністю він перевершує Гольфстрім в кілька разів, в зв’язку з чим вважається найбільшим на Землі. Значення довжини потоку становить 30 000 км, а максимальної ширини — до 3000 км. При швидкості майже 60 км/с він переносить води більше, ніж всі річки на планеті сумарно.
Область виникнення Північно-Атлантичної течії – Схід Атлантичного океану. Наближаючись до позначки швидкості в 2 км/год, воно переносить понад 40 млн кубометрів водних мас. Цей потік благотворно впливає на клімат прибережних країн свого регіону.
Довго вважалося, що вода на глибині Світового океану практично не переміщається, перебуваючи в стані спокою. Але деякі дослідження з використанням новітніх технологій показують зворотне. Роль, яку відіграють потоки води в межах океанів, не можна применшувати. Це явище впливає на формування клімату планети Земля. Крім цього, вони підтримують існування життя на великих значеннях глибин і популяції живих організмів. Їх рух має великий вплив на рельєф дна океанів.
Безперервний рух водних мас забезпечує постійну циркуляцію кисню і поживних речовин, яких потребують тварини і рослини, що мешкають на глибині. Потоки з високими температурами вод створюють м’який і теплий клімат, в той час як течії з низькими забезпечують сухі і прохолодні погодні умови.
Источник
Морские течения тихого океана
Тихий океан не зря неофициально именуется «Великим». Это единственных из океанов, который омывает все пять континентов нашей планеты. По своей площади он практически равен всем остальным океанам – Атлантическому, Индийскому и Северному ледовитому вместе взятым. Под стать размерам этого гигантского вместилища воды — морские течения Тихого океана. Они описывают два огромных циркуляционных круга: один расположен в южной части, а другой в северной.
Причины образования морских течений Тихого океана
Сегодня существует несколько теорий возникновения морских течений Тихого океана, беспрерывно перемещающих миллионы тонн воды. Основные из них:
Воздействие силы ветров на морскую поверхность.
Разность плотности воды в разных частях океана.
Разница в уровне поверхности моря в разных частях Тихого океана.
Влияние ветра на водную поверхность издавна считалось основной причиной возникновения морских течений. Согласно этой теории, движение воздуха у морской поверхности влечет за собой поверхностные слои моря. От них движение передаётся более глубоким слоям, постепенно сходя на нет. Противники данной теории указывают на непропорциональность энергии ветра и той гигантской массе, перемещаемой морским течением воды.
В данном случае следует учитывать и длительность воздействия ветра. Например, суммарная энергия пассатов, непрерывно дующих в тропическом поясе Тихого океана по направлению от побережья Южной Америки к Австралии, вполне достаточна для приведения в движение мощных объёмов воды, перемещаемых Южным и Северным экваториальным тихоокеанским течением.
Теория возникновения морских течений Тихого океана, связанная с разной плотностью воды, появилась после начала проведения крупномасштабных гидрографических исследований. Действительно, данные исследования показали, что плотность воды в различных частях океана разная. Она увеличивается к высоким широтам, а также с увеличением глубины. Чем вода холоднее, тем она плотнее. На плотность оказывает воздействие уровень солёности воды.
Ещё одна теория предполагает, что морские течения Тихого океана возникают от разницы уровней водной поверхности в различных его частях. Причиной этого является интенсивное испарение воды в экваториальной части, которая выпадает в других районах океана и на суше. В последнем случае вода возвращается обратно в виде речных стоков. Эта теория частично связана и с теорией разной плотности воды: выпадающая в виде осадков испарённая влага делает морскую воду более пресной, а, следовательно, менее плотной. В экваториальных частях океана, где идёт активное испарение, уровень солёности, наоборот, повышается.
Помимо этого, имеется ещё несколько теорий возникновения морских течений – инерция водных масс при вращении Земли вокруг оси, воздействие притяжения Солнца и Луны и так далее. Большинство современных учёных не отрицает ни один из вышеперечисленных факторов. Однако, компьютерное моделирование процесса появления течений под воздействием каждой из этих причин в отдельности — даёт совершенно иную картину, чем мы видим на самом деле. Поэтому возникшие морские течения являются следствием воздействия всего комплекса факторов. Только сложное взаимодействие всех возможных причин порождает ту гигантскую циркуляцию воды, что мы видим в действительности.
Морские течения Тихого океана
Крупнейшие течения Великого океана – направление, скорость и протяжённость. Начнём с северного круга циркуляции:
Северо-Экваториальное, оно же Северное пассатное течение пересекает Тихий океан с востока на запад, от Мексиканского побережья до Филиппинских островов. Проходит между 20 и 30 градусами северной широты. На всём своём протяжении это тёплое течение практически не подвержено отклонениям. Постепенно, по достижении побережья Филиппин, отклоняется на север, давая в Южно-Китайском море начало другому тёплому течению – Куросио.
Куросио (по-японски – «Тёмная вода») – крупное тёплое течение, протекающее в меридиональном направлении от северной оконечности Филиппин до восточного побережья Курил. В районе Японских островов разделяется на несколько течений, западные из которых (Цусимское, Соя) входят в Японское море через Цусиму и далее достигают Охотского моря. На север Куросио проникает до 40-45 градусов с.ш., далее отклоняясь на восток и плавно переходя в Северо-Тихоокеанское течение.
Скорость потока в южной части Куросио – 6 км/ч, а в северной – 2 км/ч, а температура – порядка 18-28 о С. Куросио сравнивают с атлантическим Гольфстримом, также берущим начало от тропического Пассатного течения и несущего тепло в меридиональном направлении. Перемещаемые и Гольфстримом, и Куросио тёплые водные массы являются причиной мягкого климата побережий, которые они омывают.
Северо-Тихоокеанское течение является продолжением Куросио, его отклонением в восточном направлении. Протекает на участке между 142 и 170 градусом восточной долготы, и 40-45 градусом северной широты с запада на восток – от берегов Курил и северной Японии до западного побережья Северной Америки. В районе 170 градусов в.д. Северо-Тихоокеанское течение разветвляется на Аляскинское, берущее северное направление, и Калифорнийское, уходящее на юг, к берегам Калифорнии и западной Мексики.
Аляскинское течение омывает побережье одноимённого полуострова, постепенно отклоняясь против часовой стрелки в западном направлении, заходя в Берингово море. Скорость течения сравнительно невысока – порядка 0,7-1 км/ч. Отличается более высокой температурой вод по сравнению с основным фоном температур за его пределами. Летом его t достигает +15о С, а зимой +7о С.
Курильское течение, или Оясио («Голубая вода») частично рождается из холодных вод Северного Ледовитого океана, проникающих в Берингово море, а частично – из теряющего энергию Аляскинского тёплого течения. Протекает в южном направлении от Тихоокеанского побережья Чукотки до Северо-Восточной оконечности Японии, где сталкивается с тёплым Куросио, текущим с юга на север. Данное столкновение является одной из причин образования Северо-Тихоокеанского течения. Скорость Оясио составляет до 3,5 км/ч, ширина – 50-70 км.
Калифорнийское течение является южным ответвлением Северо-Тихоокеанского шириной до 600 км. Протекает вдоль западного побережья США и Мексики с севера на юг, постепенно переходя в Северо-Экваториальное течение, таким образом, замыкая северный циркуляционный круг морских течений Тихого океана. Температура воды в нём составляет 16-25 градусов, но, несмотря на это, Калифорнийское течение считается холодным, так как t окружающей его воды несколько выше.
Южный циркуляционный круг практически является зеркальным отражением северного. В соответствии с законами Кориолиса, вода в южной части Тихого океана циркулирует против часовой стрелки. Северо-Экваториальному течению соответствует Южно-Экваториальное, протекающее вдоль экватора с востока на запад в южном полушарии. Южный аналог Куросио – Восточно-Австралийское течение. Северо-Тихоокеанскому соответствует Южно-Тихоокеанское, а меридиональному Калифорнийскому – Перуанское, оно же течение Гумбольдта.
Особняком стоит Экваториальное холодное течение Кромвеля, проходящее вдоль экватора с запада на восток вплоть до Галапагосских островов со скоростью 5-5,5 км/ч. Является глубинным, вследствие чего было открыто всего лишь полвека назад американскими океанографами. Явного влияния на Тихоокеанское мореплавание не оказывает, но, вероятно, принимает непосредственное участие в формировании погоды в данном регионе.
Использование морских течений Тихого океана в мореплавании
Тихоокеанские течения издавна использовались для мореплавания. Самыми известными случаями их использования в морской практике является заселение полинезийскими колонистами островков Океании, разбросанных на сотни и тысячи километров друг от друга. Возможность использования Северного и Южного экваториального течения в древнем мореплавании доказал Тур Хейердал, пройдя на своём бальсовом плоту «Кон-Тики»: от берегов Перу до остовов Туамоту (недалеко от о. Таити). Недавно подобный маршрут совершил Фёдор Конюхов, пройдя на гребной лодке по Южно-Экваториальному течению от Чили до Австралии.
В целом же использование морских течений Тихого океана схоже с использованием подобных в Атлантике. То есть, если вы желаете пройти под парусом из Америки в Азию или Австралию, вам следует придерживаться полосы северных или южных пассатов. Здесь вам в помощь будут не только попутные течения, но и стабильные ветра. Так, при путешествии из США в Восточную Азию потребуется спуститься по Калифорнийскому течению в южном направлении, подобно тому, как когда-то Колумб спустился по Канарскому течению до атлантического Пассатного.
Для путешествия в обратном направлении лучше отклониться в более высокие широты, двигаясь на уровне 35-40 о . Данную теорию тождественности циркуляции морских течений и воздушных масс Тихого океана и Атлантики доказали ещё испанцы в 16 веке, организовав регулярное морское сообщение между Филиппинами и Мексикой – так называемый «маршрут Манильских галеонов». При использовании морских течений следует также учитывать многие дополнительные факторы: сезонную перемену погоды, образование тайфунов и перемену направления ветра. Это особенно актуально в более высоких широтах, где происходит столкновение тёплых южных потоков с холодными водными массами.
