Яка площа індійського океану

Индийский океан

Индийский океан

Индийский океан — третий по величине океан на Земле (после Тихого и Атлантического). Расположен большей частью в Южном полушарии, между Азией на Севере, Африкой на Западе, Австралией на Востоке и Антарктидой на Юге. Соединяется на Юго-Западе с Атлантическим океаном, на Востоке и Юго-Восток — с Тихим океаном. Площадь Индийского океана с морями 74917 тыс. км², средняя глубина 3897 м, средний объём воды 291945 тыс. км³ (без морей соответственно: 73442,7 тыс. км², 3963 м и 291030 тыс. км³).

Сэкономь на путешествии!

Общая информация

Индийский океан имеет наименьшее количество морей по сравнению с другими океанами. В северной части расположены наиболее крупные моря: средиземные — Красное море и Персидский залив, полузамкнутое Андаманское море и окраинное Аравийское море; в восточной части — Арафурское и Тиморское моря.

Островов сравнительно мало. Наиболее крупные из них материкового происхождения и находятся вблизи берегов: Мадагаскар, Шри Ланка, Сокотра. В открытой части океана встречаются вулканические острова — Маскаренские, Крозе, Принс-Эдуард и др. В тропических широтах на вулканических конусах возвышаются коралловые острова — Мальдивские, Лаккадивские, Чагос, Кокосовые, большинство Андаманских и др.

Берега на С.-З. и Востоке коренные, на С.-В. и Западе преобладают наносные. Береговая линия изрезана слабо, за исключением северной части Индийский океан Здесь расположены почти все моря и крупные заливы (Аденский, Оманский, Бенгальский). В южной части находятся залив Карпентария, Большой Австралийский залив и заливы Спенсер, Сент-Винсент и др.

Вдоль берегов протягивается узкая (до 100 км) материковая отмель (шельф), внешний край которой имеет глубину 50—200 м (лишь у Антарктиды и северо-западной Австралии до 300—500 м). Материковый склон представляет собой крутой (до 10—30°) уступ, местами расчленённый подводными долинами рек Инд, Ганг и др. В северо-восточной части океана расположена Зондская островная дуга и сопряжённый с ней Зондский жёлоб, к которому приурочены максимальные глубины (до 7130 м). Хребтами, горами и валами ложе Индийского океана разделено на ряд котловин, наиболее значительные из которых Аравийская котловина, Западно-Австралийская котловина, Африканско-Антарктическая котловина. Дно этих котловин образуют аккумулятивные и холмистые равнины; первые находятся близ материков в районах с обильным поступлением осадочного материала, вторые — в центральной части океана. Среди многочисленных хребтов ложа прямолинейностью и длиной (около 5000 км) выделяется меридиональный Восточно-Индийский хребет, соединяющийся на Ю. с широтным Западно-Австралийским хребтом; крупные меридиональные хребты протягиваются к Ю. от полуострова Индостан и о. Мадагаскар. Широко представлены на ложе океана вулканы (г. Бардина, г. Щербакова, г. Лена и др.), которые местами образуют крупные массивы (к С. от Мадагаскара) и цепи (к В. от Кокосовых островов). Срединно-океанические хребты — горная система, состоящая из трёх ветвей, расходящихся из центральной части океана на С. (Аравийско-Индийский хребет), Ю.-З. (Западно-Индийский и Африканско-Антарктический хребты) и Ю.-В. (Центральноиндийский хребет и Австрало-Антарктическое поднятие). Эта система имеет ширину 400—800 км, высоту 2—3 км и наиболее расчленена осевой (рифтовой) зоной с глубокими долинами и окаймляющими их рифтовыми горами; характерны поперечные разломы, вдоль которых отмечаются горизонтальные смещения дна до 400 км. Австрало-Антарктическое поднятие, в отличие от срединных хребтов, представляет собой более пологий вал высотой 1 км и шириной до 1500 км.

Донные осадки Индийского океана имеют наибольшую мощность (до 3—4 км) у подножия материковых склонов; в середине океана — малую (около 100 м) мощность и в местах распространения расчленённого рельефа — прерывистое распространение. Наиболее широко представлены фораминиферовые (на материковых склонах, хребтах и на дне большинства котловин на глубине до 4700 м), диатомовые (южнее 50° ю. ш.), радиоляриевые (близ экватора) и коралловые осадки. Полигенные осадки — красные глубоководные глины — распространены южнее экватора на глубине 4,5—6 км и более. Терригенные осадки — у берегов материков. Хемогенные осадки представлены главным образом железо-марганцевыми конкрециями, а рифтогенные — продуктами разрушения глубинных пород. Выходы коренных пород наиболее часто встречаются на материковых склонах (осадочные и метаморфические породы), горах (базальты) и срединно-океанических хребтах, где, помимо базальтов, обнаружены серпентиниты, перидотиты, представляющие малоизменённое вещество верхней мантии Земли.

Для Индийского океана характерно преобладание стабильных тектонических структур как на ложе (талассократоны), так и по периферии (материковые платформы); активные развивающиеся структуры — современные геосинклинали (Зондская дуга) и георифтогенали (срединно-океанический хребет) — занимают меньшие площади и находят продолжение в соответствующих структурах Индокитая и рифтах Восточной Африки. Эти основные макроструктуры, резко отличающиеся по морфологии, строению земной коры, сейсмической активности, вулканизму, подразделяются на более мелкие структуры: плиты, обычно соответствующие дну океанических котловин, глыбовые хребты, вулканические хребты, местами увенчанные коралловыми островами и банками (Чагос, Мальдивские и др.), желоба-разломы (Чагос, Оби и др.), часто приуроченные к подножию глыбовых хребтов (Восточно-Индийскому, Западно-Австралийскому, Мальдивскому и др.), зоны разломов, тектонические уступы. Среди структур ложа Индийского океана особое место (по наличию материковых пород — гранитов Сейшельских островов и материковому типу земной коры) занимает северная часть Маскаренского хребта — структура, являющаяся, по-видимому, частью древнего материка Гондваны.

Полезные ископаемые: на шельфах — нефть и газ (особенно Персидский залив ), монацитовые пески (прибрежный район Юго-Западной Индии) и др.; в рифтовых зонах — руды хрома, железа, марганца, меди и др.; на ложе — огромные скопления железо-марганцевых конкреций.

Климат северной части Индийский океана муссонный; летом, когда над Азией развивается область пониженного давления, здесь господствуют юго-западные потоки экваториального воздуха, зимой — северо-восточные потоки тропического воздуха. Южнее 8—10° ю. ш. атмосферная циркуляция отличается гораздо большим постоянством; здесь в тропических (летом и в субтропических) широтах господствуют устойчивые юго-восточные пассатные ветры, а в умеренных широтах — перемещающиеся с Запада на Восток внетропические циклоны. В тропических широтах в западной части летом и осенью бывают ураганы. Средняя температура воздуха в северной части океана летом составляет 25—27 °С, у берегов Африки — до 23 °С. В южной части она понижается летом до 20—25 °С на 30° ю. ш., до 5—6 °С на 50° ю. ш. и ниже 0 °С южнее 60° ю. ш. Зимой температура воздуха изменяется от 27,5 °С у экватора до 20 °С в северной части, до 15 °С на 30° ю. ш., до 0—5 °С на 50° ю. ш. и ниже 0 °С южнее 55—60° ю. ш. При этом в южных субтропических широтах круглый год температура на Западе под влиянием тёплого Мадагаскарского течения на 3—6 °С выше, чем на Востоке, где существует холодное Западно-Австралийское течение. Облачность в муссонной северной части Индийского океана зимой 10—30%, летом до 60—70%. Летом здесь наблюдается и наибольшее количество осадков. Средняя годовая сумма осадков на В. Аравийского моря и Бенгальского залива более 3000 мм, у экватора 2000—3000 мм, на Западе Аравийского моря до 100 мм. В южной части океана средняя годовая облачность 40—50%, южнее 40° ю. ш. — до 80%. Среднее годовое количество осадков в субтропиках 500 мм на В., 1000 мм на З., в умеренных широтах более 1000 мм, у Антарктиды понижается до 250 мм.

Циркуляция поверхностных вод в северной части Индийского океана имеет муссонный характер: летом — северо-восточное и восточное течения, зимой — юго-западное и западное течения. В зимние месяцы между 3° и 8° ю. ш. развивается Межпассатное (экваториальное) противотечение. В южной части Индийского океана циркуляция вод образует антициклональный круговорот, который формируется из тёплых течений — Южного Пассатного на С., Мадагаскарского и Игольного на Западе и холодных — течения Западных Ветров на Юге и Западно-Австралийского на Востоке Южнее 55° ю. ш. развиваются несколько слабых циклональных круговоротов вод, у берегов Антарктиды замыкающихся восточным течением.

В тепловом балансе преобладает положительная составляющая: между 10° и 20° с. ш. 3,7—6,5 Гдж/(м2×год) [88—156 ккал/(см2×год)]; между 0° и 10° ю. ш. 1,0—1,8 Гдж/(м2×год) [25—43 ккал/(см2×год)]; между 30° и 40° ю. ш. — 0,67—0,38 Гдж/(м2×год) [от — 16 до 9 ккал/(см2×год)]; между 40° и 50° ю. ш. 2,34—3,3 Гдж/(м2×год) [56—80 ккал/(см2×год)]; южнее 50° ю. ш. от —1,0 до —3,6 Гдж/(м2×год) [от —24 до —86 ккал/(см2×год)]. В расходной части теплового баланса севернее 50° ю. ш. основная роль принадлежит затрате тепла на испарение, а южнее 50° ю. ш. — теплообмену океана с атмосферой.

Температура воды на поверхности достигает максимума (более 29 °С) в мае в северной части океана. Летом Северного полушария она составляет здесь 27—28 °С и только у берегов Африки уменьшается до 22—23 °С под влиянием выхода на поверхность холодных вод с глубин. У экватора температура равна 26—28 °С и уменьшается до 16—20 °С на 30° ю. ш., до 3—5 °С на 50° ю. ш. и ниже —1 °С южнее 55° ю. ш. Зимой Северного полушария температура на С. равна 23—25 °С, на экваторе 28 °С, на 30° ю. ш. 21—25 °С, на 50° ю. ш. от 5 до 9 °С, южнее 60° ю. ш. температуры отрицательны. В субтропических широтах круглый год на Западе температура воды на 3—5 °С выше, чем на Востоке.

Солёность воды зависит от водного баланса, который складывается в среднем для поверхности Индийского океана из испарения (—1380 мм/год), осадков (1000 мм/год) и материкового стока (70 см/год). Основной сток пресной воды дают реки Южной Азии (Ганг, Брахмапутра и др.) и Африки (Замбези, Лимпопо). Наибольшая солёность отмечается в Персидском заливе (37—39‰), в Красном море (41‰) и в Аравийском море (более 36,5‰). В Бенгальском заливе и Андаманском море она уменьшается до 32,0—33,0‰, в южных тропиках — до 34,0—34,5‰. В южных субтропических широтах солёность превышает 35,5‰ (максимум 36,5‰ летом, 36,0‰ зимой), а южнее 40° ю. ш. понижается до 33,0—34,3‰. Наибольшая плотность воды (1027) наблюдается в антарктических широтах, наименьшая (1018, 1022) — в северо-восточной части океана и в Бенгальском заливе. В северо-западной части Индийского океана плотность воды составляет 1024—1024,5. Содержание кислорода в поверхностном слое воды увеличивается от 4,5 мл/л в северной части Индийского океана до 7—8 мл/л южнее 50° ю. ш. На глубинах 200—400 м содержание кислорода по абсолютной величине значительно меньше и изменяется от 0,21—0,76 на С. до 2—4 мл/л на Юге, на больших глубинах вновь постепенно увеличивается и в придонном слое составляет 4,03—4,68 мл/л. Цвет воды преимущественно синий, в антарктических широтах голубой, местами с зеленоватыми оттенками.

Приливы в Индийском океане, как правило, невелики (у берегов открытого океана и на островах от 0,5 до 1,6 м), лишь в вершинах некоторых заливов они достигают 5—7 м; в Камбейском заливе 11,9 м. Приливы имеют преимущественно полусуточный характер.

Льды образуются в высоких широтах и выносятся ветрами и течениями вместе с айсбергами в северном направлении (до 55° ю. ш. в августе и до 65—68° ю. ш. в феврале).

Глубинная циркуляция и вертикальная структура Индийского океана формируются водами, погружающимися в субтропических (подповерхностные воды) и антарктических (промежуточные воды) зонах схождения и вдоль материкового склона Антарктиды (придонные воды), а также поступающими из Красного моря и Атлантического океана (глубинные воды). Подповерхностные воды имеют на глубине от 100—150 м до 400—500 м температуру 10—18°C, солёность 35,0—35,7‰, промежуточные воды занимают глубину от 400—500 м до 1000—1500 м, имеют температуру от 4 до 10°C, солёность 34,2—34,6‰; глубинные воды на глубине от 1000—1500 м до 3500 м имеют температуру от 1,6 до 2,8°С, солёность 34,68—34,78‰; придонные воды ниже 3500 м имеют на Юге температуру от —0,07 до —0,24°С, солёность 34,67—34,69‰, на С. — около 0,5°С и 34,69—34,77‰ соответственно.

Растительный и животный мир

Вся акватория Индийского океана лежит в пределах тропического и южного умеренного поясов. Для мелководий тропического пояса характерны многочисленные 6- и 8-лучевые кораллы, гидрокораллы, способные вместе с известковыми красными водорослями создавать острова и атоллы. Среди мощных коралловых построек обитает богатейшая фауна различных беспозвоночных (губки, черви, крабы, моллюски, морские ежи, офиуры и морские звёзды), небольшие, но ярко окрашенные коралловые рыбы. Большая часть побережий занята мангровыми зарослями, в которых выделяется илистый прыгун — рыба, способная длительное время существовать в воздушной среде. Фауна и флора обсыхающих в отлив пляжей и скал количественно обеднена в результате угнетающего действия солнечных лучей. В умеренном поясе жизнь на таких участках побережий представлена намного богаче; здесь развиваются густые заросли красных и бурых водорослей (ламинарии, фукусы, достигающие огромных размеров макроцистис), обильны разнообразные беспозвоночные. Для открытых пространств Индийского океана, особенно для поверхностного слоя толщи воды (до 100м), также характерна богатая флора. Из одноклеточных планктонных водорослей преобладают несколько видов перединиевых и диатомовых водорослей, а в Аравийском море — синезелёные водоросли, часто вызывающие при массовом развитии так называемое цветение воды.

Основную массу животных океана составляют рачки-копеподы (более 100 видов), затем следуют крылоногие моллюски, медузы, сифонофоры и др. беспозвоночные животные. Из одноклеточных характерны радиолярии; многочисленны кальмары. Из рыб наиболее обильны несколько видов летучих рыб, светящиеся анчоусы — миктофиды, корифены, крупные и мелкие тунцы, рыбы-парусники и разнообразные акулы, ядовитые морские змеи. Распространены морские черепахи и крупные морские млекопитающие (дюгони, зубастые и беззубые киты, ластоногие). Среди птиц наиболее характерны альбатросы и фрегаты, а также несколько видов пингвинов, населяющих побережья Южной Африки, Антарктиды и острова, лежащие в умеренном поясе океана.

Источник

10. Індійський океан

Площа океану — 76,2 млн км 2 . Найбільша затока — Бенгальська. Максимальна глибина — 7 729 м, Зондський жолоб. Найбільші острови — Мадагаскар, Шрі-Ланка. Кількість морів — 11. Найпотужніші течії — Південна пасатна, Мусонна, Західних вітрів, Сомалійська. Найбільші моря — Аравійське, Червоне.

Особливості фізико-географічного положення океанів

Індійський океан посідає третє місце за розмірами. Своєю більшою частиною він лежить у Південній півкулі. На півночі він омиває береги Євразії, на заході — Африки, на півдні — Антарктиди, на сході — Австралії. Берегова лінія Індійського океану розчленована слабо. Океан має незначну кількість морів та островів. На півночі глибоко врізаються в суходіл Бенгальська й Перська затоки та Аравійське море. З півночі Індійський океан ніби огорнутий суходолом, в результаті чого він єдиний з океанів, не зв’язаний з Північним Льодовитим.

Назва «Індійський» океану дав португальський учений Себастьян Мюнстер у своїй праці «Космографія» (1555 р).

Історичні відомості про освоєння та дослідження різних частин океану

Окремі знання про Індійський океан були нагромаджені ще за 3 тис. років до нашої ери індійськими, єгипетськими та фінікійськими мореплавцями. Перші описи маршрутів плавання водами океану склали араби. Після відкриття Індії Васко да Гамою в 1499 р. європейці почали освоювати Індійський океан. Перші заміри глибин океану були зроблені під час експедиції англійського мореплавця Джеймса Кука.

Комплексне вивчення природи Індійського океану починається з кінця XIX ст., але лише в наш час науково-дослідні експедиції з різних країн світу ретельно вивчають природу Індійського океану та його ресурси.

Геологічна будова та рельєф дна

Індійський океан утворився в результаті розколу давнього материка Ґондвана на окремі частини. Він розташований у межах трьох літосферних плит — Індо-Австралійської, Африканської та Антарктичної. Серединно-океанічні хребти Аравійсько-Індійський, Західно-Індійський та Австрало-Антарктичний — є межами між цими плитами. Підводні хребти й підняття поділяють океанічне ложе на окремі улоговини.

Шельфова зона вузька. Більша частина океану розміщена у межах лож і має значні глибини (4 000-6 000 м). Найбільші глибини є в районі Великого Зондського жолоба.

Островів в Індійському океані мало й розташовані вони переважно в західній його частині. Вони представлені трьома генетичними типами: материковими, вулканічними та кораловими. До материкових островів належать Мадагаскар, Шрі-Ланка, Великі Зондські острови (переважно ці острови сформувались на вапнякових плато на давніх докембрійських гранітах).

Характерні риси клімату

Кліматичні особливості океану зумовлені його географічним положенням. Індійський океан надійно захищений горами від проникнення холодних повітряних мас з півночі. Тому температура поверхневих вод у північній частині океану становить +29 °С, а у Перській затоці влітку підвищується до +30 . +35 °С.

Важливою особливістю природи Індійського океану є мусонні вітри та утворена ними Мусонна течія, яка змінює свій напрям за сезонами.

Характерною рисою Індійського океану є урагани, які повторюються до восьми разів на рік. Особливо сильні вони в районі о. Мадагаскар, де штормовий вітер може досягати 29 м/с.

Найбільш холодні райони океану розташовані на півдні, де зазнають впливу Антарктиди. Тут трапляються айсберги.

Солоність поверхневих вод вища, ніж середня у Світовому океані. Рекорд солоності зафіксований у Червоному морі — 42 %о.

На відміну від північної частини океану, де циркуляцію вод визначають мусони, в південній течії відповідають загальній схемі розташування у Світовому океані.

Найпотужнішими теплими течіями є Південна Пасатна та Мусонна, холодними — Течія Західних вітрів та Сомалійська.

Своєрідність органічного світу

Органічний світ Індійського океану різноманітний. Тропічні водні маси багаті планктоном. До найпоширеніших риб належать сардинела, скумбрія, летючі риби, тунець, макрель, камбала, численні акули.

Особливо насичені життям райони шельфу та коралові рифи. У теплих водах океану водяться велетенські морські черепахи, морські змії, багато кальмарів та каракатиць, морських зірок. Ближче до Антарктиди можна побачити китів і тюленів.

Природні ресурси океану та їх використання

На узбережжі Індійського океану проживає понад 1 млрд осіб (20 % населення Землі). У північних районах набуває розвитку промислове рибальство, яке нині дає лише 5 % світових виловів риби.

З давніх часів у Індійському океані, особливо у Перській затоці, навколо острова Шрі-Ланка добували перли. На шельфі океану сьогодні видобувають нафту, природний газ, руди металів. Найбільші світові родовища нафти є у Перській затоці. Під час видобутку й транспортування нафти досить часто трапляються аварії, в результаті яких забруднюються океанічні води.

Через Індійський океан, особливо у північній його частині, проходять важливі судноплавні траси. Збудований наприкінці XIX ст. Суецький канал з’єднав Індійський океан із Середземним морем.

Теплі води та мальовничі коралові острови Індійського океану приваблюють увагу туристів з різних країн.

Тестові завдання

10. ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН

10.1. Індійський океан розташований

• А у Північній і Східній півкулях
• Б переважно у Східній та Південній півкулях
• В біля узбережжя Африки та обох Америк
• Г у Західній півкулі

10.2. Найтепліший океан світу

• А Північний Льодовитий
• Б Тихий
• В Атлантичний
• Г Індійський

10.3. Найсолоніший океан світу

• А Тихий
• Б Атлантичний
• В Індійський
• Г Північний Льодовитий

10.4. Океан з найбільш прозорими водами

• А Індійський
• Б Північний Льодовий
• В Тихий
• Г Атлантичний

10.5. Площа Індійського океану становить

• А 14,1 млн км 2
• Б 178,7 млн км 2
• В 193,1 млн км 2
• Г 76,2 млн км 2

10.6. Індійський океан НЕ має зв’язку

• А з Атлантичним океаном
• Б з Північним Льодовитим океаном
• В з Тихим океаном
• Г із жодним океаном

10.7. Найглибша частина Індійського океану

• А розлом Діамантіна
• Б Мадагаскарська улоговина
• В Зондський жолоб
• Г Сомалійська улоговина

10.8. Серединно-океанічний хребет, якого НЕМАЄ в Індійському океані

• А Австрало-Антарктичного підняття
• Б Аравійсько-Індійський хребет
• В Східно-Індійський хребет
• Г Північно-Західний хребет

10.9. Серединно-океанічний хребет Індійського океану, який розташований найпівденніше

• А Хребет Кергелен
• Б Східно-Індійський хребет
• В Австрало-Антарктичне підняття
• Г Аравійсько-Індійський хребет

10.10. Найбільший за площею острів у межах Індійського океану

• А о. Кергелен
• Б о. Шрі-Ланка
• В о. Тасманія
• Г о. Мадагаскар

10.11. Найбільш північна затока Індійського океану

• А Бенгальська затока
• Б Аденська затока
• В Перська затока
• Г Велика Австралійська затока

10.12. Найбільш солона частина Індійського океану

• А біля узбережжя Антарктиди
• Б біля узбережжя Австралії
• В у північно-східній частині океану
• Г у північно-західній частині океану

10.13. Кількість опадів, яка за рік випадає над Перською затокою та Червоним морем

• А близько 100 мм
• Б від 300 до 500 мм
• В від 600 до 800 мм
• Г близько 1 000 мм

10.14. Найбільша кількість опадів над Індійським океаном випадає в межах

• А екваторіальних широт
• Б північного тропіку
• В південного тропіку
• Г приантарктичних широтах

10.15. Найвища солоність в межах Світового океану

• А у Червоному морі
• Б у Біскайській затоці
• В в Аравійському морі
• Г у Тіморському морі

10.16. Клімат Індійського океану зумовлений

• А пустельним кліматом Північної Африки та Південної Азії
• Б пасатною циркуляцією
• В мусонною циркуляцією поблизу Євразії
• Г впливом Антарктиди

10.17. Солоність Червоного моря становить

10.18. Горбиль, сардинела, акула-молот, скумбрія — це типові представники тваринного світу Індійського океану в межах

• А антарктичних широт
• Б помірних широт
• В тропічних широтах (південна півкуля)
• Г тропічних широтах (північна півкуля)

10.19. Географічний регіон, який безпосередньо контактує з Бенгальською затокою

• А Аденська затока
• Б Аравійський півострів
• В півострів Малакка
• Г Мальдівські острови

10.20. Походження Мальдівських островів

• А материкове
• Б залишкове
• В коралове
• Г океанічне

10.21. Активне освоєння європейцями Індійського океану почалося після подорожі

• А Фернана Магеллана
• Б Джеймса Кука
• В Христофора Колумба
• Г Васко да Гами

10.22. Суецький канал зв’язує Індійський океан

• А з Червоним морем
• Б з Тихим океаном
• В з Атлантичним океаном
• Г з Північним Льодовитим океаном

10.23. Найпівнічніша затока Індійського океану

• А Аденська
• Б Перська
• В Бенгальська
• Г Велика Австралійська

10.24. Острів, який розташований у межах Індійського океану

• А о. Кергелен
• Б о. Святої Єлени
• В о. Мадейра
• Г о. Ньюфаундленд

10.25. Увідповідніть назви частин Індійського океану та їх характеристики

• 1 Мозамбіцька протока
• 2 Перська затока
• 3 Червоне море
• 4 Бенгальська затока
• А глибоко врізаний у суходіл водний простір, що надзвичайно багатий на запаси нафти й газу та є найтеплішою затокою світу
• Б найдовша протока в світовому океані
• В найхолодніше море Індійського океану
• Г тут найстрімкіший кут падіння материкового схилу, доволі невисока солоність вод і територія повністю розташовується в межах субекваторіальних широт
• Д найсолоніше море світу

10.26. Увідповідніть частини Індійського океану та частини суходолу, поблизу яких вони розташовані

• 1 Затока Карпентарія
• 2 Аравійське море
• 3 Море Співдружності
• 4 Мозамбіцька протока
• А Австралія
• Б Антарктида
• В Африка
• Г Євразія
• Д Південна Америка

10.27. Укажіть три серединно-океанічні хребти, властиві для Індійського океану

• 1 Хребет Кармандек
• 2 Мальдівський хребет
• 3 Аравійсько-Індійський хребет
• 4 Хребет Менделєєва
• 5 Хребет Ломоносова
• 6 Хребет Різдва
• 7 Австрало-Антарктичне підняття

10.28. Запишіть значення максимальної глибини Індійського океану.

10.29. Запишіть кількість морів, які належать до басейну Індійського океану.

Источник