Меню

Яку частку поверхні земної кулі вкриває світовий океан

Світовий океан та його частини

Однією з важливих особливостей Землі, що відрізняє її від інших планет Сонячної системи, є наявність величезних мас води у вільному стані. Так, з усієї маси вільної води на Землі в Світовому океані зосереджено від 93,9% до 98,3% ( за різними підрахунками).

Океан – частина Світового океану, яка розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідрологічний режим.

За розрахунками І.Суттєвої, загальна площа Землі становить 510.08 млн. км 2 . При цьому на Світовий океан припадає 71% поверхні планети, а на сушу – 29%. Інакше кажучи, на кожен квадратний кілометр суші припадає 2.4 км 2 води. У північній півкулі на океан припадає 60.7% всієї поверхні Землі, в південній – 80.9%. Отже, обидві півкулі, особливо південна, є переважно океанічними.

Світовий океан, хоч і єдиний, проте ділиться на більш-менш самостійні частини, що має істотне значення для розв’язання наукових практичних завдань.

У 1967 р. Світовий океан стані поділяти на чотири частини: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.

У результаті тривалих досліджень установлено великі відмінності антарктичних вод від інших океанів і пропонується виділити п’ятий океан – Південний Льодовитий. Але деякі спеціалісти не підтримують цих доводів, виходячи з того, що океани з усіх боків мають оточувати материки і тому відповідні райони Південного Льодовитого океану вони відносять до тихоокеанського, атлантичного та індійського секторів.

Найбільший за площею, об’ємом та глибиною є Тихий океан. «Тихий» океан назвав Ф. Магеллан, який жодного разу не потрапив у шторм, перетнувши його в низьких широтах. Але ця назва не відповідає характерові океану. У помірних широтах Північної півкулі шторми переважають усю холодну пору року і часом здіймаються влітку. У Південній півкулі між 40° і 60° пд.ш. сильні вітри нерідко переходять в урагани. Тропічні урагани у південній півкулі спустошують береги островів океанів та завдають шкоди східній частиш Австралії. У західній частині океану щороку проносяться тропічні урагани, які іноді захоплюють береги Японських і Філіппінських островів, досягають території Китаю, Корейського півострова і навіть Примор’я.

На частку Тихого океану припадає майже 50% поверхні Світового океану і трохи більше половини всієї маси його вод. Це разом з тим і найбільш глибокий океан. Переважаючі глибини від 3000 до 6000 м займають 78, 9% його площі. На моря припадає близько 18% загальної площі океану. Тут знайдена й найбільша глибина Світового океану – Маріанський жолоб (11 022 м).

Атлантичний океан – другий за величиною водний басейн нашої планети. Назву океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного Атланта, який стояв буцімто на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння.

Атлантичний океан від Північного полярного кола до берегів Антарктиди простягається на 16 000 км. Між західним узбережжям Мексиканської затоки і східними берегами Чорного моря ширина океану досягає 13 000 км, а у найвужчому місці між мисом Сан-Рокі (у Південній Америці) та узбережжям Сьєрра-Леоне (в Африці) ширина його не перевищує 2 900 км.

Атлантичний океан займає друге місце за своїми розмірами, площа і об’єм якого складають близько 1/4 по відношенню до Світового океану. На переважаючі глибини (3000 — 6000 м) в цьому океані припадає 71,3%. Загальна площа морів від усієї акваторії океану – близько 16%. Найбільша глибина – 8 742 м – жолоб Пуерто-Рико.

Індійський океан – третій за розмірами басейн Світового океану, розташований переважно в Південній півкулі, Назву океанові дав португальський учений С. Мюнстер у 1555 р. у своїй праці «Космографія».

Площа і об’єм Індійського океану дещо перевищують 1/5 від усього Світового океану в цілому. Переважаючі глибини (3000 — 6000 м) складають близько 75,7%. Загальна площа морів океану – 15% від усієї площі океану. Максимальна глибина – 7 209 м зареєстрована в Зондському жолобі.

Північний Льодовитий океан – найменший з усіх океанів. Розташований переважно за полярним колом. Серединну частину океану займає Арктичний, або Центральний, полярний басейн.

Північний Льодовитий океан займає навколополярну частину північної півкулі і на півдні обмежений берегами Європи, Азії, Північної Америки.

Північний Льодовитий океан – найменший океан, його площа складає 4,1%, а об’єм – 1,2% від усього Світового океану. Тут переважають глибини від 0 до 200 м (42,3%), глибини більше 3000 м (16,7%). На частку морів в океані припадає близько 52% всієї поверхні океану. Тому багато вчених вважають цю водойму Середземним морем Атлантичного океану. Найбільша глибина океану – 5 440 м.

Якщо так важко прийти до єдиної думки щодо поділу Світового океану на окремі океани, то складнішою є справа з виділенням морів, заток і проток. За даними Географічного управління виділено 140 морів, заток і проток, з них 44 належить до Атлантичного, 29 – до Північного Льодовитого, 50 – до Тихого і 17 – до Індійського океану.

Але ці показники дуже відносні, бо, наприклад, до складу Середземного моря входять моря, які мають свої назви – Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне та Егейське. Приблизно така картина і з виділенням морів Філіппінського та Зондського архіпелагів.

Міжнародне географічне бюро та Міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО виділяють 59 морів.

Море це невелика частина океану, яка врізається в сушу чи відмежована від нього берегами материків, півостровами та островами і має певні геологічні, гідрологічні та інші риси, що суттєво відрізняються від рис океану.

Читайте также:  Океан ельзи буду другом

За розташуванням відносно суші моря поділяються на внутрішні (внутрішньоматерикові та міжматерикові), окраїнні та міжострівні.

Середземноморські – це моря, що мають ускладнений водообмін з океаном через порівняно вузькі протоки.

Внутрішні моря – це замкнуті реліктові моря (озера-моря), які не зв’язані з океаном, (Каспійське і Аральське), їхні води різко відрізняються від океанічних вод.

Міжматерикові моря розташовані між різними материками (наприклад, Середземне, Червоне моря).

Внутрішньоматерикові моря знаходяться всередині одного материка (наприклад, Азовське, Балтійське, Біле).

Окраїнні моря відокремлюються від океану островами чи заходять в материк і мають вільний зв’язок з океаном. Гідрологічний режим цих морів має більшу схожість з режимом суміжних частин відкритого океану. Це – Баренцове, Чукотське (Північний Льодовитий океан), Берингове, Японське (Тихий океан), Північне (Атлантичний океан) моря.

Міжостровні моря розміщені серед великих островів чи архіпелагів (наприклад, моря Фіджі, Філіппінське, Банду).

Є моря, які розташовані в відкритій часті океану, без ярко виражених меж, прикладом є Саргасове море.

В океанах і морях є ще окремі частини та райони, що відрізняються обрисами, морфологією дна та гідрологічним режимом. Це затоки, бухти, лимани, лагуни, фіорди та протоки.

Затока – це частина океану чи моря, що врізається в сушу і слабо відмежована від океану чи моря (наприклад, Гвінейська в Атлантичному, Аляска в Тихому, Бенгальська в Індійському океані). Затока за гідрологічним режимом мило відрізняється від прилеглого моря чи океан.

Бухта – невелика затока, що чітко відділена мисами чи островами від океану чи моря, добре захищена від вітрів (наприклад, Севастопольська в Чорному морі, Золотий Ріг, Находка – в Японському морі.

Лиман – затока, що відокремлена від моря піщаною косою (пересипом), в якій є вузька протока, котра з’єднує лиман з морем. Частіше лиман – це затоплена частина ділянки річкової долини, найближчої до моря (наприклад, Дніпровський, Дністровський). На гідрологічний режим лиману значною мірою може впливати річка, яка в нього впадає.

Лагуна – це мілководна частина океану (моря), що відокремлена від нього баром, косою, кораловим рифом; часто з’єднується з морем вузькою протокою або декількома протоками.

Губа – затока, що глибоко врізається в сушу (наприклад, Чошська в Баренцовому морі, Обська в Карському).

Фіорд – вузька та глибока морська затока з високими крутими берегами (наприклад, Согнефіорд у Норвезькому морі).

Протока – водний простір, що розділяє дві ділянки суші та з’єднує окремі океани і моря чи їхні частини. Наприклад, Берінгова протока з’єднує Тихий та Північний Льодовитий океани і розділяє Азію та Америку.

Найширшими протоками Світового океану можна вважати безіменні проїздові зони між Африкою і Антарктидою та між островами Тасманією і Антарктидою. З тих, що мають назви найширшою є протока Дрейка, найменша ширина якої 890 км. Найвужчою протокою є протока Босфор (шириною близько 700 м ). Найдовшою протокою вважається Мозамбіцька, завдовжки 1 670 км.

Берега океану. Сухопутні й водні простори Землі розділені берегами. Межею між сушею й водоймою служить берегова лінія. Вона являє собою лінію перетинання земної поверхні з поверхнею океану (моря). З боку суши до неї прилягає берег – смуга земної поверхні, на якій є форми рельєфу, створені хвилюванням і прибережними плинами при даному середньому рівні моря. Мілководна прибережна смуга морського дна між сушею й відкритим морем називається підводним береговим схилом. Його рельєф формується тими ж названими факторами. Сукупність берега й підводного берегового схилу утворить берегову зону. Саме в ній постійно взаємодіють суша й море.

Границею морської берегової зони з боку суши служить лінія, яку досягають заплескоти прибою під час найбільш високого припливу й сильних штормів, а з боку моря – ізобата (лінія рівних глибин), нижче якої припиняється дія хвильових рухів на дні.

Границя континентів і океану становлять 450 тис. км. Вона характеризується тимчасовою мінливістю й змінює своє положення залежно від пори року, штормових умов, фази припливу, атмосферного тиску й багатьох інших причин.

Досить мінливі границі берега й підводного берегового схилу. Вони переміщаються в досить широких межах залежно від тривалості й сили хвилювання, припливів, згонів і нагонів, зміни ухилів поверхні дна й прибережної смуги суши.

Утворення, розвиток і формування берегів відбувається в результаті довгострокового впливу багатьох природних факторів. Формування сучасної берегової зони океанів і морів почалося близько 6 тис. років тому, коли в результаті складних геологічних процесів відбулося настання моря на сушу й пішло затоплення окраїн континентів. Рівень океану підвищувався тоді приблизно на 90 — 100 м. Відповідно видозмінювались обриси берегів, утворилися їхні різні типи, які із часом перетворювалися й трансформувалися.

У цей час все різноманіття берегів систематизоване, створена їхня класифікація по різних ознаках. У цілому вона досить велика й докладна, тому тут можливо обмежитися лише деякими типовими прикладами.

Так, до берегів з льодовиковим типом розчленовування відносяться фіордові й шхерні. З берегів ерозійного розчленовування треба відзначити ріасові береги. Ріаси – це затоки, що виникли в результаті підтоплення гірських ерозійних долин. Цей тип розповсюджений на Піренейському півострові.

Лиманні береги утворюються при затопленні морем долин рік, що розчленовують прибережні низовини.

Дельтові береги характерні для районів річкових дельт, пов’язаних з морем. Дельти утворюються в результаті виносу ріками уламкового матеріалу.

Читайте также:  Антлантический океан географическое положение

Біогенні береги формуються в результаті життєдіяльності рослинних і тваринних організмів. До цього типу відносяться очеретяні (Аральське й Каспійського моря), мангрові й коралові береги. Останні два типи берегів поширені в основному в тропічному й екваторіальному поясах.

Техногенні береги характеризуються значною довжиною (до десятків кілометрів) інженерних споруджень для зміцнення й захисту берега від руйнувань.

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

Источник

Світовий океан

Світови́й океа́н — безперервна водна оболонка Землі, яка омиває всі материки та острови і має спільні риси у сольовому складі. Світовий океан становить основну частину гідросфери, займає близько 70,8 % поверхні земної кулі, включає океани, моря, затоки, протоки. Світовий океан відіграє надзвичайну роль у кругообігу води на планеті. Наука, яка вивчає океани і моря, називається океанологія, в деяких країнах — океанографія.

Зміст

Історична довідка

Першими дослідниками океану були мореплавці. Під час епохи великих географічних відкриттів були вивчені обриси континентів, океанів і островів. Подорож Ф. Магеллана (1519–1522) і подальші експедиції Дж. Кука (1768–1780) дозволили європейцям отримати уявлення про величезні водні простори, що оточують материки планети, в загальних рисах визначити обриси континентів, створити перші карти світу. У 17 і 18 ст. обриси берегової лінії деталізовано й карта світу набула сучасного вигляду. Однак глибини океану були вивчені доволі слабо. В середині 17 ст. географ Бернхард Варен (1622–1650; Нідерланди) щодо водних просторів Землі запропонував термін «Світовий океан»

Сучасна концепція Світового океану була розроблена на поч. 20 ст. океанологом Ю. Шокальським.

Активне вивчення глибоководних жолобів почалося після Другої світової війни.

Характеристика

Єдність і безперервність Світового океану з відносно вільним обміном між його частинами має фундаментальне значення для океанології. Єдність океану як водної маси забезпечується її безперервним рухом як в горизонтальному, так і у вертикальному напрямках. В океані, як і в атмосфері, немає різких природних меж, всі вони більш-менш поступові. Тут здійснюється глобальний механізм трансформації енергії та обміну речовин, який підтримується нерівномірним нагріванням сонячною радіацією поверхневих вод і атмосфери.

Поділ

Світовий океан поділяється на 5 головних частин (океанів): Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан, Північний Льодовитий океан та Південний океан. Надання статусу Південному океану остаточно відбулося у 2000 рішенням Міжнародної гідрографічної організації, шляхом виділення його зі складу Атлантичного, Індійського і Тихого океанів. Підставою стали наукові докази того, що цей регіон Світового океану (між узбережжям Антарктиди і 60-ю паралеллю південної широти) має особливу екосистему і здійснює унікальний вплив на глобальний клімат. У свою чергу, океанічні води перемежовуються багатьма дрібнішими утвореннями — морями, протоками і затоками. Найбільшим за площею і найглибшим є Тихий океан. Далі за розмірами йдуть Атлантичний, Індійський, Південний та Північний Льодовитий океани. Динаміка вод Світового океану зумовлена різними факторами (космічними, атмосферними, тектонічними) і проявляється у формі хвиль, течій, припливів та відпливів (див. Припливні ритми) тощо.

Рельєф дна

Океанічний рельєф дуже складний і різноманітний. На дні океанів знаходяться величезні гірські хребти, пасма й глибокі рифтові долини, рівнини, вулкани й розломи. За геоморфологічними і геологічними особливостями у Світовому океані виділяють підводну околицю материків (шельф, материковий схил і материкове підніжжя), ложе океану та серединно-океанічні хребти. Середня глибина зовнішнього краю шельфу не перевищує 200 м. Він являє собою рівнину з невеликим схилом. У шельфових водах вирує життя, оскільки сонячне світло проникає практично до дна, створюючи сприятливі умови для рослинного і тваринного світу. Океанічне ложе має глибину від 3,5 тис. м до 6 тис. м. Ложе океану складене базальтами, на яких розташовується чохол глибоководних осадів.

Найбільші глибини прив’язані до глибоководних жолобів Тихого океану.

Серединно-океанічні хребти — великі підводні гірські споруди, висотою 2–4 км, здебільшого посередині океанів, зв’язані в єдиний ланцюг. Це мегатектонічний (див. Тектоніка) елемент рельєфу Землі з особливою структурою земної кори. Серединні хребти являють собою єдину систему, що охоплює всю планету. Загальна довжина всіх серединно-океанічних хребтів складає понад 60 тис. км.

Температура води

Середня річна температура поверхневих вод Світового океану становить +17,5 °С, біля екватору +28 °C, у полярних широтах — від –1,5 °C до –1,9 °C. На глибині розподіл температури зумовлюється процесами горизонтальної та вертикальної циркуляції водних мас. У придонному шарі температура води практично незмінна — від +1,4 до +1,8 °C, у полярних широтах — нижче 0 °C.

Океан відіграє величезну роль у формуванні клімату Землі. Під дією сонячної радіації вода випаровується і переноситься на континенти, де випадає у вигляді різних атмосферних опадів. Морські течії переносять нагріті або охолоджені води в інші широти і в значній мірі впливають на розподіл тепла по планеті.

Солоність води

Наявність певної кількості солей в океанічній та морській воді характеризується показником солоності.

Солоність — це сумарний уміст усіх твердих розчинених речовин, що містяться в 1 кг морської води, виражені в грамах. Вимірюється в проміле (‰). Середня солоність вод Світового океану становить 35 ‰.

Солоність на 99,99 % за масою формується такими йонами: Na + ; K + ; Ca 2+ ; Mg 2+ ; SO4 2− ; Cl − ; Br − ; CO3 2− ; B + ; Sr 2+ ; F — . При цьому, 85 % солей у морській воді становить NaCl.

У різних районах Світового океану солоність коливається від 8 ‰ у Балтійському морі або 14 ‰, 18‰ відповідно в Азовському та Чорному морях — до 40,0–41,5‰ у тропічних морях з інтенсивним випаровуванням (Червоне море, Перська затока).

Читайте также:  Глубоководная часть океана 4 букв

Незалежно від значення солоності води в різних частинах Світового океану, співвідношення між йонами, що зумовлюють солоність в морській воді, залишається стабільним для всіх морів.

Використання

Світовий океан має велике транспортне значення: значна кількість вантажів перевозиться суднами між світовими морськими портами. За ціною перевезення одиниці вантажу на одиницю відстані морський транспорт один із найдешевших (хоча й не найшвидший). Для скорочення морських шляхів побудовані канали, найважливіші з яких Панамський (сполучає Тихий та Атлантичний океани) і Суецький (сполучає Середземне море Атлантичного океану й Червоне море Індійського океану).

З давніх часів розвинене морське рибальство. За даними продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), у першу п’ятірку країн із найбільшим обсягом продукції морського промислового рибальства входять Китай, Індонезія, США, Росія, Перу (2016). Китай значно випереджає інші країни — обсяг його продукції морського рибальства становив до 19 % від світового.

Світовий океан має й значні біологічні, мінеральні й енергетичні ресурси. Біологічні ресурси океану — риба, інші живі організми та деякі види водоростей, що їх людина використовує або може використати в майбутньому для власних потреб.

Мінеральні ресурси океану становлять розчинені в морській воді речовини, а також розташовані на дні і під дном океану корисні копалини. На шельфі добувають нафту, природний газ, вугілля, бурштин, залізну руду, золото, рідкоземельні метали тощо. З морської води видобувають бром, магній, солі та ін. Енергетичні ресурси — енергія припливів і відпливів, хвиль, морських течій. Вже працюють припливні електростанції. Використання енергії морів і океанів має тривалу перспективу.

Екологічні проблеми

Розвиток цивілізації призвів до посилення забруднення Світового океану. Особливо ситуація почала погіршуватися від середини 20 ст., що було пов’язано з розвитком хімічної та нафтопереробної промисловості.

Виділяють кілька типів забруднення: фізичне (засмічення), хімічне, біологічне, теплове, а також за рахунок морського транспорту.

Основні джерела забруднення Світового океану — нафта і нафтопродукти, стічні води, хімікати, важкі метали, радіоактивні відходи, ртуть і пластик. Немає однозначної відповіді, який з видів забруднення найбільш небезпечний — усі вони, в тій чи іншій мірі впливають на екосистему океану і планети в цілому.

Значної шкоди в конкретних районах Світового океану завдають розливи нафти під час катастроф, які інколи трапляються з танкерами, або аварій на нафтодобувних бурових платформах.

Надзвичайною проблемою для океану стало засмічення, особливо пластиком, який практично не розкладається.

2015 на Саміті ООН зі сталого розвитку серед прийнятих 17 глобальних цілей, яких необхідно досягнути до 2030, з-поміж яких — глобальна ціль «Збереження морських ресурсів», спрямована на раціональне господарювання й захист морських і прибережних екосистем від забруднення, а також вирішення проблеми закислення океану.

Розширення заходів щодо природозбереження і раціонального використання ресурсів океану на основі принципів міжнародного права дозволить пом’якшити проблеми, які загрожують Світовому океану.

Додатково

У грудні 1872 з англійського порту Портсмут вийшов парусно-паровий корвет «Челленджер», спеціально обладнаний для участі в першій навколосвітній океанографічній експедиції. Повернулося судно у травні 1876. Зібрані в експедиції матеріали (з морської гідрології та гідрохімії, метеорології, біології) обробляли кілька десятків років.

Найглибша точка Світового океану (10 899 м) була виявлена в 1951 британським гідрографічним судном «Челленджер 2» в Маріанському жолобі, що знаходиться в Тихому океані поблизу Північних Маріанських островів. На честь дослідного судна найглибша частина западини отримала назву «Безодня Челленджера». Згодом ця глибина уточнювалася іншими експедиціями (в 1957 радянським судном «Витязь» — 11 022 м). Першими людьми, що побували в найглибшій точці Світового океану («Безодня Челленджера») в Маріанській западині, були Дон Волш (нар. 1931; США) і Жак Пікар (1922–2008; Швейцарія), які здійснили занурення 23.01.1960 на батискафі «Трієст». Їхній замір глибини становив 10 994 м.

На поверхні Світового океану дрейфують тонни пластикових відходів, причому, за оцінками експертів, 80 % цього сміття потрапило в океан з суші і лише 20 % було скинуто або змито з кораблів. 1997 було оголошено про виявлення «Великої тихоокеанської сміттєвої плями» — найбільшого у світі скупчення плаваючого сміття, що знаходиться між Гавайськими островами та Каліфорнією і принесеного водами Північно-Тихоокеанської системи течій.

Література

  1. Spilhaus A. F. Maps of the whole world ocean // Geographical Review. 1942. Vol. 32. № 3. P. 431–435.
  2. Шокальский Ю. М. Океанография. 2-е изд. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1959. 540 с.
  3. Хільчевський В. К. Гідрохімія океанів і морів. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2003. 114 с.
  4. Зайцев Ю. П. Введение в экологию Чёрного моря. Одесса : Эвен, 2006. 224 с.
  5. Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології. 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 255 с.
  6. Перрен Ж., Клуазо Ж. Океаны / Пер. с фр. Москва : Летний сад, 2011. 320 с.
  7. Jambeck J., Geyer R., Wilcox C. et al. Plastic Waste Inputs from Land into the Ocean // Science. 2015. Vol. 347. № 6223. P. 768−771.
  8. Intergovernmental Oceanographic Commission UNESCO (офіційний сайт). URL: http://www.unesco.org/new/en/natural-sciences/ioc-oceans/
  9. UN Atlas of the Oceans. URL: http://www.oceansatlas.org/

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Світовий океан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Світовий океан (дата звернення: 15.06.2021).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
01.09.2020

Источник

Adblock
detector