Меню

Які протоки тихого океану

§ 6. Тихий океан (підручник)

Світовий океан величезний: під його солоними водами сховано3/4 земної поверхні. Цей величний, загадковий Океан перепоясує увесь наш світ іпульсує припливами, наче величезне серце Землі. Ласкаве і водночас небезпечнеколихання води ніби вказує на живу душу океану, що зачаїлась у темних глибинах…Так красномовно пишуть письменники про Світовий океан, який є об’єктом вивченнягеографії.

Слово океан походить від фінікійського «оч», «очен», що означає величезний, безмежний. Стародавні вавилоняни і єгиптяни Океаном називалиміфічну ріку, яка за їхніми уявленнями омивала увесь суходіл, що нібиторозміщувався на плоскому диску.

§ 6. Тихий океан

Площа океану – 178, 7 млн км 2 .

Середня глибина – 4 000 м.

Максимальна глибина – 11 022 м.

1. Пригадайте, який з океанів Землі найбільший за площею.

2. Хто і коли з мореплавців уперше перетнув Тихий океан?

3. Які форми рельєфу розрізняють на океанічному дні?

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І РОЗМІРИ. Тихим океан назвав португалець Фернан Магеллан під час першого навколосвітнього плавання. Насправді ж ця назва не відповідає характерові океану, адже йому властиві часті шторми й урагани. Просто Магеллану повезло з погодою – йому вдалося перетнути Тихий океан, жодного разу не потрапивши у шторм. Так на картах з’явилася нова назва, іспанською Мар Пацифіко – «Море мирне, тихе, спокійне».

Географічне положення – важлива частина характеристики будь-якого океану. Це – його своєрідна адреса у просторі. Від певного розташування залежать природні умови акваторії. Навчитися визначати географічне положення допоможе план ( табл. 1).

Характеристика географічного положення океану

1. Положення відносно материків

Визначити, між якими материками розташований

2. Положення відносно інших океанів

Встановити, з якими межує океанами

3. Положення відносно екватора

Встановити, в якій лежить півкулі (Північній чи Південній)

4. Положення відносно кліматичних поясів

Встановити, в яких кліматичних поясах простягається

5. Особливості берегової лінії

а) сильно чи слабо розчленована;

б) які моря відносяться до океану;

в) які затоки вдаються у суходіл;

г) які великі острови розташовані в океані

Тихий океан розташований між Євразією і Австралією на заході, Північною і Південною Америкою – на сході, Антарктидою – на півдні. Береги цих материків є межами океану. Екватор поділяє Тихий океан на дві приблизно однакові частини, тому в північній і південній частинах океану природа подібна. Він розташований в усіх кліматичних поясах, крім арктичного.

Тихий океан – найбільший і найглибший з океанів нашої планети. Він такий величезний, що може вмістити в собі всі материки і острови Землі. Він охоплює майже половину площі Світового океану.

До Тихого океану входить багато морів. Серед них окраїнні моря – Берингове, Охотське, Японське, Південнокитайське. Вони розміщуються уздовж східної окраїни Євразії, мало вдаються в суходіл та відокремлені від океану лише півостровами і островами. Філіппінське море розташоване між островами. Найбільшими затоками є Аляска і Каліфорнія. Протоки з’єднують Тихий з іншими океанами: Дрейка і Магелланова – з Атлантичним, Малаккська – з Індійським, Берингова – з Північним Льодовитим. Тихий і Атлантичний океани з’єднуються також рукотворним Панамським каналом, проритим через Панамський перешийок між Північною і Південною Америкою. Островів у Тихому океані багато, і вони мають різне походження: материкове ( Японські, Філіппінські), вулканічне ( Маріанські), коралове ( острови Тонга).

Працюємо з картою

1. В яких півкулях лежить океан відносно екватора і нульового меридіана?

2. Назвіть найбільші моря, затоки і протоки, що відносяться до Тихого океану.

3. Назвіть найбільші півострови та острови Тихого океану.

4. Назвіть серединно-океанічні хребти-підняття. На які улоговини вони поділяють ложе океану?

5. Назвіть острови, що є вершинами підводних вулканів.

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Плавання Тихим океаном здійснювалися ще в стародавні часи корінними мешканцями островів. У ХІІ ст. західну частину океану освоїли китайці. Історія дослідження його європейцями починається, певно, з відкриття, яке зробив іспанець Васко Нуньєс де Бальбоа. В 1513 р. він перетнув Панамський перешийок Центральної Америки і з вершини гори побачив безкраї водні простори, які назвав Південним морем. На той час європейці були впевнені, що існує лише один океан – Атлантичний.

Фернан Магеллан і його команда були першими європейцями, які перетнули Тихий океан під час першого навколосвітнього плавання в 1519 – 1521 рр. Після них іспанці, португальці, голландці, англійці здійснили ряд експедицій для освоєння шляху через Тихий океан до берегів Азії. Тоді було відкрито багато островів. Крім того мореплавці записували в корабельних журналах відомості про вітри, течії, припливи і відпливи та інші важливі відомості. Цікаво, що Магеллан намагався виміряти глибину Тихого океану, але, опустивши 762 м конопляної мотузки, дна так і не досягнув. Відомості про рослинність і тваринний світ узбереж і прибережних вод збиралися розрізнено.

У ХУІІІ ст. російські експедиції під керівництвом Вітуса Беринга й Олексія Чирикова (який, до речі, народився в Києві) зібрали науковий матеріал про мешканців північної частини Тихого океану. Знаменитим дослідником океану був англійський мореплавець Джеймс Кук, який наніс на карту численні тихоокеанські острови. Перші виміри температури води на поверхні й глибині були зроблені на початку ХІХ ст. під час навколосвітнього плавання Івана Крузенштерна й Юрія Лисянського.

У 1873 – 1876 рр. англійська експедиція на кораблі «Челленджер» зібрала різноманітну інформацію про особливості вод Тихого океану. Тоді вперше було складено карту його глибин і виявлено глибоководні жолоби. Згодом були здійснені дослідження на спеціальних наукових суднах – «Витязь» (1886 – 1889 рр., Росія), «Альбатрос» (1888 – 1905 рр., США) та ін.

Читайте также:  Характеристика мирового океана презентация

У наш час науковці різних країн проводять дослідження океанічного дна, сейсмічних зон, міграцій промислових риб за допомогою підводних апаратів – батискафів і підводних човнів. Так були уточнені глибини, відкриті невідомі види морських організмів, створені нові карти океану.

Загін Васко Нуньєса де Бальбоа пройшов через ліси і болота й після всіляких пригод перетнув сучасний Панамський перешийок. Одного дня з пагорба він помітив величезний водний простір. Діставшись берега, Бальбоа, як був у одязі, зайшов у воду із прапором в одній руці та шпагою – в другій, і врочисто проголосив цей океан власністю іспанського короля.

Цікава географія

Перше в історії регулярне морське сполучення

Після навколосвітньої подорожі Магеллана у 1573 р. іспанці започаткували перше в історії регулярне сполучення через Тихий океан. Морські рейси здійснювалися із порту Акапулько в Мексиці до Маніли на Філіппінських островах. Шлях туди й назад складав 18 000 морських миль. Плавання до Філіппін тривало 60 днів. У зворотному напрямку воно було значно довшим і небезпечнішим, адже вітрильникам доводилося враховувати пануючі вітри. Ці рейси тривали 238 років і здійснювалися з винятковою пунктуальністю! І це за часів, коли плавали за компасом та вельми приблизними картами, коли все залежало від вітрів, течій, тайфунів, не кажучи вже про спеку, цингу та піратів!

БУДОВА І РЕЛЬЄФ ДНА . За різноманітністю рельєфу дно океану нічим не поступається поверхні суходолу. На океанічному дні розрізняють підводну окраїну материків, перехідну зону, ложе і серединно-океанічні хребти. Рельєф дна Тихого океану визначає єдина Тихоокеанська плита. Разом з іншими плитами, вона здійснює горизонтальні рухи, що супроводжуються підводними і наземними землетрусами та виверженнями вулканів.

Підводна окраїна материків у Тихому океані має вузький шельф (материкову обмілину) та крутий, сильно розчленований підводними каньйонами материковий схил.

У перехідній зоні, що лежить між підводною окраїною материків і ложем океану, земна кора материкового типу переходить у кору океанічного типу. Там розташовуються улоговини окраїнних морів, острівні дуги і глибоководні жолоби. Острівні дуги – це ланцюги островів, утворених величезними дугоподібними підводними хребтами, окремі вершини яких здіймаються над водою. Такими є, наприклад, Курильські, Японські острови. Глибоководні жолоби – вузькі і дуже глибокі (до 11 тис. метрів) прогини дна океану. Вони обрамляють острівні дуги і відділяють перехідні зони від ложа океану. У Тихому океані розміщуються більшість глибоководних жолобів Світового океану. Найглибшими з них є Маріанський (11 022 м) і Філіппінський (10 265 м).

Ложе розташовується на глибинах 3 000 – 6 000 м і займає більшу частину площі дна Тихого океану. Йому властива тонка океанічна земна кора. Рельєф ложа – поєднання улоговин і підводних гірських хребтів, які їх розділяють. Улоговини є гігантськими зниженнями дна і мають плоску або горбисту поверхню. Підводні хребти утворені вулканами. Наприклад, Північно-західний хребет, що розділяє Північно-Західну і Північно-Східну улоговини. Серединно-океанічні хребти – це величезні підводні гірські споруди, що утворилися із застиглої лави в місцях розходження літосферних плит. Два таких хребти простяглися на півдні і сході Тихого океану – Південнотихоокеанське і Східнотихоокеанське підняття. Іноді їх вершини піднімаються над рівнем океану у вигляді вулканічних островів. Так Океан народжує суходіл. Удовж меж океану розташовані сейсмічні зони Тихоокеанського вогняного кільця.

Чи може Тихий океан зменшитися?

Вважають, що приблизно через 50 млн років внаслідок руху літосферних плит Тихий зменшиться в розмірах. Натомість площі Атлантичного та Індійського океанів збільшаться. Проте це тільки прогноз, що потребує уточнення.

Запитання і завдання

1. Користуючись картою, опишіть географічне положення Тихого океану.

2. Хто і коли досліджував Тихий океан?

3. Розкажіть про особливості перехідної зони дна Тихого океану.

4. Який рельєф має ложе океану?

5. Подумайте, чому в Тихому океані багато островів вулканічного походження.

6. За градусною сіткою карти обчисліть протяжність Тихого океану із заходу на схід по екватору (1˚ = 111,3 км).

Підпишіть на контурній карті назви морів – Берингове, Охотське, Японське, Південнокитайське, Філіппінське; проток – Берингова, Магелланова; каналу – Панамський; глибоководних жолобів – Маріанський, Філіппінський, островів – Гавайські, Маріанські, Японські, Філіппінські, Великі Зондські.

Источник

Тихий океан

Тихий океан

Тихий океан — самый большой океан на Земле. Площадь с морями 178,6 млн км², объём 710 млн км³, средняя глубина 3980 м. Тихий океан занимает половину всей водной поверхности Земли, сорок процентов поверхности планеты. Первоначальное его название — «Великий», и оно было дано испанцем Васко Нуньес де Бальбоа, который, исследуя Новый Свет, 30 сентября 1513 г. пересёк Панамский перешеек с севера на юг.

Сэкономь на путешествии!

Общая информация

Магеллан открыл Тихий океан осенью 1520 года и назвал океан Тихим океаном, «потому что, — как сообщает один из участников, за время перехода от Огненной Земли до Филиппинских островов, более трёх меяцев — мы ни разу не испытали ни малейшей бури». По количеству (около 10 тыс.) и общей площади островов (около 3,6 млн км²) Тихий океан занимает среди океанов первое место. В северной части — Алеутские; в западной — Курильские, Сахалин, Японские, Филиппинские, Большие и Малые Зондские, Новая Гвинея, Новая Зеландия, Тасмания; в центральной и южной — многочисленные мелкие острова. Рельеф дна разнообразен. На востоке — Восточно-Тихоокеанское поднятие, в центральной части много котловин (Северо-Восточная, Северо-Западная, Центральная, Восточная, Южная и др.), глубоководные желоба: на севере — Алеутский, Курило-Камчатский, Идзу-Бонинский; на западе — Марианский (с максимальной глубиной Мирового океана — 11 022 м), Филиппинский и др.; на востоке — Центрально-Американский, Перуанский и др.

Читайте также:  Один вид обитателей океана

Основные поверхностные течения: в северной части Тихого океана — тёплые Куросио, Северо-Тихоокеанское и Аляскинское и холодные Калифорнийское и Курильское; в южной части — тёплые Южно-Пассатное и Восточно-Австралийское и холодные Западных Ветров и Перуанское. Температура воды на поверхности у экватора от 26 до 29 °C, в приполярных областях до −0,5°C. Солёность 30-36,5 ‰. На Тихий океан приходится около половины мирового улова рыбы (минтай, сельдь, лосось, треска, морской окунь и др.). Добыча крабов, креветок, устриц.

Через Тихий океан пролегают важные морские и воздушные коммуникации между странами тихоокеанского бассейна и транзитные пути между странами Атлантического и Индийского океанов. Крупные порты: Владивосток, Находка (Россия), Шанхай (Китай), Сингапур (Сингапур), Сидней (Австралия), Ванкувер (Канада), Лос-Анджелес, Лонг-Бич (США), Уаско (Чили). Через Тихий океан по 180 меридиану проходит линия перемены дат.

Растительная жизнь (кроме бактерий и низших грибов) сосредоточена в верхнем 200-м слое, в так называемой эвфотической зоне. Животные и бактерии населяют всю толщу вод и дно океана. Наиболее обильно развивается жизнь в зоне шельфа и особенно у самого побережья на малых глубинах, где в умеренных поясах океана разнообразно представлены флора бурых водорослей и богатая фауна моллюсков, червей, ракообразных, иглокожих и др. организмов. В тропических широтах для мелководной зоны характерно повсеместное и сильное развитие коралловых рифов, у самого берега — мангровых зарослей. С продвижением из холодных зон в тропические количество видов резко возрастает, а плотность их распределения падает. В Беринговом проливе известно около 50 видов прибрежных водорослей — макрофитов, у Японских островов — свыше 200, в водах Малайского архипелага — свыше 800. В советских дальневосточных морях известных видов животных — около 4000, а в водах Малайского архипелага — не менее 40—50 тысяч. В холодных и умеренных поясах океана при сравнительно небольшом числе видов растений и животных за счёт массового развития некоторых видов общая биомасса сильно возрастает, в тропических поясах отдельные формы не получают столь резкого преобладания, хотя число видов очень велико.

При удалении от побережий к центральным частям океана и с увеличением глубины жизнь становится менее разнообразной и менее обильной. В целом фауна Т. о. включает около 100 тысяч видов, но из них лишь 4—5% встречается глубже 2000 м. На глубинах более 5000 м известно около 800 видов животных, более 6000 м — около 500, глубже 7000 м — несколько более 200, а глубже 10 тысяч м — лишь около 20 видов.

Среди прибрежных водорослей — макрофитов — в умеренных поясах особенно выделяются обилием фукусовые и ламинариевые. В тропических широтах их сменяют бурые водоросли — саргассы, зелёные — каулерпа и галимеда и ряд красных водорослей. Поверхностная зона пелагиали характеризуется массовым развитием одноклеточных водорослей (фитопланктон), главным образом диатомовых, перидиниевых и кокколитофорид. В зоопланктоне наибольшее значение имеют различные ракообразные и их личинки, главным образом копеподы (не менее 1000 видов) и эвфаузиды; значительна примесь радиолярий (несколько сотен видов), кишечнополостных (сифонофоры, медузы, гребневики), икры и личинок рыб и донных беспозвоночных. В Т. о. можно различить, помимо литоральной и сублиторальной зон, переходную зону (до 500—1000 м), батиаль, абиссаль и ультраабиссаль, или зону глубоководных желобов (от 6—7 до 11 тысяч м).

Планктонные и донные животные служат обильным кормом для рыб и морских млекопитающих (нектон). Фауна рыб исключительно богата, включает не менее 2000 видов в тропических широтах и около 800 в советских дальневосточных морях, где имеются, кроме того, 35 видов морских млекопитающих. Наибольшее промысловое значение имеют: из рыб — анчоусы, дальневосточные лососи, сельдь, скумбрия, сардина, сайра, морские окуни, тунцы, камбалы, треска и минтай; из млекопитающих — кашалот, несколько видов полосатиков, морской котик, калан, морж, сивуч; из беспозвоночных — крабы (в том числе камчатский), креветки, устрицы, морской гребешок, головоногие моллюски и многое др.; из растений — ламинария (морская капуста), агаронос-анфельция, морская трава зостера и филлоспадикс. Многие представители фауны Тихого океана — эндемики (пелагический головоногий моллюск наутилус, большинство тихоокеанских лососей, сайра, терпуговые рыбы, северный морской котик, сивуч, калан и многое др.).

Большая протяжённость Тихого океана с Севера на Юг определяет разнообразие его климатов — от экваториального до субарктического на Севере и антарктического на Юге Большая часть поверхности океана, приблизительно между 40° северной широты и 42° южной широты, располагается в поясах экваториального, тропического и субтропического климатов. Циркуляция атмосферы над Тихим океаном определяется основными областями атмосферного давления: Алеутским минимумом, Северотихоокеанским, Южно-Тихоокеанским и Антарктическим максимумами. Указанные центры действия атмосферы в их взаимодействии обусловливают большое постоянство северо-восточных на Севере и юго-восточных на Юге ветров умеренной силы — пассатов — в тропических и субтропических частях Тихого океана и сильных западных ветров в умеренных широтах. Особенно сильные ветры наблюдаются в южных умеренных широтах, где повторяемость штормов составляет 25—35%, в северных умеренных широтах зимой — 30%, летом — 5%. На Западе тропической зоны с июня по ноябрь часты тропические ураганы — тайфуны. Для северо-западной части Тихого океана характерна муссонная циркуляция атмосферы. Средняя температура воздуха в феврале убывает от 26—27 °С у экватора до –20 °С в Беринговом проливе и –10 °С у берегов Антарктиды. В августе средняя температура изменяется от 26—28 °С у экватора до 6—8 °С в Беринговом проливе и до –25 °С у берегов Антарктиды. На всём пространстве Тихого океана, расположенном севернее 40° южной широты, наблюдаются существенные различия в температуре воздуха между восточной и западной частями океана, вызванные соответствующим господством тёплых или холодных течений и характером ветров. В тропических и субтропических широтах температура воздуха на Востоке на 4—8 °С ниже, чем на Западе В северных умеренных широтах наоборот: на В. температура на 8—12 °С выше, чем на Западе. Средняя годовая облачность в областях низкого давления атмосферы составляет 60—90%. высокого давления — 10—30%. Среднее годовое количество осадков у экватора более 3000 мм, в умеренных широтах — 1000 мм на Западе. и 2000—3000 мм на В. Наименьшее количество осадков (100—200 мм)выпадает на восточных окраинах субтропических областей высокого давления атмосферы; в западных частях количество осадков увеличивается до 1500—2000 мм. Туманы характерны для умеренных широт, особенно часты они в районе Курильских островов.

Читайте также:  Реки восточной сибири принадлежат бассейну океана

Под влиянием развивающейся над Тихим океаном циркуляции атмосферы поверхностные течения образуют антициклональные круговороты в субтропических и тропических широтах и циклональные круговороты в северных умеренных и южных высоких широтах. В северной части океана циркуляция складывается тёплыми течениями: Северным Пассатным — Куросио и Северотихоокеанским и холодным Калифорнийским течением. В северных умеренных широтах на Западе господствует холодное Курильское течение, на Востоке — тёплое Аляскинское течение. В южной части океана антициклональная циркуляция складывается тёплыми течениями: Южным Пассатным, Восточно-Австралийским, зональным Южно-Тихоокеанским и холодным Перуанским. Севернее экватора, между 2—4° и 8—12° северной широты, северные и южные циркуляции в течение года разделяются Межпассатным (Экваториальным) противотечением.

Средняя температура поверхностных вод Тихого океана (19,37 °С) на 2 °С выше температуры вод Атлантического и Индийского океанов, что является результатом относительно больших размеров той части площади Тихого океана, которая расположена в хорошо прогреваемых широтах (свыше 20 ккал/см2в год), и ограниченности связи с Северным Ледовитым океаном. Средняя температура воды в феврале меняется от 26—28 °С у экватора до -0,5, -1 °С севернее 58° северной широты, у Курильских островов и южнее 67° южной широты. В августе температура равна 25—29 °С у экватора, 5—8 °С в Беринговом проливе и -0,5, -1 °С южнее 60—62° южной широты. Между 40° южной широты и 40° северной широты температура в восточной части Т. о. на 3—5 °С ниже, чем в западной части. Севернее 40° северной широты — наоборот: на Востоке температура на 4—7 °С выше, чем на Западе Южнее 40° южной широты, где преобладает зональный перенос поверхностных вод, разницы между температурами воды на Востоке и на Западе нет. В Тихом океане кол-во осадков больше, чем испаряющейся воды. С учётом речного стока сюда ежегодно поступает свыше 30 тысяч км3 пресной воды. Поэтому солёность поверхностных вод Т. о. ниже, чем в других океанах (средняя солёность равна 34,58‰). Наиболее низкая солёность (30,0—31,0‰ и менее) отмечается на Западе и Востоке северных умеренных широт и в прибрежных районах восточной части океана, наибольшая (35,5‰ и 36,5‰) — соответственно в северных и южных субтропических широтах. У экватора солёность воды уменьшается от 34,5‰ и менее, в высоких широтах — до 32,0‰ и менее на Севере, до 33,5‰ и менее на Юге.

Плотность воды на поверхности Тихого океана довольно равномерно увеличивается от экватора к высоким широтам в соответствии с общим характером распределения температуры и солёности: у экватора 1.0215—1.0225г/см3, на Севере — 1.0265 г/см3 и более, на Юге — 1.0275 г/см3 и более. Цвет воды в субтропических и тропических широтах синий, прозрачность в отдельных местах более 50 м. В северных умеренных широтах преобладает тёмно-голубой цвет воды, у берегов — зеленоватый, прозрачность 15—25 м. В антарктических широтах цвет воды зеленоватый, прозрачность до 25 м.

Приливы в северной части Тихого океана преобладают неправильные полусуточные (высота до 5,4 м в заливе Аляска) и полусуточные (до 12,9 м в Пенжинской губе Охотского моря). У Соломоновых островов и у части берега Новой Гвинеи приливы суточные, величиной до 2,5 м. Наиболее сильное ветровое волнение отмечается между 40 и 60° южной широты, в широтах господства западных штормовых ветров («ревущие сороковые»), в Северном полушарии — севернее 40° северной широты. Максимальная высота ветровых волн в Тихом океане 15 м и более, длина свыше 300 м. Характерны волны цунами, особенно часто отмечаемые в северной, юго-западной и юго-восточной частях Тихого океана.

Лёд в северной части Тихого океана образуется в морях с суровыми зимними климатическими условиями (Берингово, Охотское, Японское, Жёлтое) и в заливах у берегов острова Хоккайдо, полуостровов Камчатка и Аляска. Зимой и весной льды выносятся Курильским течением в крайнюю северо-западную часть Тихого океана .В заливе Аляска встречаются небольшие айсберги. В южной части Тихого океана льды и айсберги образуются у берегов Антарктиды и течениями и ветрами выносятся в открытый океан. Северная граница плавучих льдов зимой проходит у 61—64° южной широты, летом смещается к 70° южной широты, айсберги в конце лета выносятся до 46—48° южной широты Айсберги образуются главным образом в море Росса.

Источник

Adblock
detector