§ 9. Атлантичний океан (підручник)
§ 9. Атлантичний океан
Площа океану – 91, 7 млн км 2 .
Середня глибина – 3 600 м.
Максимальна глибина – 8 742 м.
1. Пригадайте, береги яких материків омивають води Атлантичного океану.
2. Які протоки сполучають Атлантичний океан із Середземним морем та Тихим океаном?
3. Які відомі мореплавці торували простори Атлантичного океану?
ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І РОЗМІРИ. Атлантичний океан лежить між Америкою на заході та Європою і Африкою на сході. Межі з Індійським і Тихим океанами проведені умовно – по меридіанах від мисів на південних краях Африки і Південної Америки до Антарктиди. Назву Атлантичному океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного титана Атласа (Атланта), який нібито стояв на краю Землі і тримав на плечах небозвід. У різний час океан називали «Море за Геракловими стовпами», «Західний океан», «Море мороку». Назва Атлантичний океан утвердилася в географії з 1507 р.
Атлантичний океан – другий за величиною океан планети. Як і Тихий, він простягається від субарктичних широт до Антарктиди (на 16 000 км). Його відмінними рисами є витягнута форма та вузькість. І на півночі, і на півдні він має широке водне сполучення з холодними полярними водами. За глибиною Атлантичний океан є другим після Тихого. Максимальна глибина відмічена у глибоководному жолобі Пуерто-Рико (8 742 м).
Серед морів Атлантичного океану вирізняють внутрішні ( Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське) та окраїнні ( Північне, Карибське). Найбільшими затоками є Мексиканська, Біскайська і Гвінейська. За розмірами вони не поступаються морям.
Більшість островів розташована поблизу суходолу і має материкове походження ( Ірландія, Великобританія, Великі Антильські). Вулканічними є острови Ісландія, Канарські. Коралове походження мають Бермудські острови.
Саргасове море одне з найзагадковіших морів світу. Свою назву воно отримало за скупчення у поверховому шарі води плаваючих бурих водоростей саргасів. Їх пучки зелено-бурими плямами проступають на синій поверхні моря. У 1492 р. Христофор Колумб у своєму щоденнику записав: «Стільки трави, що здавалося, все море кишить нею». Іспанським морякам водорості, вкриті повітряними пухирцями, нагадували сорт винограду сарга. Отже, назва Саргасове море дослівно означає Виноградне море. Цікаво, що воно не має берегів, а його межі визначають океанічні течії.
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Атлантичний океан – найбільш вивчений і освоєний людьми. Перші відомості про нього зібрали фінікійці ще за тисячу років до н. е. Проте тільки у Х ст. вікінгам вдалося перетнути океан і дістатися від берегів Європи до Гренландії і Північної Америки. Початок швидкому освоєнню океану поклав у XV ст. Христофор Колумб. Слідом за ним здійснювали плавання португальці, іспанці, англійці. Відтоді Атлантичний океан став головним водним шляхом на Землі.
Мал. Маршрути подорожей Христофора Колумба
На початку ХІХ ст. російська експедиція Івана Крузенштерна та Юрія Лисянського провела вивчення проб води з глибин. Всебічні ж дослідження Атлантики почалися тільки наприкінці століття за допомогою спеціально обладнаних експедиційних суден. Англійська експедиція на судні «Челленджер» здійснила проміри глибин, дослідила властивості водних мас, органічний світ океану. У наш час океанологи різних країн світу продовжують вивчати дно, властивості води та течії Атлантичного океану.
БУДОВА ТА РЕЛЬЄФ ДНА. Геологи за зразками порід дна встановили, що Атлантичний океан – наймолодший океан Землі. Майже посеред океану з півночі на південь тягнуться серединно-океанічні хребти – Північноатлантичний і Південноатлантичний. Вони утворюють єдиний підводним гірський ланцюг завдовжки 17 000 км, вершини якого підносяться над дном на 2 000 м. Окремі вершини здіймаються вище рівня океану, утворюючи вулканічні острови. Уздовж середини хребтів проходить розлом земної кори – рифтова долина – завширшки близько 50 км. Вона є однією з найбільших тріщин на поверхні Землі. У цьому місці проходить межа літосферних плит, рухи яких супроводжуються виверженнями вулканів і землетрусами. Виливи магми у рифтовій зоні нарощують краї плит. Завдяки цьому дно Атлантичного океану розширюється зі швидкістю 2 см за рік.
Обабіч серединних хребтів розташовується плоске ложе океану з глибинами 4 – 6 км. На ньому височать сотні підводних гір вулканічного походження. Порівняно з Тихим океаном Атлантичний має ширший шельф, особливо уздовж берегів Європи і Північної Америки.
Мал. Атлантичний океан
Цікава географія
Куди зникла Атлантида
Стародавні легенди, яким понад 3 тис. років, розповідають про Атлантиду –острів-материк, що нібито колись існував у Атлантичному океані. Про нього розповідається в працях давньогрецького філософа Платона, що жив у І V ст. до н. е. Він пише про суходіл, розташований за Середземним морем, який зненацька поглинуло море. Вже в наші часи багато дослідників намагалися відшукати затонулу Атлантиду. Одні шукали її на заході Африки, другі – в Егейському морі, треті – в Індійському океані. Проте пошуки виявилися марними. До цього часу вчені сперечаються про те, була Атлантида чи не було, і якщо була, то де саме.
Робота з картою
1. В яких півкулях розташований океан?
2. Які з морів Атлантичного океану шельфові?
3. Наведіть приклади материкових островів?
4. Назвіть теплі течії північної частини Атлантики. Як вони вливають на формування клімату в Європі?
5. Який напрямок простягання мають серединно-океанічні хребти в Атлантичному океані?
КЛІМАТ . Кліматичні умови Атлантичного океану дуже різноманітні. Це обумовлено його розміщенням в усіх кліматичних поясах земної кулі. Північні та південні райони океану, що розміщуються в полярних і субполярних широтах, мають суворий клімат з від’ємними температурами протягом більшої частини року. При цьому південна частина океану холодніша за північну, оскільки Антарктида є потужнішим охолоджувачем, ніж Арктика.
В помірних широтах на формування клімату впливають західні вітри, які породжують велику кількість штормів (особливо взимку). У тропічних широтах панують пасати. Там спостерігаються н айвищі температури повітря над океаном (+30 0 С) і н айменш а кількість опадів . Північніше екватора виникають тропічні циклони, які іноді перетворюються на урагани. Зароджуючись біля берегів Африки, вони переміщуються до Карибського моря, де набувають максимальної сили. В екваторіальних широтах випадає найбільше опадів – понад 2 000 мм за рік.
Мал. Атлантичний океан біля берегів Антарктиди
ВОДНІ МАСИ Й ТЕЧІЇ. Водні маси різняться температурою і солоністю. Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Найтепліші води (+26 0 С) – в екваторіальних і тропічних широтах. Далі на північ і південь температура води знижується.
Найбільша солоність вод (37,5 ‰) спостерігається в тропічних широтах, де переважає бездощова і спекотна погода. У прибережних водах Антарктиди вона знижується до 33 ‰ через опріснення внаслідок танення криги. Найменшу солоність вод (18 ‰) мають райони океану, куди впадають прісні води великих річок. Наприклад, Амазонка у місці впадіння в Атлантичний океан так опріснює його води, що навіть за кілька кілометрів від берега її можна пити. Особливістю Атлантичного океану є численні айсберги.
Течії в Атлантичному океані, як і в Тихому, утворюють два кола циркуляції води. На відміну від Тихого океану вони спрямовані не по широті, а майже уздовж меридіанів. Причиною цього є витягнутість Атлантики з півночі на південь. Течії переносять водні маси, а з ними тепло і холод з одних широт у інші. Найвідоміша тепла течія – Гольфстрім, яка жене теплі тропічні води на північ. Північніше 40˚ пн. ш. вона повертає на північний схід і називається Північноатлантичною. Обидві течії обігрівають не тільки північну частину Атлантики, а й значно пом’якшують клімат на півночі Європи. За це їх називають „водяними обігрівачами”. Над ними формуються більш теплі і вологі повітряні маси, тому виникають хмари, опади, циклони. Західні вітри переносять їх далі на схід – в Європу. З Північного Льодовитого океану в Атлантичний приходить холодна Лабрадорська течія, яка сильно знижує температуру повітря у прилеглих районах.
Мал. Течії Атлантичного океану
ОРГАНІЧНИЙ СВІТ. Рослини і тварини Атлантичного океану бідніші видами, ніж у Тихому. Це пояснюється геологічною молодістю океану. В Атлантиці поширені різні види водоростей – червоні, зелені, бурі (серед яких і саргассові).
Найбільше різноманітних тварин мешкає в екваторіальних і тропічних водах. Тільки там зустрічаються летюча риба, меч-риба, морська черепаха. Серед коралових рифів живуть баракуда, спиноріг, риба-метелик, риба-ангел. Тільки в Саргасовому морі на глибині 700 м нерестяться вугри, які припливають туди з річок Європи і Північної Америки. Із ссавців є кити, тюлені. В холодних водах різноманітність видів незначна, але загальна кількість тварин дуже велика. На узбережжях материків і островах безліч птахів (чайки, кайри), які живляться рибою.
Мал. Морський сувенір
Мал. Завдяки акціям екологів за останнє десятиріччя в Атлантичному океані збільшилась популяція китів
ГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ. Атлантичний океан омиває береги найрозвинутіші країни світу. Його просторами пролягли найжвавіші морські шляхи, якими курсують сотні пасажирських і вантажних суден. На його узбережжях виникли найбільші порти світу. Узбережжя і острови є прекрасними місцями відпочинку і туризму.
Біологічні ресурси використовуються людиною з давніх-давен. Серед риб найбільше промислове значення мають оселедець, тріска, тунець, анчоус, мойва, морський окунь, хек, камбала, сардина. Крім риби виловлюють устриць, кальмарів, крабів, лангустів, креветок. У деяких районах внаслідок надмірного вилову скоротилися запаси риби. Для їх відновлення необхідно на кілька років скоротити промисел.
З мінеральних ресурсів на шельфах є поклади нафти і природного газу. Їх розробляють у Північному морі, Мексиканській і Гвінейській затоках. Видобування здійснюється за допомогою бурових платформ, установлених у морі. Потім нафто- і газопроводами, прокладеними дном, сировину перекачують у сховища. Підводні родовища вугілля розробляють Велика Британія і Канада. На шельфі поблизу Південної Африки відкрито родовища високоякісних алмазів. Їх видобувають на спеціально обгороджених і осушених ділянках. Використовують і будівельні матеріали – пісок, гравій, вапняк-черепашник. З води отримують кухонну сіль та інші речовини.
Енергетичні ресурси Атлантичного океану мало освоєні. Біля узбережжя Франції працює електростанція, що використовує енергію припливів. Країна Кот-д’Івуар отримує електроенергію за рахунок різниці температур поверхневого (+30 0 С) і глибоководного (+8 0 С) шарів води.
ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ ВОД. Води Атлантичного океану забруднюються річковими водами, стоками прибережних міст, нафтою. Найбільш забрудненими акваторіями є морські шляхи, якими транспортують нафту. Північне море і прибережні води Північної Америки вкриті багатокілометровими нафтовими плямами.
Забруднення води призводить до скорочення чисельності риби. У забруднених прибережних водах, особливо поблизу великих портів, розвиваються віруси небезпечних хвороб: гепатиту, холери, черевного тифу. Через це численні пляжі Чорного, Балтійського, Середземного морів небезпечні для купання.
Боротьбу із забрудненням води ведуть різними способами. Для збереження природи океану необхідно повсякчас здійснювати спостереження і контроль за його станом. В багатьох країнах заборонено скидати в океан неочищені води з промислових підприємств і суден. Варто пам’ятати, океан і суходіл – нерозривне ціле. Не зумівши зберегти океан, навряд чи люди зможуть зберегти і суходіл.
Запитання і завдання
1. Порівняйте географічне положення і розміри Атлантичного та Тихого океанів.
2. Чому посеред Атлантичного океану виникли серединноокеанічні хребти?
3. Чому води Атлантичного океану поблизу узбережжя Антарктиди мають меншу солоність?
4. Розкажіть про органічний світ Атлантичного океану.
5. Які багатства криються у водах Атлантичного океану?
6. Внаслідок чого води океану забруднюються?
7. Поміркуйте, чому Північну Атлантику називають кухнею погоди Європи.
8. Користуючись картою «Будова земної кори», визначте:
а) які літосферні плити утворюють дно Атлантичного океану;
б) в якому напрямку і з якою швидкістю вони рухаються;
в) які форми рельєфу утворюються на дні внаслідок цих рухів.
1. Підпишіть на контурній карті назви: островів – Ісландія, Бермудські, Зеленого Мису; підводних хребтів – Північноатлантичний, Південноатлантичний.
2. Позначте відповідними кольорами теплі і холодні течії та підпишіть їх назви – Гольфстрім, Північноатлантична, Лабрадорська, Канарська.
Источник
Атлантический океан
Атлантический океан
Атлантический океан — второй по величине океан после Тихого океана. Название произошло от имени титана Атласа (Атланта) в греческой мифологии или от легендарного острова Атлантида (а не обратно, как многие считают).
Сэкономь на путешествии!
Общая информация
Атлантический океан уступает по размерам только Тихому, его площадь составляет примерно 91,56 млн. км². От других океанов его отличает сильная изрезанность береговой линии, образующей многочисленные моря и заливы, особенно в северной части. Кроме того, суммарная площадь бассейнов рек, впадающих в этот океан или его окраинные моря, значительно больше, чем у рек, впадающих в любой другой океан. Еще одним отличием Атлантического океана является относительно малое количество островов и сложный рельеф дна, которое благодаря подводным хребтам и поднятиям образует множество отдельных котловин.
Северная часть Атлантического океана
Границы и береговая линия. Атлантический океан делится на северную и южную части, граница между которыми условно проводится по экватору. С океанографической точки зрения, однако, к южной части океана следует отнести экваториальное противотечение, располагающееся на 5-8° с.ш. Северная граница обычно проводится по Северному Полярному кругу. Местами эта граница отмечена подводными хребтами.
В Северном полушарии Атлантический океан имеет сильно изрезанную береговую линию. Его относительно узкая северная часть соединяется с Северным Ледовитым океаном тремя неширокими проливами. На северо-востоке Девисов пролив шириной 360 км (на широте Северного Полярного круга) соединяет его с морем Баффина, относящимся к Северному Ледовитому океану. В центральной части, между Гренландией и Исландией, находится Датский пролив шириной в самом узком месте всего 287 км. Наконец, на северо-востоке, между Исландией и Норвегией, располагается Норвежское море шириной ок. 1220 км. На востоке от Атлантического океана отчленяются две глубоко вдающиеся в сушу акватории. Более северная из них начинается Северным морем, которое восточнее переходит в Балтийское море с Ботническим и Финским заливами. Южнее имеется система внутриконтинентальных морей — Средиземного и Черного — общей протяженностью ок. 4000 км. В Гибралтарском проливе, соединяющем океан со Средиземным морем, имеются одно под другим два противоположно направленных течения. Более низкое положение занимает течение, направляющееся из Средиземного моря в Атлантический океан, поскольку средиземноморские воды вследствие более интенсивного испарения с поверхности характеризуются большей соленостью, а следовательно, и большей плотностью.
В тропическом поясе на юго-западе Северной Атлантики расположены Карибское море и Мексиканский залив, соединяющийся с океаном Флоридским проливом. Побережье Северной Америки изрезано небольшими заливами (Памлико, Барнегат, Чесапикский, Делавэр и пролив Лонг-Айленд); на северо-западе находятся заливы Фанди и Св. Лаврентия, пролив Белл-Айл, Гудзонов пролив и Гудзонов залив.
Самые крупные острова сосредоточены в северной части океана; это Британские о-ва, Исландия, Ньюфаундленд, Куба, Гаити (Испаньола) и Пуэрто-Рико. На восточной окраине Атлантического океана есть несколько групп малых островов — Азорские, Канарские, Зеленого Мыса. Подобные группы имеются и в западной части океана. В качестве примера можно указать острова Багамские, Флорида-Кис и Малые Антильские. Архипелаги Больших и Малых Антильских о-вов образуют островную дугу, окружающую восточную часть Карибского моря. В Тихом океане подобные островные дуги характерны для районов деформаций земной коры. Вдоль выпуклой стороны дуги располагаются глубоководные желоба.
Впадина Атлантического океана окаймляется шельфом, ширина которого варьируется. Шельф рассекают глубокие ущелья — т. н. подводные каньоны. Их происхождение до сих пор вызывает споры. Согласно одной теории, каньоны были прорезаны реками, когда уровень океана был ниже современного. Другая теория связывает их формирование с деятельностью мутьевых течений. Высказывалось предположение, что мутьевые течения являются основным агентом, осуществляющим отложение наносов на дне океана и что именно они прорезают подводные каньоны.
Дно северной части Атлантического океана имеет сложный пересеченный рельеф, образованный сочетанием подводных хребтов, возвышенностей, котловин и ущелий. Бульшая часть океанического дна, с глубины примерно 60 м и до нескольких километров, покрыта тонкими илистыми отложениями темно-синего или голубовато-зеленого цвета. Относительно небольшую площадь занимают скальные выходы и участки гравийно-галечниковых и песчаных отложений, а также глубоководных красных глин.
На шельфе в северной части Атлантического океана для связи Северной Америки с Северо-Западной Европой проложены телефонные и телеграфные кабели. Здесь же к области северо-атлантического шельфа приурочены районы промышленного рыболовства, относящиеся к числу наиболее продуктивных в мире.
В центральной части Атлантического океана проходит, почти повторяя очертания береговых линий, огромная подводная горная цепь длиной ок. 16 тыс. км, известная под названием Срединно-Атлантического хребта. Этот хребет делит океан на две приблизительно равные части. Бульшая часть вершин этого подводного хребта не достигает поверхности океана и находится на глубине не менее 1,5 км. Отдельные наиболее высокие пики поднимаются над уровнем океана и образуют острова — Азорские в Северной Атлантике и Тристан-да-Кунья — в Южной. На юге хребет огибает побережье Африки и продолжается далее на север в Индийский океан. Вдоль оси Срединно-Атлантического хребта протягивается рифтовая зона.
Поверхностные течения в северной части Атлантического океана движутся по часовой стрелке. Основными элементами этой большой системы являются направленное на север теплое течение Гольфстрим, а также Северо-Атлантическое, Канарское и Северное Пассатное (Экваториальное) течения. Гольфстрим следует от Флоридского пролива и о.Куба в северном направлении вдоль побережья США и примерно на 40° с. ш. отклоняется на северо-восток, меняя название на Северо-Атлантическое течение. Это течение разделяется на две ветви, одна из которых следует на северо-восток вдоль берегов Норвегии и далее в Северный Ледовитый океан. Именно благодаря ей климат Норвегии и всей северо-западной Европы значительно теплее, чем можно было бы ожидать на широтах, соответствующих району, простирающемуся от Новой Шотландии до южной Гренландии. Вторая ветвь поворачивает на юг и далее на юго-запад вдоль берегов Африки, образуя холодное Канарское течение. Это течение движется на юго-запад и соединяется с Северным Пассатным течением, которое направляется на запад в сторону Вест-Индии, где и сливается с Гольфстримом. К северу от Северного Пассатного течения находится область застойных вод, изобилующая водорослями и известная под названием Саргассова моря. Вдоль североатлантического побережья Северной Америки с севера на юг проходит холодное Лабрадорское течение, следующее из Баффинова залива и моря Лабрадор и охлаждающее берега Новой Англии.
Южная часть Атлантического океана
Некоторые специалисты относят к Атлантическому океану на юге все водное пространство до самого Антарктического ледникового покрова; другие принимают за южную границу Атлантики воображаемую линию, соединяющую мыс Горн в Южной Америке с мысом Доброй Надежды в Африке. Береговая линия в южной части Атлантического океана значительно менее изрезана, чем в северной, здесь также отсутствуют внутренние моря, по которым влияние океана могло бы проникать в глубь материков Африки и Южной Америки. Единственным крупным заливом на африканском побережье является Гвинейский. На побережье Южной Америки крупные заливы также немногочисленны. Самая южная оконечность этого материка — Огненная Земля — имеет изрезанную береговую линию, окаймленную многочисленными мелкими островами.
Крупных островов в южной части Атлантического океана нет, однако встречаются отдельные изолированные острова, такие, как Фернанду-ди-Норонья, Вознесения, Сан-Паулу, Св. Елены, архипелаг Тристан-да-Кунья, и на крайнем юге — Буве, Южная Георгия, Южные Сандвичевы, Южные Оркнейские, Фолклендские острова.
Помимо Срединно-Атлантического хребта, в Южной Атлантике выделяются две основные подводные горные цепи. Китовый хребет простирается от юго-западной оконечности Анголы к о. Тристан-да-Кунья, где он соединяется со Срединно-Атлантическим. Гряда Рио-де-Жанейро тянется от о-вов Тристан-да-Кунья к городу Рио-де-Жанейро и представляет собой группы отдельных подводных возвышенностей.
Основные системы течений в южной части Атлантического океана движутся против часовой стрелки. Южное Пассатное течение направлено на запад. У выступа восточного побережья Бразилии оно разделяется на две ветви: северная несет воды вдоль северного берега Южной Америки в Карибский бассейн, а южная, теплое Бразильское течение, движется к югу вдоль берегов Бразилии и присоединяется к течению Западных Ветров, или Антарктическому, которое направляется на восток, а затем на северо-восток. Часть этого холодного течения отделяется и несет свои воды на север вдоль африканского побережья, образуя холодное Бенгельское течение; последнее в конце концов присоединяется к Южному Пассатному течению. Теплое Гвинейское течение движется на юг вдоль берегов Северо-Западной Африки в Гвинейский залив.
Источник