Яка товщина літосфери під океанами

Літосфера

Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає всю земну кору з частиною верхньої мантії Землі й складається з осадочних, вивержених і метаморфічних порід. Нижня межа літосфери нечітка й визначається різким зменшенням в’язкості порід, зміною швидкості по­ширення сейсмічних хвиль і збільшенням електропровідно­сті порід. Товщина літосфери на континентах і під океа­нами різниться й становить в середньому відповідно 25— 200 і 5—100 км.

Розглянемо в загальному вигляді геологічну будову Зем­лі. Третя за віддаленістю від Сонця планета — Земля має радіус 6370 км, середню густину — 5,5 г/см 3 і складається з трьох оболонок — кори, мантії та ядра. Мантія та ядро по­діляються на внутрішні й зовнішні частини.

Земна кора — тонка верхня оболонка Землі, яка має товщину на континентах 40—80 км, під океанами 5- 10 км і становить всього близько 1 % маси Землі. Вісім елементів — кисень, кремній, водень, алюміній, залізо, маг­ній, кальцій, натрій — утворюють 99,5 % земної кори. На континентах кора тришарова: осадочні породи вкривають гранітні, а гранітні залягають на базальтових. Під океа­нами кора «океанічного», двошарового типу; осадочні поро­ди залягають просто на базальтах, гранітного шару немає. Розрізняють також перехідний тип земної кори (острів-но-дужні зони на околицях океанів і деякі ділянки на ма­териках, наприклад Чорне море). Найбільшу товщину зем­на кора має в гірських районах (під Гімалаями — понад 75 км), середню — в районах платформ (під Західно-Сибірською низиною —35—40, в межах Російської платформи — ЗО—35), а найменшу — в центральних районах океанів (5- 7 км).

Переважна частина земної поверхні — це рівнини кон­тинентів і океанічного дна. Континенти оточені шельфом — мілководною смугою глибиною до 200 м і середньою ши­риною близько 80 км, яка після різкого обривчастого виги­ну дна переходить у континентальний схил (ухил змінюєть­ся від 15—17 до 20—30°). Схили поступово вирівнюються й переходять у абісальні рівнини (глибини 3,7—6,0 км). Найбільші глибини (9—11 км) мають океанічні жолоби, переважна більшість яких розташована на північній і за­хідній околицях Тихого океану.

Основна частина літосфери складається з вивержених магматичних порід (95 %), серед яких на континентах пе­реважають граніти та гранітоїди, а в океанах—базальти.

Актуальність екологічного вивчення літосфери зумовле­на тим, що літосфера є середовищем усіх мінеральних ре­сурсів, одним з основних об’єктів антропогенної діяльності (складових природного середовища), через значні зміни якого розвивається глобальна екологічна криза.; У верхній частині континентальної земної кори розвинені грунти, зна­чення яких для людини важко переоцінити. Грунти — органо-мінеральний продукт багаторічної (сотні та тисячі років) спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла є одними з найважливіших при­родних ресурсів. Залежно від кліматичних і геолого-географічних умов грунти мають товщину від 15—25 см до 2—3 м.

Грунти виникли разом з живою речовиною і розвивали­ся під впливом діяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, поки не стали дуже цінним для людини родючим субстра­том. Основна маса організмів і мікроорганізмів літосфери зосереджена в грунтах, на глибині не більше кількох мет­рів. Сучасні грунти є трифазною системою (різнозернисті тверді частки, вода та гази, розчинені у воді, та порах), яка складається із суміші мінеральних часток (продукти руй­нування гірських порід), органічних речовин (продукти життєдіяльності біоти та мікроорганізмів і грибів). Грунти відіграють величезну роль у кругообігу води, речовин і вуг­лекислого газу.

З різними породами земної кори, як і з її тектонічними структурами, пов’язані різні корисні копалини: горючі, ме­талічні, будівельні, а також такі, що є сировиною для хі­мічної та харчової промисловості.

У межах літосфери періодично відбувалися й відбува­ються грізні екологічні процеси (зсуви, селі, обвали, еро­зія), які мають величезне значення для формування еко­логічних ситуацій у певному регіоні планети, а іноді при­зводять до глобальних екологічних катастроф.

Глибинні товщі літосфери, які досліджують геофізич­ними методами, мають досить складну й ще недостатньо вивчену будову, так само, як мантія та ядро Землі. Але вже відомо, що з глибиною щільність порід зростає, і якщо на поверхні вона становить у середньому 2,3—2,7 г/см 3 , то на глибині близько 400 км — 3,5 г/см 3 , а на глибині 2900 км (межа мантії та зовнішнього ядра) — 5,6 г/см 3 . У центрі ядра, де тиск досягає 3,5 тис. т/см 2 , вона збільшується до 13—17 г/см 3 . Встановлено також і характер зростання гли­бинної температури Землі. На глибині 100 км вона стано­вить приблизно 1300 К, на глибині близько 3000 км — 4800, а в центрі земного ядра — 6900 К.

Переважна частина речовини Землі перебуває в твердому стані, але на межі земної кори та верхньої мантії (глибини 100—150 км) залягає товща пом’якшених, тістоподіб­них гірських порід. Ця товща (100—150 км) називаєть­ся астеносферою. Геофізики вважають, що в розріджено­му стані можуть перебувати й інші ділянки Землі (за ра­хунок розущільнення, активного радіорозпаду порід тощо), зокрема — зона зовнішнього ядра. Внутрішнє ядро перебу­ває в металічній фазі, але щодо його речовинного складу єдиної думки на сьогодні немає.

Источник

Характеристика літосфери

Літосфера— зовнішня тверда оболонка Землі, яка вклю­чає всю земну кору з частиною верхньої мантії й складається з осадових, магматичних і метаморфічних порід.

Літосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує важливі функції:

– на її поверхні живе більшість рослинних і тваринних організмів, у тому числі й людина;

– верхня тонка оболонка літосфери на материках — це ґрунти, що забезпечують умови життя для рослин і є основним джерелом отримання продуктів харчування для людей;

– літосфера — це й «комора» корисних копалин — енергетичної сировини, руд металів, мінеральних добрив, будівельних матеріалів тощо.

У літосфері періодично відбувалися й відбуваються грізні процеси — виверження вулканів, землетруси, зсуви, селі, обвали, ерозія земної поверхні, які призводять до небезпечних екологічних ситуацій на певних ділянках планети. Іноді ці процеси спричинюють глобальні екологічні катастрофи.

Нижня межа літосфери нечітка й визначається за різким зменшенням в’язкості порід, збільшенням їхньої щільності та іншими геофізичними характеристиками. Товщина літосфери на континентах і під океанами різна й становить відповідно 25—200 та 5—100 км. Найглибші шахти, пройдені людиною, сягають З— 4 км, а найглибша в світі свердловина (пройдена на Кольському півострові) — трохи більше за 12 км. Про склад і будову глибших зон літосфери нам відомо лише на основі непрямих методів (сейсмо- та електророзвідка, гравіметрія тощо).

Найбільше людина впливає на земну кору — тонку верхню оболонку Землі, яка має товщину на континентах 40—80 км, під океанами 5—10 км і становить всього близько 1 % маси Землі.

Вісім елементів — кисень, кремній, водень, алюміній, залізо, магній, кальцій, натрій — утворюють 99,5 % земної кори. Актуальність вивчення літосфери зумовлена тим, що вона є середовищем існування усіх мінеральних ресурсів, одним з основних об’єктів антропогенної діяльності, через значні змі­ни якої розвивається глобальна екологічна криза. У верхній частині континентальної земної кори розвинені ґрунти, зна­чення яких для людини важко переоцінити.

Ґрунт — самостійне природне органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні Землі внаслідок тривалого впливу біо­тичних, абіотичних і антропогенних факторів. Ґрунт скла­дається з твердих мінеральних і органічних частинок. Він має специфічні генетико-морфологічні властивості, які створюють відповідні умови для росту та розвитку рослин і родючості. Ґрунти виникли разом з живою речовиною і розвивалися під впливом діяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, поки не стали цінним для людини родючим субстратом. Залежно від кліматичних, геологічних та географічних умов ґрунти мають товщину від 15—25 см до 2—3 м.

Основна маса організмів і мікроорганізмів літосфери зосе­реджена в ґрунтах на глибині не більше кількох метрів. З різними породами земної кори, як і з її тектонічними структу­рами, пов’язані різні корисні копалини.

Екологічне значення літосфери:

1. літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів,

2. у верхній частині земної кори розвинені грунти,

3. поверхня літосфери є середовищем існування ≈99% біомаси рослин і тварин,

4. є джерелом розширення життєвого простору.

Будова літосфери :Дослідити літосферу можна тільки в області суші, завдяки цьому географи вивчають склад і будову земної кори. На даний момент, є можливість досліджувати області, які відносяться до поверхні земної кори аж до великих глибин. Це відбувається за рахунок природних оголень, який можна знайти по берегах морів, річок і сильно зруйнованих гір.

Склад і будову земної кори відомий приблизно до глибини 16 км. А про тих шарів, які знаходяться набагато глибше, ми можемо лише здогадуватися. Спеціальні гравіметричні дослідження та вивчення сейсмічних явищ дозволяє нам будувати припущення з цього приводу.

Слід пам’ятати, що більша частина поверхні літосфери прихована від людських очей океанами і морями. Тому склад і будову літосфери відноситься лише до тих ділянок, які знаходяться на суші.

Також породи, з яких складається літосфера можна розділити на три основні групи.● Породи, які походять від розплавлених магматичних мас, відносять до першої групи. Це- базальт, діорит і граніт, їх загальна назва- магматичні породи.

● Друга група складається з осадових порід, які утворилися шляхом осадження матеріалів з води і повітря. До них відносяться піщаник, вапняк і глинистий сланець.

● Третя група- це породи, що випробували сильні зміни під впливом високої температури і тиску. Їх називають метаморфічними, до складу входить мармур, гнейс і графіт. Такі зміни також могли випробувати і магматичні, і осадові породи.

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

Источник

Літосфера

Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає земну кору і верхню частину мантії. Літосфера включає осадові, вивержені та метаморфічні породи.

Нижня межа літосфери нечітка й визначається за зменшенням в’язкості середовища, швидкості сейсмічних хвиль і підвищенням теплопровідності. Літосфера охоплює земну кору та верхню частину мантії завтовшки кілька десятків кілометрів до астеносфери, в якій змінюється пластичність порід. Основні способи визначення межі між верхньою межею літосфери і астеносферою — магнітотелуричний і сейсмологічний.Товщина літосфери під океанами становить від 5 до 100 км (максимальне значення на периферії океанів, мінімальне — під Серединно-океанічними хребтами), під материками — 25-200 км (максимум — під древніми платформами, мінімум — під порівняно молодими гірськими масивами, вулканічними дугами ). Будова літосфери під океанами і континентами має істотні відмінності. Під материками в структурі земної кори літосфери розрізняють осадовий, гранітний та базальтовий шари, товщина яких в цілому досягає 80 км. Під океанами земна кора неодноразово піддавалася процесам часткового плавлення в ході формування океанічної кори. Тому вона збіднена легкоплавкими рідкісними сполуками, позбавлена гранітного шару, а товщина її значно менше, ніж континентальної частини земної кори. Товщина астеносфери (шару розм’якшених, тістоподібних гірських порід) становить близько 100-150 км.

Утворення атмосфери, гідросфери і земної кори

Утворення атмосфери, гідросфери і земної кори відбулося в ході вивільнення речовин із верхнього шару мантії молодої Землі. В даний час на океанічному дні в серединних хребтах триває процес утворення земної кори, що супроводжується виділенням газів і невеликих обсягів води. У складі сучасної земної кори у великій концентрації присутній кисень, далі по процентному змісту слідують кремній та алюміній. Здебільшого, літосферу формують такі сполуки, як діоксид кремнію, силікати, алюмосилікати. У формуванні більшої частини літосфери брали участь кристалічні речовини магматичного походження. Вони утворилися при охолодженні магми, яка вийшла на поверхню Землі, а в надрах планети перебуває в розплавленому стані.

У холодних областях потужності літосфери найбільші, а в теплих — найменші. Потужність літосфери може підвищуватися при загальному зниженні щільності теплового потоку. Верхній шар літосфери пружний, а нижній пластичний за характером реакції на постійно впливаючі навантаження. В тектонічно активних ділянках літосфери виділяють горизонти зниженою в’язкості, де сейсмічні хвилі проходять з меншою швидкістю. На думку вчених, по цим горизонтам одні шари по відношенню до інших «прослизають». Цей феномен називають розшарування літосфери. У структурі літосфери розрізняють рухомі ділянки (складчасті пояса) і порівняно стабільні області (платформи). По відносно пластичній астеносфері пересуваються блоки літосфери (літосферні плити), що досягають в поперечнику розмірів від 1 до 10 000 кілометрів. В даний час літосфера ділиться на сім головних і ряд малих плит. Кордонами, що відділяють плити одна від одної, є зони максимальної вулканічної та сейсмічної активності.

Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає земну кору і верхню частину мантії. Літосфера включає осадові, вивержені та метаморфічні породи.

Нижня межа літосфери нечітка й визначається за зменшенн ям в’язкості середовища, швидкості сейсмічних хвиль і підвищення м теплопровідності. Літосфера охоплює земну кору та верхню частину мантії завтовшки кілька десятків кілометрів до астеносфери, в якій змінюється пластичність порід. Основні способи визначення межі між верхньою межею літосфери і астеносферою — магнітотелурични й і сейсмологічний.

Товщина літосфери під океанами становить від 5 до 100 км (максимальне значення на периферії океанів, мінімальне — під Серединно-океанічними хребтами), під материками — 25-200 км (максимум — під древніми платформами, мінімум — під порівняно молодими гірськими масивами, вулканічними дугами ). Будова літосфери під океанами і континентами має істотні відмінності. Під материками в структурі земної кори літосфери розрізняють осадовий, гранітний та базальтовий шари, товщина яких в цілому досягає 80 км. Під океанами земна кора неодноразово піддавалася процесам часткового плавлення в ході формування океанічної кори. Тому вона збіднена легкоплавкими рідкісними сполуками, позбавлена ??гранітного шару, а товщина її значно менше, ніж континентальної частини земної кори. Товщина астеносфери (шару розм’якшених, тістоподібних гірських порід) становить близько 100-150 км.

Утворення атмосфери, гідросфери і земної кори відбулося в ході вивільнення речовин і з верхнього шару мантії молодої Землі. В даний час на океанічному дні в серединних хребтах триває процес утворення земної кори, що супроводжується виділенням газів і невеликих обсягів води. У складі сучасної земної кори у великій концентрації присутній кисень, далі по процентному змісту слідують кремній та алюміній. З дебільшого, літосферу формують такі сполуки, як діоксид кремнію, силікати, алюмосилікати. У формуванні більшої частини літосфери брали участь кристалічні речовини магматичного походження. Вони утворилися при охолодженні магми, яка вийшла на поверхню Землі , а в надрах планети перебуває в розплавленому стан і .

У холодних областях потужності літосфери найбільші, а в теплих — найменші. Потужність літосфери може підвищуватися при загальному зниженні щільності теплового потоку. Верхній шар літосфери пружний, а нижній пластичний за характером реакції на постійно впливаю чі навантаження. В тектонічно активних ділянках літосфери виділяють горизонти зниженою в’язкості, де сейсмічні хвилі проходять з меншою швидкістю. На думку вчених, по цим горизонт ам одні шар и по відношенню до інших «прослизають». Цей феномен називають р озшарування літосфери. У структурі літосфери розрізняють рухомі ділянки (складчасті пояса) і порівняно стабільні області (платформи). По відносно пластичн ій астеносфері пересуваються блоки літосфери (літосферні плити), що досягають в поперечнику розмірів від 1 до 10 000 кілометрів. В даний час літосфера ділиться на сім головних і ряд малих плит. Кордонами, що відділяють плити од на від одно ї , є зони максимальної вулканічної та сейсмічної активності.

Источник